Постанова від 05.08.2025 по справі 922/5248/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/5248/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Харківської області від 24.10.2024 (суддя Погорелова О. В.)

і постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 (головуючий суддя Терещенко О. І., судді Тихий П. В., Шутенко І. А.)

у справі № 922/5248/21

за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова

до 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Онлі Діп" і 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Астурин"

про скасування рішення в частині, визнання недійсним договору і витребування майна,

(у судовому засіданні взяли участь: Прокурор - Цимбалістий Т. О., представник Відповідачів-1,2 - Василенко І. Ю., представник Відповідача-3 - Макарова О. В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (Відповідач-1, Рада), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Відповідач-2 - Управління), Товариства з обмеженою відповідальністю "Онлі Діп" (далі - Відповідач-3, ТОВ "Онлі Діп") і Товариства з обмеженою відповідальністю "Астурин" (далі - Відповідач-4, ТОВ "Астурин"), в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати п. 40 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 (вимога №1);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.2018 №5599-В-С, укладений між Управлінням і ТОВ "Онлі Діп", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. і зареєстрований в реєстрі за № 1065 (вимога №2);

- припинити право власності ТОВ "Астурин" на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 301039563101, зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2018 №2478 (номер запису про право власності: 29515400) (вимога №3);

- витребувати у ТОВ "Астурин", на користь Харківської міської територіальної громади нежитлові приміщення 3-го поверху № 11, 15-:-17, площею 65,6 кв.м, 1/4 частини місць загального користування № 10, 12, 14, площею 2,7 кв.м, та сходові клітини 1-го поверху № IV, VII, 2-го поверху № II, 3-го поверху № II, площею 62,4 кв.м, загальною площею 130,7 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 58-А, літ. "А-3" (вимога №4).

2. Позовні вимоги аргументовано тим, що під час прийняття оскаржуваного рішення Ради та в подальшому в процесі здійснення процедури відчуження об`єктів нерухомості та укладання спірного договору купівлі-продажу Відповідачами порушені вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням господарського суду Харківської області від 24.10.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025, в задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Суди попередніх інстанцій дослідили, що в матеріалах справи відсутня інформація про здійснення орендарем будь-яких поліпшень орендованого майно, як невід`ємних станом на час звернення із заявою про приватизацію та на момент проведення приватизації, що за таких обставин свідчить про відсутність доказів, які б підтверджували наявність у Відповідачів права здійснювати приватизацію спірних нежитлових приміщень шляхом викупу, а тому дійшли висновку, що рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 в частині п. 40 додатку до рішення прийнято з порушенням вимог ч.2 ст. 5-1, ч.2 ст. 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна", ч.ч.1, 3 ст.11, п.1 ч.1 ст.18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації на 2017-2022 рр., тобто є незаконним, оскільки не спрямоване на досягнення мети, визначеної у зазначених Законах і Програмі приватизації, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

5. У той же час, суди дійшли висновку, що задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 40 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав держави та територіальної громади м. Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження зазначеним майном, а отже, така вимога не є ефективним способом захисту права територіальної громади міста Харкова та, що за таких обставин зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню.

6. Суди також дійшли висновку, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.2018 № 5599-В-С укладений з порушення вимог статті 18-1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та на підставі рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 в частині п. 40 додатку до рішення, що свідчить про обґрунтованість вимог прокурора про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень.

7. Водночас, суди відмовили в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.2018 № 5599-В-С у зв`язку зі спливом позовної давності, застосованої за заявами Відповідачів.

8. Щодо заявлених у справі позовних вимог про припинення права власності ТОВ "Астурин" на спірних об`єкт нерухомого майна та витребування у ТОВ "Астурин" цього майна на користь Харківської міської територіальної громади суди вказали на те, що ці вимоги є похідними та, відповідно, не підлягають задоволенню через відмову у задоволенні позову в частині скасування пункту 40 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова від 21.02.2018 № 1008/18 та визнання недійсними договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.07.2018 № 5599-В-С.

Касаційна скарга

9. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати в частині вимог про витребування майна (вимога №4), ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу задовольнити. В решті рішення і постанову залишити без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

10. Прокурор зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального (ст. ст. 11, 13, 14, 53, 73, 76-79, 86, 236, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)) та матеріального права (ст. ст. 21, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), Законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про оренду державного та комунального майна", "Про приватизацію державного майна"), неповним з`ясуванням судом обставин справи, які мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення, а тому є незаконною та відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підлягає скасуванню.

11. Посилається на застосування положень статей 387, 388 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19; положень статей 257, 261 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 17.09.2024 у справах № 922/984/20 та № 922/1970/20, від 11.12.2023 № 947/8885/21 та від 06.09.2023 № 910/18489/20.

12. Прокурор наполягає, що до правовідносин приватизації спірного нерухомого майна наявні усі підстави для застосування виключного випадку, передбаченого абз. 2 п. 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", і як наслідок - загальної позовної давності тривалістю три роки. Стверджує про те, що позовна давність при зверненні з цим позовом не була пропущена з огляду на момент обізнаності Прокурора про вчинене правопорушення. Крім того, наголошує на тому, що закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

13. Скаржник, також наголошує на наявності підстав для витребування майна у останнього набувача, який за доводами Прокурора є недобросовісним, оскільки набуваючи спірне майно у власність, проявивши розумну обачливість, мав змогу та повинен був дослідити історію вибуття майна у попереднього власника, встановивши законність набуття продавцем цього майна та відповідно його добросовісність.

14. Прокурор також згадує / частково цитує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29.07.2020 у справі № 914/2235/18, від 27.01.2021 у справі № 186/599/17, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 09.08.2023 у справі № 404/5748/17, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17.

Відзив

15. Рада у відзиві вказує на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій. Вказує на те, що Прокурор обрав неефективні способи захисту порушеного права. Наполягає також на тому, що Прокурор не обґрунтував наявності порушення майнових інтересів територіальної громади, оскільки не надав доказів можливості первісного чи повторного продажу спірного нерухомого майна за ціною, вищою ніж передбачена спірним договором купівлі-продажу. Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

16. ТОВ "Астурин" 28.04.2025 подало відзив на касаційну скаргу, з пропуском строку, встановленого ухвалою Верховного Суду від 31.03.2025 та без клопотання про продовження встановленого судом процесуального строку, поданому в порядку частини 2 статті 119 ГПК України. Наведені у відзиві твердження Відповідача-4 про необхідність поновлення строку на подання відзиву не підтверджені належними доказами та не свідчать про їх поважність. У зв`язку з наведеним, а також за відсутності інших поважних підстав для продовження строку, відзив ТОВ "Астурин" на підставі приписів частини 2 статті 118 ГПК України залишається без розгляду.

Інші заяви та клопотання

17. Від ТОВ "Астурин" 04.08.2025 надійшли додаткові пояснення, які за своїм змістом по суті є відзивом на касаційну скаргу, поданими з пропуском строку, встановленим ухвалою Верховного Суду від 31.03.2025 та без клопотання про продовження строку, в зв`язку з чим відповідні додаткові пояснення на підставі приписів частини 2 статті 118 ГПК України залишаються без розгляду.

Узагальнені обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

18. 02.11.2017 між Управлінням (орендодавець) і ТОВ "Онлі Діп" (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 4186, відповідно до умов якого в строкове платне користування орендарю передано нежитлові приміщення 3-го поверху №11, 15-:-17, площею 65,6 кв.м, 1/4 частини місць загального користування № 10, 12, 14, площею 2,7 кв.м, та сходові клітини 1-го поверху № IV, VII, 2-го поверху № II, 3-го поверху № II, площею 62,4 кв.м, загальною площею 130,7 кв.м (технічний паспорт від 07.06.2017, інвентаризаційна справа № 70702) (далі - Майно), розташовані за адресом: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 58-А, літ. "А-3", що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 02.10.2020.

19. У пункті 3.1 договору оренди зазначено, що вартість об`єкту оренди складає 447 700 грн, без ПДВ станом на 01.09.2017.

20. Відповідно до умов договору оренди орендар зобов`язаний: змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою орендодавця (п. 4.7). Здійснювати ремонт та реконструкцію за письмовою згодою Орендодавця на підставі документації, оформленої відповідно до чинного законодавства (п. 4.8).

21. Актом прийому-передачі від 02.11.2017 майно, зазначене у договорі оренди, передано орендарю.

22. Орендар звернувся до Управління з листом (від 08.11.2017 вх. №16701) про надання дозволу на приватизацію орендованого Майна; до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію.

23. Рішенням 18 сесії Ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).

24. Пунктом 40 вказаного переліку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ТОВ "Онлі Діп" підлягають: нежитлові приміщення першого, другого, третього поверхів у нежитловій будівлі за адресом: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 58-А, літ. "А-3", площею 130,7 кв.м.

25. На підставі заяви орендаря від 22.02.2018 № 3556, Управлінням 28.02.2018 направлено лист № 2603 ФОП Копійко В. Л., як суб`єкту оціночної діяльності, з пропозицією провести оцінку Майна, з метою визначення вартості об`єкта для приватизації шляхом викупу.

26. 28.02.2018 ФОП Копійко В. Л. складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість зазначеного майна склала 395 400 грн, без ПДВ, тобто менше, ніж вартість об`єкта згідно з договору оренди; будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід`ємні поліпшення, відсутні.

27. 09.07.2018 між Управлінням і ТОВ "Онлі Діп" укладено договір купівлі-продажу № 5599-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С. А. і зареєстрований в реєстрі за № 1065, на підставі якого шляхом викупу за 474 480 грн, з ПДВ, у власність ТОВ "Онлі Діп" перейшло все майно, яке було орендовано на підставі договору від 02.11.2017 № 4186, а саме: нежитлові приміщення 3-го поверху № 11, 15-:-17, площею 65,6 кв.м, 1/4 частини місць загального користування № 10, 12, 14, площею 2,7 кв.м, та сходові клітини 1-го поверху № IV, VII, 2-го поверху № II, 3-го поверху № II, площею 62,4 кв.м, загальною площею 130,7 кв.м, розташовані за адресом: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 58-А, літ. "А-3". Акт прийому-передачі складений 03.08.2018.

28. На підставі договору купівлі-продажу від 17.08.2018 № 4294 право власності на нежитлові приміщення 3-го поверху № 11, 15-:-17, площею 65,6 кв.м, 1/4 частини місць загального користування № 10, 12, 14, площею 2,7 кв.м, та сходові клітини 1-го поверху № IV, VII, 2-го поверху № II, 3-го поверху № II, площею 62,4 кв.м, загальною площею 130,7 кв.м, розташовані за адресом: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 58-А, літ. "А-3", перейшло до ТОВ "Наве Груп". Рішення про державну реєстрацію від 16.08.2018 № 42570580.

29. ТОВ ТОВ "Наве Груп" 05.09.2018 уклало договір купівлі-продажу № 2478 з ТОВ "Астурин", на підставі якого право власності на нежитлові приміщення 3-го поверху № 11, 15-:-17, площею 65,6 кв.м, 1/4 частини місць загального користування № 10, 12, 14, площею 2,7 кв.м, та сходові клітини 1-го поверху № IV, VII, 2-го поверху № II, 3-го поверху № II, площею 62,4 кв.м, загальною площею 130,7 кв.м, розташовані за адресом: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, 58-А, літ. "А-3", перейшло до ТОВ "Астурин".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

30. Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

31. Спір у справі, що розглядається, виник у зв`язку з приватизацією комунального майна шляхом його викупу орендарем і припиненням правомочностей держави (територіальної громади міста Харкова) на таке майно та виникненням відповідного обсягу прав у суб`єктів права приватної власності.

32. Як уже було наголошено вище, суди попередніх інстанцій встановили, що відчуження комунального майна в процесі приватизації на підставі рішення 18 сесії Ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" у частині пункту 40 додатку до цього рішення та на підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2018 № 5599-В-С, відбулося з порушенням вимог законодавства через обрання Відповідачами незаконного способу приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади. Вказані висновки судів Прокурор не оспорює.

33. З огляду на доводи Прокурора, наведені у касаційній скарзі, спірним є питання щодо наявності / відсутності підстав для застосування до позовних вимог Прокурора позовної давності, про застосування якої заявлено Відповідачами.

34. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

35. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32; далі - Конвенція), право на доступ до суду (що є одним із елементів права на справедливий суд) не є абсолютним: воно допускає певні обмеження і, зокрема, часові ліміти, встановлювані інститутом позовної давності. "Існування позовної давності per se не є несумісним із Конвенцією" (рішення у справі "Фінікаріду проти Кіпра" (Phinikaridou v. Cyprus), заява № 23890/02, від 20.12.2007).

36. ЄСПЛ у своїх рішеннях також зазначав, що для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі обмеження цього права строками давності) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) таке обмеження має мати національне підґрунтя; 2) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду у такий спосіб чи такою мірою, щоб зводили нанівець саму сутність цього права; 3) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 4) має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою.

37. ЄСПЛ наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність; захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ «Нафтова компанія "Юкос" проти Росії»).

38. Тобто застосування позовної давності має легітимну мету.

39. Так, стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

40. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

41. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

42. Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України і за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

43. Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

44. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

45. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

46. Наслідки спливу позовної давності визначено у статті 267 ЦК України, за змістом якої, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5).

47. Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (стаття 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини стосовно того, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу за відсутності поважних причин щодо пропущення. При цьому суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

48. Як зазначалося вище, спірні правовідносини виникли у зв`язку з приватизацією комунального майна шляхом його викупу орендарем.

49. У частині 1 статті 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

50. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Закон України "Про приватизацію державного майна" (які були чинними на момент прийняття Радою рішення від 21.02.2018 №1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" втратили чинність на підставі Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269, який набув чинності 07.03.2018.

51. Статтею 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачені особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна, відповідно до положень якої, строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці (абзац 2 частини 2).

52. Пунктом 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" встановлено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону.

53. Пункт 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачає і винятки із цього загального правила.

54. Таким винятком, зокрема, є випадок, коли після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу (абзац 3 пункту 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна").

55. У той же час пункт 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачає винятки щодо застосування положень законодавства про приватизацію саме стосовно здійснення та завершення самої процедури приватизації об`єктів, та не може застосовуватися до норм цього Закону, якими встановлено строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації.

56. Таким чином, з моменту набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" (з 07.03.2018) позовна давність для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

57. Такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19 на яку посилається Прокурор у касаційній скарзі.

58. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин дійшли висновку, що:

- у спірних правовідносинах оформлення договору купівлі-продажу приміщень здійснено 09.07.2018 та проведено відповідну реєстрацію; таким чином, приватизація спірних приміщень хоча і була розпочата до набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна", проте процедура продажу завершена не була і завершувалася вже після набрання чинності цим Законом, тобто після 07.03.2018, а оформлення оспорюваного договору купівлі-продажу відбулося 09.07.2018, тому виключення, передбачене абз. 3 пункту 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", не підлягає застосуванню до спірних правовідносин;

- позовна давність для звернення Прокурора з позовом про визнання недійсним договору 09.07.2018 № 5599-В-С становить три місяці з дня, наступного за днем його укладення;

- прокурор про порушення, які свідчать про незаконність набуття ТОВ "Онлі Діп" спірних нежитлових приміщень, дізнався за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42017221080000002 доказів - приватизаційної справи; докази, які свідчать про порушення норм законодавства, отримано прокурором 06.02.2019; тримісячний строк позовної давності за позовними вимогами про визнання недійсним договору від 09.07.2018 № 5599-В-С для прокурора сплив 07.05.2019, отже, звернення до суду із цим позовом 31.12.2021, свідчить про пропуск Прокурором позовної давності;

- обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності, судами не встановлено, а Прокурором належними та допустимими доказами не доведено поважності причин пропуску встановленого законодавством про приватизацію строку для звернення до суду з відповідним позовом;

- пропуск позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 09.07.2018 № 5599-В-С недійсним.

59. Такі висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для застосування скороченої позовної давності до вимог Прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу відповідають правовим висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, у який вирішено спір за подібних правовідносин, та на яку посилається сам скаржник.

60. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 29.07.2020 у справі № 914/2235/18 наведеного вище не спростовують, оскільки правовідносини у вказаній справі стосувалися зобов`язання органів місцевого самоврядування вчинити дії направлені на завершення процедури приватизації, що є відмінним від правовідносин у цій справі, яка розглядається, та свідчить про неподібність правовідносин.

61. За наведеного, доводи касаційної скарги, обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в цій частині не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

62. Окрім того, необхідно зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідним майном (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).

63. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом або про визнання недійсним договору), не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони". Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

64. Оскільки на час звернення прокурора з позовом до господарського суду у справі, що розглядається, рішення 18 сесії Ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 у частині пункту 40 додатку до цього рішення вже реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, а саме шляхом укладення між Відповідачами договору купівлі-продажу від 09.07.2018 № 5599-В-С, визнання незаконним і скасування зазначеного рішення у відповідній частині не може забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору та повернення спірного майна (аналогічний висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).

65. При цьому, як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, про що зазначено вище, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку законності як рішення Ради так і договору купівлі-продажу від 09.07.2018 № 5599-В-С, що узгоджується з наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду.

66. За наведеного, посилання Прокурора в касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду щодо неефективності вимоги про визнання рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, недійсним не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи. Більше того, оскаржувані судові рішення не містять висновків про неефективність вимоги про витребування спірного майна. За наведеного, посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду в постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від не знайшли свого підтвердження, оскільки оскаржувані судові рішення в цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, а висновки судів у кожній із наведених справ залежали від установлених фактичних обставин справи, що не свідчить про їх невідповідність.

67. Щодо висновків судів попередніх інстанцій стосовно позовної вимоги про витребування майна, в частині якої Прокурор оскаржує судові рішення, суд касаційної інстанції зазначає таке.

68. Спосіб, який обрав позивач для захисту порушених прав держави, не змінює правової природи спору, який виник щодо приватизації спірного майна. Адже в позовній заяві позивач посилається на відповідність обраного ним для захисту прав держави на спірне майно способу шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння, змісту стверджуваного позивачем порушення та забезпечення таким витребуванням на користь держави належного відновлення порушеного права.

69. Відтак, ураховуючи характер спірних правовідносин, пред`явлення позовної вимоги про витребування майна, як такого, що, на думку позивача, не підлягало приватизації, не змінює правову природу юридичного спору, тобто спору щодо приватизації спірного майна (подібні висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 182/18/17).

70. Оскільки спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли у зв`язку з приватизацією комунального майна шляхом його викупу орендарем і припиненням правомочностей держави (територіальної громади міста Харкова) на таке майно та виникненням відповідного обсягу прав у суб`єктів права приватної власності, то і позовна вимога про витребування майна, заявлена Прокурором саме в межах спору щодо приватизації спірного майна, не змінює правову природу юридичного спору, отже суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні і цієї позовної вимог у зв`язку з відмовою в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації з огляду на пропуск позивачем спеціальної позовної давності.

71. Таким чином, застосування судами першої та апеляційної інстанцій до відповідної позовної вимоги спеціальної позовної давності спрямовано на забезпечення як юридичної визначеності так і запобігання несправедливості щодо останнього набувача спірного майна порівняно з першим недобросовісним набувачем, щодо позовних вимог до якого застосовано позовну давність та наслідки її спливу.

72. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 922/646/22, а також постанові Верховного Суду від 26.05.2025 у справі № 922/483/22 яка оприлюднена після подання касаційної скарги в справі, яка розглядається, та підлягає врахуванню на підставі частини 4 статті 300 ГПК України.

73. Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, якою задоволено вимоги про витребування майна, з огляду на встановлені судом обставини недобросовісності як першого так і останнього набувача спірного майна.

74. Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій обставин недобросовісності останнього набувача спірного майна встановлено не було. Переоцінка вказаних обставин до повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України не входить.

75. При цьому суд касаційної інстанції враховує висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 182/18/17 щодо правової природи юридичного спору та заявлених позовних вимог в межах спору про приватизацію майна, позаяк у силу статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

76. З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, встановивши обставини порушення прав держави (територіальної громади міста Харкова) щодо спірного майна, незаконно відчуженого в процесі приватизації, про захист якого заявлено позов Прокурором, пропуск останнім строку на звернення до суду з відповідними вимогами та недоведення поважності причин пропуску такого строку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

77. Наведене правозастосування судів узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.02.2025 у справі № 922/646/22, від 26.05.2025 у справі № 922/483/22, від яких колегія суддів не вбачає підстав для відступу.

78. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

79. Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

80. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

81. Прокурор у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтував також тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статей 260, 261, 267 ЦК та не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 17.09.2024 у справах № 922/984/20 та № 922/1970/20, щодо визначення початку перебігу позовної давності, а також щодо врахування сукупності умов для надання особі судового захисту порушеного права у зв`язку з пропуском позовної давності при зверненні до суду.

82. Так, у зазначених постановах Верховного Суду міститься висновок, який узагальнено зводиться до того, що при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав; за змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

83. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили початок перебігу позовної давності за позовними вимогами Прокурора, обставини обізнаності Прокурором щодо порушення прав держави (територіальної громади міста Харкова) стосовно спірного майна, пропуск Прокурором позовної давності для звернення до суду з відповідними вимогами, а також недоведення Прокурором обставин, вважати цей строк пропущеним з поважних причин, а відтак дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск позовної давності.

84. Таким чином, Верховний Суд зазначає, що наведені судами попередніх інстанцій мотиви та висновки щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до вимог Прокурора у справі № 922/5248/21, а також висновки щодо ненаведення прокурором достатніх аргументів на підтвердження своїх вимог, не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду. Водночас, необхідно зауважити, що обчислення позовної давності для звернення позивача з певним позовом у кожній з наведених скаржником у касаційній скарзі справ, визначався з урахуванням конкретних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, що зумовило прийняття судом відповідного рішення.

85. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.12.2023 № 947/8885/21, від 06.09.2023 № 910/18489/20, стосовно того, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків на строк дії такого карантину, який установлено в Україні з 12.03.2020 і був зупинений 01.07.2023, оскільки за встановлених судами обставин у справі, що розглядається, строк спеціальної позовної давності за вимогами Прокурора про визнання оспорюваного договору недійсним, з урахуванням встановлених судами обставин отримання Прокурором відповідних доказів на підтвердження порушеного права держави внаслідок приватизації спірного майна, почався 06.02.2019 і сплив 07.05.2019, тобто до введення на території України зазначеного карантину.

86. Таким чином, посилання Прокурора в касаційній скарзі на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, що регулюють інститут позовної давності, без прив`язки до конкретних обставин справи, що розглядається, не може свідчити про підтвердження Прокурором підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, зазначених норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

87. Стосовно посилання Прокурора у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09.08.2023 у справі № 404/5748/17, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, в контексті недобросовісності останнього набувача майна, то як уже було наголошено вище, таких обставин суди попередніх інстанцій не встановили, а доводи касаційної скарги в цій частині направлені саме на здійснення судом касаційної інстанції переоцінки обставин, що вже були оцінені судами попередніх інстанцій, а також на самостійне дослідження та оцінку доказів, що до повноважень суду касаційної інстанції не входить.

88. З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених скаржником норм матеріального права є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

89. Стосовно інших доводів касаційної скарги Прокурора, то вони підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

90. У зв`язку із наведеним вище, Суд враховує доводи відзиву Ради в тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у цій постанові і з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

91. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

92. Звертаючись із касаційною скаргою, Прокурор в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

93. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Прокурора залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

94. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 і рішення Господарського суду Харківської області від 24.10.2024 у справі № 922/5248/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил