Постанова від 10.09.2025 по справі 199/6079/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 199/6079/23

провадження № 61-13335 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особаза зустрічним позовом - товариство з обмеженою відповідальністю фірма по будівництву житла «ОКС»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст первісних та зустрічних позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном.

Позовна заява обґрунтована тим, що він є власником гаража № НОМЕР_1 , загальною площею 21, 7 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу гаража від 26 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І., реєстровий № 831, та витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № НОМЕР_2.

Зазначав, що вказаним гаражем незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа та користується ОСОБА_2 . На численні пропозиції звільнити належний йому на праві власності гараж відповідачка не реагує, чим чинить перешкоди у користуванні спірним гаражем.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні гаражем № НОМЕР_1 , загальною площею 21, 7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 звільнити вказаний гараж.

У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю фірма по будівництву житла «ОКС» (далі - ТОВ фірма по будівництву житла «ОКС»), про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що вона є власником автогаражу зі збірного залізобетону за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року, укладеного між нею і ТОВ фірма по будівництву житла «ОКС».

Зазначала, що вказаний договір був укладений відповідно до законодавства, що діяло на той момент, він є дійсним та сторонами не оспорювався. Актом приймання-передачі від 25 грудня 2003 року сторони договору підтвердили здачу-приймання належного гаражу, повний розрахунок та відсутність взаємних претензій.

Стверджує, що у грудні 2023 року під час розгляду цієї справи вона дізналась, що ТОВ фірма по будівництву житла «ОКС» у 2016 році спочатку неправомірно зареєструвало за собою право власності на належний їй гараж, а 26 грудня 2017 року уклало з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, за умовами якого товариство повторно продало належний їй гараж.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на свою користь гараж № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 11 квітня 2024 року у складі судді Подорець О. Б. у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нерухоме майно - гараж № НОМЕР_1 (колишній номер № НОМЕР_1 ), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1449566812101), на користь ОСОБА_2 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року автогаражу зі збірного залізобетону було укладено між ОСОБА_2 і ТОВ фірма по будівництву житла «ОКС» у простій письмовій формі без порушень вимог діючого на той час закону щодо форми угоди.

Згідно з вимогами частини першої статті 128 ЦК України (в редакції закону від 08 жовтня 1999 року, що діяла станом на час укладання договору купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року ), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникало з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Актом приймання-передачі від 25 грудня 2003 року сторони договору купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року підтвердили здачу-приймання спірного гаражу, повний розрахунок та відсутність взаємних претензій.

Суд зазначив, що оскільки договором чи законом на той час не передбачалось іншого моменту набуття права власності фізичної особи на автогараж зі збірного залізобетону окрім моменту передачі речі, право власності ОСОБА_2 на спірний гараж виникло з 25 грудня 2003 року та є дійсним на день звернення до суду із зустрічним позовом про витребування цього майна. Отже, починаючи з 25 грудня 2003 року жодна інша особа, в тому числі, ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС», не мала права реєструвати за собою право власності на спірний гараж, тоді як попри наявність діючого правовстановлюючого документа на спірне майно, ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС» зареєструвала декларацію про готовність до експлуатації об`єкта і право власності на спірний гараж за собою, тим самим незаконно заволодівши правом власності ОСОБА_2 на спірний гараж. В подальшому ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС» без відома законного власника розпорядилось цим майном шляхом укладання 26 грудня 2017 року із ОСОБА_1 договору купівлі-продажу спірного майна.

Суд зазначив, що оскільки ОСОБА_2 довела своє право власності на спірний гараж, зустрічний позов про витребування спірного майна на підставі статей 387, 388 ЦК України на користь ОСОБА_2 є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спірним нерухомим необхідно відмовити.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2024 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні гаражем № НОМЕР_1 , загальною площею 21, 7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 звільнити вказаний гараж.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з пунктами 1.4.-1.9 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09 червня 1998 року № 121, державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т. п. Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна. Державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти нерухомості, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності й при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об`єкти. До об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться, зокрема : а) житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами.

Предметом договору купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року є автогараж зі збірного залізобетону розміром 4 х 6 м № 8, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас судом не встановлено наявність дозвільних документів щодо будівництва спірного гаражу, як і документів, які б підтверджували, що станом на 14 липня 2000 року, саме ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС» було власником спірної нерухомості та мало право на продаж вказаної нерухомості. Також в матеріалах справи відсутні копії правовстановлюючих документів набуття та реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірний гараж.

При цьому, як вбачається з пункту 1.2 договору купівлі-продажу гаражу від 26 грудня 2017 року, укладеного між ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС» та ОСОБА_1 , спірний гараж належить продавцю на праві приватної власності на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта, зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції. Вказаним спростовуються твердження ОСОБА_2 , що вказаний гараж є її власністю.

Встановивши, що саме ОСОБА_1 є титульним одноосібним власником спірного нерухомого майна, який позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оскільки спірний гараж використовує без відповідної правової підстави ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

01 жовтня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 4, 128, 225 ЦК України 1963 року, статті 12 Закону України «Про господарські товариства», пунктів 1.4-1.9 «Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року № 121 (в редакціях, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин) у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 199/6079/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

12 грудня 2024 року справа № 199/6079/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що положеннями статей 42, 47, 227 ЦК України 1963 року (в редакції закону від 08 жовтня 1999 року, що діяла на час укладання договору купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року) передбачалось, що угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). При цьому нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі, зокрема до договору купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Отже, договір купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року автогаражу зі збірного залізобетону було укладено між ОСОБА_2 і ТОВ фірма по будівництву житла «ОКС» у простій письмовій формі без порушень вимог діючого на той час закону щодо форми угоди.

За змістом статті 225 ЦК України (в редакції закону від 08 жовтня 1999 року, що діяла на час укладання вказаного вище договору) було визначено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові, а статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції закону, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалось, що господарське товариство (яким є ТОВ фірма по будівництву житла «ОКС») є власником, зокрема, продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності.

Оскільки зі змісту положень договору купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року випливає, що виробником спірного гаражу був продавець - ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС», останнє згідно вимог закону, що діяв станом на момент укладання вказаного вище договору, мало право продажу спірного гаражу ОСОБА_2 .

Вказує, що договір купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року на цей час є чинним, ніким не оспорювався та виконаний сторонами у повному обсязі, що підтверджується актом приймання-передачі від 25 грудня 2003 року.

Суд першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів правильно встановив, що з 25 грудня 2003 року ОСОБА_2 є власником спірного гаражу, яким без її відома розпорядилось ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС» шляхом укладання 26 грудня 2017 року з ОСОБА_1 договору купівлі-продажу спірного майна, та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про витребування цього майна з незаконного володіння ОСОБА_1 , яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 2184 від 21 жовтня 1999 року ТОВ фірмі з будівництва житла «ОКС» надано дозвіл на проектування та будівництво тимчасових залізобетонних збірних гаражів по АДРЕСА_1 у межах землекористування замовника (а. с. 42).

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови № 1040 р від 17 жовтня 2001 року гаражам ТОВ фірми з будівництва житла «ОКС», розташованим по АДРЕСА_1 (а. с. 43).

19 листопада 2003 року Дніпропетровською міською радою прийнято рішення №220/13, яким затверджено проєкт відведення земельних ділянок за кадастровими номерами 1210100000:01:241:0026, площею 0, 0309 га, та 1210100000:01:241:0027, площею 0, 0431 га, та передано їх ТОВ фірми з будівництва житла «ОКС» в оренду строком на три роки для завершення будівництва тимчасових залізобетонних збірних гаражів по АДРЕСА_1 за рахунок земель, наданих раніше товариству (цільове використання - гаражі кооперативні) (а. с. 86-87).

14 липня 2000 року між ОСОБА_2 і ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС» в особі директора Бортникова М. Г. у простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу № 4Г, за умовами якого продавець ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС» зобов`язується передати покупцю ОСОБА_2 автогараж зі збірного залізобетону розміром 4х6 м № 8 по АДРЕСА_1, техдокументацію на автогараж та акт приймання-передачі. Договірна ціна за одиницю продукції становить 10 860 грн, строк поставки - протягом 2000 року (а. с. 45).

25 серпня 2000 року на рахунок продавця ОСОБА_2 було сплачено передплату у сумі 5 430 грн (50 % вартості гаражу), що підтверджується копією відповідної квитанції (а. с. 47).

06 серпня 2002 року ОСОБА_2 на адресу обслуговуючої організації ОСББ «ДІМ» було сплачено 20 грн за підключення гаражу № НОМЕР_1 до електромережі, що підтверджується копією відповідної квитанції (а. с. 47).

Актом приймання-передачі від 25 грудня 2003 року сторони договору купівлі-продажу №4Г від 14 липня 2000 року підтвердили здачу-приймання гаражу № НОМЕР_1 , повний розрахунок та відсутність взаємних претензій (а. с. 46).

12 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І. на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта ДП142162650057 від 21 вересня 2016 року Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, розпорядження № 1040р від 17 жовтня 2001 року Дніпропетровської міської ради, технічного паспорту прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС» на гаражі № 1-9 , розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 150-155).

Із технічного паспорту на гаражі по АДРЕСА_1 (виготовленого станом на 01 вересня 2016 року ТОВ «Земком-Дніпро», інвентарна справа № 041-23), вбачається, що внаслідок технічної інвентаризації відбулась зміна нумерації гаражів, внаслідок якої гараж під № НОМЕР_1 наразі має НОМЕР_1

26 грудня 2017 року між ТОВ фірма з будівництва житла «ОКС», як продавцем, і ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу гаражу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І. за реєстровим № 831, предметом якого є гараж № НОМЕР_1 , розташований за адресою: АДРЕСА_1, (спірний у справі гараж, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1449566812101) за 4 571, 12 грн (а. с. 8-10, 12, 122-157).

Того ж дня, 26 грудня 2017 року, відбулась державна реєстрація за права власності за ОСОБА_1 на вказаний гараж, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 12).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

У статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України моментом набуття права власності на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном, зазначав, що він є власником гаража № НОМЕР_1 загальною площею 21, 7 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу гаража від 26 грудня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І., реєстровий № 831, та витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № НОМЕР_2. Цим гаражем незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа та користується ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанцій встановив, що відповідно до договору купівлі-продажу гаража від 26 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І., зареєстрованого в реєстрі за № 831, ОСОБА_1 дійсно є власником гаража № НОМЕР_1 загальною площею 21, 7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У зустрічній позовній заяві про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зазначала, що саме вона є власником автогаражу зі збірного залізобетону за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року, укладеного у простій письмовій формі з ТОВ фірма по будівництву житла «ОКС».

Відповідно до статті 128 ЦК України (в редакції, що діяла на час укладання договору купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Відповідно до статті 225 ЦК України (в редакції, що діяла на час укладання договору купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року) визначено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, що діяла на час укладання договору купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року) передбачалось, що товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Пунктами 1.4.-1.9 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09 червня 1998 року № 121 (в редакції, що діяла на час укладання договору купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року) передбачалось, що державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т. п. Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна. Державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти нерухомості, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності й при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об`єкти. До об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться, зокрема : а) житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами.

Зі змісту договору купівлі-продажу № 4Г від 14 липня 2000 року убачається, що його предметом є саме продукція ТОВ фірма по будівництву житла «ОКС» у вигляді автогаражу зі збірного залізобетону розміром 4 х 6 м № 8 по АДРЕСА_2 , вироблена продавцем в результаті господарської діяльності.

Апеляційним судом не встановлено наявність дозвільних документів щодо будівництва спірного гаражу, як і документів, які б підтверджували, що станом на 14 липня 2000 року саме ТОВ фірма по будівництву житла «ОКС» було власником спірної нерухомості та мало право на її продаж. Крім того, в матеріалах справи відсутні копії правовстановлюючих документів набуття та реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірний гараж.

Водночас зі змісту договору купівлі-продажу гаражу від 26 грудня 2017 року, укладеного між ТОВ фірма по будівництву житла «ОКС» та ОСОБА_1 , встановлено, що спірний гараж належить продавцю на праві приватної власності на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта, зареєстрованої Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції 21 вересня 2016 року (пункт 1.2 договору). Вказаним спростовуються твердження ОСОБА_2 , що вказаний гараж належав їй на праві власності.

Встановивши, що нерухоме майно (спірний гараж) ОСОБА_1 набув в результаті нотаріально посвідченої угоди, яка пройшла державну реєстрацію, а ОСОБА_2 не надала суду належних доказів (копій зареєстрованих у встановленому законом порядку документів) на підтвердження того, що саме вона є власником спірного гаража, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні спірним гаражем у спосіб зобов`язання відповідачки звільнити цей гараж.

Суд апеляційної інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, встановив фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності та дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 липня 2025 року у справі № 199/5460/22 (провадження № 61-4317св24).

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович