Постанова від 09.09.2025 по справі 712/11352/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1240/25Головуючий по 1 інстанціїСправа №712/11352/21 Категорія: 306010000 Токова С. Є. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2025 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. судді секретар Гончар Н.І., Сіренко Ю.В. Любченко Т.М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 27.03.2025 (повний текст складено 27.03.2025, суддя в суді першої інстанції Токова С. Є.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Редакція газети «Черкаський край», головного редактора газети «Черкаський край» Калиновської Тетяни Станіславівни про визнання дій щодо прославлення фашизму протиправними, захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

у жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив визнати діяльність відповідачів протиправною та визнати викладене в статтях «Як фюрер і дуче приймали парад на Черкащині» та «Ще про героїку й трагедію 1941 року» (газети «Черкаський край» №35 від 01.09.2021, №40 за 06.10.2021) за недостовірну інформацію, принижуючу честь та гідність покійних інваліда 1 групи Великої Вітчизняної Війни, його батька та дядька ОСОБА_2 , його інваліда 2 групі від трудового каліцтва; з метою боротьби з фашизмом в Україні, спростування наглої та цинічної брехні відносно позивача та його батька, зобов`язати відповідача надрукувати в газеті спростування викладеного в обох статтях з усуненнях кощунства над командармом та його рідними; відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог вказав на те, що 09.09.2021 він звернувся з листом до головного редактора газети " Черкаський край " ОСОБА_3 з проханням розмістити на стор. 4 чергового номеру вибачення та статтю про героїзм захисників «Зеленої брами» з обов`язковою фотографією пам`ятника прикордонника з собакою.

За дорученням редактора йому було повідомлено, що редакція виконає таке прохання, але він повинен сам надати статтю та фото пам`ятника. 29.09.2021 він завів до кабінету ОСОБА_3 ОСОБА_4 , який вручив їй статтю «За крок до оправдання гітлерівського нацизму» з фотографією пам`ятника.

06.10.2021 в № 40 газети було викладено статтю «Ще раз про героїку й трагедію 1941-го», яка виготовлена та підписана, цитує: «Дискутувала з прибічниками різних правд Тетяна Калиновська головний редактор».

Вважає цю статтю безпрецедентною, ганебною, необґрунтованою і незаконною, а також такою, що порушує права, передбачені ст. 38 Конституції України, стаття написана грубо, пихато, нешанобливо, образливо до його батька інваліда 1 групи Великої Вітчизняної війни (Друга світова війна).

Позивач цитує зазначену статтю та зазначає свій коментар, зокрема: 1. «... приймали парад на Черкащині» - парад не може бути в польових умовах!! 2. Фотографія явно не з Умані! 3. «Нарада пройшла у піднесеній та радісній обстановці» - нарад в армії не буває!!! 4. «генерала І. Музичка» в Радянській Армії ніколи не було!! 5. «вони сиділи (слово яке принизливе - М. Г.) в міцному кільці й у той час, коли два європейські вожді», коли це вони були «європейським вождями»? 6. Марченко пише «Неподалік села Легедзино вони зупинились біля древнього скіфського кургану, повз який пролягав шлях, котрим інтенсивно рухались німецькі та італійські війська на схід», а Каліновська - «... 28.08.1941 нацистські вожді провели військову нараду й імпровізований парад в Умані ... "?! 7. «... два найголовніших нациста Європи... Німецькі вояки були у захваті і не приховували свого захоплення вождем та бадьоро вітали його ... активісти ще лаштували череди колгоспної худоби гнати як тоді казали - «за Дніпро»», сільради подекуди ще гуртували групи 16-17 юнаків для піших переходів теж за Дніпро...»; 8. в рубриці «Історія» не може бути «оціночних суджень журналіста».

Позивач вважає, що відповідачі провокаційно, принижуючи свій народ, добре знали, що він весь консолідовано встав на захист Батьківщини не в сільрадах, а у військоматах. До числа тих, кого «гуртує» редакції необхідно віднести і його батька ОСОБА_5 , 1924 року народження, через що йому відмовив у призиві військомат, а, знаючи це, поліцаї при допиті лишили двох пальців на лівій руці. Так без двох пальців він після звільнення території від «Німецьких вояків були у захваті і не приховували свого захоплення вождем та бадьоро вітали його» пішов захищати Батьківщину і отримав поранення не від фашистів, а бандерівців!? Але ОСОБА_3 мала порівняння його батька зі скотом, вона, як диспутант, принизила не тільки батька в черговий раз, а уже і його, цитує: «син ветерана Другої світової війни ОСОБА_6 »?!

Вказує, що ОСОБА_3 принизила ОСОБА_4 , не вказуючи його посаду та міняючи назву його статті, повністю викидаючи першу частину відносно доказів проти прославляння фашизму ОСОБА_7 .

Вся ця недостовірна інформація, яка не відповідає дійсності та викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі, що й обумовило звернення з цим позовом до суду про визнання дій щодо прославлення фашизму протиправними, захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 27.03.2025 позовні вимоги у справі відхилено. Суд першої інстанції вказав, що вимоги позивача є необґрунтованими, так як він не довів порушення поширеною інформацією його немайнових прав. Спірна інформація, яку позивач вважає такою, що принижує честь та гідність його та його батька і дядька,стосується виключно тлумачення історичних подій, що, в свою чергу, є правом журналіста на свободу вираження поглядів і припустимість історичної дискусії, оскільки публічне обговорення історичних тем є складовою демократичного суспільства.

Позивач не зазначає та не надає докази на підтвердження того, які саме недостовірні відомості (конкретні твердження) є такими, що принижують честь та гідність померлих батька та дядька, а також особисто його самого.

При цьому, позивач ОСОБА_1 для підтвердження своєї позиції використовує лише власне бачення та власні доводи, не підкріплені фактами.

Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої інстанції, позивач 29.05.2025 подав апеляційну скаргу, яку в подальшому уточнив, де посилаючись на незаконність висновків суду просить про його скасування.

Зазначає, що матеріали справи сфальсифіковані судом першої інстанції, суд не видав позивачу дисків із аудіо записами судових засідань. Працівники судової охорони, які перебували у судовому засіданні в суді першої інстанції за ініціативи суду, є доказом приниження честі та гідності позивача, якого, до того ж, суд безпідставно та протиправно видаляв із зали судового засідання та примушував розкладати на підлозі письмові докази.

Головуюча в суді першої інстанції, не заявивши собі самовідвід за аргументами, які навів позивач у своїй заяві, поданій суду, порушила його право на доступ до правосуддя.

Ця ж суддя у іншій справі у кримінальному провадженні, як слідчий суддя, арештувала ноутбук позивача, достовірно знаючи про те, що на ньому зберігають документи у даній справі.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі проти її аргументів заперечили та вказали про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке просили залишити без змін.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що 01.09.2021 у газеті "Черкаський край", № 35 опублікована стаття журналіста Василя Марченка "Як фюрер і Дуче приймали парад на Черкащині".

З пояснень представника відповідача в судовому засіданні вбачається, що дана стаття носить інформативний характер, в ній описані події 80 річної давнини, коли 28.08.1941 нацистські вожді провели військову нараду й імпровізований парад в Умані. Для підготовки публікації автор використав інформацію з відкритих джерел та спогади очевидців, почуті за роки 50 - річної журналістської діяльності. Дана інформація не потребує підтвердження достовірності, оскільки взята з відкритих джерел та була надрукована в друкованому засобі масової інформації.

Позивач ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 , будучи невдоволені викладенням історичних фактів, звернулися до головного редактора газети "Черкаський край" Калиновської Т. С., яка ініціювала питання щодо можливості позивачем опублікувати своє бачення подій того періоду та опублікувала статтю "Ще раз про героїку й трагедію 1941", яку підписала "дискутувала з прибічниками різних правд" Тетяна Калиновська, головний редактор .

Позивач стверджує, що відповідачем всупереч нормам діючого законодавства України розповсюджено недостовірну інформацію, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача, його померлих батька ОСОБА_5 , 1924 року народження, та дядька ОСОБА_2 , адже спірна інформація перекручує дійсність.

Такими є фактичні обставини у справі.

Правовідносини, наявні між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четвертастатті 32 Конституції України).

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Згідно із статтями297,299 ЦК Україникожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Пленумом ВСУ у п.п.1, 4, 6, 15, 19 постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначивпро те,що КонституцієюУкраїни кожномугарантується правона свободудумки іслова,на вільневираження своїхпоглядів іпереконань (стаття34). Разомз тимвідповідно достатті 68Конституції Україникожен зобов`язанийнеухильно додержуватисяКонституції тазаконів України,не посягатина праваі свободи,честь ігідність іншихлюдей.Праву насвободу думкиі слова,на вільневираження своїхпоглядів іпереконань відповідаєобов`язокне поширюватипро особунедостовірну інформаціюта таку,що ганьбитьїї гідність,честь чиділову репутацію. Узв`язкуз цимстаттею 32Конституції Українипередбачено судовийзахист праваспростовувати недостовірнуінформацію просебе ічленів своєїсім`ї. Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Поняття гідності та честі є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Згідно правового висновку ВС у постанові від 10.04.2019 у справі №398/4136/15-ц під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації; ця інформація стосується позивача; поширена інформація є недостовірною; поширення інформації порушує особисті немайнові права.

Згідно ст. 277 ЦК України та ч.3 ст. 12 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести, зокрема, те, що внаслідок поширення недостовірної інформації було порушено його особисті немайнові права.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Також статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Крім того, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення ЄСПЛ від 06 жовтня 2015 року у справі «Карпюк та інші проти України» (Karpyuk and others v. Ukraine).

Верховним судом України наголошено у пункті 19 постанови Пленуму від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням - висловлюванням, яке не містить фактичних даних, за виключенням винятком образи чи наклепу, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири.

Кваліфікація поданої в тексті негативної інформації як фактологічної (ствердної) або суб`єктивно-оцінної (суб`єктивна думка, припущення, оцінне судження) має значення для з`ясування підстав юридизації спірного тексту, наявність або відсутність його елементів у площині правового регулювання. Відсутність у висловлюваннях маркерів суб`єктивної модальності, оцінних слів, конструкцій та інших показників, що виражають невпевненість, сумніви автора щодо вірогідності висловлюваного (гіперболи, алегорії, сатира, риторичні питання), а також спеціальних вставних конструкцій та прислівників, що виражають оцінність, невпевненість, підкреслюють вірогідність повідомлюваного, і вказують на те, що висловлюване є суб`єктивною думкою та поглядом автора на подію, його суб`єктивною оцінкою того, що відбувається, а отже відбивають його особисту точку зору та ставлення до описуваної події і не можуть бути перевірені на предмет відповідності дійсним фактам.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 47-1 ЗУ «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положень статті 10 Конвенції, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення, діяльність якої представляє суспільний інтерес. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень ні. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

З урахуванням наведеного вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в цій справі надав правильну оцінку по суті наявним у матеріалах справи доказам та дійшов висновку, що спірна інформація за своїм змістом є судженнями редактора газети, які є вираженням суб`єктивної думки щодо зазначених в них обставин. Крім того, зазначена інформація становить суспільний інтерес, її стилістика та застосовані мовні обороти не мають образливого характеру з посиланням на конкретні факти стосовно конкретних осіб, а тому, баланс між приватним інтересом щодо захисту прав позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.

Апеляційний суд враховує, що подана позивачем апеляційна скарга не спростовує по суті оцінку судом першої інстанції його аргументів щодо спірної інформації.

Водночас, посилання скаржника на протиправні дії головуючої судді в суді першої інстанції при апеляційному перегляді справи свого підтвердження не знайшли та у розумінні приписів ч.2 ст.376 ЦПК України про те, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, не можуть свідчити про необґрунтованість чи незаконність висновків суду першої інстанції про відхилення позовних вимог.

Також скаржником не доведено існування обставин, які ч.3 ст.376 ЦПК України визначає як обов`язкові підстави для скасування рішення суду по результатам апеляційного перегляду у зв`язку з порушенням норм процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Так скаржником не надано доказів фальсифікації матеріалів справи судом першої інстанції, адже всі докази, надані позивачем у підтвердження позовних вимог, належним чином оформлені районним судом.

Видалення позивача із зали судових засідань за наявності для цього підстав, передбачених процесуальним законодавством, не може трактуватися як порушення прав особи на доступ до

правосуддя.

Також позивач не довів існування обставин, які б виключали участь головуючої судді у розгляді справи та слугували підставами для її відводу, всі заявлені клопотання про відвід головуючого були вирішені при розгляді справі, відповідно до вимог цивільно- процесуального закону України. Вказані ухвали суду апелянт не оскаржує.

Вирішення суддею у іншій справі у кримінальному провадженні, як слідчим суддею, питання про арешт майна, як речових доказів у кримінальному провадженні, не може перешкоджати можливості здійснювати розгляд іншої справи у порядку цивільного судочинства, де бере участь як сторони власник відповідного арештованого майна.

Доводи апелянта про неналежне повідомлення його судом про дату і час проведення судових засідань, призначених після 04.10.2024, спростовується матеріалами справи, зокрема, його заявою від 15.01.2025 року на адресу суду, в якій він не погоджується брати участь у засіданнях і просить суд відкликати виписану ним повістку на 10.02.2025 року (т.2 а.с.141), та також заявою про перенесення судового засідання, призначеного судом на 21.03.2025 року (т.2 а.с.149)

Частина 4 статті 36 ЦПК України встановлює, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 27.03.2025 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід віднести на рахунок державного бюджету, оскільки скаржника звільнено від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», як особу з інвалідністю відповідної групи.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 27.03.2025 у даній цивільній справі залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді віднести на рахунок державного бюджету.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 10.09.2025.

Суддя-доповідач

Судді