Постанова

від 20.12.2010 по справі 35/155

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 20.12.2010                                                                                           № 35/155

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Новікова  М.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача за первісним

позовом:                                         Калюжна Н.В., дов. б/н від 24.04.2009р.

від відповідача за первісним

позовом:                                    не з’явились

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_1

 на рішення Господарського суду м.Києва від 22.09.2010

 у справі № 35/155 ( .....)

 за позовом                               ТОВ "Марко Фарм ЛТД"

 до                                                   Фізична особа - підприємець ОСОБА_1

 про                                                   стягнення 30 000,00грн.

 за зустрічним позовом             Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної

                                                     особи ОСОБА_1

до                                                  Товариства з обмеженою відповідальністю «Марко

                                                     Фарм ЛТД»

про                                               визнання додаткової угоди від 27.01.2009р. до

                                                    договору оренди нежитлового приміщення № 09/06-2

                                                    від 30.04.2006р. недійсною

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю “Марко Фарм ЛТД” звернулось з позовом до Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по відшкодуванню вартості здійснених поліпшень, які передбачені додатковою угодою від 27.01.2009р. до договору оренди нежитлового приміщення №09/06-2 від 30.04.2006р. у розмірі 30 000,00 грн. та стягнення судових витрат.

29.04.2010р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшов зустрічний позов Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Марко Фарм ЛТД” про визнання додаткової угоди від 27.01.2009р. до договору оренди нежитлового приміщення №09/06-2 від 30.04.2006р.  недійсною.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.09.2010 року у справі № 35/155 первісний позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марко Фарм ЛТД» 30 000,00 грн. вартості від’ємних поліпшень за додатковою угодою від 27.01.2009р., 300,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Суб’єкт підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 22.09.2010 року у справі № 35/155 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимогах, зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

20.11.2010р. через відділ документального забезпечення від Товариства з обмеженою відповідальністю «Марко Фарм ЛТД» надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суду апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 22.09.2010 року у справі № 35/155 без змін.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача за первісним позовом.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача за первісним позовом, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Судом встановлено, 31 грудня 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Марко Фарм ЛТД” (надалі позивач за первісним позовом) та Суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_1 (надалі відповідач за первісним позовом) було укладено Договір №28/11 оренди нежитлового приміщення (надалі-Договір).

Відповідно до умов вказаного вище Договору (п. 1.1.) орендодавець передає орендарю у строкове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться у власності орендодавця на підставі Договору ВАС 072579 від 22.11.2002 року, та розташоване на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1  

Відповідно до п. 6.1. Договору орендодавець надає згоду та надає дозвіл на проектні та ремонтні роботи у приміщенні, що орендується за даним Договором. Ремонтні роботи проводяться орендарем за власний рахунок з метою приведення стану приміщення згідно потреб, обумовлених цільовим призначенням орендованого приміщення.

30 квітня 2006 року між сторонами було підписано Договір №;09/06-2 оренди нежитлового приміщення (надалі Договір), відповідно до умов вказаного Договору (п.1.1.), орендодавець передає орендарю у строкове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться у власності орендодавця на підставі Договору ВАС 072579 від 22.11.2002 року, та розташоване на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1

Термін дії Договору починається з моменту передачі приміщення за актом прийому –передачі та діє до 29 квітня 2009 року (п. 4.1. Договору).

24 грудня 2008 року між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору №09/06-2 від 30.04.2006р. оренди нежитлового приміщення, відповідно до якої сторони дійшли згоди достроково розірвати  Договір №09/06-2 від 30.04.2006р. оренди нежитлового приміщення.

27 січня 2009 року між сторонами було укладено Додаткову угоду Договору №09/06-2 від 30.04.2006р. оренди нежитлового приміщення (надалі Додаткова угода від 27.01.2009р.).

Відповідно до умов вищевказаної Додаткової угоди від 27.01.2009р. (п.1), сторони дійшли згоди про вартість та порядок відшкодування орендарю від’ємних поліпшень, що були виконані в орендованому приміщенні, а саме:

а ) системи кондиціювання та приточно – витяжної вентиляції;

б) 2-х водонагрівачів (бойлери) об’ємом 100 літрів кожний;

в) системи охоронної та пожежної сигналізації;

г) внутрішніх метало –пластикових перегородок;

Вартість поліпшень, за оцінкою сторін складає 40 000,00 грн. (п. 2 Додаткової угоди від 27.01.2009р.).

Орендодавець відшкодовує вартість поліпшень наступним чином: в термін до 01 березня 2009 року орендодавець сплачує орендарю частину коштів у сумі 10 000,00 грн. Залишок коштів у розмірі 30 000,00 грн. орендодавець сплачує протягом наступних 10 календарних місяців, але в будь –якому разі не пізніше 01 грудня 2009року (п. 3 Додаткової угоди від 27.01.2009р.).

Після проведення розрахунків між сторонами всі вищезазначені поліпшення становляться власністю орендодавця та орендар не буде мати майнових або будь-яких інших претензій до орендодавця з приводу відшкодування поліпшень (п. 4 Додаткової угоди від 27.01.2009р.).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач за первісним позовом посилався на наступне.

27 березня 2009 року позивач за первісним позовом звернувся до Господарського суду з позовом до фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про стягнення 10 000,00 грн. заборгованості по відшкодуванню вартості здійснених від’ємних полпішень згідно Додаткової угоди від 27.01.2009р. до Договору оренди №09/06-2 від 30.04.2006р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2009р. у справі №16/275 позов ТОВ “Марко Фарм ЛТД” задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 на користь ТОВ “Марко Фарм ЛТД”10 000,00 грн. заборгованості по відшкодуванню вартості здійснених від’ємних полпішень згідно Додаткової угоди від 27.01.2009р. до Договору оренди №09/06-2 від 30.04.2006р. та судові витрати.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2009р. видано наказ від 03.08.2009р.

Кінцевий строк сплати другої частини платежу в розмірі 30 000,00 грн. настав 31 грудня 2009 року.

Проте, станом на час звернення до суду кошти в розмірі 30 000,00 грн. не були сплачені відповідачем за первісним позовом позивачу, відповідно до умов Додаткової угоди від 27.01.2009р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за первісним позовом звертався до відповідача за первісним позовом з претензією №1-юр від 13.01.2010р., в якій просив відповідача за первісним позовом здійснити перерахування коштів в розмірі 30 000,00 грн. протягом 7 календарних днів з моменту отримання вказаної претензії.

Однак, зазначена претензія була залишена відповідачем за первісним позовом без відповіді.

В процесі розгляду справи відповідач за первісним позовом звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсною Додаткову угоду від 27.01.2009р. на підставі ст. 207 Господарського кодексу України.

Відповідно до письмового додатку від 17.09.2010р. до зустрічного позову, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати Додаткову угоду від 27.01.2009р. на підставі ст. 231 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач за зустрічним позовом посилався на те, що останнім в додатку до зустрічного позову від 20.08.2010р. було доведено, що маніпуляції з термінами Дозволом, Договорами та фактом виконання орендарем від’ємних поліпшень, перелічені в Додатковій угоді від 27.01.2009р. порушують ст. ст. 526, 530, 631, 778 Цивільного кодексу України та умовами Договору №09/06-2, ціллю цих маніпуляцій є введення в оману як орендодавця так і суд, щодо факту наявності обставин перелічених в Додатковій угоді від 27.01.2009р.

Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначає, що відповідач за зустрічним позовом вводить суд в оману зазначаючи, що у останнього не збереглись документи щодо оплати послуги підрядчикам, які здійснювали поставку та монтаж від’ємних поліпшень, проте, як зазначає позивач за зустрічним позовом таких документів взагалі не існувало, так як від’ємні поліпшення перелічені в Додатковій угоді від 27.01.2009р., повинні були виконуватись в період дії Договору 09/06-2, тобто з 30.04.2008р. по 24.12.2008р.

Керуючись ст. 230 Цивільного кодексу України, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсною Додаткову угоду від 27.01.2009р. до Договору №09/06-2 оренди нежитлового приміщення від 30.04.2006р.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.  

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 778 Цивільного кодексу України, наймач має право на вилучення поліпшень, якщо вони можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження або на відшкодування вартості поліпшень.

Як вбачається з матеріалів справи, Додатковою угодою від 27.01.2009р. сторонами було погоджено умови щодо порядку відшкодування здійснених в орендованому приміщенні від’ємних поліпшень.

Відповідач за первісним позовом взяв на себе зобов’язання здійснити відшкодування здійснених від’ємних поліпшень в розмірі 30 000,00 грн. протягом наступних 10 календарних місяців, проте не пізніше 01 грудня 2009 року.

На час розгляду справи, відповідач за первісним позовом, не виконав взяті на себе зобов’язання, а саме не сплатив позивачу суму в розмірі 30 000,00 грн. вартості здійснених в орендованому приміщенні від’ємних поліпшень.

Відповідно до умов вищевказаного Договору та Специфікації (Додаток №1), підрядчик ТОВ “Тайра” зобов’язався здійснити поставку обладнання систем кондиціювання повітря та приточно – витяжної вентиляції повітря, використовуючи власні матеріали, виконати роботи по монтажу обладнання на об’єкті замовника (позивача за первісним позовом) за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2009р. у справі №16/275 позов ТОВ “Марко Фарм ЛТД” задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 на користь ТОВ “Марко Фарм ЛТД”10 000,00 грн. заборгованості по відшкодуванню вартості здійснених від’ємних полпішень згідно Додаткової угоди від 27.01.2009р. до Договору оренди №09/06-2 від 30.04.2006р. та судові витрати.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під часу розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, відповідачем за первісним позовом не було надано суду доказів на спростування викладеного в позові.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 30 000,00 грн. вартості від’ємних поліпшень за Додатковою угодою від 27.01.2009р., є законними та обґрунтованими.

Вимоги позивача за зустрічним позовом щодо визнання Додаткової угоди від 27.01.2009р. недійсною на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України є безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

Підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України є введення однією стороною іншої сторони правочину в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.

Отже, позивачем за зустрічним позовом не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин обману, умислу на введення в оману з боку відповідача за зустрічним позовом.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які і посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2010р. у справі № 35/155 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2010р. у справі № 35/155 – без змін.

2. Матеріали справи № 35/155 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді