Постанова від 11.09.2025 по справі 698/741/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2025 року

м. Черкаси

Справа № 698/741/24Провадження № 22-ц/821/1310/25категорія: 311010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - ВасиленкоЛ.І.,

суддів: Гончар Н. І., Новікова О. М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Мокрокалигірський психоневрологічний інтернат,

третя особа ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Калинопільського районного суду Черкаської області від 29 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, третя особа ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та виплату компенсації за вимушений прогул і моральної шкоди, завданої незаконним звільнення, у складі: головуючого судді Лазаренко В. В.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 14.05.2019 вона працювала на посаді сестри-господині в Мокрокалигірському психоневрологічному інтернаті, який є державною установою в структурі органів Міністерства праці та соціальної політики України.

Наказом директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату ОСОБА_3 від 31.07.2024 № 25/01-05 її звільнено 02.08.2024 з посади сестри господині згідно п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з порушенням посадових обов`язків пунктів 2.1, 2.28 та систематичним невиконанням своїх посадових обов`язків, невмілим керуванням ввіреним підрозділом, створенням нездорового клімату серед молодшого медичного персоналу, а також на підставі систематичних індивідуальних та колективних звернень працівників інтернату на адресу директора інтернату та інших інстанцій.

Вважає, що її звільнення здійснено з порушенням вимог ст. 148 КЗпП України.

Зазначає, що її заробітна плата на посаді сестри господині за останні два місяці травень-червень 2024 року перед звільненням становила 21645,04 грн (8000 грн у травні 2024 року та 13645,04 грн у червні 2024 року), тобто її середньоденна заробітна плата за останні два місяці до звільнення складає 503,37 грн (21645,04 грн /43 дні), яка повинна бути врахована при обчисленні компенсації її заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.

Також зазначала, що внаслідок незаконного рішення про звільнення їй було завдано значної моральної шкоди, яка полягає у негативних душевних переживаннях, викликаних несправедливими звинуваченнями у вчиненні дисциплінарних проступків, записом у трудовій книжці, який значно погіршує її шанси на достойне працевлаштування в майбутньому.

Просила поновити її на роботі в Мокрокалигірському психоневрологічному інтернаті на посаді сестри-господині.

Стягнути з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на користь ОСОБА_1 заробітну плату за весь період вимушеного прогулу до винесення рішення у справі, грошову компенсацію моральної шкоди в сумі 30000 грн та витрати на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калинопільського районного суду Черкаської області від 29 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді сестри господині Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату з 02.08.2024.

Стягнуто з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулуза періодз 02.08.2024 по 29.04.2025 у розмірі 94130,19 грн, визначений без утримання податків, зборів, інших обов`язкових платежів, моральну шкоду в розмірі 10000 грн та судові витрати по оплаті правничої допомоги у розмірі 10000 грн.

Стягнуто з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на користь держави судовийзбір врозмірі 2422,40 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за один місяць.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що позивачка незаконно була притягнута до дисциплінарної відповідальності та в подальшому звільнена з роботи, тому є підстави для поновлення на роботі та стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах поданого розрахунку.

Суд також дійшов висновку про наявність правових підстав для стягненнякомпенсації за спричинену відповідачем моральну шкоду, завдану позивачцівнаслідок незаконного звільнення. При цьому суд, виходячи іззасад розумності,виваженості тасправедливості, вцій частиніпозов задовольнивчастково,зменшив її розмір з 30000 грн до 10000грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку та просив суд скасувати рішення Калинопільського районного суду Черкаської області від 29 квітня 2025 року.

Ухвалити нове рішення, яким змінити дату поновлення позивачки на роботі, вказавши дату поновлення 03 серпня 2024 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.08.2024 по 29.04.2025 в сумі 71443,20 грн, моральну шкоду в розмірі 5000 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Крім того, змінити розподіл судових витрат за яким стягнути судовий збір на користь держави із відповідача у розмірі 2337,20 грн та із позивачки в розмірі 1006 грн.

Судові витрати з розгляду апеляційної скарги покласти на позивачку.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам норм процесуального та матеріального права.

Зокрема, зазначає, що суд прийняв до розгляду заяву у якій не вказана дата її подання до суду та відкрив провадження без сплати судового збору за позовною вимогою про стягнення моральної шкоди.

Вважає, що судом не вірно визначено дату поновлення позивачки на роботі 02 серпня 2024 року, адже датою звільнення є останній робочий день позивачки, тому поновлення має бути з 03 серпня 2024 року. Відповідно і розмір заробітної плати, який підлягає стягненню буде інший, а саме: з 03.08.2024 по 29.04.2025 складає 192 робочі дні, а середньоденна заробітна плата складатиме 372,10 грн, а не 503,37 грн.

Тож, на думку скаржника, середній заробіток ОСОБА_1 складає 71443,20 грн (372,10 грн *192).

Щодо моральної шкоди, то вважає, що позивачка не надала суду доказів рівня та глибини душевних страждань, тому справедливим є зменшення розміру моральної шкоди з 10000 грн до 5000 грн.

Наголошує, що позивачка не звільнена від сплати судового збору за стягнення моральної шкоди, тому сума судового збору, що підлягає стягненню із відповідача на користь держави у розмірі 1211,20 грн є безпідставною.

Крім того, заявлений розмір витрат на правничу допомогу та вважає, що вона повитна складати не більше 5000 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Згідно з відомостями сторінок 20-21 копії трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_1 від 28.02.2005, наказом директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І. М. від 13.05.2019 № 11/01-05 ОСОБА_1 з 14.05.2019 призначено на посаду сестри-господині Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату. 02.08.2024 ОСОБА_1 звільнена з посади у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку за ст. 40 п. 3 КЗпП України, наказ № 25/01-05 від 31.07.2024 (т.1 а.с. 9-11).

Відповідно до посадової інструкції сестри-господині Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської обласної ради від 16.08.2019, в пунктах 1.2, 1.3, 2.1, 2.4, 2.9, 4.4 визначено, що сестра-господиня безпосередньо підпорядковується старшій медичній сестрі та лікарю-психіатру інтернату. Під керівництвом сестри-господині знаходиться молодший медичний персонал установи. Керує та перевіряє роботу молодших медичних сестер (палатних, прибиральниць, банщиць) по догляду за підопічними та ліжково-хворими, а також керує прибиранням та підтриманням чистоти в жилих приміщеннях. Слідкує за тим, щоб завжди в запасі були білизна, яка повинна знаходитись у палатах під відповідальністю молодшого медичного персоналу та здаватись наступній зміні під розписку. Проводить приймання білизни з пральні, слідкуючи за тим, щоб всі речі, що вона приймає, були в належному вигляді. Сестра-господиня несе відповідальність за уют та естетичне оформлення в корпусах (т.1 а.с. 13-14, 88-89).

Наказом директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І. М. від 24.05.2022 № 38/01-02 «Про дисциплінарне стягнення» сестрі-господині ОСОБА_1 за невиконання доручення директора інтернату, саботаж та наклеп на директора оголошено догану (т. 1 а.с. 15).

Згідно акту проведення перевірки дотримання вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та стосовно дотримання прав дітей № 54 від 13.11.2023 року, зокрема, слідує, що приміщення харчоблоку та їдальні знаходяться в неналежному санітарному стані - присутня велика кількість мух. В коридорах стаціонарного відділення № 2 виявлено тарганів. Також на стінах ванної кімнати присутня пліснява та грибок, чим порушено норми постанови КМУ від 14.12.2016 № 957 (т. 1 а.с. 33-46).

Наказом директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату МартиненкаІ. М. «Про усунення недоліків виявлених під час перевірки Головного управління національної соціальної сервісної служби у Черкаській області» від 30.11.2023 № 99/01-02, сестрі-господині ОСОБА_1 за послаблення контролю роботи молодших медичних працівників щодо дотримання санітарних норм, згідно посадових обов`язків, оголошено догану (т.1 а.с. 47).

Згідно письмового звернення молодшої медичної сестри ОСОБА_4 від 21.06.2024 до директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату ОСОБА_2 просить вияснити, чому у денній зміні 2 корпусу інтернату працюють три молодші сестри, а після 18 години залишаються працювати лише дві молодші медичні сестри, оскільки сестра господиня ОСОБА_1 на звернення молодших медичних сестер з цього питання не реагує, або зазначає, що вона на це відповідати не буде (т. 1 а.с. 48).

Наказом директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І. М. від 24.06.2024 № 33/01-02 «Про проведення службового розслідування» створено комісію у складі: голови комісії інженера з ОП Гречука М. А. та членів комісії: в.о. головного бухгалтера ОСОБА_5 , інспектора з кадрів ОСОБА_6 та старшої медичної сестри ОСОБА_7 , а також наказано провести службове розслідування, вивчити дане питання та скласти Акт розслідування з наданням пропозицій (т.1 а.с. 50).

Відповідно до наданих ОСОБА_1 письмових пояснень від 24.06.2024 вона, звертаючи увагу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату ОСОБА_2 на те, що молодші медичні сестри ОСОБА_8 та ОСОБА_4 не дотримуються графіка роботи молодшого медичного персоналу на червень місяць, згідно якого норма годин робочого часу становить 144 години, просить директора дати дозвіл комісії періодично проходити по корпусах і перевіряти роботу медичного персоналу (т.1 а.с. 49).

Згідно акту № 18 від 27.06.2024 комісія в складі: ОСОБА_9 , Ракутіної Л. І., Якубенко Л. М., Гончар І. Г., призначена на підставі наказу від 24.06.2024 № 33/01-02 про розгляд скарги молодшої медичної сестри санітарки палатної ОСОБА_10 від 21.06.2024 про грубе відношення сестри-господині ОСОБА_1 до працівників ввіреного їй підрозділу, зробила висновок про неможливість перебування на посаді сестри-господині ОСОБА_1 по причині невміння її керувати підрозділом, згуртовувати колектив та створювати здорову атмосферу в колективі. Адже робота молодшого медичного персоналу заключається в належному догляді підопічних, підтриманні ідеальної чистоти та санітарних норм у корпусах (т.1 а.с. 51).

Наказом директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І. М. від 17.06.2024 № 172/01-04 надано ОСОБА_1 сестрі-господині, щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарні дні з 01.07.2024 по 24.07.2024 включно за період роботи з 14.05.2023 по 13.05.2024 (т.1 а.с. 52).

Відповідно до наказу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І. М. від 11.07.2024 № 197/01-04 продовжено ОСОБА_1 сестрі-господині, відпустку тривалістю в кількості 5 календарних днів з 25.07.2024 по 29.07.2024 включно (т.1 а.с. 53 ).

Наказом директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І. М. від 31.07.2024 № 25/01-05 ОСОБА_1 звільнено з посади сестри-господині Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 02.08.2024. Економісту з фінансової роботи ОСОБА_5 доручено провести повний розрахунок по заробітній платі (т.1 а.с. 12).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі, яка переглядається ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату про поновлення на роботі та виплату компенсації за вимушений прогул і моральної шкоди, завданої незаконним звільнення.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями ст. 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Вирішуючи спір про поновлення на роботі працівника, звільненого за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, суд повинен перевірити законність усіх попередніх стягнень, які, за висновком роботодавця, входять до системи для звільнення (річний строк та інше),незалежно від того, чи оспорює позивач відповідні накази, які й не потрібно оспорювати заявленням окремої позовної вимоги (Постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 212/5018/20 )

Згідно з п. 2 ст. 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина 1 та ч. 2 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи

Статті 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 6 та ч. 7 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів встановлено, що роботодавець незаконно звільнив позивачку, при цьому роботодавець не оскаржив рішення суду першої інстанцій у цій частині, тобто погодився із незаконністю звільнення позивачки.

При цьому колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції позивачкою в апеляційному порядку не оскаржується, а апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів щодо законності звільнення ОСОБА_1 .

Разом з тим, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі наголошує на невірному визначенні дати поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме з 03.08.2024, а не з 02.08.2024, як це визначив суд першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, ухвалене органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню, що забезпечує невідкладний і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 758/9164/16-ц (провадження № 61-12195св19) вказав про те, що: «Системний аналіз приписів ст. 235 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання про відшкодування останньому середнього заробітку».

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників № 58, днем звільнення вважається останній день роботи. Отже, запис у трудовій книжці та наказ про припинення трудового договору повинні вказувати саме останній день роботи працівника, який є днем звільнення.

Суд першої інстанції, поновивши позивачку на роботі із дня звільнення, невірно вказав дату її поновлення на роботі, адже вірною є наступна дата після звільнення 03.08.2024, тому рішення суду першої інстанції в частині поновлення на роботі слід змінити.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначено: «середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату».

У даній справі суд першої інстанції, поновивши позивачку на роботі, вказав, що з відповідача відповідно до ст. 235 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду, проте, при визначенні періоду вимушеного прогулу, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до наказу про звільнення № 25/01-05 від 31.07.2024 ОСОБА_1 було звільнено з посади сестри господині 02.08.2024.

Згідно з п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата (дню звільнення працівника з роботи).

Згідно з п. 4 Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядк, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом другим п. 8 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 у липні 2024 року не працювала, оскільки перебувала, згідно з наказом директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату ОСОБА_2 від 17.06.2024 № 172/01-04 та наказом директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату ОСОБА_2 від 11.07.2024 № 197/01-04, з 01.07.2024 по 24.07.2024 включно та з 25.07.2024 по 29.07.2024 включно у відпустці.

Згідно з наказом директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І. М. від 17.06.2024 № 172/01-04, визначено провести виплату відпускних у найближчий час виплати зарплати.

Згідно довідки № 370/01-13 від 30.09.2024, наданої Мокрокалигірським психоневрологічним інтернатом про розрахунок середнього заробітку за останні два місяці травень-червень 2024 року, заробітна плата ОСОБА_1 за останні два робочі місяці перед звільненням становить: 8000 грн у травні 2024 року та 13645,04 грн у червні 2024 року.

При цьому, згідно з розрахунковими листами заробітна плата у травні 2024 року за 23 дні складала 8000 грн, а в червні 2024 року за 20 днів - 8000 грн заробітна плата, а також відпускні 7/2024-24 дн. 5645,04 грн, які не враховуються при обчисленні середнього заробітку згідно з Порядком.

З викладеного вбачається, що як в травні 2024 року, так і в червні 2024 року заробітна плата позивачки ОСОБА_1 складала 8000 грн, що не було враховано судом першої інстанції.

А отже, середньоденна заробітна плата нараховується таким чином: 16000 грн (нарахована заробітна плата за фактично відпрацьований час протягом двох місяців за мінусом відпускних): 43 днів (кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два місяці) = 372,10 грн.

Слід зазначити, що період за який слід рахувати середній заробіток з 03 серпня 2024 року по 29 квітня 2025 року, що складає 192 робочих дні.

Відтак, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 71443,20 грн (372,10 грн середньоденна заробітна плата х 192 робочих дні вимушеного прогулу (з 03 серпня 2024 року по 29 квітня 2025 року включно), з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Наведеного суд першої інстанції не врахував, що мало своїм наслідком неправильний обрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо стягнення моральної шкоди.

Зі змісту ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли внаслідок душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її життя та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне значення.

На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки підтверджено факт порушення законних прав позивачки, яке полягало у незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

Згідно п 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 376 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , та зміни оскаржуваного рішення в частині визначення дати поновлення на роботі, а саме з 02.08.2024 року на 03.08.2024, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшивши суму з 94130,19 грн до 71443,20 грн та судових витрат. При цьому слід зазначити, що позивачкою було заявлено 2 вимоги майнового характеру, які частково задоволені, та 1 вимогу не майнового характеру, яка задоволена у повному обсязі.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В суді першої інстанції позивачка просила суд стягнути із відповідача на її користь 10000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивачки адвокат Яровенко Ю. М. надав до суду договір про правову допомогу адвоката від 12.08.2024 та ордер на надання правничої допомоги від 30.08.2024, додаток про проведений розрахунок до договору про надання послуг адвоката б/н від 12.08.2024, з якого вбачається, що всього здійснено оплату послуг адвоката на суму 10000 грн.

Дослідивши надані позивачкою та її адвокатом докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, апеляційний суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співмірні з виконаною адвокатом роботою.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що витрати на правничу допомогу також стягуються пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи, що позов задоволено частково, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивачки 8000 грн.

Відповідно до ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір також покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому слід зазначити, що за майнову вимогу про стягнення моральної шкоди позивач не звільняється від сплати судового збору, тому враховуючи, що позивачка просила стягнути із Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату 30000 грн моральної шкоди, то при подачі позову ОСОБА_1 мала сплатити 1211,2 грн судового збору, суд стягнув 10000 грн, що складає 33,33%, тобто 403,69 грн, які підлягають стягненню із відповідача на користь Держави, а 807,51 грн із позивачки на користь Держави.

Щодо майнової вимоги про компенсацію за вимушений прогул, то вказана вимога задоволена на 75 %, немайнова про поновлення на роботі на 100%.

Враховуючи викладене із Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на користь держави підлягає стягненню 2523,29 грн, з ОСОБА_1 на користь держави 807,50 грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Калинопільського районного суду Черкаської області від 29 квітня 2025 року змінити в частині дати поновлення ОСОБА_1 на посаді сестри-господині Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату з 02 серпня 2024 року на 03 серпня 2024 року; в частині стягнення середнього заробітку, стягнувши з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 серпня 2024 року по 29 квітня 2025 року у розмірі 71443,20 грн, визначений без утримання податків, зборів, інших обов`язкових платежів, та судові витрати по оплаті правничої допомоги у розмірі 8000 грн.

Стягнути з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на користь держави судовий збір в розмірі 2523,29 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 807,50 грн.

В решті рішення Калинопільського районного суду Черкаської області від 29 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: Н. І. Гончар

О. М. Новіков