Постанова від 23.09.2025 по справі 296/2149/19

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/2149/19 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О. С.

Категорія 78 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2025 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Григорусь Н.Й.,

з участю секретаря

судового засідання Смоляра А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 296/2149/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання недійсними змін у трудовій книжці,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Рожкової О.С. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ начальника Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» (далі ДУ «ТМО МВСУ по Житомирській області», Установа, відповідач)) № о\с від 30 січня 2019 року за пунктом 3 статті 40 КЗпП України; визнати недійсним запис в трудовій книжці ОСОБА_1 №14 від 30 січня 2019 року, поновити на попередній роботі та посаді.

Позов мотивувала тим, що із 07 листопада 2015 року вона працювала на посаді дільничного лікаря- терапевта у відповідача.

28 вересня та 17 жовтня 2018 року їй оголошено догани, у зв`язку із чим згідно наказу ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» № 24 о/с від 30 січня 2019 року її звільнено з роботи із займаної посади за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України з 30 січня 2019 року.

Вказувала, що догани, які вона також оскаржила в судовому порядку, оголошені за сфальсифікованими звинуваченнями, що не стосуються трудового договору, за яким вона не готує державну статистичну звітність та до якої вона не має жодного відношення. Також не відповідає дійсності звинувачення у внесенні нею до Журналу реєстрації амбулаторних хворих недостовірних даних, оскільки журнал було викрадено начальником поліклініки Бурлею О.М. і які вона внесла туди дані позивачці не відомо.

При виході на роботу 30 січня 2019 року журнал їй не було надано і відмовлено в ознайомленні із його даними.

Всі перевірки щодо неї проводилися із порушеннями. Зокрема, без її участі, пояснення у неї не відбиралися, чим порушено статтю 149 КЗпП України, а члени перевірочної комісії не мають повноважень та належної підготовки на проведення таких перевірок. Посилаючись на вказані обставини, просила задовольнити її позовні вимоги.

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 23 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі, представник позивачки адвокат Грабчак Є.В. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Зазначає, що приймаючи спірний наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи, відповідач взяв до уваги Висновок за матеріалами перевірки від 25 жовтня 2018 року № 33/26-216, а також раніше застосовані до позивача дисциплінарні стягнення у вигляді доган наказами від 28 вересня 2018 року № 168 о/с та від 17 жовтня 2018 року № 88.

Вказувала, що наказом ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 28 вересня 2018 року № 168 о/с позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог наказу МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110, пунктів 2.33, 5.2, 5.8 Посадової інструкції та п.3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку. Даний наказ нею оскаржено в судовому порядку та в постанові Житомирського апеляційного суду від 06 березня 2023 у справі № 296/9882/21 апеляційний суд встановив, що «дисциплінарне стягнення на позивача накладено відповідачем із порушенням вимог трудового законодавства та за відсутності в її діях складу дисциплінарного проступку, а відтак і самого складу правопорушення. Тому наказ начальника ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 28 вересня 2018 року № 168 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-терапевта дільничного поліклініки ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню». Проте суд відмовив у задоволенні позову зв`язку із пропуском строку звернення до суду і вказаний наказ не було скасовано апеляційним судом.

Враховуючи, що у цій справі ОСОБА_1 оскаржує наказ про звільнення її з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, а наказ ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 28 вересня 2018 року № 168 о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-терапевта дільничного поліклініки ОСОБА_1 », увійшов до системи для звільнення позивача, тому обставини, встановлені в рішенні апеляційного суду у справі № 296/9882/21 є преюдиційними для вирішення цієї справи, оскільки такі належать до предмета доказування. Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вказані обставини не звернув увагу.

Посилаючись на позицію Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 19.07.2023 у справі № 216/1431/19, представник позивача вказує, що незалежно від того, оскаржувала позивач накази про притягнення її до відповідальності чи ні, суд першої інстанції у цій справі зобов`язаний був перевірити законність таких наказів, які передували звільненню.

Звертає увагу суду, що незважаючи на те, що відповідач, окрім самих наказів, не надав суду жодних доказів, що підтверджували б законність застосування до позивача попередніх дисциплінарних стягнень, що увійшли в систему для її звільнення, суд першої інстанції не лише проігнорував цей факт, але й не врахував при ухваленні свого рішення преюдиційні обставини, встановленні у справі № 296/9882/21.

Щодо відсутності систематичності невиконання позивачем своїх посадових обов`язків, як необхідної умови застосування такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України зазначається, що в наказі про звільнення міститься вказівка на підставу, а саме: Висновок за матеріалами перевірки від 25 жовтня 2018 № 33/26-216, проведеної відповідно до наказу ДУ «ТМО МВС по Житомирській області» від 17 жовтня 2018 року № 89.

Із цього Висновку перевірки, проведеної відповідно до наказу ДУ «ТМО МВС по Житомирській області» від 17 жовтня 2018 № 89 вбачається, що остання перевірка роботи позивачки, за результатами якої її звільнено з роботи на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, відбувалась за періоди 2015-2017 роки та за 2018 рік, у конкретні дати, а саме: 05 травня 2018 року, 23 липня 2018 року, 27 липня 2018 року, 20 серпня 2018 року, 30 серпня 2018 року, 04 вересня 2018 року,17 вересня 2018 року,19 вересня 2018 року.

Враховуючи, що з моменту виявлення комісією недоліків в роботі позивача минуло більше шести місяців, які в свою чергу не підтверджені відповідачем жодним доказом у цій справі, а також враховуючи, що такі недоліки виявлені комісією за періоди, що передували застосуванню до позивача дисциплінарних стягнень у виді доган, то згідно приписів ст. 148 та пункту 3 статті 40 КЗпП України у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача з роботи.

Отже, звільнення за вказаною статтею можливе лише у випадках коли до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного стягнення, проте такі заходи не дали позитивного результату і працівник знову допустив невиконання посадових обов`язків, тобто вчинив новий дисциплінарний проступок.

Можна дійти до висновку, що відповідач міг застосувати такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення позивачки з роботи за лише у випадку виявлення нового проступку, скоєного нею після 17 жовтня 2018 року, тобто після застосування до неї другої догани наказом від 17 жовтня 2018 року № 88.

Однак, Висновок за матеріалами перевірки та спірний наказ не містять фактів про те, що після застосування до позивачки дисциплінарних стягнень (28 вересня та 17 жовтня 2018 року), вона вчинила новий проступок, за який до неї застосовано звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

За таких обставин, вказане виключає систематичність невиконання позивачкою посадових обов`язків, про що зазначено відповідачем у спірному наказі про звільнення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ДУ «ТМО МВС по Житомирській області» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що звільнення ОСОБА_1 відбулось із дотримання чинного законодавства, оскільки лікар ОСОБА_1 упродовж 2018 року двічі притягувалася до дисциплінарної відповідальності, а під час проведеної перевірки були виявлені факти, які вкрай негативно характеризують лікаря ОСОБА_1 .

Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Грабчак Є.В. залишено без задоволення. а рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 23 квітня 2024 року - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Грабчак Є.В., задоволено частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні апеляційного суду представники позивача Грабчак Є.В. та Грабчак Г.В., які брали участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, надали пояснення, які відповідають доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник відповідача Криворучко І.В. апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у її відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд мотивував своє рішення тим, що відповідачем дотримано вимоги трудового законодавства під час звільнення позивача з роботи на підставі частини 3 статті 40 КЗпП, враховано ступінь тяжкості вчинених проступків, обставини, за яких вчинено проступки, попередню роботу позивача, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову та скасування оскаржуваного наказу про звільнення позивача з займаної посади лікаря-терапевта дільничного відсутні.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками мотивуючи наступним.

Із матеріалів справи убачається, що наказом ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області» № 1о/с від 07 листопада 2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду лікаря-терапевта дільничного поліклініки ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області» (том 1 а.с.64).

Наказом начальника ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 28 вересня 2018 року №168о/с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-терапевта дільничного поліклініки ОСОБА_1 » - позивачці оголошено догану у зв`язку з тим, що своїми діями вона порушила вимоги наказу МОЗ України від 14 лютого 2012 року №110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування», п. 2.33, 5.2, 5.8 Посадової інструкції, п. 3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку установи (том 1 а.с.68).

На виконання доручення Управління охорони здоров`я та реабілітації МВС від 02 жовтня 2018 № 33/1-2082 комісією Управління охорони здоров`я та реабілітації МВС України проведена перевірка роботи лікарні та поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» щодо медичного забезпечення осіб, які відповідно до законодавства мають право на медичне обслуговування, що підтверджується довідкою від 09 жовтня 2018 року №33/26-155. Комісією рекомендовано притягнути до дисциплінарної відповідальності окремих працівників установи, у тому числі й лікаря ОСОБА_1 (том 1, а.с.49-52).

Наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-терапевта дільничного поліклініки ОСОБА_1 № 88 від 17 жовтня 2018 року їй оголошено догану. Підстава: висновок за матеріалами перевірки від 05.10.2018 №33/26-143, проведеної відповідно до наказу ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 05 жовтня 2018 року №177 (том 1 а.с.69).

Наказом ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області» від 17 жовтня 2018 року №89 з метою проведення перевірки по фактах, викладених у Довідці від 09 жовтня 2018 року №33/26-155, а також реалізації висновків комісії щодо допущених порушень та недоліків у роботі, зокрема, лікаря-терапевта дільничного поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» ОСОБА_1 , створено комісію та призначено проведення перевірки до 23 жовтня 2018 року (том 1 а.с.53).

При проведенні перевірки комісією Установи додатково вивчено амбулаторні картки пацієнтів з числа ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Встановлено, що у 45 амбулаторних картках пацієнтів з числа ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС за 2017 рік відсутні записи про їх оздоровлення, що підтверджується актом вивчення амбулаторних карток пацієнтів від 18 жовтня 2018 року №33/26-190 (том 1 а.с.56).

За наслідками проведеної перевірки на виконання Наказу ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 17 жовтня 2018 року №33-26-155 складено Висновок за матеріалами перевіри, проведеної відповідно до довідки УОЗР МВС України від 25 жовтня 2018 року № 33/26-155.

У цьому Висновку зазначено, що факти викладені у довідці УОЗР МВС України від 09 жовтня 2018 року №3.3/26-155, під час перевірки знайшли своє об`єктивне підтвердження. Зокрема серед іншого вказано, що беручи до уваги виявлені порушення в роботі лікаря-терапевта дільничного поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Житомирській ОСОБА_1 , які носять системний характер, та ураховуючи, що остання упродовж 2018 року вже двічі притягувалася до дисциплінарної відповідальності, терапевт дільничний поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» ОСОБА_1 заслуговує звільнення з роботи з посади лікар-терапевт дільничний поліклініки.

Питання притягнення до дисциплінарної відповідальності лікаря-терапевта дільничного поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» Гайдай Л.В. вирішити після виходу останньої на роботу з відпустки (том 1 а.с.73-75).

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 05 по 16 жовтня 2018 року перебувала на лікарняному, 17 жовтня 2018 року робочий день, із 18 жовтня 2018 року перебувала у відпустці, яка неодноразово переривалась лікарняними листами та вийшла на роботу лише 30 січня 2019 року (том 1 а.с.81).

Наказом ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області» від 30 січня 2019 року № 24о/с ОСОБА_1 звільнено із займаної посади лікаря-терапевта дільничного поліклініки ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» за пунктом 3 частини 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України (том 1 а.с.3-5).

30 січня 2019 року їй видано трудову книжку, що підтверджується записом в журналі обліку особових справ та трудових книжок №533 (том 1, а.с.85).

У то й же день бухгалтерією установи проведено з ОСОБА_1 повний розрахунок, що підтверджується копією платіжного доручення №45 від 30 січня 2019 року (том 1 а.с.86).

Згідно із частиною 1 статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (частина 2 статті 19 ЦПК України).

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення (стаття 147 КЗпП України).

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

За пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. І таке звільнення є одним із видів дисциплінарного стягнення.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

До таких видів стягнень згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України належать догана та звільнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібна сукупність таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, працівника може бути звільнено за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю).

При звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібно встановити, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.

Про це зазначено також у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Водночас систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах: від 09 грудня 2021 року у справі № 489/58/20 (провадження № 61-11862св20), від 07 червня 2023 року у справі № 336/9119/21 (провадження № 61-2038св23).

Тому для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібне існування факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) вчинення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків їх не знято і не погашено.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

При цьому роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП України), тому відмова працівника від виконання роботи, що не входить до кола його обов`язків, не є порушенням трудової дисципліни і, відповідно, такі дії не дають підстав для його звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19).

Установлено, що ОСОБА_1 з 05 по 16 жовтня 2018 року перебувала на лікарняному, 17 жовтня 2018 робочий день, а з 18 жовтня 2018 року перебувала у відпустці, яка неодноразово переривалася лікарняними листами. 30 січня 2019 року ОСОБА_1 вийшла на роботу.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було з`ясовано належним чином чи було вчинено позивачкою нове порушення трудової дисципліни після її притягнення до дисциплінарної відповідальності 17 жовтня 2018 року.

Крім того, місцевий при ухваленні рішення також не надав належну оцінку факту перебування ОСОБА_1 на лікарняному та у відпустці у цей період, що має важливе правове значення для правильного вирішення спору.

Працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Законодавцем визначено, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 742/4121/18 (провадження № 61-15025св20), від 20 липня 2022 року у справі № 724/1592/21 (провадження № 61-4383св22), від 08 квітня 2024 року у справі № 632/822/20 (провадження № 61-8742св23), від 24 липня 2024 року у справі № 752/10024/21 (провадження № 61-5269св24).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19) зазначено, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) допущення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

Судом встановлено, що лікар-терапевт ОСОБА_1 притягувалася до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани 17 жовтня 2018 року.

Відтак, для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідно встановити, що вона систематично не виконувала покладені на нею посадовою інструкцією та нормами чинного законодавства посадові обов`язки.

ОСОБА_1 із 05 по 16 жовтня 2018 року перебувала на лікарняному, а з 18 жовтня 2018 року перебувала у відпустці, яка переривалася лікарняними листами. А працівник може вчинити порушення трудових обов`язків тоді, коли перебуває на роботі й виконує їх.

Тобто, за наслідком учинення позивачкою трудових порушень, які нею вчинені до 17 жовтня 2018 року, роботодавцем проводилася перевірка і було винесено наказ від 17 жовтня 2018 року, яким ОСОБА_1 оголошено догану.

У спірних правовідносинах для правильного застосування пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України роботодавець повинен був виявити й зафіксувати саме нове порушення трудових обов`язків працівника після 17 жовтня 2018 року, а не просто винести новий наказ про проведення перевірки і провести її за наслідками вчинення порушень, які мали місце в минулому.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Надаючи правову оцінку характеру виявлених під час останньої перевірки порушень, часу їх вчинення, їх кількості та систематичності, враховуючи всі обставини справи, у тому числі порядок накладення на працівника дисциплінарних стягнень, колегія суддів дійшла висновку про незаконність звільненні ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Отже, апеляційний суд, вважає за необхідне визнати незаконним та скасувати наказ № 24 о/с від 30 січня 2019 року начальника Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення з роботи дільничного лікаря-терапевта поліклініки ОСОБА_1 ».

У разі незаконного звільнення працівника його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Суд не наділений повноваженнями обирати інший спосіб захисту трудових прав, окрім поновлення на роботі.

Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2024 року у справі № 620/1477/23.

У постанові Верховного Суду від 2 квітня 2018 року у справі № 910/5464/17 ухвалено судове рішення про скасування наказу про звільнення, поновлення працівника на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому судом було наголошено, що поновлення на роботі є обов`язковим заходом у разі незаконного звільнення.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника суд зобов`язаний поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Скасування лише наказу про звільнення без поновлення на роботі та без стягнення відповідних виплат не відповідає вимогам законодавства та судовій практиці.

Враховуючи викладене,колегія суддіввважає занеобхідне поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря-терапевта дільничного поліклініки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу третього пункту 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу під час воєнного стану стягується за весь період вимушеного прогулу - з дня незаконного звільнення або усунення від роботи до дня фактичного поновлення на роботі (включно). Це узгоджується з положеннями статті 235 Кодексу законів про працю України, а також практикою Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 127/150/18/23, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19).

Законодавцем передбачена умова виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Дана справа перебувала на розгляді судів різних інстанцій починаючи із 10 квітня 2019 року (том 1 а.с.38).

Крім того, із витребуваних в Корольовському районному суді міста Житомира апеляційним судом цивільних справ № 296/12633/18 та № 296/12634/18 убачається, що ОСОБА_1 у судовому порядку оскаржувала накази відповідача про притягнення її до дисциплінарної відповідальності за № 168 о/с від 28 вересня 2018 року (справа № 296/12634/18) та за № 88 від 17 жовтня 2018 року ( справа № 296/12633/18).

27 травня 2019 року у зв`язку із розглядом вказаних вище справ провадження у справі № 296/2149/19 було зупинено до набрання законної сили судових рішень по справам № 296/12633/18 та 296/12634/18.

У той же час, встановлено, що ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 18 листопада 2020 року, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року та постановою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року, позовну заяву ОСОБА_1 по справі № 296/12634/18 було залишено без розгляду із тих підстав, що позивачка та її представник не з`явилися у судові засідання, які були призначені 23 червня, 18 серпня, 18 листопада 2020 року.

По справі № 296/12633/18 рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 13 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено, яке було засилене постановою Житомирського апеляційного суду від 28 березня 2023 року та на підставі постанови Верховного Суду від 20 вересня 2023 року.

Колегія суддів звернула увагу також при дослідженні матеріалів справи № 296/12633/18 позивачка або її представник також не з`являлися у судові засідання 18 березня, 23 квітня, 18 червня 2019 року, 01 вересня 2020 року, 17 березня, 26 травня, 14 вересня 2021 року , а також 07 грудня 2022 року, у зв`язку з чим розгляд справи відкладався. Також мають місце відкладення судового розгляду та оголошення перерв із інших причин.

Зволікання із розглядом цивільних справ № 296/12633/18 та № 296/12634/18 призвело до затягування розгляду і даної справи № 296/2149/19.

У постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 209/2875/21 зазначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (Постанова Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 381/4598/21).

Також Верховний Суд у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 132/3064/21 виснував, що тривалий час розгляду справи з вини працівника може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам тощо, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним, може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Таким чином, враховуючи вище викладене, встановлені обставини справи, засади справедливості, добросовісності і розумності, часткову вину позивача щодо розгляду її вимог про поновлення на роботі понад один рік, ту обставину що відповідачем є державна бюджетна установа по наданню медичних послуг і майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем зобов`язань із виплати заробітної плати іншим працівникам ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області», колегія суддів дійшла висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один рік, що буде відповідати принципу пропорційності та забезпечить баланс інтересів сторін.

Згідно довідки № 991/33/26-2025 від 29 травня 2025 року, виданої ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області», середньоденний заробіток ОСОБА_1 за останній період роботи (жовтень вересень 2018 року) до її звільнення, становить 385,56 грн (том 3 а.с.221-222).

Таким чином, із відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 січня 2019 року по 30 січня 2020 року у розмірі 96 390 грн (250 робочих днів вимушеного прогулу х 385,56 грн середньоденний заробіток = 96 390 грн). Зазначений розмір визначений без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Проаналізувавши всі встановлені обставини та наявні докази у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника позивачки підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Крім іншого, представник позивачки подала заяву про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної та касаційної інстанції.

Щодо витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог Цивільного процесуального законодавства, питання судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу вирішуються тим судом, у якому вони були понесені і суд може розглянути питання судових витрат лише в межах своєї інстанції.

Також, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року у справі №910/13/21 підкреслено, що витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції не можуть бути покладені на відповідача під час ухвалення додаткового рішення апеляційним судом, оскільки саме суд касаційної інстанції має вирішити питання розподілу судових витрат за перегляд справи в порядку касації.

Отже, апеляційний суд вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в апеляційному порядку, і не має повноважень вирішувати питання про витрати, понесені у суді касаційної інстанції.

Тому, якщо правнича допомога була надана у касаційній інстанції, саме касаційний суд має вирішити питання про її відшкодування.

Щодо витрат на правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина перша та друга статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Встановлено, що представник позивача адвокат Грабчак Є. В. на підставі Договору про надання професійної правової (правничої) допомоги № 29-05/24 від 29 травня 2024 року (далі Договір) надавала стороні правничу допомогу при розгляді справи в апеляційному суді.

03 червня 2024 року між сторонами було укладено додаткову у году № 1 до Договору, згідно умов якої за погодженням Сторін, розмір гонорару за здійснення Адвокатом; підготовки до подання апеляційної скарги - 5000 грн; участь у судовому засіданні (за кожне) в Житомирському апеляційному суді 2500 грн.

За наслідками розгляду справи апеляційна скарга задоволена частково, а рішення суду першої інстанції скасоване з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Таким чином, з урахуванням викладеного, а також приймаючи до уваги складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, час витрачений на їх виконання, колегія суддів дійшла висновку, що заява представника позивача підлягає до часткового задоволення, шляхом стягнення із ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» на користь ОСОБА_1 8500 грн понесених витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції.

Відповідно до положень частини першої статті 133ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).

Згідно із частиною 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням вимог статті 141ЦПК України та враховуючи те, що позивач звільнений від справи судового збору, із відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 6226,79 грн за подання позовної заяви та 9340,18 грн за подання апеляційної скарги, на загальну суму 15 566,97 грн.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 квітня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 24 о/с від 30 січня 2019 року начальника Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення з роботи дільничного лікаря-терапевта поліклініки ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 із 30 січня 2019 року на посаді лікаря-терапевта дільничного поліклініки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області».

Стягнути із Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» на користь ОСОБА_1 96 390 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (сума визначена без урахування обов`язкових податків та платежів).

Стягнути з Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» на користь держави 6226,79 грн судового збору за подання позовної зави та 9340,18 грн судового збору за подання апеляційної скарги, на загальну суму 15 566,97 грн.

Стягнути з Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» на користь ОСОБА_1 8500 грн витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 26 вересня 2025 року.