Ухвала від 29.09.2025 по справі 2-а-608/11

УХВАЛА

29 вересня 2025 року

м. Київ

справа №2-а-608/11

адміністративне провадження №К/990/36947/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області, Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду першої інстанції із позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області (далі - третя особа 1 ), Міністерство оборони України (далі - третя особа 2), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати до грошового забезпечення за період з 01 травня 2007 року по 15 грудня 2010 року 10% надбавки до посадового окладу відповідно до додатку № 40 до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09 березня 2006 року № 268 (далі - Постанова № 268) та за період з 01 січня 2008 року по 15 грудня 2010 року різниці між заробітною платою (без премії), грошовим забезпеченням (без премії), визначеними за умовами оплати праці, згідно з нормативно-правовими актами, що втратили чинність (Укази Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002, від 05 березня 2003 року № 389/2003) та розміром заробітної плати, встановленими за новими умовами оплати праці, яка суттєво зменшена;

- зобов`язати військової частини НОМЕР_1 до отриманої за період служби заробітної плати (грошового забезпечення) (у тому числі до матеріальної допомоги на оздоровлення за 2007-2010 роки та допомоги для поліпшення соціально-побутових умов за 2007-2010 роки, одноразових, щомісячних винагород (у тому числі на день свят) донараховати та виплатити за період з 01 травня 2007 року по 15 грудня 2010 року 10% надбавку до посадового окладу відповідно до додатку № 40 до Постанови № 268;

- зобов`язати військової частини НОМЕР_1 донараховати та виплатити за період з 01 січня 2008 року по 15 грудня 2010 року різницю між заробітною платою (без премії), грошовим забезпеченням (без премії), визначеною за умовами оплати праці, згідно з нормативно правовими актами, що втратили чинність (Укази Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002, від 05 березня 2003 року № 389/2003) та розміром заробітної плати (у тому числі до матеріальної допомоги на оздоровлення за 2008-2010 роки та допомоги для поліпшення соціально-побутових умов за 2008-2010 роки, одноразових і щомісячних винагород (у тому числі на день свят), встановленими за новими умовами оплати праці, яка суттєво була зменшена;

- зобов`язати військової частини НОМЕР_1 надати до Пенсійного фонду України у Білгород-Дністровському районі оновлену довідку про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), до якої включити за 24 місяці перед зверненням до пенсії всі види оплати праці, на які нараховані страхові внески (урахуванням надбавки та різниці згідно пунктів 3-4 позовних вимог), та донараховати та виплатити грошову допомогу без сплати податку у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за 16 повних років роботи (з відрахуванням раніше виплаченої суми грошової допомоги).

- зобов`язати військової частини НОМЕР_1 здійснити вказані нарахування та виплату грошового забезпечення шляхом складання відомостей на виплату грошового забезпечення;

- зобов`язати військової частини НОМЕР_1 сплатити страхові внески до органів Пенсійного фонду України.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області, Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишено без змін.

18 серпня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якому скаржник просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року, винести постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі № 2-а-608/11 повернуто особі, яка її подала.

08 вересня 2025 року до Верховного Суду надійшла вдруге касаційна скарга ОСОБА_1 , в якому скаржник просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року, винести постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.

Разом з касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтоване тим, що вперше касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій скаржником було подано в межах строків на касаційне оскарження, а також те, що касаційна скарга подається повторно після спливу строку на касаційне оскарження з поважних причин, не з вини касатора та без надмірних зволікань після винесення ухвали про повернення касаційної скарги. Оскільки, скаржник в даній справі на його переконання діяв послідовно та добросовісно, тому заявив клопотання про поновлення мені строку на повторне касаційне оскарження.

Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.

Так, частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.

Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Звертаючись другий раз із касаційною скаргою, скаржник просить суд поновити строк касаційного оскарження з тих підстав, що після повернення касаційної скарги скаржником в межах установленого строку було повторно подано касаційну скаргу.

Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

При попередньому зверненні із касаційною скаргою скаржником не було дотримано вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а саме: у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, П`ятий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову 18 липня 2025 року у письмовому провадженні, а скаргу подано вдруге 08 вересня 2025 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2025 року касаційні скарги було повернуто скаржнику, відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Так, відповідно до відомостей з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» (далі - КП ДСС) ухвалу Верховного Суду від 27 серпня 2025 року (касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала), доставлено до електронного кабінету відповідача 27 серпня 2025 року о 18:41, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Абзацом другим частини шостої статті 251 КАС України визначено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвала Верховного Суду від 27 серпня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху вважається врученою скаржнику 28 серпня 2025 року.

Колегія суддів звертає увагу, що ця касаційна скарга подана вдруге через десять днів після її повернення Верховним Судом, що свідчить про неналежне користування своїми процесуальними правами та виконання процесуальних обов`язків.

Сукупність цих обставин свідчить про допущення скаржником необґрунтованих зволікань щодо реалізації свого права на касаційне оскарження судових рішень з дотриманням вимог КАС України.

Враховуючи викладене, колегія судді визнає неповажними підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.

Отже, скаржнику необхідно подати заяву із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1частини четвертої статті 328 КАС України.

Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 квітня 2013 року у справі № 21-79а13, від 17 грудня 2013 року у справі № 21-423а13, від 03 червня 2014 року у справі № 21-165а14 та від 04 червня 2013 року у справі № 21- 161а13.

При цьому, суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, необхідно указати конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яка застосована судом без урахування висновку Верховного Суду.

Разом з тим, скаржником не зазначено норму права, яку застосовано судом апеляційної інстанції без урахування висновку Верховного Суду, а також не доведено подібності правовідносин у цій справі та у наведених справах.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.

Разом з цим Верховний Суд відхиляє доводи скаржника стосовно неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, які викладені у постановах Верховного Суду України від 16 квітня 2013 року у справі № 21-79а13, від 17 грудня 2013 року у справі № 21-423а13, від 03 червня 2014 року у справі № 21-165а14 та від 04 червня 2013 року у справі № 21- 161а13, оскільки Верховний Суд звертає увагу скаржника, що законодавець у пункті 1 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції саме висновків Верховного Суду, тобто Суду, який створений на підставі положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII та прийнятого Верховною Радою Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII.

Верховний Суд почав здійснювати свою процесуальну діяльність з 15 грудня 2017 року.

Проте посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень, зазначаючи про правові висновки, які викладені у судових рішеннях Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, котрі перебувають у стані припинення, є безпідставне та необґрунтоване.

Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, які викладені у судових рішенням Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України.

Також, у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, в обґрунтування якого зазначає про необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 13 грудня 2013 року у справі № 21-423а13 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Так, у випадку посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, заявнику необхідно зазначити конкретну норму права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.

Відкриття касаційного провадження на цій підставі можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов`язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.

У контексті наведеного Суд звертає увагу заявника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).

Тобто у касаційній скарзі має бути зазначено, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

Верховний Суд наголошує, що положення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Тому, лише загальні посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Управління дорожнього господарства Одеської міської ради не зазначено конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку, а також належного правового обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, та обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для оскарження судових рішень у касаційному порядку на цій підставі, а отже підстава для відкриття касаційного провадження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відсутня.

У касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, а саме: статей 106, 116 Конституції України застосування у подібних правовідносинах пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09 березня 2006 року № 268 (далі - Постанова № 268), виходячи з Указів Президента, які мають вищу юридичну силу порівнянно з постановами Кабінету Міністрів України та за період з 01 січня 2008 року по 15 грудня 2010 року необхідності виплати різниці між заробітною платою (без премії), грошовим забезпеченням (без премії), визначеною за умовами оплати праці, згідно з нормативно правовими актами, що втратили чинність (Укази Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002, від 05 березня 2003 року № 389/2003) та розміром заробітної плати (у тому числі до матеріальної допомоги на оздоровлення за 2008-2010 роки та допомоги для поліпшення соціально-побутових умов за 2008-2010 роки, одноразових і щомісячних винагород (у тому числі на день свят), встановленими за новими умовами оплати праці, яка суттєво була зменшена.

Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен не лише чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, але також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Скаржник указує на окремі положення Постанови № 268, проте не наводить об`єктивних підстав щодо необхідності їхнього тлумачення, обмежившись описом обставин цієї справи та незгодою із прийнятим у справі рішенням.

Слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.

Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Серед іншого, у касаційній скарзі, скаржник посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес.

Проте, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України).

На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними, зазначені ОСОБА_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області, Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання:

- клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини;

- уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України).

Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині надання клопотання про поновлення строку у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині надання касаційної скарги у нові редакції касаційну скаргу буде повернуто.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов ,

Судді Верховного Суду