Рішення від 08.04.2025 по справі 908/1244/22

номер провадження справи 26/27/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2025 Справа № 908/1244/22(907/903/24)

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом: Рахівської міської ради (90600, Закарпатська область, Рахівський район, м. Рахів, вул. Миру, 34, код ЄДРПОУ 04053878)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотес", код ЄДРПОУ 38533288 (69001, м. Запоріжжя, вул. Тюленіна Сергія, 13)

про відшкодування збитків у розмірі 2 358 236,00 грн

в межах справи № 908/1244/22

про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотес", код ЄДРПОУ 38533288 (69001, м. Запоріжжя, вул. Тюленіна Сергія, 13)

кредитори - 1/ Товариство з обмеженою відповідальністю "Фокус Фінанс Кепітал", код ЄДРПОУ 44751963 (79491, Львівська область, смт. Брюховичі, вул. Курортна, 8, кв.3)

2/ ФОП Штефура Павло Дмитрович

3/ Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут"

4/ Головне управління ДПС у Запорізькій області

5/ ОСОБА_1

6/ Публічне акціонерне товариство "Укргазбанк"

7/ ОСОБА_2

Представники сторін:

від позивача - не з`явився

від відповідача - Бандура І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

До Господарського суду Запорізької області за підсудністю з Господарського суду Закарпатської області надійшла позовна заява Рахівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотес" про відшкодування збитків у розмірі 2 358 236,00 грн, для розгляду в межах справи № 908/1244/22 про банкрутство відповідача.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.11.2024 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями та визначено до розгляду судді Юлдашеву О.О.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.12.2024 прийнято позовну заяву Рахівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотес" про відшкодування збитків у розмірі 2 358 236,00 грн, до розгляду в межах справи №908/1244/22 про банкрутство відповідача, відкритj провадження з розгляду позовної заяви; постановлено розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства; підготовче засідання призначено на 27.02.2025р. об 11-30.

Ухвалою від 27.02.2025 закрито підготовче провадження у справі № 908/1244/22(907/903/24) з розгляду позовної заяви Рахівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотес", про відшкодування збитків у розмірі 2 358 236,00 грн; призначено справу до розгляду по суті на 08.04.2025 р. о 12:30 год.

До суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву в якому просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви та клопотання про закриття провадження у справі.

Позивач не направив свого представника у судове засідання 08.04.2025.

Про час і місце розгляду справи, сторони повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, а й рішення Європейського суду з прав людини, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч.2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17 , від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики Верховного Суду, з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини, відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Згідно ч.4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи положення ст.ст. 7, 13, 14, 42-46 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду заяви, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах (відзиві), а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для розгляду справи, суд вважає можливим здійснити розгляд позовної заяви за наявними матеріалами справи та за відсутності представника Відповідача, повідомленого належним чином про місце, дату та час судового розгляду справи.

Судом були здійснені всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність належно повідомленого про розгляд справи позивача за наявними матеріалами справи та ухвалити рішення з метою дотримання розумного строку розгляду справи.

У судовому засіданні 08.04.2025 судом, в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд, -

УСТАНОВИВ:

15 вересня 2014 року між Рахівською міською радою, ідентифікаційний код юридичної особи - 04053878, яка розташована за адресою: Закарпатська обл., м. Рахів, вул. Миру, буд. 34 в особі Міського голови Думин Ярослава Васильовича, який діє згідно з Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. № 280/97-ВР та у відповідності до п. 6 рішення п`ятдесят третьої сесії Рахівської міської ради від 23 грудня 2013 року № 626 "Про визнання переможця концесійногоконкурсу та затвердження проекту договору концесії на об`єкти комунальної власності територіальної громади м. Рахів Закарпатської області» (далі - Концесієдавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біотес", код ЄДРПОУ 38533288 в особі Селехмана Віктора Андрійовича укладено концесійний договір громади м. Рахів Закарпатської області (обладнання, склади для зберігання палива, мережі теплопостачання).

В пункті 4 Концесійного договору від 15.09.2014 року зазначено, що Концесіонер зобов`язаний: виконувати умови даного договору; вкласти інвестиції, необхідні для поліпшення переданого у концесію майна, устаткування в строки, установлені Інвестиційною програмою (Додаток № 3 до договору); погоджувати з Концесієдавцем передачу повністю або частково третім особам своїх майнових прав, які випливають із цього договору; відповідати за виконання умов цього договору і законодавства України третіми особами, які притягнуті до виконання спеціальних робіт на об`єкті концесії; використовувати амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, отриманих у концесію, а також створених та (чи) придбаних на виконання концесійного договору; після закінчення строку, на який був укладений концесійний договір, передати об`єкт концесії в належному технічному стані Концесієдавцю згідно з вимогами державних стандартів, норм та правил, що діють у сфері теплопостачання, а також відповідно до умов цього договору протягом 30 днів з моменту закінчення строку дії договору; подавати Концесієдавцю щорічний звіт щодо використання Об`єкта концесії, коштів амортизаційних відрахувань та інвестицій.

Концесійний договір від 14.09.2014 року укладався строком на 25 років з моменту прийняття об`єкта, що передався в концесію. Умовами договору встановлювалося , що закінчення терміну концесії концесіонер зобов`язаний повернути об`єкти (рухоме, нерухоме майно) у справному стані у період експлуатації . Вартість майна на момент їх передачі в концесію 7 300 316,00 (сім мільйонів триста тисяч триста шістнадцять гривень).

07 березня 2023 року постановою Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1244/22 ТОВ «БІОТЕС» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційний процедуру.

Керуючись п.21.1.3. Концесійного договору Рахівською міською радою 05.10.2024 року за № 1457 направлено лист ліквідатору ТОВ «БІОТЕС» Литвиненку С.С. для підготовки додаткової угоди для припинення концесійного договору від 15.09.2014 р.

10 жовтня року 2023 року, Позивач направив Відповідачу листа до якого додано акт № 2 інвентаризації відсутнього майна до Концесійного договору на об`єкти комунальної власності територіальної громади м. Рахів Закарпатської області (обладнання, склади для зберігання палива, мережі теплопостачання) укладеного 15.09.2014 року про відшкодування збитків (вартості втраченого майна).

В подальшому позивачем було з`ясовано, що відбулась заміна ліквідатора на Бандуру І.В., але відповіді на звернення позивача не отримано.

Позивач вважає, що відповідачем Були порушені вимоги ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та пп. 7.1 укладеного між сторогнами договору, що завдало позивачу збитків у розмірі 2 358 236,00 грн.

Як вбачається з позовної заяви, Позивач акцентує увагу на тому, що Відповідачем було порушено вимоги ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України), п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (втратив чинність), та п. 7.1 укладеного між сторонами Договору, що завдало Позивачеві збитків.

Статтею 525 ЦК України визначено недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання, а частина 1 статті 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У пункті 7.1. Концесійного договору від 15.09.2014, укладеного між Рахівською міською радою та ТОВ «БІОТЕС» визначено перелік видів діяльності Концесіонера як концесійних (виробництво теплової енергії, транспортування її тепловими мережами та постачання), здійснення яких повинно відбуватися на ліцензійних умовах за рахунок Концесіонера.

Частиною 1 статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 31.05.2021 у № 917/265/18 зазначив, що необхідно розрізняти поняття «додаток до договору» та «додаткова угода до договору».

Так, додаток до договору - це документ, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо.

Тобто додаток до договору - це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов.

Водночас додаткова угода - є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. І саме до додаткової угоди можуть застосовуватись вимоги ст. 654 ЦК України, а також положення про нікчемність.

Відповідно до вимог ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Позивачем до позовної заяви долучено Додаткову угоду № 8 від 06.10.2023, яка укладена після складання інвентаризаційних актів від 12.06.2023, між Рахівською міською радою (в особі Молнар Євгена Євгеновича) та ТОВ «БІОТЕС» до Концесійного договору від 15.09.2014 укладеного між сторонами, та до якої застосовуються вимоги статей 202, 203 та 654 ЦК України, умовами якої, зокрема, встановлено: « 1. Припинити дію Концесійного договору на об`єкти комунальної власності територіальної громади м. Рахів Закарпатської області (обладнання, склади для зберігання палива, мережі теплопостачання) укладеного 15 вересня 2014 року з 06.10.2023 року. 2. З моменту набрання чинності цією додатковою Угодою, зобов`язання сторін що виникли з Договору, припиняються, і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли за Договором. 3. Сторони підтверджують відсутність будь-яких претензій одна до одної, пов`язаних з виконанням Договору. 4. Ця Угода набирає чинності з моменту її підписання.»

Тобто, Рахівська міська рада за власним волевиявленням, укладаючи даний правочин, заявила про припинення дії Концесійного договору від 15.09.2014 та припиненням зобов`язань за ним, що повністю спростовує посилання Позивача на порушення Відповідачем вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання, зокрема, припиняється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 604 ЦК України). Додаткова угода № 8 від 06.10.2023, укладена між Рахівською міською радою та ТОВ «БІОТЕС» до Концесійного договору від 15.09.2014 має всі ознаки припинення зобов`язання прощенням боргу, передбаченого ст. 605 ЦК України.

Зміна або розірвання договору, відповідно до вимог ст. 651 Цивільного кодексу України, також можуть здійснюватися: - за згодою сторін; - за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; - у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.

У відповідності до частини 2 статті 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Частина 3 цієї ж статті передбачає, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Водночас, частинами 4 та 5 статті 653 ЦК України унормовано, що: cторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Однак, у даному випадку сторони за домовленістю між собою, підписанням Додакової угоди № 8 від 06.10.2023 не лише розірвали Концесійний договір а й припинили свої зобов`язальні правовідносини за ним, що виникли між сторонами до моменту його розірвання.

Позивач зазначає, що Відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за Концесійним договором від 15.09.2014, встановлене актом інвентаризації № 2 від 12.06.2023 - частину майна не повернуто, що призвело до заподіяння позивачу збитків у вигляді втраченого майна, загальною вартістю 2 358 236,00 грн.

За загальним правилом, ст. 22 ЦК України регулює питання відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди: 1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. 2. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. 4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Загальні підстави відповідальності визначено нормою ч. 1 статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для стягнення збитків слід довести наявність факту заподіяння збитків, протиправну поведінку відповідальної особи, причинно-наслідковий зв`язок між збитками та виконанням чи неналежним виконання особою своїх обов`язків, розмір збитків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 25.06.2019 у справі № 910/422/18 дійшов наступних висновків.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб`єкт права свідомо порушує норму права. Необхідною ознакою протиправності є нормативність, тобто закріплення моделі поведінки людини нормою права.

Вина є одним з елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння. Відповідальність без вини можлива тільки в окремих, передбачених законом випадках в цивільному праві (наприклад, при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки).

Врахувавши наведені законодавчі приписи та чинну судову практику, суд вважає, що Позивачем не доведено наявності складу протиправної поведінки, дії чи бездіяльності ТОВ «БІОТЕС», причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, а також вини Відповідача, оскільки сторони Концесійного договору від 15.09.2014 за власним волевиявленням, без будь-яких претензій одна до одної, уклали Додаткову угоду № 8 від 06.10.2023, якою припинили свої зобов`язальні правовідносини.

Позивачем, у даному випадку, не надано доказів на підтвердження протиправної поведінки ТОВ «БІОТЕС» та у чому полягає його вина у даних правовідносинах.

За змістом частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 904/6994/20.

Отже, суд вважає, що Рахівська міська рада, на дотримання зазначених вище вимог, за умови відсутності предмету спору, не довела протиправну поведінку ТОВ «БІОТЕС» та його вину, результатом чого стало завдання збитків Позивачеві у розмірі 2 358 236,00 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню судом, з викладених вище підстав.

У зв`язку з відмовою у позові, суд також відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 2, 86, 129, 233, 236-238, 241, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

У зв`язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію Російської Федерації проти України … повний текст рішення складено 08.10.2025.

Суддя О.О. Юлдашев