Рішення

від 21.01.2008 по справі 16/253/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16/253/16

 УКРАЇНА

Господарський суд

Чернігівської області

14000,м.Чернігів                                                                                        телефон канцелярії 77 99 18

пр. Миру,20                                                                                   

Іменем України

РІШЕННЯ

 15  січня  2008 р.                                                                                                   Справа № 16/253/16

За позовом:                    Бахмацької міської ради

                              (Чернігівська обл. м. Бахмач вул. Жовтнева,42)

До відповідача –1:          Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції

                              (Чернігівська обл. м. Бахмач вул. Чернігівська,2а)

До відповідача –2:          Товариства з обмеженою відповідальністю „Чернігівтехносервіс”

                              (м. Чернігів пр-т Перемоги ,58 кв.24)

До відповідача –3:          Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно –виробничого

                              підприємства „Ніка”

                              (Чернігівська обл. м. Бахмач вул. Першотравнева,37)

Третя особа, яка не заявляє самостійних

вимог, на стороні відповідачів          гр. Торута Марія Іванівна

                                                  (Чернігівська обл. м. Бахмач вул. Чернігівська,3)

Про визнання недійсним правочину

                                                                                Судді:          Фесюра М.В. –головуючий

                                                                                          Михайлюк С.І.

                                                                                          Скорик Н.О.

Представники сторін:

від позивача  - Савченко О.В.;

від відповідача –1 – Соловей Н.М.;

від відповідача –2 – не з'явився;

від відповідача –3 – Торута П.В.;

від третьої особи –Торута М.І.

          Рішення приймається після перерв, оголошених в засіданні на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

          Заявлено позов про визнання недійсним правочину № 015-204, укладеного 18.10.2004р. між відповідачем –2 за дорученням відповідача –1 з відповідачем –3 про купівлю –продаж не житлової будівлі готелю „Дружба” за умови, якщо він є нікчемним, з наступних підстав:

-          угода від імені Бахмацької МДПІ була укладена не уповноваженою особою , оскільки майно не належало Бахмацькому ВУЖКГ, який мав податковий борг, не знаходилось у податковій заставі;

-          брокер вийшов за межі своїх повноважень, здійснивши продаж активів Бахмацької міської ради.

          За умови, якщо правочин є оспорюваним, позивач вважає за необхідне визнати його недійсним, виходячи з наступного:

-          вилучення майна у власника допускається виключно за зобов'язаннями власника, останній не відповідає за зобов'язаннями створених ним юридичних осіб ( ст.ст.7,55 Закону України „про власність”);

-          відповідно до ст.7 Закону України „про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за рішенням органу стягнення не можуть бути використані в якості джерела погашення податкового боргу платника податків активи, які належать на правах власності іншим особам;

-          відсутності факту проведення оцінки не житлової будівлі готелю „Дружба” після повернення даного об'єкту у комунальну власність;

-          відсутності факту реєстрації податковим органом податкової застави на готель в Державному реєстрі застав нерухомого майна;

-          залучення оцінювача не на конкурсних засадах;

-          за договором –доручення брокер мав право реалізовувати майно, яке знаходилось у власності Бахмацького ВУЖКГ, а не міськради;

-          невідповідність оприлюдненої інформації щодо продажу готелю фактичним обставинам (щодо продажу нерухомості, як складової активів Бахмацького ВУЖКГ).

          Позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить з огляду на ч.2 ст.55, п.1 ст.7 Закону України „Про власність”, п.п.7.3.1 ст.7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” відповідно до ст.ст.203 ч.1,2, 204 ч.1, 215 ч.1-3,216 ч.1,3,5,228 ч.1,2,236,ч.1,258 ч.4,330 ч.1,346 ч.1 п.3,386 ч.1,387 ч.1,388 ч.1 п.3, 577 ч.2,658 ч.1 ЦК України визнати спірний договір в судовому порядку недійсним.

          Позивачем подана заява про поновлення строку позовної давності в порядку, встановленому ст.53 ГПК України, з тих підстав, що причинами пропущення строку є відмова господарського суду у прийнятті позовної заяви, оскільки одним з відповідачем була фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, та повернення позовної заяви у зв”язку з ненаданням належних доказів сплати державного мита.

          Відповідач –1 проти позову заперечив, посилаючись на наступне:

-          податкова застава на активи, в тому числі і на нерухоме майно Бахмацького ВУЖКГ була зареєстрована в Державному реєстрі застав рухомого майна 20.11.1998р., що існував відповідно до вимог Указу Президента України № 167/98 від 04.03.1998р. і діяв до набрання чинності Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (до 01.10.2001р.), перереєстрація застави законом передбачена не була;

-          реалізація готелю відбулася відповідно до п.10.1.3 ст.10, 11.1 ст.11 Закону України „про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2002р. № 538, а саме була здійснена майна, яке перебувало у повному господарському віданні у Бахмацького ВУЖКГ за погодженням з власником –Бахмацькою міськрадою;

-          даний спір має розглядатись в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач –1 є органом владних повноважень;

          Відповідач –1 надав доповнення до відзиву, в яких просить застосувати строк позовної давності та відмовити у позові.

          Відповідач –2 письмового відзиву не надав, однак в судовому засіданні керівник підприємства підтримав заперечення відповідача –1.

          Відповідач –3 в судовому засіданні підтримав заперечення відповідача –1, надавши відзив, в якому вказав, що позивачем пропущений строк позовної давності, отже в позові має бути відмовлено.

          Крім того, сторона у справі вважає, що оскільки в якості третьої особи залучена фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, а тому даний спір не підвідомчий господарському суду.

          Третя особа в судовому засіданні також погодилась із запереченнями відповідача –1, вважає, що провадження у справі підлягає припиненню, оскільки спір непідвідомчий господарському суду.

          Позивач заявив клопотання про залучення гр. Торути М.І. в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача – 3.

          Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ

          Клопотання позивача про залучення гр. Торути М.І. в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача –3 задоволенню не підлягає, оскільки п.3 ухвали про порушення провадження у справі від 21.11.2007р. гр. Торуту М.І. вже залучено до участі у справі  в якості третьої особи на стороні відповідачів.

          18.10.2004р. товариство з обмеженою відповідальністю „Чернігівтехносервіс” (Продавець) уклало на біржі з товариством з обмеженою відповідальністю „Ніка” (Покупець) спірний договір  № 015_2004 купівлі  - продажу не житлової будівлі готелю за адресою м. Бахмач вул. Першотравнева,45

          Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

          Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

          Як встановлено ст.215 цього Кодексу, підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті 203  цього Кодексу.

          Як зазначено в тексті спірного договору, продавець діє згідно договору –доручення № 1 від 09.07.2004р., укладеного з Бахмацькою МДПІ, яка описала активи Бахмацького виробничого управління житлово –комунального господарства (далі –Бахмацьке ВУЖКГ) як структурного підрозділу територіальної громади м. Бахмач в особі Бахмацької міської ради та доручила продавцю вчиняти дії з продажу майна, яке описане в рахунок погашення податкової заборгованості, що підтверджує відсутність будь –яких обмежень його повноважень на укладення цього договору.

          В пункті 1.2. договору зазначено, що об'єкт нерухомості, який є предметом договору, належить територіальній громаді м. Бахмач в особі Бахмацької міської ради на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.09.2004р., виданого на підставі рішення № 334 виконкому Бахмацької міськради від 17.09.2004р.Об”єкт описаний Бахмацькою МДПІ і реалізується в рахунок погашення заборгованості Бахмацького ВУЖКГ, що є структурним підрозділом територіальної громади м. Бахмач, Бахмацької міської ради.

          Однак досліджені судом докази вказують на те, зміст спірного правочину не відповідає фактичним обставинам та суперечить ЦК України.

          Так, продане за спірним договором приміщення готелю входило до цілісного майнового комплексу Бахмацького ВУЖКГ та перейшло у власність товариства покупців членів трудового колективу цього підприємства на підставі наказу Фонду державного майна України по Чернігівській області від 28.05.1996р. № 641, що підтверджується  договором купівлі –продажу № 221/74 від 04.07.1996р., свідоцтвом про власність, виданим регіональним відділенням Фонду держмайна 02.10.1996 р.

          Рішенням господарського суду Чернігівської області у справі № 7/167 від 06.07.2004р. договір купівлі –продажу, за яким товариство покупців придбало цілісний майновий комплекс, було розірвано.

          12.08.2004р. господарський суд Чернігівської області прийняв рішення у справі №7/164 про вилучення у товариства покупців Бахмацького ВУЖКГ на користь Бахмацької міськради майна цілісного майнового комплексу. Судове рішення набрало законної сили 27.08.2004р.

          14.09.2004р. Бахмацька міська рада  прийняла рішення про включення до об'єктів комунальної власності територіальної громади майна цілісного майнового комплексу товариства покупців Бахмацького ВУЖКГ, розташованого в м. Бахмач по вул. Південній,48 та по вул. Першотравневій,45, договір купівлі – продажу якого розірвано в судовому порядку.

          Того ж дня Бахмацька міська рада прийняла рішення, яким надала дозвіл Бахмацькій МДПІ на звернення до господарського суду про визнання банкрутом Бахмацького ВУЖКГ та реалізацію приміщення готелю по вул. Першотравневій,45 для погашення податкового боргу.

          Слід зазначити, що відповідно до статуту Бахмацького ВУЖКГ, затвердженого рішенням виконкому Бахмацької міськради № 120 від 29.06.1995р., підприємство є юридичною особою (а не структурним підрозділом міськради), власником майна якого виступає міська рада і майно, яке закріплене за підприємством, належить останньому на правах господарського відання.

          Будівля готелю цьому підприємству у повне господарське відання не передавалась, доказів такої передачі всупереч ст.33 ГПК України, відповідачами не надано. Натомість позивачем надані докази того, 17.09.2004р. його виконком прийняв рішення № 334 про оформлення права власності на майно цілісного майнового комплексу, в тому числі й на будівлю за адресою вул. Першотравнева,45, за територіальною громадою в особі міської ради. Право власності було зареєстроване 23.09.2004р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

          В подальшому Бахмацьке ВУЖКГ було визнане банкрутом та ліквідоване, про що 03.11.2005р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців внесений запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв”язку з визнанням її банкрутом.

          Таким чином, на час прийняття рішення про надання дозволу щодо реалізації готелю, Бахмацьке ВУЖКГ та Бахмацька міська рада являлись різними юридичними особами, а відповідно до п.п.7.5 ст.7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” забороняється будь-яка  уступка  податкового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам.  Положення цього пункту не  поширюються  на випадки,   коли   гарантами   повного   та  своєчасного  погашення податкових зобов'язань платника податків  виступають  інші  особи, якщо  таке  право  передбачено  цим  Законом  або  іншими законами України з питань оподаткування.

          Статтею 7 чинного на час спірних правовідносин Закону України „Про власність” було встановлено, що створена  власником  юридична  особа відповідає за своїми зобов'язаннями  всім  закріпленим за нею майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.

          Власник не  відповідає  за  зобов'язаннями  створених  ним юридичних осіб, а вони не відповідають за зобов'язаннями власника, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

          Відповідачем –1 невірно застосовані в даному випадку норми п.10.1.3 ст.10, 11.1 ст.11 Закону України „Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” з наступних підстав.

          Так, згідно п. 10.1.3. ст.10 цього Закону платник   податків   (для   державних  і  комунальних підприємств - за узгодженням з  органом,  уповноваженим  управляти його  майном) самостійно визначає склад і черговість продажу своїх активів  виходячи  з  принципів  збереження  цілісності  майнового комплексу,   що   забезпечує   ведення  його  основної  виробничої діяльності, та повного погашення суми податкового боргу.

          Відповідно до п. 11.1. ст.11 цього Закону у  разі  коли  платник  податків,  який   перебуває   у державній  або комунальній власності,  не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені цим Законом, податковий орган здійснює заходи  щодо  продажу  активів  такого  платника податків,  які не входять до складу цілісного  майнового  комплексу,  що  забезпечує здійснення основної діяльності платника податків.

          У разі  коли  сума  коштів,  отримана від такого продажу,  не покриває суму податкового боргу та витрат,  пов'язаних з  продажем активів,   податковий  орган  зобов'язаний  звернутися  до  органу виконавчої влади, що здійснює управління таким платником податків, з  пропозицією  щодо  прийняття  рішення  про продаж частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти або під зобов'язання  щодо погашення  його  податкового  боргу  протягом поточного бюджетного року.

          Однак, в даному випадку готель не передавався у господарське відання і на час продажу не належав до активів Бахмацького ВУЖКГ, а останнє не  було корпоратизованим підприємством, акції якого могли бути продані органом місцевого самоврядування. Цими нормами також не  передбачено права виконавчої влади виділяти майно територіальної громади для погашення податкового боргу комунального підприємства.  

          Відповідно до ст.4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

          За таких обставин рішення Бахмацької міської ради від 14.09.2004р. в частині надання дозволу на реалізацію належного їй на праві власності приміщення готелю по вул. Першотравневій,45 в м. Бахмачі для погашення податкового боргу комунального підприємства Бахмацького ВУЖКГ застосуванню не підлягає.

          Таким чином податковий орган фактично не отримував дозволу виконавчої влади на реалізацію майна податкового боржника, оскільки продане приміщення готелю комунальному підприємству не належало, а отже Бахмацька МДПІ не мала правових підстав для організації торгів даного об'єкту нерухомості.

          Як зазначено в договорі  - дорученні №1 з продажу описаних активів на біржових торгах та цільових аукціонах від 09.07.2004р. , на підставі якого в якості продавця готелю діяв відповідач –2, орган державної податкової служби доручає, а брокер вчиняє дії з продажу описаних активів, що обліковуються органом державної податкової служби, залишаються у власності Бахмацького ВУЖКГ і до їх складу входить приміщення готелю „Дружба”.

          Але, як вказано вище у мотивувальній частині рішення, готель не входив до активів боржника –комунального підприємства. Крім того, податкова застава на активи Бахмацького ВУЖКГ виникла 20.11.1998р., що підтверджується витягом з Державного реєстру застав рухомого майна, а проданий готель на час її виникнення перебував у власності товариства покупців Бахмацького ВУЖКГ відповідно до договору купівлі - продажу, укладеного з регіональним відділенням Фонду держмайна, і до дати укладення спірного договору купівлі –продажу від 18.10.2004р. у власність або господарське відання комунальному підприємству не передавався.

          Відповідно до ст.ст.1003,1004 ЦК України у  договорі  доручення  або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії,  які належить вчинити повіреному.  Дії,  які належить вчинити повіреному,  мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

          Повірений зобов'язаний вчиняти дії  відповідно  до  змісту даного  йому  доручення.  Повірений  може  відступити  від  змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

          У спірних правовідносинах повірений, яким є відповідач  - 2 , повинен був здійснити, як прямо передбачено в договорі доручення, продаж активів , які знаходяться у власності Бахмацького ВУЖКГ. Натомість, відповідач  - 2, продавши готель, який знаходився у власності не комунального підприємства , а Бахмацької міської ради ,про що вказано у спірному договорі, вийшов за межі наданих йому договором доручення повноважень.

          За таких обставин спірний договір за своїм змістом не відповідає вищенаведеним нормам ЦК України, а тому відповідно до ст.215 цього Кодексу має бути визнаний недійсним.

          Договір, який оспорюється, укладений 18.10.2004р. Акт прийому - передачі готелю був складений за участю міської ради 19.10.2004р., отже позивач знав про укладення договору не пізніше дати складання акту. Позов про визнання його недійсним згідно відміток на поштовому конверті подано 12.11.2007р.

          Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк,  у  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

          Відповідно зі ст.257 цього Кодексу до позовів про визнання недійсним оспорюваного правочину застосовується загальна позовна давність тривалістю у  три роки.

          Згідно зі ст.267 Кодексу позовна  давність  застосовується  судом  лише  за  заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

          В даному спорі відповідач –1 та відповідач –3 в своїх відзивах наполягають на застосуванні строку позовної давності.

          Позивач вважає причини пропуску строку поважними з огляду на те, що 18.10.2007р. йому було відмовлено у прийнятті позовної заяви, оскільки одним з відповідачів була вказана фізична особа, а 02.11.2007р. позовна заява була повернена без розгляду у зв”язку з ненаданням доказів сплати державного мита.

          Суд вважає, що порушення позивачем процесуальних норм при зверненні до суду не зупиняє перебігу позовної давності і не може бути визнано поважною причиною її пропущення.

          Клопотання позивача про поновлення строку позовної давності в порядку ст.53 ГПК України задоволенню не підлягає, оскільки такий строк не є процесуальним у розумінні Господарського процесуального кодексу України, поновлення  такого строку чинним законодавством не передбачено, а незастосування позовної давності реалізується не шляхом винесення ухвали про поновлення строку, а шляхом визнання судом причин пропуску поважними.

          Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив  позовної  давності,  про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

          За таких обставин у задоволенні має бути відмовлено повністю.

          Доводи позивача , які стосуються підстав визнання договору недійсним, судом не приймаються з підстав, викладених вище.

          Твердження відповідача –3 та третьої особи про необхідність припинення провадження у справі у зв”язку з непідвідомчістю спору господарському суду за суб'єктним складом не приймається до уваги, оскільки залучення в якості третьої особи громадянки, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, не суперечить приписам Господарського процесуального кодексу України.

          Заперечення відповідача –1, яке полягає у необхідності розглядати справу за правилами адміністративного судочинства судом не приймається, оскільки спірний договір не є адміністративним.

          Керуючись ст. ст. 49,82-85  Господарського  процесуального кодексу України, суд  

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повний текст рішення підписаний 21 січня 2008 року.

Судді                                                                                                                                 М.В.Фесюра

                                                                                                              С.І.Михайлюк

                                                                                                              Н.О.Скорик

21.01.08