Постанова від 20.10.2025 по справі 127/13374/20

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 127/13374/20

провадження № 61-9474св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Друга Вінницька державної нотаріальна контора, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Тепті Ніла Яківна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року в складі судді: Дернової В. В., та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2025 року (повне судове рішення складено 29 травня 2025 року) в складі колегії суддів: Матківської М. В., Ковальчука О. В., Сопруна В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Друга Вінницька державна нотаріальної контори, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Тепті Н. Я., про визнання заповіту і свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, а саме: право власності на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ).

07 липня 2000 року ОСОБА_3 зробила заповіт на ім`я позивачки на належне їй майно, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округ Тептя Н. Я.

Звернувшись до Другої вінницької державної нотаріальної контори з наміром прийняти спадщину, дізналася, що ОСОБА_3 09 червня 2015 року зробила іще один заповіт - на ім`я ОСОБА_2 , що також посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Тептя Н. Я. Для позивачки це стало великою несподіванкою, оскільки із 2010 року вона постійно проживала із бабусею разом і та неодноразово виражала своє бажання залишити належне їй майно після її смерті їй і правнуку (малолітньому сину позивача).

На час складення оспорюваного заповіту бабусі виповнилося 87 років. В останні три роки у неї дуже стрімко розвивався віковий склероз, почастішали випадки не сприйняття дійсних подій. Внаслідок цього, ще за два роки до смерті, бабуся перебувала на обстеженні у невропатолога та психіатра. Однак, спроби поліпшити її психологічний стан позитивного результату не дали. Вона впевнена, що на день посвідчення заповіту на користь ОСОБА_2 у бабусі спостерігався процес психічного розладу.

Заповіт, складений на ім`я відповідачки 09 червня 2016 року вважала недійсним, оскільки воля бабусі була позивачці відома від неї самої. Вони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, позивачка постійно підтримувала та доглядала її, вони тісно спілкувалися щодня. Якби бабуся склала інший заповіт, то обов`язково повідомила б позивачку про це протягом 1,5 років до її смерті. У період з 2015 року до грудень 2016 року стан здоров`я бабусі був стабільно важким, вона потребувала постійного стороннього нагляду, який забезпечувала вона чи бабусин чоловік, з яким бабуся перебувала у цивільному шлюбі протягом 30 років. Відповідач є сторонньою особою для спадкодавця і тільки останніх 1,5 чи 2 роки навідувала ОСОБА_3 .

Отже, спадкодавець ОСОБА_3 , що склала заповіт, була фізично не здоровою особою, у зв`язку з чим не в змозі була здійснити відвідування будь-якого нотаріуса та самостійно з власної волі не могла вчиняти будь-які нотаріальні дії, що свідчить про те, що нотаріально посвідчений заповіт складений особою, яка через власний психічний та емоційний стан не усвідомлювала значення своїх дій.

Оскільки позивачка є онукою спадкодавиці, то заповіт на ім`я відповідача порушує її права як спадкоємця п`ятої черги, так і за заповітом від 07 липня 2000 року на спадкове майно її бабусі ОСОБА_3 ..

Відповідачка відразу після смерті спадкодавця - з грудня 2016 року заволоділа її будинком, у якому знаходилися бабусині документи необхідні для прийняття спадщини, замінила замки в дверях, позбавивши її можливості особисто отримати документи та користуватися спадковим будинком.

18 червня 2018 року відповідачка на підставі заповіту отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке позивачка вважала недійсним, оскільки воно видане на підставі заповіту, складеного особою, яка через власний психічний та емоційний стан не усвідомлювала значення своїх дій.

ОСОБА_1 просила:

визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , складений на користь ОСОБА_2 , посвідчений 09 червня 2015 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Тептя Н. Я.;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2018 року, видане Другою вінницькою державною нотаріальною конторою, зареєстроване в реєстрі за № 1-543;

стягнути з відповідачки судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Так, відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Однак, дослідженою у судовому засіданні сукупністю доказів не підтверджено перебування спадкодавця (заповідача) ОСОБА_3 у момент вчинення нею заповіту у стані, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, з огляду на таке;

як вбачається з Висновку судово-психіатричного експерта № 2 від 10 березня 2022 року, ОСОБА_3 на час складання заповіту від 09 червня 2015 року на психічні розлади не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності; на час складання заповіту від 09 червня 2015 року ОСОБА_3 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними; внаслідок прийому призначених лікарських засобів ОСОБА_3 могла розуміти значення своїх дій, керувати ними та усвідомляювати їх наслідки під час вчинення нею заповіту від 09 червня 2025 року. Допитані у судовому засіданні за клопотанням позивача ОСОБА_1 судові експерти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримали наданий ними висновок експерта та повідомили, що як з медичної документації та анамнезу життя ОСОБА_3 , так і з показань допитаної у судовому засіданні свідка ОСОБА_6 (сімейного лікаря) у ОСОБА_3 не було встановлено ознак як стійкого психічного розладу, так і будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності внаслідок соматичних хвороб, у тому числі, внаслідок прийому призначених лікарських засобів;

як вбачається з Висновку судово-психіатричного експерта № 1698 від 28 листопада 2024 року (повторної експертизи), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент вчинення нею Заповіту від 09 червня 2015 року, хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждала; ОСОБА_3 , на момент вчинення нею Заповіту від 09 червня 2015 року, могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними;

судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про допит у судовому засіданні судових експертів, якими було проведено повторну посмертну судову психіатричну експертизу, оскільки необхідність такого допиту обґрунтовувалася позивачем виключно тим, що вона не погоджується з висновком експерта, а не підставами, передбаченими статтею 72 ЦПК України;

як вбачається з показань допитаної у судовому засіданні свідка ОСОБА_6 (сімейного лікаря), ОСОБА_3 була «вміняєма», ліки, які вона приймала, не могли вплинути на її свідомість, були спрямовані на покращення стану пацієнтки;

відповідно до постанови Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 727/9908/17-ц (провадження № 61-13574св19) сумнів щодо збереження спроможності заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними сам собою не є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України; для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Отже, сумнів позивача ОСОБА_1 щодо збереження спроможності заповідача ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час вчинення оспорюваного заповіту, за наявності висновків як первинної, так і повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, які спростовують таку обставину, не є підставою для визнання заповіту недійсним;

як вбачається із заповіту, посвідченого 09 червня 2015 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Тептею Н. Я. за реєстровим № 419 (т. 1, а. с. 13), ОСОБА_3 виконаний рукописний текст: «Цей заповіт прочитаний мною, ОСОБА_3 , особисто уголос, його зміст та умови відповідають дійсним моїм намірам», поставлено підпис у вигляді безпосереднього підпису та рукописного напису: « ОСОБА_3 ». Судом було досліджено у судовому засіданні матеріали цивільної справи № 127/5812/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, пред`явленого з тих підстав, що ОСОБА_3 не підписувала вказаний заповіт. Як вбачається з Висновку експерта (судової почеркознавчої експертизи) № 436 від 22 січня 2018 року, рукописний текст, рукописний напис та підпис у заповіті, посвідченому 09 червня 2015 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Тептею Н.Я. за реєстровим № 419, виконані однією особою - ОСОБА_3 . Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2018 року у справі № 127/5812/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним було залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України (за заявою позивача). 23 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним з інших підстав, а саме, з тієї підстави, що ОСОБА_3 під час вчинення заповіту не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними;

як вбачається з тексту заповіту, посвідченого 09 червня 2015 року за реєстровим № 419 (т. 1, а. с. 13), приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округ Тептею Н. Я. було встановлено особу заповідача ОСОБА_3 та перевірено її дієздатність. Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні наполягала на тому, що приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Тептею Н. Я. було неналежним чином виконано обов`язок щодо перевірки дієздатності ОСОБА_3 під час посвідчення заповіту від 09 червня 2015 року, проте під час посвідчення тим же приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Тептею Н. Я. попереднього заповіту ОСОБА_3 від 07 липня 2000 року нарікань щодо перевірки дієздатності ОСОБА_3 у позивача не виникало. Таким чином, відсутні правові підстави для визнання недійсним заповіту, посвідченого 09 червня 2015 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Тептею Н. Я. за реєстровим № 419;

позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом є похідною вимогою від визнання недійсним заповіту, а тому також не підлягає задоволенню;

судом не встановлено обґрунтованість і доведеність позовних вимог, а тому суд не застосовує наслідки спливу строку позовної давності як підставу для відмови у задоволенні позову;

таким чином, суд зробив висновок, що у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними слід відмовити у повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2025 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

за правилами статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення (частина 1). Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу (частина 2). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу (частина 3). Із заповіту складеного 09 червня 2015 року ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , та посвідченого приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу Тептею Н. Я., вбачається, що він підписаний заповідачем ОСОБА_3 і це учасниками справи не оспорюється.

відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. З матеріалів справи убачається, що з метою визначення можливості ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент підписання оспореного заповіту, було призначено посмертну судову психіатричну експертизу, яка проведена Комунальним некомерційним підприємством «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» і 10 березня 2022 року наданий висновок № 2 на поставлені питання про те, що ОСОБА_3 на час складення заповіту від 09 червня 2015 року на психічні розлади не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності; на час складання заповіту від 09 червня 2015 року ОСОБА_3 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними; внаслідок прийому призначених їх лікарських засобів ОСОБА_3 могла розуміти значення своїх дій, керувати ними та усвідомлювати їх наслідки під час вчинення нею заповіту від 09 червня 2015 року (том 3 а. с. 142-149). За клопотанням позивача ОСОБА_1 судом призначена по справі повторна посмертна судова психіатрична експертиза, яка проведена експертами Львівської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» і за результатами якої 28 листопада 2024 року наданий висновок судово-психіатричного експерта № 1698 на поставлені питання про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент вчинення нею заповіту від 09 червня 2015 року хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждала; ОСОБА_3 на момент укладення нею заповіту від 09 червня 2015 року могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (том 4 а. с. 151-160);

згідно вимог статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судому рішенні. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

судом першої інстанції з урахуванням вимог закону і роз`яснень надана оцінка обом висновкам судових експертиз: первинному - № 2 від 10 березня 2022 року і повторному - № 1698 від 28 листопада 2024 року. І такі висновки експертів узгоджуються із матеріалами справи. Оцінюючи з точки зору всебічності, повноти та об`єктивності експертного дослідження первинної і повторної посмертної судової психіатричної експертизи, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що ці висновки є достатньо обґрунтованими, повними, всебічними і узгоджується з іншими доказами, зібраними по справі, оцінених згідно вимог статей 89, 110 ЦПК України, зокрема, письмовими доказами, показами допитаних у судовому засіданні судових експертів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, свідка ОСОБА_6 (сімейного лікаря ОСОБА_3 ), свідчення яких є послідовними та узгодженими. З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання заповіту недійсним, відповідає встановленим обставинам справи та вимогам матеріального закону;

відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Оскільки судом не встановлено обставин, за яких відповідач ОСОБА_2 не мала права на спадкування та не встановлено інших випадків за яких нею спадкування не можливе, тому видане на її ім`я на підставі законного заповіту свідоцтво про право на спадщину, не може бути визнане недійсним;

з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позивач не довела обставин, на які вона посилалася як на підставу таких своїх вимог, і відповідно до вимог статті 12, 13, 81 ЦПК України не підтвердила цих доводів відповідними доказами, передбаченими статтями 76-80 ЦПК України. Отже висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є вірним. Наведеним спростовують доводи апеляційної скарги позивача;

не відповідають дійсності доводи апеляційної скарги про не врахування судом пояснень експертів, наданих ними у судовому засіданні про те, що у спадкодавиці були захворювання групи «F» - психічні розлади, групи МХК10, які підтвердила повторна експертиза, оскільки у пункті 22 «Обґрунтування та пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об`єктів експертизи» висновку повторної посмертної комісійної судової психіатричної експертизи № 1698 від 28 листопада 2024 року, чітко встановлено, що ОСОБА_3 впродовж життя страждала на різні соматичні захворювання, з приводу чого зверталася по допомогу до лікарів в амбулаторному порядку та отримувала лікування в межах медичних стаціонарів, де жодним із лікарів не було описано у неї будь-яких симптомів характерних для розладів психічної діяльності, жоден спеціаліст не скеровував її на огляд до лікаря-психіатра з метою консультації і самостійно до лікаря-психіатра вона не зверталася, інформація щодо її звернення до Вінницької обласної клінічної психоневрологічної лікарні в закладі відсутня, як відсутні дані щодо перебування її під наглядом у лікаря-нарколога чи відомості щодо вживання наркотичних речовин або зловживання алкоголем. Через місяць після підписання оспорюваного заповіту ОСОБА_3 перебувала на лікуванні у геріатричному відділенні, де жодних порушень психічної діяльності лікарями не описано та лікарем вказувалося «свідомість збережена, ясна, мовному контакту повністю доступна». Також і в первинному висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 2 від 10 березня 2022 року в розділі «Анамнез хвороби» вказано, що за даними архіву Вінницької обласної клінічної психоневрологічної лікарні ім. акад. О. І. Ющенка, ОСОБА_3 на стаціонарному лікування не перебувала, за медичною допомогою не зверталася; наявні у неї соматичні захворювання не викликали порушень в сфері її психічної діяльності;

щодо доводів апеляційної скарги про виявлення почеркознавчою експертизою низки порушень при написанні заповіту від 09 червня 2015 року і те, що він писався у хворобливому стані, під якимось впливом, але не визначено під яким, то такі доводи є безпідставними, оскільки у даному провадженні така експертиза не призначалася судом, не проводилася та її висновок в матеріалах справи відсутній. Таким не обґрунтовувала своїх позовних вимог позивача у поданому до суду позові. Тому надати оцінку такому доказу, який відсутній в матеріалах справи не можливо. За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, а законне рішення суду першої інстанції не може бути скасоване.

Аргументи учасників справи

21 липня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2025 року (повне судове рішення складено 29 травня 2025 року), в якій просила:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, відповідно до статті 141 ЦПК України,

Касаційна скарга мотивована тим, що:

неправильно застосовано судами норми матеріального права всупереч висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 727/9908/17-ц, від 08 лютого 2023 року у справі № 462/5781/14, від 22 лютого 2023 року у справі № 760/11767/16-ц. Відсутнім є висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо включення до спадкової маси майна, правовий режим якого (приватизоване чи неприватизоване) не було належним чином досліджено судами;

відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, підставою для касаційного оскарження є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. У справі № 127/13374/20 суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статті 225,1216, 1233 ЦК України, ігноруючи висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 18 лютого 2021 року у справі № 727/9908/17-ц, від 08 лютого 2023 року у справі № 462/5781/14, від 22 лютого 2023 року у справі № 760/11767/16-ц та від 22 вересня 2020 року у справі № 759/10235/18-ц; стаття 225 ЦК України передбачає, що правочин, укладений фізичною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла ними керувати, може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, чиї права порушено. У даній справі ця норма застосовується до оцінки дійсності заповіту від 09 червня 2015 року, складеного ОСОБА_3 , з урахуванням її психічного стану, зокрема впливу вікового склерозу та регулярного вживання препарату «Корвалол».

постанова від 18 лютого 2021 року у справі № 727/9908/17-ц: висновок судово-психіатричної експертизи є лише одним із доказів у справі і не має заздалегідь встановленої сили. Суд зобов`язаний оцінювати його в сукупності з іншими доказами, такими як медична документація, свідчення сторін, обставини складення правочину, для встановлення психічного стану особи на момент вчинення правочину.Постанова від 08 лютого 2023 року у справі № 462/5781/14 - висновок: суд повинен мотивувати відхилення висновків експертизи чи інших доказів, оцінюючи їх за правилами статті 89 ЦПК України. Якщо позивач надає докази психічного захворювання чи впливу медикаментів, суд зобов`язаний перевірити їх допустимість і достовірність у сукупності з Іншими доказами, включаючи медичну документацію та свідчення. У справі № 462/5781/14 позивач стверджував, що спадкодавець страждав на психічне захворювання та перебував на обліку в психіатричному диспансері, що впливало на його здатність вчиняти правочин. Верховний Суд вказав, що суди повинні досліджувати вплив медикаментів чи хвороб на психічний стан, а не обмежуватися висновками експертизи. Постанова від 22 лютого 2023 року у справі № 760/11767/16-ц - висновок: суд має враховувати баланс інтересів сторін, зокрема право позивача на спадкування, яке може переважати над правами особи, що набула майно за заповітом. Тимчасовий психічний розлад, спричинений медикаментами чи іншими факторами, може бути підставою для визнання заповіту недійсним, якщо підтверджується доказами. У справі № 760/11767/16-ц суд визнав, що право позивача на спадкування переважало, оскільки заповіт було складено за обставин, що свідчили про можливий тимчасовий психічний розлад. Верховний Суд підкреслив необхідність оцінки всіх доказів, включаючи свідчення про спосіб життя спадкодавця та його стан здоров`я. Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували статтю 225 ЦК України, ігноруючи висновки Верховного Суду;

суди поклалися виключно на висновки посмертних судово-психіатричних експертиз (№ 2 від 10 березня 2022 року та № 1698 від 28 листопада 2024 року), які не досліджували вплив регулярного вживання «Корвалолу» ОСОБА_3 (87 років, діагноз вікового склерозу) на її психічний стан. Позивачка надала медичну документацію, що підтверджує обстеження спадкодавця у невропатолога та психіатра в 2015-2016 роках, а також свідчення про її стабільно важкий стан здоров`я та вживання «Корвалолу», який містить фенобарбітал із седативною дією (можливі побічні ефекти: сонливість, сплутаність свідомості). Суди не оцінили ці докази в сукупності, чим порушили висновок Верховного Суду у справі № 727/9908/17-ц. Відсутність мотивування відхилення доказів: суди не мотивували відхилення наданих мною доказів (медична документація, свідчення про фізичні обмеження спадкодавця, які унеможливлювали її самостійне відвідування нотаріуса), обмежившись висновками експертиз. Це суперечить висновку Верховного Суду у справі № 462/5781/14, який вимагає мотивування відхилення доказів за статтею 89 ЦПК України. Ігнорування балансу інтересів: суди не врахували спадкові права позивачки як онуки, яка проживала зі спадкодавцем із 2010 року, доглядала за нею та вела спільне господарство. Натомість суди підтвердили права відповідачки ОСОБА_2 , яка не мала тісних зв`язків із спадкодавцем, не дослідивши можливого впливу «Корвалолу» на волевиявлення ОСОБА_3 . Це порушує висновок Верховного Суду у справі № 760/11767/16-ц про необхідність врахування балансу інтересів сторін;

як норма мала бути застосована: відповідно до статті 225 ЦК України та висновків Верховного Суду, суди повинні були оцінити сукупність доказів, включаючи: медичну документацію, що підтверджує віковий склероз і обстеження у невропатолога та психіатра. Свідчення про регулярне вживання «Корвалолу», яке могло спричинити

тимчасовий психічний розлад. Обставини складення заповіту, зокрема хто супроводжував ОСОБА_3 до нотаріуса та чи могла вона самостійно викласти свою волю. Помилки в тексті заповіту (початок із малої літери «ц», початок слова після коми з великої літери «Особисто»), які могли свідчити про хворобливий стан чи сторонній вплив. Суди мали мотивувати відхилення цих доказів і врахувати спадкові права позивачки як онуки, яка доглядала за спадкодавцем, порівняно з правами відповідачки;

стаття 1216 ЦК України визначає, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків від особи, яка померла, до інших осіб, а до спадкової маси включається лише майно, яке належало спадкодавцю на праві власності. Стаття 1233 ЦК України встановлює, що заповітом особа розпоряджається майном, яке їй належить. У цій справі норми застосовуються до оцінки правового режиму будинку за адресою: АДРЕСА_2 , включеного до спадкової маси на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 червня 2018 року. Постанова від 22 вересня 2020 року у справі № 759/10235/18-ц - висновок: суд зобов`язаний перевірити правовий статус майна, включеного до спадкової маси, зокрема чи було воно приватизованим відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року. Майно, оформлене за радянським законодавством, не може автоматично вважатися приватизованим без підтвердження факту приватизації після 1991 року. Неприватизоване майно не може входити до спадкової маси. Подібність правовідносин: У справі № 759/10235/18-ц суд досліджував, чи було майно, оформлене за радянським законодавством, приватизованим, і дійшов висновку, що відсутність доказів приватизації виключає можливість його спадкування за заповітом.

суди не дослідили правовий режим будинку за адресою: АДРЕСА_2 , включеного до спадкової маси на підставі свідоцтва про право власності від 01 лютого 1966 року, виданого Вінницьким міським відділом комунального господарства (на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради № 28/1142 від 09 грудня 1965 року, зареєстрованого Вінницьким міжміським бюро технічної інвентаризації 15 лютого 1996 року, реєстрова книга № 10129). Позивачка стверджувала, що будинок не був приватизованим у розумінні Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки документ 1966 року видано за радянським законодавством, коли сучасна приватизація не проводилася. Суди не перевірили, чи здійснювалася приватизація будинку після 1991 року, і не витребували відповідних документів, зокрема з Вінницької міської ради чи бюро технічної інвентаризації, що суперечить висновку Верховного Суду у справі № 759/10235/18-ц. Включення будинку до спадкової маси без підтвердження права власності ОСОБА_3 на момент складення заповіту є порушенням статей 1216, 1233 ЦК України, оскільки неприватизоване майно не могло бути передане у спадок;

відповідно до статей 1216, 1233 ЦК України та висновку Верховного Суду, суди повинні були: перевірити, чи був будинок приватизованим на момент складення заповіту (09 червня 2015 року) шляхом витребування документів про приватизацію з Вінницької міської ради чи бюро технічної інвентаризації. Встановити, чи належав будинок ОСОБА_3 на праві власності, чи залишався він у державній або комунальній власності. Виключити будинок зі спадкової маси, якщо факт приватизації не підтверджений, оскільки лише майно, що належить спадкодавцю на праві власності, може бути передане у спадок;

суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статтю 225 ЦК України, при оцінці впливу вживання спадкодавцем ОСОБА_3 препарату «Корвалол» на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складення заповіту від 09 червня 2015 року. Нижче наведено детальне обґрунтування відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, визначення відповідної норми права, підстав необхідності висновку, а також пояснення, у чому полягає неправильне застосування судами цієї норми. Визначення норми права, що потребує висновку Верховного Суду. Нормою права, яка потребує висновку Верховного Суду, є стаття 225 ЦК України, яка встановлює, що правочин, укладений фізичною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла ними керувати, може бути визнаний судом недійсним. У контексті цієї справи стаття 225 ЦК України застосовується до оцінки дійсності заповіту від 09 червня 2015 року, складеного ОСОБА_3 , з урахуванням її психічного стану, зокрема можливого впливу вживання препарату «Корвалол» на її здатність усвідомлювати значення своїх дій. Суди не дослідили обставини складення заповіту, зокрема, хто супроводжував ОСОБА_3 до нотаріуса, чи мала вона можливість самостійно викласти свою волю, а також чи могла відповідачка ОСОБА_2 впливати на спадкодавця. Позивачка стверджує, що вона постійно проживала з бабусею з 2010 року, доглядала за нею та вела спільне господарство, тоді як відповідачка не підтримувала тісних стосунків із спадкодавцем. Ці обставини, разом із помилками в тексті заповіту, мали бути оцінені судами як потенційні докази порушення вільного волевиявлення, однак цього не було зроблено, що є порушенням статті 225 ЦК України;

як зазначено в рішення суду першої інстанції «судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про допит у судовому засіданні судових експертів, якими було проведено повторну посмертну судову психіатричну експертизу, оскільки необхідність такого допиту обґрунтовувалася позивачем виключно тим, що вона не погоджується з висновком експерта, а не підставами, передбаченими статтею 72 ЦПК України». Позивачка просила викликати експертів для пояснення: Чи враховували вони регулярне вживання ОСОБА_3 препарату «Корвалол» (містить фенобарбітал із седативною дією, що може викликати сонливість, зниження концентрації чи сплутаність свідомості), яке могло вплинути на її здатність усвідомлювати значення своїх дій на момент складення заповіту. Суперечностей у висновках експертизи, де зазначено наявність соматичних захворювань (зокрема вікового склерозу), але не надано чіткого висновку про їх вплив на психічний стан спадкодавця у момент вчинення правочину. Чи враховували експерти медичну документацію, що підтверджує обстеження ОСОБА_3 у невропатолога та психіатра в 2015-2016 роках. Допит експертів був необхідний для встановлення психічного стану ОСОБА_3 (87 років на момент складення заповіту) з урахуванням впливу вживання « Корвалолу » та вікового склерозу. Ці обставини є ключовими для застосування статті 225 ЦК України, яка регулює визнання правочину недійсним через нездатність особи усвідомлювати свої дії. Відмова у допиті експертів унеможливила встановлення фактичних обставин щодо впливу « Корвалолу » та вікового склерозу на здатність ОСОБА_3 усвідомлювати свої дії, що є ключовим для визнання заповіту недійсним (стаття 225 ЦК України). Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання, мотивуючи це тим, що позивачка висловлювала незгоду з висновками експертизи, не обґрунтувавши необхідність допиту. Апеляційний суд залишив цю відмову без змін, не перевіривши її законність.

07 жовтня 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила:

в задоволенні касаційної скарги відмовити

оскаржені судові рішення залишити без змін.;

судові витрати залишити за позивачкою.

Відзив мотивований тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, повно та всебічно з`ясували обставини, що мають значення для справи, та встановили їх, висновки судів відповідають таким обставинам, будь-яких порушень норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, не припустили.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2025 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2025 року повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2025 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2025 року повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2025 року:

поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2025 року;

відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2025 рокувідмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання, яке підписано представником Спірідоновим В. В. , про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

15 жовтня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року:

відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , який підписаний адвокатом Спірідоновим В. В., від 13 жовтня 2025 року залишено без розгляду;

копії документів (листа Міненерго № 26/1.2-4.7-8637 від 25 квітня 2023 року; довідки КК «Добробут» від 02 листопада 2023 року № 633; довідки №1947 від 14 травня 2024 військової частини НОМЕР_1 ; свідоцтва про народження ОСОБА_9 ; свідоцтва про народження ОСОБА_10 ; позовної заяви ОСОБА_2 у справі № 127/19539/23 про виселення) повернуто ОСОБА_1 ;

копії документів (листа до ЦНАП ВМР від 07 квітня 2025 року та відповіді на нього від 23 квітня 2025 року; довідки квартального комітету «Добробут» від 10 червня 2025 року; витягу з Державного реєстру актів цивільного стану від 27 вересня 2012 року; довідки до ЦНАП ВМР від 28 квітня 2025 року) повернуто ОСОБА_2 .

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 вересня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 лютого 2021 року у справі № 727/9908/17-ц; від 08 лютого 2023 року у справі № 462/5781/14; від 22 лютого 2023 року у справі № 760/11767/16-ц; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3

07 липня 2000 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Тептею Н. Я. посвідчений заповіт, який зареєстрований в реєстрі за № 1377, за яким ОСОБА_3 , на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все її майно, де б воно не було, з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що буде належати їй на день смерті, на що вона за законом матиме право, заповідає онуці ОСОБА_1 . У заповіті зазначено: «Заповіт підписаний ОСОБА_3 у моїй присутності. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 19 червня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, ОСОБА_12 і ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 19 червня 2011 року, актовий запис № 1164; після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка і дружини - ОСОБА_1 .

09 червня 2015 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Тептею Н. Я. посвідчений заповіт, який зареєстрований в реєстрі за № 419, за яким ОСОБА_3 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій, діючи добровільно та попередньо ознайомлена з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все належне їй майно, де б воно не було, з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що буде належати їй на день смерті, на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 . Цей заповіт складений о 10 год 10 хв та підписаний заповідачем. У заповіті наявний запис: «Цей заповіт прочитано мною ОСОБА_3 особисто уголос, його зміст та умови відповідають дійсним моїм намірам. Підпис: ОСОБА_3 . ОСОБА_3 ». У заповіті зазначено: «заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів ОСОБА_3 . Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписаний ним у моїй присутності о 10 годині 10 хвилин. Особу її встановлено, дієздатність перевірено».

Державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Сікорською Л. А. 18 червня 2018 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого на підставі заповіту, посвідченого Тептею Н. Я., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 09 червня 2015 року за реєстровим № 419, спадкоємицею зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: цілого житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , який належав померлій на підставі свідоцтва про право власності на будівлю № НОМЕР_3 , виданого Вінницьким міським відділом комунального господарства 01 лютого 1966 року, на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради № 28/1142 від 09 грудня 1965 року, зареєстрованого Вінницьким міжміським бюро технічної інвентаризації 15 лютого 1996 року, реєстрова книга № 10129. Зареєстровано в реєстрі за № 1-543.

Згідно довідки про склад сім`ї № 173 від 11 лютого 2020 року, виданої комітетом мікрорайону «Добробут» ОСОБА_1 , 1989 року народження, яка проживає (зареєстрована) за адресою: АДРЕСА_3 , в тому, що вона проживає у времянці за даною адресою разом із чоловіком ОСОБА_12 , 1987 року народження з 2011 року по даний час, разом із дітьми: ОСОБА_9 , 2012 року народження та ОСОБА_10 , 2018 року народження.

Із відповіді на запит суду № 01.12-24/1064 від 09 жовтня 2020 року КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» вбачається, що інформація щодо звернення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючої по АДРЕСА_3 , за даними медичної документації в закладі відсутня.

Згідно відповіді, наданої КНП «Вінницька міська клінічна лікарня № 3» від 26 січня 2021 року за № 42, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на стаціонарному лікуванні в геріатричному відділенні з 27 вересня 2016 року по 04 жовтня 2016 року, в підтвердження чого надана копія медичної картки стаціонарної хворої № 2794, із якої вбачається, що хвора була госпіталізована із діагнозом «негоспітальна двобічна пневмонія. ІХС».

Відповідно до спадкової справи № 345/2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , відкритої Другою вінницької державною нотаріальною конторою 27 грудня 2016 року:

ОСОБА_2 подала 27 грудня 2016 року заяву, що зареєстрована в реєстрі за № 761, про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 і просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на все майно, незалежно від того, з чого воно складається та де воно знаходиться;

ОСОБА_1 подала 24 січня 2017 року заяву про прийняття спадщини після смерті її баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та залишила на її ім`я заповіт, посвідчений Тептею Н. Я., приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу 07 липня 2000 року за реєстровим № 1377;

18 червня 2018 року державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Сікорською Л. А. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого на підставі заповіту, посвідченого Тептею Н. Я., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 09 червня 2015 року за реєстровим № 419, спадкоємицею зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: цілого житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , який належав померлій на підставі свідоцтва про право власності на будівлі № НОМЕР_3 , виданого Вінницьким міським відділом комунального господарства 01 лютого 1966 року, на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради № 28/1142 від 09 грудня 1965 року, зареєстрованого Вінницьким міжміським бюро технічної інвентаризації 15 лютого 1996 року, реєстрова книга № 10129; зареєстровано в реєстрі за № 1-543;

18 червня 2018 року державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Сікорською Л. А. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого на підставі заповіту, посвідченого Тептею Н. Я., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 09 червня 2015 року за реєстровим № 419, спадкоємицею зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 . Спадщина, на яку в указаній частці видано це свідоцтво, складається з: цілої земельної ділянки, площею 0,1000 га кадастровий № 0510137000:03:045:0312, розташованої по АДРЕСА_3 , наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), належної померлій на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 167951, виданого Вінницькою міською радою 12 жовтня 2009 року, на підставі рішення Вінницької міської ради від 30 січня 2009 року № 2247, 34 сесії 5 скликання, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010906901061 та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001351002018, виданого Виконавчим комітетом Вінницької міської ради 14 березня 2018 року; зареєстровано в реєстрі за № 1-547.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2018 року у справі № 127/5812/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/72379063) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним було залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України (за заявою позивача).

Згідно відповіді Виконавчого комітету Вінницької міської ради № С-01-124851/10010 від 16 листопада 2020 року, ОСОБА_3 , за інформацією Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Вінниці, отримувала соціальні послуги в відділенні соціальної допомоги вдома з 25 січня 2000 року по 25 грудня 2016 року.

01 квітня 2021 року позивач ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції клопотання про призначення по справі посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи (том 3 а. с. 26-28).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95954041) призначено посмертну комісійну судову психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлені питання:

1. Чи страждала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент вчинення нею заповіту від 09 червня 2015 року, на психічне захворювання чи психічний розлад, якщо так, то на яке?

2. Чи могла ОСОБА_3 внаслідок свого стану здоров`я (як психічних так і соматичних захворювань) розуміти значення своїх дій, керувати ними та усвідомлювати їх наслідки під час вчинення нею заповіту від 09 червня 2015 року?

3. Чи могла ОСОБА_3 внаслідок прийому призначених їй лікарських засобів розуміти значення своїх дій, керувати ними та усвідомлювати їх наслідки під час вчинення нею заповіту від 09 червня 2015 року? (том 3 а. с. 32-33).

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 2 від 10 березня 2022 року ОСОБА_3 на час складення заповіту від 09 червня 2015 року на психічні розлади не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності; на час складання заповіту від 09 червня 2015 року ОСОБА_3 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними; внаслідок прийому призначених їх лікарських засобів ОСОБА_3 могла розуміти значення своїх дій, керувати ними та усвідомлювати їх наслідки під час вчинення нею заповіту від 09 червня 2015 року (том 3 а. с. 142-149).

22 листопада 2022 року позивач ОСОБА_1 подала клопотання про призначення повторної посмертної комісійної судово-медичної та судово- психіатричної експертизи. На вирішення якої просила постановити аналогічні запитання (том 3, а. с. 236-239).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 травня 2023 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110561146) клопотання задоволено. Призначено у справі повторну посмертну комісійну судову психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України». На вирішення експертизи поставлено такі питання:

1. Чи страждала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент вчинення нею Заповіту від 09 червня 2015 року, на психічне захворювання чи психічний розлад; якщо - так, то на яке?

2. Чи могла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок свого стану здоров`я (як психічних, так і соматичних захворювань) розуміти значення своїх дій, керувати ними та усвідомлювати їх наслідки під час вчинення нею Заповіту від 09 червня 2015 року?

3. Чи могла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок прийому призначених їй лікарських засобів розуміти значення своїх дій, керувати ними та усвідомлювати їх наслідки під час вчинення нею Заповіту від 09 червня 2015 року? (том 4 а. с. 18-19).

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 1698 від 28 листопада 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент вчинення нею заповіту від 09 червня 2015 року хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждала; ОСОБА_3 на момент укладення нею заповіту від 09 червня 2015 року могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (том 4, а. с. 151-160).

На підставі рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2203 від 16 вересня 2021 року присвоєно адресу житловому будинку по АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , розташованому на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 0510137000:03:045:0312 - АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Касаційний суд вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див., зокрема, постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 161/17119/16-ц (провадження № 61-11268св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року в справі № 307/3040/19 (провадження № 61-13473св20)).

Правила статті 225 ЦК України поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (див. постанову Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказано, що

«правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України (статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову».

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2018 року у справі № 387/266/17 (провадження № 61-12072св18) вказано, що:

«статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи. Такої оцінки висновку експерта суд апеляційної інстанції не надав».

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина друга статті 89 ЦПК України).

В справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 (провадження № 61-13462св18) зазначено, що:

«підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Зазначене узгоджується з правовим висновком, висловленим у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, та постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року№ 61-5896св18.

Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи оспорювані правочини недійними, взяли до уваги лише висновок посмертної судової-психіатричної експертизи, без урахування інших доказів, які були у справі».

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина перша статті 263 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

У справі, що переглядається:

для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними;

з метою визначення можливості ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент підписання оспореного заповіту, було призначено посмертну судову психіатричну експертизу, яка проведена Комунальним некомерційним підприємством «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» і 10 березня 2022 року наданий висновок № 2 на поставлені питання про те, що ОСОБА_3 на час складення заповіту від 09 червня 2015 року на психічні розлади не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності; на час складання заповіту від 09 червня 2015 року ОСОБА_3 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними; внаслідок прийому призначених їх лікарських засобів ОСОБА_3 могла розуміти значення своїх дій, керувати ними та усвідомлювати їх наслідки під час вчинення нею заповіту від 09 червня 2015 року (том 3 а. с. 142-149). За клопотанням позивача ОСОБА_1 судом призначена по справі повторна посмертна судова психіатрична експертиза, яка проведена експертами Львівської філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» і за результатами якої 28 листопада 2024 року наданий висновок судово-психіатричного експерта № 1698 на поставлені питання про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент вчинення нею заповіту від 09 червня 2015 року хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждала; ОСОБА_3 на момент укладення нею заповіту від 09 червня 2015 року могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (том 4 а. с. 151-160). Суди оцінили висновки судових експертиз, які базуються на письмових доказах, показах допитаних у судовому засіданні судових експертів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , свідка ОСОБА_6 (сімейного лікаря ОСОБА_3 ).

За таких обставин, встановивши, що відсутні правові підстави для визнання недійсним заповіту, посвідченого 09 червня 2015 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Тептею Н. Я. за реєстровим № 419, на підставі статті 225 ЦК України, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Аргументи касаційної скарги щодо включення до спадкової маси майна, правовий режим якого (приватизоване чи неприватизоване) не було належним чином досліджено судами необґрунтований, тому що позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2018 року, видане Другою вінницькою державною нотаріальною конторою, зареєстроване в реєстрі за № 1-543, позивачка заявляла з підстави того, що видане на підставі заповіту, складеного особою, яка через власний психічний та емоційний стан не усвідомлювала значення своїх дій. З урахуванням того, що суди відмовили в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним заповіту, то зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2018 року, видане Другою вінницькою державною нотаріальною конторою, зареєстроване в реєстрі за № 1-543.

Аргумент касаційної скарги про те, що неправильно відмовлено у допиті у судовому засіданні судових експертів, якими було проведено повторну посмертну судову психіатричну експертизу, касаційний суд відхиляє, оскільки ЦПК передбачено надання усних пояснень експертом (частина п`ята стаття 109 ЦПК України) щодо його висновку, а не допит експерта.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін. Тому судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков