Постанова від 14.05.2025 по справі 753/4458/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/4458/24

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/1438/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Ящуку Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Веремійчука Кіма Олександровича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 травня 2024 року та представника ОСОБА_1 - адвоката Романюка Анатолія Васильовича на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 3 червня 2024 року (суддя Лужецька О.Р.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , громадської організації «Національна асоціація медіа» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

встановив:

у лютому 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати інформацію, поширену ОСОБА_2 на публічному заході «National Media Talk (NMT) 2023, день 1)», який мав місце 12 жовтня 2023 року у Конгресно-виставковому центрі «Парковий» та ГО «Національна асоціація медіа» на сторінці спільноти (каналу) «Національна асоціація медіа» (user: ІНФОРМАЦІЯ_4) на відеохостингу YouTube, яка збережена та доступна за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 (таймінг 2:32:02 - 2:33:27), а саме: « ОСОБА_3 - це той, хто привів колись «тітушок» на Майдан . Це той, хто … на Майдані тоді побили ОСОБА_5 з 5-го телеканалу», - недостовірною в частині причетності ОСОБА_1 до приведення 18 травня 2013 року на Майдан «тітушок», які побили журналістку телеканалу «5 канал» ОСОБА_6 ;

зобов`язати ОСОБА_2 та ГО «Національна асоціація медіа» протягом десяти днів після набрання рішенням суду за результатами розгляду даної справи законної сили, спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення та збереження у відкритому доступі на сторінці спільноти (каналу) «Національна асоціація медіа» (user: ІНФОРМАЦІЯ_4) на відеохостингу YouTube аудіо-, відеозапису оголошення у голос ОСОБА_2 вступної та резолютивної частини рішення суду за результатами розгляду справи із особистими вибаченнями ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 ;

стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ГО «Національна асоціація медіа» на користь ОСОБА_1 усі судові витрати.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 12 жовтня 2023 року на веб-сайті

відеохостингу YouTube на сторінці ютуб-каналу (спільноти), яким володіє та користується ГО «Національна асоціація медіа», відбулась пряма трансляція заходу «National Media Talk (NMT) 2023, день 1)», який мав місце в цей же день у Конгресно-виставковому центрі «Парковий» під егідою ГО «Національна асоціація медіа», яка також виступила організатором зазначеного заходу. Організація вищевказаного заходу ГО «Національна асоціація медіа» полягала, зокрема, у наданні модераторів (ведучих) цього заходу, які повідомляли як учасникам, так і глядачам цього заходу, його тему, план та терміни його проведення, представляли запрошених спікерів (доповідачів) заходу з питань, які були темою обговорення заходу, задавали питання запрошеним гостям (спікерам) заходу, а також у забезпеченні прямої трансляції заходу на ютуб-каналі, який використовує ГО «Національна асоціація медіа» під своєю назвою та власним логотипом, та у збереженні і наданні відкритого доступу до запису заходу під назвою « National Media Talk ( NMT ) 2023 , день 1)». Трансляція цього заходу тривала (з урахуванням перерв та пауз) 5 годин 32 хвилини 55 секунд. За адресою розміщення спірної публікації на вказаному ютуб-каналі, ГО «Національна асоціація медіа» у текстовій анотації щодо теми та мети проведення заходу зазначено, що організатором заходу є «Національна асоціація медіа».

Позивач посилався на те, що під час зазначеного заходу (таймінг 2:30:02 - 2:33:27) один із спікерів - ОСОБА_2 , яка була на цьому заході представлена учасникам (таймінг 1:39:45) як « ОСОБА_7 , директор медіа», під час обговорення питання корупції у медіа, публічно поширила серед необмеженого кола осіб неправдиву інформацію у вигляді фактичних тверджень про нього, яка завдає шкоду його честі, гідності та діловій репутації, а саме: « Вибачте , але існування ОСОБА_9 і ОСОБА_10 в ефірі і те, що «Ісландії» дали зараз ліцензію - Нацрада - це нонсенс. Це - «чорні» політтехнологи, які працюють на Офіс Президента, яким не місце ні в Марафонах , ні в Ютубі , ніде … ОСОБА_3 - це той, хто привів колись «тітушок» на Майдан . Це той, хто … на Майдані тоді побили ОСОБА_5 з 5-го телеканалу. ОСОБА_29, той самий. Це той, який просував купу «чорних» технологій. І зараз він працює на Офіс Президента. Мене дуже дивує, чому ніхто не підкаже, що це … ну просто стидоба».

Позивач зазначав, що виступ ОСОБА_2 поширений, збережений та доступний на ютуб-каналі, який використовується ГО «Національна асоціація медіа» під своєю назвою та власним логотипом у виді знаку, є відкритим для загального (не обмеженого у будь-який спосіб) перегляду невизначеним колом осіб, станом на момент подання даної позовної заяви його переглянуло більше 2 870 осіб.

Також позивач стверджував, що інформація, поширена відповідачами про нього, з урахуванням мовно-стилістичних засобів, застосованих ОСОБА_2 , не є її оціночним судженням у виді критики, а є поширенням недостовірних фактичних тверджень про нього, як особу, яка причетна до організації такого явища, як «тітушки» та вчинення щодо журналістки телеканалу «5 канал» кримінального правопорушення, пов`язаного з її побиттям «тітушками», яких нібито він привів 18 травня 2013 року на Майдан у м. Києві. Зі змісту вироків Шевченківського районного суду міста Києва від 2 вересня 2013 року у справі № 761/15122/13-к та від 2 вересня 2014 року у справі № 761/22577/13-к, у сукупності з інформацією із Агентства «УНІАН» від 2 вересня 2013 року під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 », учасники побиття 18 травня 2013 року журналістки телеканалу «5 канал» ОСОБА_13 - ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , були притягнуті до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 296 КК України саме за вчинення 18 травня 2013 року протиправних дій відносно потерпілої ОСОБА_13 та її чоловіка ОСОБА_18 . Разом з тим, зазначені вироки суду не містять будь-якої інформації про його причетність до зазначених подій.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 3 червня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ГО «Національна асоціація медіа» витрати на правову допомогу у розмірі 15 000грн.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Веремійчук К.О. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Представник позивача вважає, що суд першої інстанції безпідставно розділив спірну інформацію на дві окремі частини, оскільки вона являє собою єдине висловлювання ОСОБА_2 : « ОСОБА_3 - це той, хто привів колись «тітушок» на Майдан . Це той, хто … на Майдані тоді побили ОСОБА_5 з 5-го телеканалу», в якому друга частина є логічним і змістовним доповненням (уточненням) першої та містить вказівку на конкретну подію, яка відбулась у певний конкретний час, у певному місці, за певного встановленого кола учасників, і мала конкретні негативні наслідки для її учасників, всупереч протилежним висновкам суду першої інстанції. Так, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що зазначене висловлювання ОСОБА_2 не містить твердження про причетність ОСОБА_1 до кримінального правопорушення по відношенню до журналістки телеканалу «5 канал» ОСОБА_13 .

Представник позивача посилається на те, що суд першої інстанції дійшов висновку про використання ОСОБА_2 мовно-стилістичних засобів, характерних для оціночних суджень, не конкретизувавши, про які саме мовно-стилістичні засоби йдеться. При цьому, суд першої інстанції не врахував, що у відзиві на позов, ОСОБА_2 вказала, що спірна інформація є «достовірною» та «правдивою», фактично визнавши, що така інформація поширена саме у формі фактичних тверджень, достовірність яких може бути перевірена судом.

Представник позивача вважає, що суд першої інстанції уникнув об`єктивної оцінки наданих ОСОБА_2 доказів, оскільки у випадку їх дослідження, суд не зміг би знайти будь-яких підтверджень фактів про дії позивача, на які посилаються відповідачі. При цьому, суд першої інстанції послався на публічність особи позивача, всупереч судовій практиці Європейського суду з прав людини, не визначив межі допустимої критики позивача, як публічної особи, встановивши її на рівні з політичними діячами та посадовими особами, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, хоча підстав для цього не існувало. Разом з цим, суд першої інстанції допустив посилання на практику Верховного Суду, яка не є релевантною у контексті даної справи та стосується висловлювань щодо політичних і державних діячів, межі критики яких є ширшими, ніж межі критики журналіста, яким є позивач.

У поданій апеляційній скарзі на додаткове рішення суду представник ОСОБА_1 - адвокат Романюк А.В. просить у разі задоволення (часткового задоволення) апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Веремійчука К.О. додаткове рішення суду скасувати, а у разі залишення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Веремійчука К.О. без задоволення - додаткове рішення змінити, зменшивши розмір витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню з позивача на користь ГО «Національна асоціація медіа» до 3 500грн, посилаючись на необґрунтоване не врахування судом заяви представника позивача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, не надання оцінки його доводам стосовно того, що зі змісту поданих до суду процесуальних документів вбачається, що представник ГО «Національна асоціація медіа» - адвокат Юзефович А.О. значну частину роботи виконав не в інтересах

свого клієнта, а в інтересах ОСОБА_2 , на представлення інтересів якої у нього не було повноважень. При цьому, зміст і обсяг виконаної адвокатом Юзефовичем А.О. роботи в інтересах ОСОБА_2 суперечить умовам договору про надання правничої (правової) допомоги № 232/04-2024, укладеного між ГО «Національна асоціація медіа» та АО «Ю.Т.С. Лойерс Груп». Більше того, надані адвокатом Юзефовичем А.О. рахунки-фактури, акти наданих послуг та звіт про надані послуги містять суперечливі відомості щодо змісту наданих послуг та витраченого адвокатом часу. При цьому, значна частина заявлених адвокатом Юзефовичем А.О. витрат на оплату послуг, всупереч ч. 3 ст. 137 ЦПК України є не деталізованою.

У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду представник ГО «Національна асоціація медіа» - адвокат Юзефович А.О. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що суд першої дійшов обґрунтованого висновку про розділення спірного висловлювання на дві частини, як це робить і сам позивач у поданому позові, наводячи дві частини думки ОСОБА_2 , намагаючись підвести сенс висловлювання до бажаного до себе контексту. Разом з тим, навіть вирвані позивачем з контексту фрази відповідачки не містять звинувачення його у причетності до побиття журналістки ОСОБА_13 , оскільки в спірній інформації не зазначається про наявність причинно-наслідкового зв`язку між фактом того, що позивач «привів» на Майдан певних осіб та фактом побиття журналістки, тобто відповідачка не зазначала, що побиття було вчинене тими самими особами.

Представник відповідача зазначає, що відповідачі не причетні до включення позивача до кола осіб, які пов`язані з появою «тітушок» на Майдані, оскільки в загальному доступі перебуває велика кількість не спростованих публікацій з цього приводу, в тому числі і в онлайн-енциклопедії «Вікіпедія». Таким чином, у ОСОБА_2 , на підставі наявних у мережі Інтернет публікацій, сформувалась впевненість у причетності ОСОБА_1 до створення так званих «тітушок» та появі їх 18 травня 2023 року на Майдані. Отже, спірне твердження ОСОБА_2 беззаперечно має ознаки оціночного судження.

Також, представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 є публічною особою, відомою широкому колу людей, як журналіст та блогер, який балотувався на посаду Президента України, відтак твердження представника позивача про те, що до ОСОБА_1 мають застосовуватись більш вужчі межі можливої критики, ніж до політичних та громадських діячів, є безпідставним, а тому правові позиції Верховного Суду, на які посилався суд першої інстанції, є релевантними до даних правовідносин. При цьому, ОСОБА_2 у своєму виступі не згадувала про позивача, як про журналіста, тому її вислови не можуть вплинути на ділову репутацію ОСОБА_1 , як журналіста.

Крім цього, представник відповідача стверджує, що ГО «Національна асоціація медіа» є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки виступала лише як один із співорганізаторів зазначеного медійного заходу, на якому виступала ОСОБА_2 , котра не узгоджувала з ГО «Національна асоціація медіа» тези свого виступу. Також, недоведеною є і належність ГО «Національна асоціація медіа» вказаного позивачем ютуб-каналу, оскільки єдиним доказом цього є розміщення на ньому відео з логотипом ГО «Національна асоціація медіа». Таким чином, у разі задоволення позову, ГО «Національна асоціація медіа» не зможе виконати рішення суду. Крім цього, позивач подав електронну копію доказу, а саме відеозапису з відеохостингу YouTube, проте не вказав про наявність у нього, чи в іншої особи оригіналу такого відеозапису, що суперечить вимогам ст. 100 ЦПК України.

ОСОБА_2 у відзиві на апеляційні скарги просить залишити їх без задоволення, у зв`язку з їх необґрунтованістю, а рішення суду та додаткове рішення суду - без змін.

Відповідачка посилається на те, що позивач є журналістом, блогером, засновником ютуб-каналу «Ісландія», який балотувався на посаду Президента України, тобто публічною особою, відтак межі його критики є ширшими, ніж пересічної особи. Її твердження про те, що позивач колись привів «тітушок» на Майдан є критичним коментарем та її особистою думкою, щодо особи позивача, яка стосується його політичної діяльності, а відтак - оціночним судженням. Інформація про причетність ОСОБА_1 до створення «тітушок» міститься у численних публікаціях та у статті про позивача у «Вікіпедії». Друга частина спірної фрази, щодо побиття журналістки не містить будь-якої негативної інформації стосовно позивача.

Відповідачка ОСОБА_2 про день, час та місце розгляду апеляційних скарг повідомлялась за наявною в матеріалах справи поштовою адресою, однак судова повістка-повідомлення повернулась до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.72-73 т.3).

Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Іншої адреси місцезнаходження відповідачки ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Виходячи із вищезазначених норм процесуального права, відповідачка ОСОБА_2 вважається належним чином повідомленою про день, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з`явилась, клопотання про його перенесення не подала, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у її відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників позивача ОСОБА_1 - адвокатів Веремійчука К.О. та Романюка А.В., які апеляційній скарги підтримали, представника громадської організації «Національна асоціація медіа» - адвоката Юзефовича А.О., який проти задоволення апеляційних скарг заперечував, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 12 жовтня 2023 року у конгресно-виставковому центрі «Парковий» за адресою: м. Київ, вул. Паркова дорога, 16-А, під егідою громадської організації «Національна асоціація медіа» відбувся захід «National Media Talk (NMT) 2023, день 1», трансляція якого здійснювалась на відеохостингу YouTube на сторінці каналу (спільноти), яким користується громадська організація «Національна асоціація медіа» (user: ІНФОРМАЦІЯ_4).

Трансляція вказаного заходу збережена та доступна для перегляду за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5.

Під час проведення цього заходу, однією із спікерів була відповідачка ОСОБА_2 , яка в ході свого виступу (таймінг 2:30:02 - 2:33:27 збереженої трансляції на відеохостингу YouTube) зазначила наступну інформацію: «Мене лякає, що та ж корупція є в медіа. Державна корупція. Ми розуміємо, що держава зараз не прозоро розділяє кошти між виробниками контенту. Це стосується не тільки того, що вона

підтримує «олігархічні» телеканали, які мовлять у «Телемарафоні». Я до цього теж можу ставитись «соу-соу». Я трохи більше поясню свою думку. А й те, що вона… яким чином вона розподіляє кошти зараз на серіальне виробництво, на виробництво взагалі контенту всюди. Абсолютно не прозоро. Яким чином створена була продакшн, а зараз цілий телеканал - «МИ - Україна», яка є присутньою у телевізійному Національному марафоні. Нам оголосили офіційно, що вони створені на гроші співробітників колишніх телеканалів ОСОБА_28. Ну камон. Ми з Вами зараз журналісти і ми розуміємо, що надвисокі зарплати не можуть дозволити журналістам не тільки створити цей телеканал, або продакшн, а ще його зараз розвивати. При чому він дуже активно розвивається. Це - непрозоре фінансування. Держава робить ще багато… До речі, популярність Телеграм-каналів - це ж теж держава. Свого часу ОСОБА_19 зробив основним медіа в Україні Фейсбук . Але там, хоча би немає анонімності. Ця влада зробила основним джерелом інформації Телеграм, де присутня анонімність. Згадайте «Джокера», який одразу з`явився, як його просували і таке інше. Я можу багато… Це перше - корупція. Про-друге, те, що як і попередня влада, і наша нинішня влада дуже часто користується «чорними» технологіями. Вибачте , але існування ОСОБА_9 і ОСОБА_10 в ефірі і те, що «Ісландії» дали зараз ліцензію - Нацрада - це нонсенс. Це - «чорні» політтехнологи, які працюють на Офіс Президента, яким не місце ні в Марафонах , ні в Ютубі , ніде… ОСОБА_3 - це той, хто привів колись «тітушок» на Майдан . Це той, хто… на Майдані тоді побили ОСОБА_5 з 5-го телеканалу. ОСОБА_29, той самий. Це той, який просував купу «чорних» технологій. І зараз він працює на Офіс Президента. Мене дуже дивує, чому ніхто не підкаже, що це… ну просто… стидоба. Да? Вибачте , якщо вже й «чорні» політтехнологи, то…».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірне висловлювання відповідачки « ОСОБА_3 - це той, хто привів колись «тітушок» на Майдан » є її власною думкою, оціночним судженням, оскільки авторка висловила лише власні переконання та погляди щодо дій позивача, без прив`язки до конкретних даних, на що вказують і використані нею мовно-стилістичні засоби.

Надаючи оцінку висловлюванню відповідачки «Це той, хто… на Майдані тоді побили ОСОБА_5 з 5-го телеканалу», суд першої інстанції прийшов до висновку, що воно не стосується позивача, що виключає юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації.

Суд першої інстанції вважає, що спірні висловлювання відповідачки не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони не містять ствердження про причетність ОСОБА_1 до кримінального правопорушення по відношенню до журналістки телеканалу «5 канал» ОСОБА_13 , а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірні висловлювання відповідачки стосовно особи позивача є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки відповідачки, засновані на її баченні певних подій, особисте сприйняття відповідачкою певної поведінки позивача, і не можуть бути витлумачені як повідомлення про конкретні факти, тому не є недостовірною інформацією.

Колегія суддів вважає, що вказані висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, наданим доказам та ґрунтуються на нормах матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права,

свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277

ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дійшов правильного висновку, що висловлювання ОСОБА_2 щодо позивача не є тією інформацією, яка порушує честь та гідність ОСОБА_1 , оскільки поширена інформація є її особистою думкою, сформованою на підставі інформації, розміщеної в Інтернеті, тобто оціночним судженням. При цьому чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового

захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив визнати недостовірною інформацію, поширену відповідачкою 12 жовтня 2023 року під час заходу «National Media Talk (NMT) 2023, день 1», а саме: « ОСОБА_3 - це той, хто привів колись «тітушок» на Майдан . Це той, хто … на Майдані тоді побили ОСОБА_5 з 5-го телеканалу», в частині його причетності до приведення 18 травня 2013 року на Майдан «тітушок», які побили журналістку телеканалу «5 канал» ОСОБА_6 .

Проаналізувавши запис виступу відповідачки ОСОБА_2 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано досліджував спірне висловлювання як дві незалежні одна від одної частини, оскільки в першій частині висловлювання (« ОСОБА_3 - це той, хто привів колись «тітушок» на Майдан »), відповідачка заявляла, що позивач є особою, яка приводила інших осіб на Майдан Незалежності , яких у побутову спілкуванні стали називати «тітушками».

У другій частині цього висловлювання («Це той, хто … на Майдані тоді побили ОСОБА_5 з 5-го телеканалу»), відповідачка зазначає про події, які мали місце 18 травня 2013 року, а саме протиправні дії щодо журналістки ОСОБА_13 на Майдані Незалежності у місті Києві. При цьому після спірної частини фрази, яку позивач просить визнати недостовірною, відповідачка додає «ОСОБА_29, той самий». Тобто, відповідачка зазначила, що протиправні дії по відношенню до ОСОБА_13 вчинила конкретна особа ОСОБА_22 .

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 2 вересня 2023 року у справі № 761/15122/13-к (кримінальне провадження № 12013110100008633) затверджено угоду про примирення від 28 серпня 2013 року, укладену між обвинуваченими ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та потерпілими ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , за умовами якої ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України та призначено їм покарання (с.с.29-33 т.1).

Отже, висловлювання відповідачки «Це той, хто … на Майдані тоді побили ОСОБА_5 з 5-го телеканалу», не може сприйматися, як твердження відповідачки, що протиправні дії по відношенню до ОСОБА_13 18 травня 2013 року на Майдані Незалежності у місті Києві вчинив засуджений ОСОБА_23 , якого привів ОСОБА_1 .

Також, колегія суддів вважає, що за змістом спірного висловлювання відповідачка не звинувачує ОСОБА_1 у вчиненні даного кримінального правопорушення, разом з тим позивач у своїх позовних вимог надає вислову відповідачки власну оцінку, тлумачачи його як звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому, розбивши спірне висловлювання на дві частини, суд першої інстанції також врахував дійсний зміст висловлювання в цілому, його контекст, направленість загалом, оскільки суд повинен урахувати, оцінити зміст та направленість всього виступу (його контекст), тому не слід одне речення «виривати» із контексту всього виступу при його спростуванні.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 травня 2024 року у справі № 757/17241/21-ц.

Також колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірні вислови не містять однозначного твердження про факти вчинення позивачем конкретних дій чи правопорушень, і за своїм змістом та з огляду на використані мовностилістичні засоби, тільки виражають суб`єктивну оцінку відповідачки, тобто є її оціночними судженнями, а не фактичними твердженнями, які підлягають доведенню під час судового розгляду.

Використання відповідачкою такого слова як «привів» також свідчить про те, що спірні висловлювання є оціночними судженнями, адже дане слово є умовним поняттям, а його використання відповідачкою не можна трактувати як ствердження причетності позивача до залучення осіб до незаконної діяльності під час подій 18 травня 2023 року на Майдані Незалежності у місті Києві.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для висновку, що у спірному висловлюванні відповідачка пов`язувала позивача, який «привів тітушок», з фактом вчинення конкретних протиправних дій по відношенню до журналістки ОСОБА_13 , які були вчинені засудженими ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 .

Колегія суддів вважає, що хоча озвучена відповідачкою спірна інформація дійсно містить елементи провокативного характеру, проте її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Вказане не є порушенням презумпції невинуватості (62 Конституції України) чи права на використання імені (частина друга статті 296 ЦПК України).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

У справі «Дюльдін і Кіслов проти росії» (рішення від 31 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої статті 10 Конвенції, вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, але й тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».

Колегія суддів вважає, що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції.

Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідачка публічно звинуватила позивача у вчиненні злочину, а тому посилання позивача на те, що зміст спірних висловлювань щодо нього є фактичним твердженням про вчинення злочину,

є помилковими.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20.

У абзаці четвертому пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач, будучи журналістом, блогером, політтехнологом, кандидатом у Президенти України, засновником ютуб-каналу «Ісландія», що підтверджується матеріалами справи та інформацією, розміщеною у вільному доступі в мережі Інтернет, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже він, обираючи кар`єру публічної особи, погодився на таку увагу.

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивач не є публічною особою, оскільки, як зазначалось вище, публічними є не лише ті особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц, від 24 червня 2021 року у справі № 552/1030/20.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, що до позивача як журналіста та блогера не можуть бути застосовні такі ж межі допустимої критики, які застосовуються до політиків та посадових осіб, та звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено розмежування категорій публічності публічних осіб, залежно від посад, впливу на суспільство чи будь-яких інших категорій.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що поширена відносно нього інформація відповідачкою є твердженням останньої про факти, а не її оціночними судженнями, оскільки оспорена інформація не містить жодних фактів, чи відомостей про порушення позивачем закону та будь-якого посилання на джерела отримання такої інформації, вона є власними судженнями відповідачки, оформленими у вигляді промови з використанням мовних засобів, які ґрунтуються на її особистій думці, а не твердженнях про факти порушенням ОСОБА_1 закону.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення суду

Частково задовольняючи заяву представника громадської організації «Національна асоціація медіа» - адвоката Юзефовича А.О. про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені витрати у розмірі 98 000грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності, а також суперечать принципу розподілу таких витрат, через їх неспівмірність з витраченим адвокатом часом та обсягом виконаної роботи.

При цьому, суд першої інстанції врахував, що у задоволенні позовних вимог було відмовлено, а відтак відповідач має право на відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однак сума заявлених витрат підлягає зменшенню до 15 000грн, оскільки саме ця сума відповідає критеріям розумності та реальності таких витрат.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК).

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші (крім судового збору) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено, відтак відповідач має право на відшкодування понесених судових витрат.

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 60 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною

стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

На підтвердження розміру понесених позивачкою витрат на правову допомогу суду першої інстанції було надано:

- копію договору про надання правничої допомоги №232/04-2024 від 4 квітня 2024 року, укладеного між громадською організацією «Національна асоціація медіа» (клієнт) та адвокатським об`єднанням "Ю.Т.С. Лойерс Груп» (об`єднання) (далі - Договір), відповідно до умов якого об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво та інші, передбачені цим договором види правничої допомоги клієнту, на умовах та в порядку, що визначені цим договором, види правничої допомоги клієнту, на умовах та в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору. Згідно пункту 4.1 Договору за надання правничої допомоги за цим договором, клієнт зобов`язується сплатити об`єднанню плату, розмір якої встановлюється об`єднанням за письмовою домовленістю з клієнтом у вигляді фіксованої плати чи погодинно, а за відсутності такої домовленості - погодинно, із урахуванням витраченого об`єднанням часу та складності послуги, наданої в межах правничої допомоги, виходячи з того, що вартість однієї години надання правничої допомоги (у межах м. Києва, Київського регіону, а також за їх межами у разі здійснення представництва інтересів клієнта в судових засіданнях у режимі ВКЗ) становить 3 500грн. При цьому у разі погодинного обрахунку вартості послуг, ціна першої хвилини кожної години надання послуг дорівнює вказаній вартості години, а вартість наступних хвилин зазначеної години включена до вартості такої першої хвилини надання послуг. Також, відповідно до п. 4.10 Договору протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту укладення цього договору, клієнт зобов`язаний сплатити на користь об`єднання попередню оплату у розмірі 17 500грн (с.с.127-129 т.2);

- копію додаткової угоди № 1 від 12 квітня 2024 року до Договору, відповідно до якої та згідно умов Договору, клієнт доручає, а об`єднання приймає на себе обов`язок

надати правничу допомогу клієнту під час розгляду цивільної справи № 753/4458/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , громадської організації «Національна асоціація медіа» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації у судах першої та апеляційної інстанцій (с.с.131 т.2);

- копію акту № 0000141 від 12 квітня 2024 року, за яким виконавцем проведено наступні роботи, прийняті замовником у повному обсязі: надання правничої допомоги (5 год.) - вартість 17 500грн (с.с.113 т.2); копія рахунку-фактури № 0000141 від 12 квітня 2024 року (с.с.133 т.2); копія платіжної інструкції № 396 від 15 квітня 2024 року про сплату громадською організацією «Національна асоціація медіа» на користь АО «Ю.Т.С. Груп» грошових коштів у сумі 17 500грн за вказаним рахунком (с.с.125 т.2);

- копію акту про приймання виконаних робіт (наданих послуг) № 0000142 від 6 травня 2024 року, відповідно до якого виконавцем були проведені, а замовником прийняті наступні роботи: надання правничої допомоги у справі № 753/4458/24 (12 год.) - вартість 42 000грн (с.с.115 т.2); копія рахунку-фактури № 0000142 від 1 травня 2024 року (с.с.134 т.2); копія платіжної інструкції № 535 від 10 травня 2024 року про сплату громадською організацією «Національна асоціація медіа» на користь АО «Ю.Т.С. Груп» грошових коштів у сумі 42 000грн за вказаним рахунком (с.с.126 т.2);

- копію розшифровки (деталізація) рахунку № 0000142 від 1 травня 2024 року, відповідно до якої виконавець надав замовнику такі послуги: вивчення наданих документів для формування пропозиції щодо можливої правової позиції по справі № 753/4458/24 (1 год.); участь у онлайн зустрічі з клієнтом/уповноваженим представником, за допомогою застосунку Zoom, з метою обговорення позиції по справі 10 квітня 2024 року (1 год.), 11 квітня 2024 року (1 год.), 12 квітня 2024 року (1 год.); складання, формування пакету документів для подання і подання заяви по суті справи (відзиву на позовну заяву) і додаткових процесуальних документів (клопотання про доступ до електронної справи, заява про огляд доказів за їх місцезнаходженням, клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін 13-15 квітня 2024 року (12 год.); складання і подання клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін (за ініціативою суду) 22 квітня 2024 року (1 год.); клопотання про відсутність відповіді на відзив позивача у електронному кабінеті (не оплачується); загальна вартість 59 500грн, вартість з вирахування передоплати - 42 000грн (59 500грн - 17 500грн) (с.с.135 т.2);

- копію акту про приймання виконаних робіт (наданих послуг) № 0000144 від 15 травня 2024 року відповідно до якого виконавцем були проведені, а замовником прийняті наступні роботи: надання правничої допомоги у справі № 753/4458/24 (11 год.) - вартість 38 500грн (с.с.117 т.2);

- копію розшифровки (деталізація) рахунку № 0000144 від 15 травня 2024 року, відповідно до якої виконавець надав замовнику такі послуги: складання, формування пакету документів для подання і подання до суду заперечення на відповідь на відзив та заперечення проти клопотання про приєднання доказів, поданого представником позивача, яке було додане до відзиву на позовну заяву 6 травня 2024 року (9 год.); складання і подання до суду клопотання про ініціювання судом розгляду справи у судовому засіданні 8 травня 2024 року (1 год.); складання, формування пакету документів та подання до суду клопотання про розподіл судових витрат (1 год.), загальна вартість - 38 500грн (с.с.137 т.2).

У поданих письмових запереченнях представник позивача - адвокат Романюк А.В. просив клопотання представника відповідача про розподіл судових витрат задовольнити частково, стягнувши на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500грн, посилаючись на те, що згідно наданого договору про надання правничої допомоги №232/04-2024 від 4 квітня 2024 року, адвокат Юзефович А.О. представляє виключно інтереси громадської організації «Національна асоціація медіа», разом з цим

частина перелічених адвокатом Юзефовичем А.О. послуг надавалась іншому відповідачу - ОСОБА_2 , договір з якою не укладався. При цьому, з наданих документів неможливо достовірно встановити, який саме час був витрачений адвокатом Юзефовичем А.О. на представництво громадської організації «Національна асоціація медіа», а який на представництво іншого відповідача.

Враховуючи викладене, представник позивача вважав, що обґрунтованими та документально підтвердженими є лише витрати на правничу допомогу з вивчення наданих документів та формування пропозиції щодо можливої правової позиції у справі № 753/4458/24, тривалістю 1 год. та вартістю 3 500грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зазначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI). Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару(фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом з цим, керуючись критеріями, визначеними у пунктах 1 та 2 частини 3 статті 141 ЦПК України, суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, та з урахуванням ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для зменшення заявленої до відшкодування суми на правову допомогу.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно неможливості

ідентифікувати, які саме послуги надавались відповідачу «Національна асоціація медіа», враховуючи зміст документів, на які посилається представник відповідача, які складені та подані саме в інтересах цього відповідача.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи представника позивача, що заявлені адвокатом Юзефовичем А.О. витрати на правову допомогу є недостатньо деталізованими, оскільки матеріали справи містять розшифровки (деталізації) кожного рахунку, оплаченого відповідачем.

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо наявності суперечливої інформації в наданих адвокатом Юзефовичем А.О. документах, щодо змісту наданих послуг та витраченого часу, оскільки апелянт не конкретизує, які саме відомості вважає суперечливими, що позбавляє суд можливості перевірити такі доводи.

Водночас, аналізуючи матеріали справи та надані адвокатом Юзефовичем А.О. послуги у даній справі згідно договору про надання правничої допомоги адвокатом та актом виконаних робіт до нього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначений адвокатом розмір оплати є завищеним, враховуючи предмет позову, та погоджується, що відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 15 000грн, що відповідає принципу розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухвалення рішення та додаткового рішення повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення та додаткового рішення, та задоволення апеляційних скарг.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Веремійчука Кіма Олександровича залишити без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 травня 2024 року - без змін.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романюка Анатолія Васильовича залишити без задоволення, додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 3 червня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 жовтня 2025 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук