Постанова від 22.10.2025 по справі 280/1294/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 280/1294/19

касаційне провадження № К/9901/5626/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2020 (суддя Стрельнікова Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020 (головуючий суддя Мельник В.В., судді Чепурнов Д.В., Сафронова С.В.) у справі №280/1294/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МП ПМК" до Головного управління ДПС у Запорізькій області, третя особа - Приватне акціонерне товариство "Електрометалургійний завод Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна", про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МП ПМК» (далі - позивач, платник, Товариство) звернулось до суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), третя особа - Приватне акціонерне товариство «Електрометалургійний завод Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна (далі - третя особа, ПАТ «ЕЗ «Дніпроспецсталь»), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.12.2018 №0020151401, №0020181401, №0020191401, №0020161401, №0020171401.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ПАТ «ЕЗ «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьмина», а також з підприємствами - комітентами, а саме: ТОВ «Феррогрупп», ТОВ «Інт Транс», ТОВ «Виробничо комерційна фірма «Інфокар», ТОВ «Матин групп», ТОВ «ВКФ «Навімет», ТОВ «Номрес», ТОВ «Інсайн Корпорейт», Виробниче сервісне товариство з обмеженою відповідальністю «Супер техніка сервіс СТС ЛТД», ТОВ «Еліас групп», ТОВ «Ральф груп», ТОВ «Бертон пром», ТОВ «Компанія Мет Інвест», ТОВ «Юніс груп», ТОВ «Меркс стійл», ТОВ «Меридіан компані», ТОВ «Європа Дейз», ТОВ «Адоріс центр», ТОВ «Бертран-Сервис», ТОВ «Біз торг», ТОВ «Вектор плюс», ТОВ «Дельфа Буг», ТОВ «Компанія Інтертрейд». Позивач наголошував, що під час перевірки контролюючому органу було надано всі первинні документи, які підтверджують фактичне виконання господарських операцій з вищевказаними контрагентами та які відображають безпосередній зміст даних господарських операцій саме як виконання доручення комітента, що не було враховано податковим органом при аналізі господарських операцій та прийнятті оскаржуваних рішень. Зауважує, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 20.05.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020, позов задовольнив повністю. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 19.12.2018 №0020151401, №0020161401, №0020191401, №0020181401 та №0020171401.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак, зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню. В межах кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача не було встановлено причетності цих чи інших осіб до вчинення дій, які б можна було кваліфікувати за статтею 205-1 Кримінального кодексу України, як фіктивне підприємництво.

Відповідач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

В касаційній скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції не були враховані висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.05.2020 y справі № 810/4434/16, від 26.01.2020 y справі № 826/23062/15, від 15.01.2019 у справі № 825/867/16.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав відсутності належних первинних документів в підтвердження здійснення таких господарських операцій, наявності недоліків у первинних документах, негативної інформації відносно контрагентів позивача, порушення кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.04.2021 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.10.2025 визнав за можливе розгляд справи в попередньому судовому засіданні та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 22.10.2025.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до затвердженого плану-графіку документальної перевірки контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2015 по 30.06.2018, за результатами якої складений акт від 22.11.2018 №725/08-01-14-01/37494275 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог:

пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 ПК України, статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - №996-XIV), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 74522237,00 грн, у тому числі по періодам: за 2015 рік в сумі 11751797,00 грн, за 2016 рік в сумі 27927416,00 грн, за 2017 рік в сумі 23737591,00 грн, 1 квартал 2018 року в сумі 5697539,00 грн, 2 квартал 2018 року в сумі 5407892,00 грн та завищення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на суму 232661,00 грн;

пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість до сплати всього у розмірі 253548,00 грн та завищення залишку від`ємного значення всього у розмірі 4846,00 грн;

пункту 137.5 статті 137, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК України, а саме, за період з 01.01.2018 по 19.04.2018 не надано декларацій з податку на прибуток за 1 квартал 2016 року, І півріччя 2016 року, 3 квартал 2016 року, 1 квартал 2017 року, І півріччя 2017 року, 3 квартал 2017 року, 1 квартал 2018 року, І півріччя 2018 року;

підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України, а саме несвоєчасно перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2015, 2017 роки у сумі 17417,81 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 1010,48 грн, за 2017 рік в сумі 16407,33 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.12.2018:

№0020151401, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання податку на прибуток у розмірі 74522237,00 грн, застосовані штрафні санкції у розмірі 15692610,00 грн;

№0020181401, яким платнику зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 232661,00 грн;

№0020191401, яким до платника застосовані штрафні санкції у розмірі 1360,00 грн;

№0020161401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 232525,00 грн, застосовані штрафні санкції у розмірі 58131,25 грн;

№0020171401, яким встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного ( податкового) періоду у розмірі 4846,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно зазначених вище контрагентів позивача, відсутності деяких первинних документів, наявності інформації про порушення кримінального провадження відносно посадових осіб деяких контрагентів позивача за фактом фіктивного підприємництва, відсутності трудових ресурсів, матеріальних активів основних засобів для здійснення господарської діяльності.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

У статті 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач мав господарські взаємовідносини з ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьмина», а також з підприємствами Комітентами, а саме: ТОВ «Феррогрупп», ТОВ «Інт Транс», ТОВ «Виробничо комерційна фірма «Інфокар», ТОВ «Матин групп», ТОВ «ВКФ «Навімет», ТОВ «Номрес», ТОВ «Інсайн Корпорейт», Виробниче сервісне товариство з обмеженою відповідальністю «Супер техніка сервіс СТС ЛТД», ТОВ «Еліас групп», ТОВ «Ральф груп», ТОВ «Бертон пром», ТОВ «Компанія Мет Інвест», ТОВ «Юніс груп», ТОВ «Меркс стійл» (далі - Комітенти) за договорами комісії, предметом яких є реалізація металобрухту.

За приписами статті1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до статті 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Позивач в межах розгляду справи підтвердив наявність всіх фактичних можливостей для здійснення господарської діяльності, пов`язаної з реалізацією металобрухту, в тому числі основних фондів та трудових ресурсів. На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи були надані акти обстеження місцевими державними адміністраціями спеціалізованих підприємств, їх приймальних пунктів та приймальних пунктів спеціалізованих металургійних переробних підприємств (брухт чорних металів) від 20.04.2017 №28-17, від 06.11.2017 №62-17, штатний розклад, посвідчення та свідоцтва спеціалістів.

З метою виконання цих договорів комісії з Комітентами, між Товариством та ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьмина» були укладені договори поставки та договори про надання фінансової допомоги.

На виконання комісійного доручення позивачем у перевіряємий період було прийнято на комісію, та реалізовано (поставлено) ПАТ «ЕЗ «Дніпроспецсталь» ім А.М. Кузьмина» металобрухт на загальну вартість 412345269,00 грн.

За умовам договорів комісії, укладених між позивачем і Комітентами, сторони передбачили, що Комітент за виконання доручення з реалізації партій товару сплачує Комісіонеру комісійну винагороду у розмірі 20 гривень за кожну тонну реалізованого товару.

За умовами договорів комісії позивач зобов`язаний вчинити правочини саме від свого імені, але за рахунок Комітентів. Поставка товару на комісію здійснюється Комітентом у певне місце.

На розрахунковий рахунок позивача від ПАТ «Дніпроспецсталь» в межах виконання договорів комісії надходили кошти, які в подальшому перераховувались Комітентам і які не є доходом позивача.

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду податкові накладні, накладні, банківські виписки по рахункам за перевіряємий період (2015-2018 роки), реєстри податкових накладних, фото і відео фіксація руху автотранспортних засобів на прохідній ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьмина», специфікації до договорів.

На підтвердження цих господарських відносин позивачем також надано до суду витяг з акту планової перевірки від 16.05.2017, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.11.2017, залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 у справі № 808/2496/17, в межах якої надано оцінку господарським взаємовідносинам позивача з третьою особою, які вже були предметом перевірки Офісу великих платників податків ДФС, про що свідчить акт планової перевірки від 16.05.2017 №33/28-10-47-14/00186536 за період з 01.07.2014 по 31.12.2016, за результатами якої контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення, які у подальшому скасовані судом в межах адміністративної справи №808/2496/17.

Також, судами установлено, що 15.05.2017 між позивачем та ТОВ «Меридіан Компані» укладений договір комісії № 5л-17, за умовами якого підприємство надало позивачу доручення щодо реалізації лопаток 26 ступені. В якості Комісіонера, позивач 22.05.2017 уклав договір поставки №22/05 з ПАТ «Полтавський турбомеханічний завод» за умовами якого, позивач від свого імені, але за рахунок Комітента (ТОВ «Меридіан Компані») поставило на зазначене підприємство у повному обсязі увесь отриманий на комісію товар (лопатки у кількості 65 штук) загальною вартістю 799500,00 грн, у тому числі ПДВ 20 %. При цьому, отриману оплату від ПАТ «Полтавський турбомеханічний завод» згідно із умовами договору комісії було перераховано Комітенту.

На виконання цього договору комісії позивач отримав, а в подальшому поставив відповідний товар (лопатки 26 ступені) і все отримане по угоді (грошові кошти) передав Комітенту.

Позивач на підставі належних первинних документів відобразив в бухгалтерському обліку зазначені господарські операції і отриману комісійну винагороду за цими господарськими операціями на відповідних рахунках і задекларував прибуток, отриманий за рахунок комісійної винагороди.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність у позивача правових підстав для оприбуткування комісійного товару і визначення бази оподаткування, виходячи із вартості отриманого на комісію товару ( 666250,00 грн, без урахування ПДВ).

Щодо доводів скаржника про невідображення у складі інших доходів суми безнадійної кредиторської заборгованості по рахунку 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками», 3772 «розрахунки з іншими дебіторами» за господарськими операціями позивачем з ТОВ «МЕТ КОМ» у розмірі 977817,00 грн та ТОВ «Промбудмаркет» у розмірі 9381,00 грн, судами попередніх інстанцій установлено, що первинним документам позивача, які вивчені в ході розгляду справи та були дослідженні безпосередньо й під час самої планової перевірки, не було підтверджено цього складу правопорушення.

Так, судами установлено, що в межах виконання договору комісії від 01.10.2013 №110М у позивача перед ТОВ «МЕТ-КОМ» виникла заборгованість за поставлений на комісію у 2014 році товар в загальній сумі 621839,73 грн. Також, за фактично надані послуги відповідно до договору про надання послуг від 01.10.2013 №55-ДМ перед зазначеним Товариством у позивача існувала заборгованість в загальній сумі 355977,82 грн.

До суду були надані договори про уступку права вимоги від 20.05.2015 № 2005, від 20.05.2015 №2105, за змістом яких ТОВ «МЕТ-КОМ» передало права вимоги за вищезазначеними основними договорами новому кредитору, а саме ТОВ «ЮНИС ГРУПП».

25.12.2016 позивач отримав два повідомлення від ТОВ «ЮНИС ГРУП», згідно з якими, були повідомлені, що право вимоги оплати заборгованості у розмірі 621839,73 грн та 355977,82 грн згідно з укладеними договорами про відступлення права вимоги перейшло до ТОВ «ЕЛІАС ГРУП» (ЕДРПОУ 40982457).

30.12.2016 позивач звернувся із листом до нового кредитора ТОВ «ЕЛІАС ГРУП», в якому просив узгодити новий термін погашення заборгованості за двома договорами, а саме до 30.12.2017. Таке узгодження зі сторони нового кредитора мало місце, шляхом прийняття пропозиції.

Суди встановили, що кредиторська заборгованість у сумі 977817,00 грн, яка рахується на ранках підприємства 631 та 3772, не є безнадійною. Строки позовної давності щодо стягнення цієї заборгованості, передбачені статтями 256, 257, 264 Цивільного кодексу України на час ухвалення рішення у цій справі не сплили.

Підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення; в) прострочена заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими; ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, що не перевищує 25 відсотків мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб); д) актив у вигляді корпоративних прав або не боргових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв`язку з його ліквідацією; е) сума залишкового призового фонду лотереї станом на 31 грудня кожного року; є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості; ж) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв`язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; з) заборгованість суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв`язку з їх ліквідацією.

Судами установлено, що заборгованість позивача перед ТОВ «ЕЛІАС ГРУП» не підпадає ні під одне із вказаних визначень і не може тлумачитись як безповоротна фінансова допомога.

За результатами дослідження правовідносин позивача із ТОВ «Промбудмаркет» судами установлено, що вказане Товариство надавало позивачу транспортні послуги з перевезення вантажів. Станом на 13.02.2014 мала місце кредиторська заборгованість позивача за надані, але не сплачені послуги в загальній сумі 9381,00 грн.

Однак, відповідно до листа Кредитора від 01.02.2015, останній вимагав здійснити оплату заборгованості третій особі, яка начебто виконала зобов`язання за позивача в погоджені строки. З цією третьою особою були погоджені нові строки погашення заборгованості, строк позовної давності по яких ще не сплинув. Тому вказана сума кредиторської заборгованості не є безнадійною і не має правових підстав для її включення в дохід підприємства за 2015 рік.

Стосовно позовних вимог щодо податкового повідомлення рішення від 19.12.2018 № 0020191401, яким до платника застосовані штрафні санкції у розмірі 1360,00 грн, колегія суддів зазначає про таке.

Підставою застосування цих штрафних санкцій до позивача є висновки контролюючого органу про заниження платником податку на прибуток у розмірі 74522237,00 грн по взаємовідносинам із ПАТ «Дніпроспецсталь» та іншими підприємствами і завищенням суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 232661,00 грн та неподання платником декларацій з податку на прибуток за 1 квартал 2016 року, І півріччя 2016 року, 3 квартал 2016 року, 1 квартал 2017 року, І півріччя 2017 року, 3 квартал 2017 року, 1 квартал 2018 року, І півріччя 2018 року.

Судами встановлено, що позивач декларував певні показники своєї діяльності у тому числі з податку на прибуток за перевіряємий період, а саме з 01.01.2015 року по 30.06.2018 року у сумі 66369,00 грн, що відповідає його фактичній діяльності.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Пунктом 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків),визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Положеннями підпункту «в» пункту 137.5 статті 137 ПК України визначено, що річний податковий (звітний) період встановлюється для таких платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), за попередній річний звітний (податковий) період, не перевищує 20 мільйонів гривень. При цьому до річного доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначеного за показниками Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Однак за даними бухгалтерського обліку підприємства судами установлено необґрунтованість висновків контролюючого органу про заниження платником податку на прибуток у розмірі 74522237,00 грн. Платником не було перевищено 20 мільйонів гривень дохід підприємства за попередній річний звітний (податковий) період.

Відтак позивач правомірно подав звітність з податку на прибуток підприємств за звітний період - рік, що унеможливлює застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій відповідно до положень пункту 120.1 статті 120 ПК України.

Надаючи правову оцінку правомірності прийняття податкового повідомлення- рішення від 19.12.2018 №0020161401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 232525,00 грн та застосовані штрафні санкції у розмірі 58131,25 грн, а також податкового повідомлення- рішення від 19.12.2018 №0020171401, яким встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 4846,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Судами установлено, що ці податкові повідомлення-рішення були прийняті за результатами дослідження господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Меридіан компані», ТОВ «Європа Дейз», ТОВ «Адоріс центр», ТОВ «Бертран-Сервис», ТОВ «Біз торг», ТОВ «Вектор плюс», ТОВ «Дельфа Буг», ТОВ «Компанія Інтертрейд».

Відповідач визначив податкові зобов`язання на підставі висновків акта перевірки про отримання позивачем активів у вигляді товару та робіт (послуг) невідомого походження, недійсності господарських операцій та відсутності підстав для відображення в бухгалтерському та податковому обліку операцій з поставки металобрухту, та лопаток 26 ступені, отримання підприємством транспортно-експедиторських послуг, не оприбуткування відповідного товарів, робіт (послуг), що виключає можливість його подальшого продажу позивачу.

Судами установлено підтвердження цих господарських операцій належними первинними документами, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Меридіан компані» в частині виконання комісійного доручення і поставки 65 штук лопаток 26 ступені на загальну суму 799500,00 грн, у тому числі ПДВ 133250 грн.

По взаємовідносинам з ТОВ «Європа Дейз» ,ТОВ «Адоріс центр» , ТОВ «БЕРТРАН- Сервис», ТОВ «Біз торг», ТОВ «Вектор плюс», ТОВ Дельфа Буг», ТОВ «Компанія Інтертрейд» в частині здійснення транспортно - експедиторських послуг з постачання Товару (металобрухту) судами були досліджені первинні документи, які підтверджують реальність надання відповідних послуг вказаними контрагентами, що підтверджується відповідними договорами, актами здачі-приймання наданих послуг та товарно-транспортними накладними.

Судами були перевірені висновки відповідача про завищення задекларованих позивачем показників у рядку 16/12 «коригування податкового кредиту» всього у розмірі 110894,00 грн, в тому числі за травень 2015 року на 59330,00 грн, липень 2015 року на 1564,00 грн, січень 2018 року на суму 50000,00 грн.

На переконання контролюючого органу ці порушення виникли по взаємовідносинам з ТОВ «Фін Маркет» на суму ПДВ 50000 грн, ТОВ «МЕТ КОМ» на суму ПДВ 59330 грн, ТОВ «Промбудмаркет» на суму ПДВ 1564 грн.

Судом встановлено, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 23.01.2015 №02-01/15 позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ «Фін Маркет» була перерахована попередня оплата за металобрухт в загальній сумі 339699,06 грн, у тому числі ПДВ 50000 грн, а саме: відповідно до платіжних доручень від 27.01.2015 №21 на суму 300000,00 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 50000,00грн; від 02.02.2015 №24 на суму 39699,06 грн. Умовами цього договору не передбачались чіткі строки поставки товару, що обумовлювало їх додаткове погодження сторонами. ТОВ «Фін Маркет» не погоджувався укладати окрему специфікацію та додаткову угоду до договору, тому позивач 16.11.2016 направив постачальнику вимогу №175, в якій запропонував здійснити поставку товару за договором протягом семи календарних днів з часу отримання вимоги. Прострочення виконання зобов`язань постачальника з поставки товару за цим договором виникло з 24.11.2016, строк позовної давності щодо вимог про поставку товару на час здійснення перевірки не сплив, мав закінчитися 24.11.2019.

Постачальники товару (ТОВ «Меридіан компані», ТОВ «Фін Маркет», ТОВ «МЕТ КОМ») та юридичні особи, які надавали транспортно-експедиторські послуги, на виконання вимог статті 201 ПК України зареєстрували відповідні податкові накладні по кожній поставці (послуги).

Ураховуючи встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів про необґрунтованість висновків контролюючого органу про завищення платником задекларованих показників податкового кредиту по взаємовідносинам із ТОВ «Фін Маркет» на суму 50000,00 грн.

Колегія суддів вважає правильними висновок судів попередніх інстанцій про неможливість застосування до платника штрафної санкції у сумі 58131,25 грн з підстав відсутності складу правопорушення, а положення статті 123 ПК України встановлюють відповідальність у вигляді сплати штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а придбані товарно-матеріальні цінності, роботи, послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагенти позивача або суб`єкти господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність окремих первинних документів та наявності недоліків у наданих первинних документах, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, зокрема сертифікатів якості, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Доводам скаржника про наявність негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів судами надано відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів також дійшла висновку про неспроможність доводів скаржника про неврахування судами наявності кримінального провадження № 42017000000001801 від 01.06.2017 відносно посадових осіб ТОВ «Меридіан компані», оскільки судами попередніх інстанцій надано оцінку зазначеними доводам відповідача та встановлено відсутність у зазначених кримінальних провадженнях встановлених фактичних обставин по взаємовідносинам позивача із зазначеним контрагентом. Відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів в підтвердження установлення в межах вказаних кримінальних проваджень нереальності зазначених вище господарських операцій, фіктивності контрагента, обізнаності позивача, тощо. Не надано доказів і в підтвердження правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, в питанні, чи мали місце протиправні дії (бездіяльність) позивача та чи вчинені вони позивачем.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання товару (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.05.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова