Рішення від 28.10.2025 по справі 320/47420/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2025 року № 320/47420/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної служби здоров`я України, Національного агентства з питань запобігання корупції, Міністерства охорони здоров`я України, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національної служби здоров`я України, Національного агентства з питань запобігання корупції, Міністерства охорони здоров`я України, Державної казначейської служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправним, дискримінаційним та скасувати наказ Національної служби здоров`я України від 24.06.2022 №274 Про встановлення надбавки в частині встановлення ОСОБА_1 надбавки за інтенсивність праці в розмірі 50% посадового окладу;

- зобов`язати Національну службу здоров`я України встановити ОСОБА_1 з 10.06.2022 до 31.08.2022 щомісячну надбавку за інтенсивність праці в розмірі 420 % посадового окладу, з 01.09.2022 до 31.12.2022 зобов`язати встановити щомісячну надбавку за інтенсивність праці в розмірі 430% посадового окладу та зобов`язати провести на користь ОСОБА_1 відповідні виплати (з урахуванням раніше сплачених сум грошових коштів;

- стягнути з Національної служби здоров`я України на користь ОСОБА_1 409 360,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої позивачу в період з 24.06.2022 до 01.12.2022;

- визнати мобінгом (цькуванням), дискримінацією та порушенням прав ОСОБА_1 як викривача дій посадових осіб Національної служби здоров`я України за період з 02.06.2022 по 14.12.2023, які полягають: в наклепі, зневажливих висловлюваннях, висміюваннях; в створенні стосовно ОСОБА_1 напруженої, ворожої атмосфери; в спробах вивести ОСОБА_1 із психологічної рівноваги шляхом його ігнорування керівництвом Національної служби здоров`я України та шляхом порушення законодавства щодо його бронювання; в безпідставному негативному виокремленні з колективу та його ізоляція, в т.ч. незапрошення на зустріч і наради, в яких позивач має брати участь; в перешкоджанні позивачу у виконанні ним своєї трудової функції; у нерівності можливостей для кар`єрного росту щодо ОСОБА_1 ; у застосуванні до ОСОБА_1 нерівної оплати за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації; в позбавленні ОСОБА_1 частини стимулюючих виплат; в порушенні дисциплінарних проваджень;

- зобов`язати Національну службу України припинити щодо ОСОБА_1 дії, які можуть вважатись мобінгом (цькуванням), дискримінацією та порушенням прав ОСОБА_1 як викривача;

- зобов`язати Національну службу здоров`я України встановити позивачу з 02.01.2023 до дати винесення рішення щомісячну надбавку за інтенсивність праці в розмірі 280 % посадового окладу та провести на користь ОСОБА_1 відповідні виплати;

- визнати протиправною бездіяльність Національного агентства з питань запобігання корупції щодо невнесення приписів посадовим особам Національної служби здоров`я України на підставі звернення від 10.03.2023;

- стягнути з Національної служби України та Національного агентства з питань запобігання корупції солідарно на користь ОСОБА_1 456 960,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої позивачу з 02.12.2022 до 14.12.2023;

- зобов`язати Національну службу України вжити заходів щодо бронювання ОСОБА_1 шляхом подання відповідної інформації до Генерального штабу ЗСУ;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я щодо відсутності координаційної діяльності Національної служби здоров`я України по відновленню порушених прав ОСОБА_1 по припиненню мобінгу та дискримінації ОСОБА_1 посадовими особами Національної служби здоров`я України, по перевірці взаємодії Національної служби здоров`я України та ТОВ САТІ-НОВА СОЮЗ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Національної служби здоров`я України №685 від 08.12.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.01.2024 позовну заяву повернуто позивачу.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02.01.2024 скасовано. Справу направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про наявність/відсутність підстав для відкриття провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про невідповідність вимогам закону оскаржуваних рішень та бездіяльності відповідачів, що мало наслідком порушення прав позивача, за захистом яких він звертається до суду з даним адміністративним позовом.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог Національна служба здоров`я України, Національне агентство з питань запобігання корупції, у наданому суду відзивах, наголошують, що у межах спірних правовідносин вони діяли у визначений законом спосіб, а тому вважають заявлені вимоги безпідставними.

Такі доводи заперечені позивачем у наданих суду відповідях на відзиви.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Щодо обставин мобінгу (цькування) та дискримінації позивача.

05 серпня 2021 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади директора департаменту-начальника відділу закупівель Адміністративного департаменту Національної служби здоров`я України (НСЗУ) у зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування.

Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що підстави його звільнення є «надуманими».

Відповідно до вимог статті 35 Закону України «Про державну службу» в акті про призначення на посаду суб`єкт призначення може встановити випробування з метою встановлення відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку.

При призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов`язковим.

На строк випробування державному службовцю визначаються завдання, зміст та обсяг яких має відповідати посадовим обов`язкам. Строки виконання завдань мають бути реальними для досягнення необхідного результату.

Випробування встановлюється строком від одного до шести місяців.

У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право суб`єкта призначення на повторне визначення переможця конкурсу.

Якщо державний службовець у період випробування був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, перебуванням у додатковій відпустці у зв`язку з навчанням або з інших поважних причин, строк випробування продовжується на відповідну кількість днів, протягом яких він фактично не виконував посадові обов`язки.

Суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів.

Суд зазначає, що у період випробувального терміну суб`єкт призначення з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатності виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки. У разі якщо роботодавець в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування. Суб`єкт призначення має право самостійно визначати, чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено. Водночас, висновок про невідповідність працівника займаній посаді має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Встановлювати випробувальний строк є правом суб`єкта призначення, в рамках якого він має право оцінити відповідність державного службовця займаній посаді. Так само суб`єкту призначення надане право самостійно визначати, чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.03.2020 у справі № 808/2842/17 та постанові від 22.01.2020 у справі № 823/3540/14.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, недостатній рівень виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 полягав, зокрема, в наступному:

-завдання організувати та провести процедури публічних закупівель товарів, робіт та послуг для потреб НСЗУ не було виконано в повному обсязі. Так, за предметом закупівлі ДК 021:2015:30190000-7 - Офісне та приладдя різне (Папка реєстратор ширина корінця 7 см, формату А4) на суму 4 987 грн, закупівля через центральну закупівельну організацію, 15.06.2021 було виправлено передано для оголошення процедури. Втім, станом на 26.07.2021 завдання не виконане;

-під час виконання обов`язків директора Адміністративного департаменту з 14.06.2021 до 18.06.2021 не підготовлено проекти додаткової угоди по договору від 01.04.2021 № 71 у встановлені строки;

-відмовлено у візуванні рахунку № 23 від 17.06.2021 на аванс ТОВ «САТІ -і НОВА СОЮЗ» без пояснення причин під час виконання обов`язків директора Адміністративного департаменту з 14.06.2021 до 18.06.2021;|

-прострочено терміни виконання в системі АСКОД документа № 18291-11-21 від 15.06.2021. Цим дорученням передбачено інформування МОЗ щоп`ятниці про виконання рішень РНБОУ щодо санкцій (заборона співпрацювати, мати офіційні та неофіційні відносини із фізичними та/або юридичними особами, які перебувають під санкціями). Управління документального забезпечення, публічної інформації та розгляду звернень громадян неодноразово нагадувало ОСОБА_1 про необхідність здійснення контролю за погодженням звіту і строком відправлення документу;

-не здійснювався контроль за технічним станом та експлуатацією адміністративної будівлі НСЗУ, інженерними системами та комунікаціями. Не здійснювалась організація та контроль за роботами з реконструкції, капітального і поточного ремонту будівлі НСЗУ під час виконання обов`язків директора Адміністративного департаменту з 14.06.2021 до 18.06.2021;

-не здійснено забезпечення наявності документів у відділі закупівель про здійснення та супровід публічних закупівель згідно з чинним законодавством. Не проводилась перевірка наявності і складу документації з проведених публічних закупівель;

-формування проекту наказу НСЗУ в частині складу тендерного комітету не виконано до 23.07.2021, хоча кандидатури були надані 15.07.2021 згідно службової записки від 14.07.2021 № 12.1-03/61, що призвело до призупинення проведення процедур закупівель в НСЗУ;

-частка тих завдань, які були виконані зазначеним державним службовцем, реалізовувалися з порушенням встановленого строку, а процес досягнення результату чи сам результат мав негативний відгук з боку співробітників Департаменту.

Зазначене відображено у змісті службової записки на той час безпосереднього керівника ОСОБА_1 директора Адміністративного департаменту І. Воробйової на ім`я т.в.о. Голови Національної служби здоров`я від 22.07.2021 № 12-05/66-21 (копія додається).

Вищевикладене є свідченням недостатнього рівня професійної компетентності та незадовільної організації роботи, що свідчить про невідповідність позивача займаній посаді.

Отже, позивач отримав негативну оцінку своєї професійної діяльності за результатами випробування, а відповідно це було підставою для розірвання трудового договору, як з таким, що не пройшов випробування.

Отже, твердження позивача про те, що усі зауваження з приводу його роботи від керівництва є надуманими, а також те, що суттєвих недоліків при виконанні посадових обов`язків встановлено не було, спростовуються матеріалами справи.

Позивач просить суд визнати протиправним, дискримінаційним наказ НСЗУ від 24.06.2022 № 274 «Про встановлення надбавки» в частині встановлення ОСОБА_1 надбавки за інтенсивність праці в розмірі 50% посадового окладу та скасувати його. Також, просить зобов`язати НСЗУ встановити ОСОБА_2 з 10.06.2022 до 31.08.2022 щомісячну надбавку за інтенсивність праці в розмірі 420% посадового окладу, а з 01.09.2022 до 31.12.2022 встановити щомісячну надбавку за інтенсивність праці в розмірі 430% посадового окладу та з 02.01.2023 до дати винесення рішення щомісячну надбавку за інтенсивність праці в розмірі 280 % посадового окладу. Всі відповідні виплати провести на користь ОСОБА_2 (з урахуванням раніше сплачених сум грошових коштів).

Так, 24.06.2022 НСЗУ на підставі подання ОСОБА_3 , видано наказ НСЗУ від 24.06.2022 №274 «Про встановлення надбавки», згідно з яким позивачу з 10.06.2022 встановлено надбавку в розмірі 50%.

14.07.2022 позивач звернувся до Голови НСЗУ зі службовою запискою № 12-03/197-22, в якій виклав аргументи щодо перегляду зазначеного наказу.

Відповідно до абзацу восьмого пункту 14 розділу IX Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в межах економії фонду оплати праці має право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15).

Надбавки за інтенсивність праці є виключним правом, а не обов`язком керівника державного органу та додатковою стимулюючою виплатою державним службовцям в межах економії фонду оплати праці та не є складовою частиною заробітної плати державного службовця в розумінні статті 50 Закону.

Наказом НСЗУ від 18.03.2022 № 130 затверджено Положення про преміювання працівників Національної служби здоров`я України та Порядок застосування стимулюючих виплат державним службовцям Національної служби здоров`я України (далі - Порядок).

Згідно з Порядком державним службовцям НСЗУ у межах економії фонду оплати праці Головою НСЗУ можуть встановлюватися додаткові стимулюючі виплати: надбавка за інтенсивність праці; надбавка за виконання особливо важливої роботи. Надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи (далі - надбавки) встановлюються державним службовцям НСЗУ у відсотках до посадового окладу.

Надбавка за інтенсивність праці встановлюється державним службовцям НСЗУ з урахуванням таких критеріїв:

-якість і складність підготовлених документів;

-терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів;

-ініціативність у роботі.

Надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюється з урахуванням таких критеріїв: виконання завдань та функцій щодо реалізації пріоритетних напрямів державної політики, участь у розробленні проектів нормативно-правових актів; виконання роботи, що вимагає від працівника особливої організаційно-виконавчої компетентності та відповідальності, результатом якої є підвищення ефективності управління.

Пропозиції щодо встановлення стимулюючих виплат подаються керівниками самостійних структурних підрозділів Голові НСЗУ до 20 числа місяця, в яких пропонується встановити стимулюючі виплати, з обґрунтуванням та інформацією про виконувану роботу.

Стимулюючі виплати скасовуються або розмір їх зменшується у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи.

Рішення про зменшення розміру надбавок приймається Головою НСЗУ на підставі подання керівників самостійних структурних підрозділів із зазначенням причини такої зміни за погодженням із заступником Голови НСЗУ згідно з розподілом обов`язків (у разі координації структурного підрозділу) або приймається особисто Головою НСЗУ стосовно осіб, що знаходяться в його прямому підпорядкуванні, на підставі аналізу виконаної роботи. Таке рішення оформлюється наказом та доводиться до відома працівника.

Надбавка за інтенсивність праці є додатковою стимулюючою виплатою і встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв як якість і складність підготовлених документів, терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів, ініціативність у роботі, та скасовується або розмір її зменшується у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи.

Отже виплата надбавки за інтенсивність праці не є безумовною та не може пов`язуватися лише із фактом перебування на посаді державної служби в державному органі та залежить від ефективності виконання посадових обов`язків.

Водночас, з 01 січня 2024 року почали діяти нові умови оплати праці для державних службовців.

Абзацом першим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацій посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Водночас додаткові стимулюючі виплати (надбавки за інтенсивність праці та за виконання особливо важливої роботи), передбачені абзацом восьмим пункту 14 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» у 2024 році держслужбовцям держорганів, які провели класифікації^ посад державної служби, не виплачуються (пункт 23 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).

На виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 23 жовтня 2023 року № 1109 «Про підготовку до запровадження умов оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» у НСЗУ проведено класифікацію посад.

Пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад.

Враховуючи викладене, державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за інтенсивність праці не передбачена з 01 січня 2024 року.

Отже, вимога позивача щодо зобов`язання НСЗУ встановити йому з 02.01.2023 до дати винесення рішення щомісячну надбавку за інтенсивність праці в розмірі 280% посадового окладу є безпідставною, а тому не вбачає правових підставі для її задоволення.

Щодо встановлення фактів мобінгу (цькування) ОСОБА_1 та порушення його прав.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про засади протидії та запобіганні дискримінації в Україні» утиск - небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

В свою чергу поняття утиск має більш широке юридичне застосування і розповсюджується на багато видів юридичних правовідносин, що ж стосується дискримінаційних дій під час виконання трудових обов`язків, то в такому випадку застосовується визначення мобінг.

Стаття 2-2 Кодексу законів про працю України визначає поняття цькування наступним чином: мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Не вважаються мобінгом вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором.

Проаналізувавши вищезазначену інформацію та наявні матеріали справи судом встановлено, що дії керівного складу НСЗУ у межах спірних правовідносин були скеровані на дотримання норм чинного законодавства і не свідчили про приниження людської гідності та створення напруженої та зневажливої атмосфери до позивача.

Щодо статусу викривача ОСОБА_1 .

Закон України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, Зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правилу щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

За визначеннями, наведеними у Законі також надано визначення термінів, корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене с собою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність; корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи цадання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей.

Абзацом 20 частини першої статті 1 Закону визначено, що викривач - це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.

Згідно з вимогами частини першої статті 3 КПК України викривач - це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування.

Таким чином, викривачем може бути особа, яка повідомила про корупційні та пов`язані з корупцією кримінальні правопорушення, визначені у примітці статті 45 Кримінального кодексу України.

Необхідно зазначити, що за інформацією зазначеною в ухвалі вищого антикорупційного суду від 08.08.2023 по справі № 991/6349/23 Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесено відомості про кримінальне правопорушення за № 52023000000000111 від 10.03.2023 та № 52023000000000112 та розпочато досудове розслідування за зверненням ОСОБА_1 .

Інформація про викривача може бути розголошена лише за його згодою, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 53 Закону).

У службовій записці № 10-10/256-23 від 12.10.2023 позивач вказує: «За результатами повідомлення регулярними каналами були відкриті відповідні кримінальні провадження».

Частиною першою статті 1 Закону визначено, що регулярні канали повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень - способи захищеного (у тому числі анонімного) повідомлення інформації викривачем органам прокуратури, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентству з питань запобігання корупції.

На підставі наведеного вище, необхідно зазначити, що позивач повідомив НСЗУ про те що ним було повідомлено Національне антикорупційне бюро України про ознаки корупційних дій на підставі чого було відкрито кримінальне провадження.

Також, зазначеною вище службовою запискою позивач просив: «Враховуючи вищезазначене, прошу підтвердити про наявність в мене статусу викривача».

Оскільки інформація була передана через регулярні канали, питання статусу викривача позивачу мають право надати органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Національне агентство з питань запобігання корупції, а не НСЗУ.

Таким чином, позивач звертаючись до суду з відповідною вимогою, не обґрунтував бездіяльність НСЗУ, а саме в чому саме полягає безпосередньо порушення особистих прав, свобод чи законних інтересів ОСОБА_1 з боку НСЗУ щодо вказаних вище обставин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 листом від 10.03.2023 (вх. № ПК/333/0-23) звернувся до Національного агентства з питань запобігання корупції (Національне агентство) та просив провести перевірку можливих фактів наявності конфлікту інтересів, зокрема, у директора Адміністративного департаменту НСЗУ ОСОБА_4 , а також вжити заходів захисту стосовно нього як викривача шляхом внесення приписів посадовим особам НСЗУ.

Національним агентством листом від 30.03.2023 № 25-11/6730-23 повідомлено ОСОБА_1 , що для підтвердження набуття ним статусу викривача йому необхідно безпосередньо звернутися до суб`єкту розгляду раніше поданих ним повідомлень про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, тобто до Національного антикорупційного бюро України. Також позивача поінформовано, що за даних обставин підстави для вжиття Національним агентством передбачених законом заходів захисту щодо нього, як викривача, відсутні.

Суд звертає увагу, що правовідносини між ОСОБА_1 та Національним агентством щодо результатів розгляду поданого ним листа від 10.03.2023 та вимоги позивача про внесення на його підставі приписів посадовим особам НСЗУ вже є предметом спору у справі № 320/16100/23.

Крім того, у межах розгляду вказаної справи позивач просив визнати протиправною бездіяльність Національного агентства по ненаданню статусу викривача позивачу та зобов`язати Національне агентство надати позивачу статус викривача з 02.12.2022 та внести до Національної служби здоров`я України приписи з вимогою про усунення порушень прав позивача, як викривача.

Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2024, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю. з огляду на їх безпідставність.

Окремо у даному контексті суд звертає увагу на таке.

Положеннями ст. 11 Закону встановлено перелік повноважень Національного агентства як державного органу, що по суті є визначенням його владних управлінських функцій.

Як вбачається зі змісту п. 13 ч. 1 ст. 11 Закону до повноважень Національного агентства, з-поміж іншого, належить отримання та розгляд повідомлень, здійснення співпраці з викривачами, забезпечення їх правового та іншого захисту, перевірка дотримання законодавства з питань захисту викривачів.

Відповідно до ч. 2 ст. 53-2 Закону повідомлення підлягає розгляду, якщо наведена у ньому інформація містить фактичні дані, що вказують на можливе вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, інших порушень цього Закону, які можуть бути перевірені.

Отже, фактичні дані у повідомленні викривача мають складатися з інформації про конкретні факти порушення встановлених Законом вимог, заборон та обмежень, які вчинені особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 Закону.

Натомість, з огляду на лист ОСОБА_1 від 10.03.2023, а саме розділ І «Інформування ОСОБА_1 про факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень», його зміст зводився до інформування в хронологічному порядку про підготовку позивачем доповідних записок, звернень, заяв і скарг та не містив в собі конкретних фактів, що вказували б на можливе вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, іншого порушення цього Закону посадовими особами НСЗУ, які б могли бути перевірені у межах повноважень Національного агентства.

Крім того, ураховуючи, що ОСОБА_1 у листі від 10.03.2023 поінформував Відповідача-2 про своє звернення 22.02.2023 до НАБУ із заявою про можливе вчинення службовими особами НСЗУ корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень та про початок досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 52023000000000112 та № 52023000000000111, за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України, Національне агентство повідомило позивачу, що для підтвердження набуття ним статусу викривача рекомендується звернутися до НАБУ, як суб`єкта розгляду його повідомлення.

З огляду на положення ст. 4 Закону Національне агентство не є органом досудового розслідування та не наділене повноваженнями здійснювати розслідування кримінальних правопорушень, про які можливо йшлося у зазначеному зверненні ОСОБА_1 від 10.03.2023, так як досудове розслідування кримінальних правопорушень здійснюється відповідно до підслідності, передбаченої положеннями ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України.

Отже, ураховуючи, що звернення ОСОБА_1 від 10.03.2023 не містило фактичних даних, які б підтверджували можливе вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, перевірка яких належить до компетенції Національного агентства, а також те, що позивачем не повідомлялось про нові або інші факти можливих правопорушень вчинених службовими особами НСЗУ, ніж ті, за якими вже було відкрито кримінальні провадження № 52023000000000112 та № 52023000000000111, у Національного агентства, на думку суду, були відсутні підстави для передачі зазначеного звернення до іншого спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції.

Таким чином, вищевказані обставини свідчать про те, що звернення ОСОБА_1 в повній мірі було розглянуто Національним агентством відповідно до положень Закону, в межах повноважень та за результатами розгляду, викладеної в ньому інформації, позивачу надано обґрунтовану відповідь.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 11 Закону до повноважень Національного агентства, зокрема, належать перевірка дотримання законодавства з питань захисту викривачів, внесення приписів з вимогою про усунення порушень трудових (звільнення, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) та інших прав викривачів і притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні їхніх прав.

Згідно з ч. 6 ст. 12 Закону у випадках виявлення порушення вимог цього Закону щодо захисту викривачів або іншого порушення цього Закону Національне агентство вносить керівнику відповідного органу, підприємства, установи, організації припис щодо усунення порушень законодавства, проведення службового розслідування, притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності.

Із вказаного вбачається, що умовою для вжиття заходів реагування стосовно можливого порушення прав ОСОБА_1 , як викривача, є наявність підтвердження набуття ним такого статусу, при цьому для внесення Національним агентством припису щодо усунення інших порушень вимог Закону необхідним є здійснення перевірки дотримання антикорупційного законодавства та встановлення за її результатами відповідних порушень.

Разом з тим враховуючи, що звернення позивача від 10.03.2024 не містило в собі конкретних фактів, що вказували б на можливе вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, іншого порушення цього Закону посадовими особами НСЗУ, які б могли бути перевірені у межах повноважень Національного агентства, а також відсутність об`єктивної можливості підтвердити набуття ОСОБА_1 статусу викривача, у вказаному конкретному випадку у Національного агентства були відсутні підстави для вжиття заходів реагування в межах повноважень, визначених ст.ст. 11-12 Закону.

Отже, у спірних правовідносинах Національне агентство, як уповноважений суб`єкт у сфері протидії корупції, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та чинним законодавством, в той час, як позовна вимога позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Національного агентства щодо невнесення приписів посадовим особам НСЗУ на підставі звернення позивача від 10.03.2023 суперечить вимогам Закону, яким встановлено, що прийняттю Національним агентством рішення про внесення припису передує встановлення наявності у особи статусу викривача, здійснення перевірки дотримання законодавства з питань захисту прав викривачів з боку його роботодавця, а також виявлення за результатами такої перевірки інших порушень Закону.

У зв`язку з чим доводи ОСОБА_1 про бездіяльність Національного агентства під час розгляду його листа від 10.03.2023 не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені належними доказами.

Щодо нездійснення НСЗУ розгляду кандидатури ОСОБА_1 на зайняття вакантної посади директора Адміністративного департаменту.

Службовою запискою від 01.11.2022 № 10-10/74-22 ОСОБА_1 звернувся щодо розгляду його кандидатури на посаду директора Адміністративного департаменту та призначення на посаду.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено воєнний стан з 24.02.2022, а відповідними указами Президента України, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, його було продовжено.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану» внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та передбачено спрощену процедуру вступу на посади державної служби та посади в органах місцевого самоврядування у період дії воєнного стану.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським гс ловою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та Досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Згідно з підпунктом 12 пункту 11 Положення про Національну службу здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1101 «Про утворення Національної служби здоров`я України», Голова НСЗУ призначає на посаду та звільняє з посади у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату НСЗУ (якщо інше не передбачено законом).

За результатами проведеної співбесіди з кандидатом на посаду директора Адміністративного департаменту ОСОБА_4 службовою запискою заступника Голови НСЗУ Тетяни Бойко від 25.10.2022 № 3-12/37-22 (заступник Голови ОСОБА_5 спрямовувала та координувала роботу Адміністративного департаменту відповідно до діючого на той час наказу НСЗУ від 05.08.2022 № 361 «Про розподіл обов`язків між Головою Національної служби здоров`я У|країни, заступником Голови Національної служби здоров`я України та т.в.о. заступника Голови Національної служби здоров`я України») внесено пропозицію щодо здійснення добору шляхом призначення на вакантну посаду директора Адміністративного департаменту ОСОБА_4 (за його згодою) з граничним строком перебування на посаді до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку після припинення чи скасування воєнного стану (відповідно до частин п`ятої та сьомої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Наказом НСЗУ від 01.11.2022 № 802-к «Про призначення ОСОБА_4 » на посаду директора Адміністративного департаменту призначено ОСОБА_4 з 02.11.2022.

На момент надходження службової записки ОСОБА_1 щодо пропозиції розгляду його кандидатури на зайняття вакантної посади директора Адміністративного департаменту вже було прийнято рішення про призначення ОСОБА_4 на вищезгадану посаду, що свідчить про безпідставність доводів позивача.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про державну службу» для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є подання дисциплінарної Комісії, яке має рекомендаційний характер для суб`єкта призначення.

Відповідно до пункту 36 Порядку здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019, за результатами розгляду дисциплінарного провадження суб`єкт призначення протягом десяти календарних днів з дня отримання подання дисциплінарної комісії приймає рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження. Рішення оформлюється наказом (розпорядженням) суб`єкта призначення.

Позивач стверджує, що підписання/винесення наказу НСЗУ від 08.12.2023 № 685 «Про порушення дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_6 » є миттєвим і черговим проявом мобінгу (цькування), дискримінації та порушення прав Позивача як викривача на письмове звернення 06.12.2023 до Міністерства оборони здоров`я України з приводу порушення прав позивача.

Однак, суд звертає увагу на те, що підставою доповідної записки директора Департаменту управління персоналом ОСОБА_7 до Голови НСЗУ щодо порушення дисциплінарного провадження стали службові записки від 06.09.2023 № 10-10/23 8-23, від 26.09.2023 № 2.2-01/8-23, від 02.10.2023 № 10-10/249-23, інформація з автоматизованої системи контролю доступу про вхід/вихід до/з приміщення адміністративної будівлі НСЗУ.

За інформацією з автоматизованої системи контролю доступу про вхід/вихід до/з приміщення адміністративної будівлі НСЗУ, наданою завідувачем Сектору мобілізаційної роботи Віктором Рудзінським, заступник директора Адміністративного департаменту Віталій Назаревич був відсутній на робочому місці 05 вересня 2023 року (вівторок) - з 9:48 до 12:34 (2 години 45 хвилин) та з 15:43 до 16:06 (22 хвилини), 06 вересня 2023 року (середа) - з 12:06 до 15:01 (2 години 55 хвилин, з них 45 хвилин обідня перерва, відсутність складає 2 години 10 хвилин).

Директор Юридичного департаменту Сергій Карачун повідомив про «участь ОСОБА_1 у засіданні, що відбувалося 05.09.2023 о 10:30 у приміщенні Господарського суду м. Києва по справі № 910/7126/23 за позовом ТОВ "САТІ-НОВА СОЮЗ" та засіданні, що відбувалося 06.09.2023 о 12:45 у приміщенні Північного апеляційного господарського суду по справі № 910/4313/23 за позовом ТОВ \ "САТІ- НОВА СОЮЗ", де він був присутній в якості вільного слухача».

За інформацією, наданою директором Адміністративного департаменту Газізовим М.М., на той час безпосереднім керівником ОСОБА_1 , «заступник директора Адміністративного департаменту Назаревич В.Б. не уповноважувався брати участь у веденні претензійно-позовної роботи між НСЗУ та ТОВ «САТІ-НОВА СОЮЗ» щодо виконання договорів підряду з капітального ремонту нежитлової будівлі по проспекту Степана Бандери, 19 в місті Києві або представляти інтереси НСЗУ з цих питань, у тому числі в судах. Також цей функціонал не передбачено його основними посадовими обов`язками згідно посадової інструкції».

Також встановлено, що 16 жовтня 2023 року (понеділок) ОСОБА_1 , був відсутній на робочому місці з 14:14 до 16:56 (2 години 41 хвилину) та 17 жовтня 2023 року (вівторок) - з 09:46 до 11:58 (2 години 12 хвилин).

Службою запискою від 18.10.2023 № 10-10/263-23 в. о. директора Адміністративного департаменту Сергій Чернишев повідомив, що ОСОБА_1 «не звертався до мене з метою відсутності на робочому місці».

Відтак, дисциплінарне провадження порушено суб`єктом призначення з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого ОСОБА_1 дисциплінарного проступку відповідно до наказу Національної служби здоров`я України від 08.12.2023 №685 «Про порушення дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_6 ».

Підставою для порушення дисциплінарного провадження стала резолюція Голови НСЗУ Наталії Гусак від 06.12.2023 до доповідної записки директора Департаменту управління персоналом Марини Козак від 25.10.2023 № 3-12/85-23.

Розгляд дисциплінарної справи щодо дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 , заступника директора Адміністративного департаменту, здійснено дисциплінарною комісією, затвердженою наказом НСЗУ від 08.12.2023 №691 «Про утворення дисциплінарної комісії».

За результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно позивача дисциплінарна комісія встановила, що його дії мають ознаки дисциплінарного проступку, а саме порушення правил етичної поведінки державних службовців.

Обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження, мали місце, а саме відсутність на робочому місці ОСОБА_1 05.09.2023, 06.09.2023, 16.10.2023 та 17.10.2023. Враховуючи інформацію з доповідної записки т. в. о. директора Адміністративного департаменту Юлії Аврамової (виконувала обов`язки директора Адміністративного департаменту) від 14.12.2023 № 10-10/320-23 вбачається, що позивач неодноразово покидав робоче місце без попередження, також нерідко покидав робоче місце раніше закінчення робочого дня, що дає можливість зробити висновок про недостатній рівень дисципліни.

З пояснень начальника господарського управління Адміністративного департаменту ОСОБА_8 (виконував обов`язки директора Адміністративного департаменту) від 14.12.2023 № 10.1-01/319-23 та від 15.12.2023 № 10.1-01^324-23 слідує, що 05.09.2023 ОСОБА_9 був присутнім у приміщенні Господарського суду м. Києва на засіданні по справі № 910/7126/23 за позовом ТОВ Саті-Нова Союз в якості вільного слухача, водночас у ОСОБА_6 йідсутні функції, які він повинен виконувати в робочий час за межами приміщення НСЗУ; про відсутність 16 та 17 жовтня 2023 року ОСОБА_9 не звертався з метою відсутності на робочому місці.

Відповідно, дії державного службовця ОСОБА_6 містять ознаки дисциплінарного проступку.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Правил внутрішнього службового розпорядку «державний службовець повідомляє свого безпосереднього керівника про свою відсутність на роботі у письмовій формі, засобами телекомунікаційного зв`язку або іншим доступним способом», однак з доповідної записки заступника Голови Ірини Надашкевич від 12.12.2023 № 13.1-01/119-23 вбачається, що ОСОБА_1 не було повідомлено ОСОБА_10 про відсутність на роботі у письмовій формі, засобами телекомунікаційного зв`язку або іншим доступним способом.

Враховуючи викладене, дисциплінарна комісія дійшла висновку про наявність в діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 65 Закону, а саме порушення правил етичної поведінки державних службовців, та підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності і рекомендує застосувати вид дисциплінарного стягнення попередження про неповну службову відповідність, передбачений пунктом 3 частини першої статті 66 Закону.

Таким чином, судом встановлено, що у даному випадку має місце виключно порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 , а не цькування, дискримінація чи порушення прав повивача Національною службою здоров`я України.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Згідно зі статтею 25 цього Закону бронюванню зокрема підлягають військовозобов`язані, які працюють в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів.

Порядок та організація бронювання, переліки посад і професій військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Під час дії воєнного стану бронювання військовозобов`язаних може також здійснюватися за списком військовозобов`язаних, поданим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку відповідним органом державної влади, іншим державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, зазначеними в частині першій цієї статті.

Відповідно до пункту 3 Порядку бронювання військовозобов`язаних за списком військовозобов`язаних під час дії воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року № 76 «Деякі питання реалізації положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час» (далі - Порядок) керівники органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій відповідають за включення військовозобов`язаних працівників до списків.

При поданні списків військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час Національною службою здоров`я України, відповідно до Порядку листом від 25.04.2023 № 14762/3.1.1-14-23 на погодження Генеральному штабу Збройних Сил України враховано інформацію, надану керівником самостійного підрозділу, в якому працює військовозобов`язаний ОСОБА_1 , щодо забезпечення ним функціонування НСЗУ в особливий період.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» внесені відповідні зміни до статті 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до статті 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють або проходять службу: 1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування на посадах: державної служби категорії "А", голів обласних, районних, районних у місті (у разі створення) рад, сільських, селищних, міських голів - усі військовозобов`язані; державної служби категорій «Б», «В», в органах місцевого самоврядування - не більше 50 відсотків кількості військовозобов`язаних цих категорій у зазначених органах.

Як пояснив відповідач, на сьогодні НСЗУ не може подати пропозиції щодо бронювання працівників категорії «Б» та/або категорії «В», оскільки відсоток заброньованих працівників НСЗУ становить більше 50%, що, відповідно, свідчить про безпідставність вимог позивача про зобов`язання НСЗУ вжити заходів щодо бронювання ОСОБА_1 шляхом подання відповідної інформації до Генерального штабу ЗСУ.

Щодо питання стягнення моральної шкоди, суд окремо зазначає таке.

Так, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 (справа №464/3789/17). Зокрема, Суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України (далі - ЦК України), ч.ч. 1-2 ст. 23 якого визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння Позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

До юридичного складу, що є підставою виникнення правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання позивача, або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність докладання ним додаткових зусиль для організації свого життя. Ці обставини повинні бути належно доведені.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, враховуючи зазначене, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, у цьому випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо, що безпосередньо узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.02.2020 у справі № 813/2729/16.

Так, у постанові від 15.11.2018 у справі № 761/24076/15-ц Верховний Суд зазначив, що позивач з метою захисту свого права отримання відшкодування вданої йому моральної шкоди може звернутися до спеціаліста - психолога, для підтвердження дійсного існування та ступеню тяжкості своїх моральних страждань.

Психологічне дослідження особистих психологічних якостей і особливостей позивача проводиться спеціалістом психодіагностики з метою наукового доведення лише дійсного існування та ступеня тяжкості страждань у порівнянні з середньою нормою за подібних умов.

Водночас ОСОБА_1 не виконав свій процесуальний обов`язок вказування та обмежився лише звичайним копіюванням загальних фраз із загальнодоступних джерел щодо визначення ознак моральної шкоди та цитуванням норм ст.ст. 1173, 1174, 1175 ЦК України, якими врегульовано порядок відшкодування шкоди, в тому числі моральної.

До позовної заяви не долучено жодного належного доказу, який би обґрунтовував факт наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, зокрема, втрат нормальних життєвих зв`язків, додаткових зусиль, спрямованих на організацію свого життя, або інших негативних явищ, та, як наслідок доводив наявність моральної шкоди, що в свою чергу свідчить про неналежність її підтвердження.

У вказаному випадку, не можуть бути взяті до уваги в якості обґрунтування факту спричинення моральної шкоди такі обставини, на які вказує позивач, як погіршення настрою, постійне перебування в пригніченому стані, відчуття постійного стресу, оскільки зазначені твердження не підтверджені жодним доказом.

Зазначаючи про зміну свого звичного укладу життя ОСОБА_1 не вказав, які докази можуть підтвердити наведені обставини, яким чином змінилось його особисте життя, та які саме додаткові зусилля ним докладалися для організації своїх нормальних життєвих зв`язків.

Слід також зазначити, що положеннями ч.ч. 3-4 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У часник справи, який заявляє вимогу щодо відшкодування завданої йому моральної шкоди, не звільняється від обов`язку доведення її розміру шляхом надання належних, допустимих та достовірних доказів цього факту, у порядку встановленому процесуальним законодавством.

Тобто, у відповідній категорії справ позивачем має бути доведено, а судом з урахуванням засад розумності, оцінено визначений ним розмір такої шкоди.

Разом з тим, у зазначеному позивачем розрахунку моральної шкоди останній жодним чином не обґрунтував визначений ним розмір моральної шкоди.

Вищевказане свідчить про те, що Позивачем не надано жодних належних обґрунтувань щодо заявленого розміру моральної шкоди, не здійснено посилань на конкретні докази, що можуть підтвердити її розмір, які суд мав би можливість дослідити під час розгляду справи.

Таким чином, заявлений розмір матеріальної шкоди є недоведеним позивачем належними та допустимими доказами.

Отже, у спірних правовідносинах відсутня сукупність обставин необхідних для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень та бездіяльності на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національної служби здоров`я України, Національного агентства з питань запобігання корупції, Міністерства охорони здоров`я України, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.