Постанова від 30.10.2025 по справі 362/4255/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/13167/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2025 року місто Київ

справа №362/4255/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2025року, ухвалене під головуванням судді Марчука О.Л., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Калинівської селищної ради про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила:

позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно їх дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на її користь на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від31 серпня 2021 року, а саме стягнути з ОСОБА_1 на її користь на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що вона з 07 липня 2016 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який було розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2020 року.

Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала, що дитина перебуває на її утриманні та вихованні.

Посилалася на те, що відповідач дитиною не цікавиться, не виявляє до неї жодного інтересу, не приймає участі у її вихованні, навчанні та утриманні, тобто самоусунувся від свого батьківського обов`язку по відношенню до своєї дитини.

Вказувала, що дитина у зв`язку з дорослішанням потребує значних фінансових вкладень в її харчування, забезпечення одягом, засобами навчання, а тому вважає, що наявні підстави для зміни способу стягнення аліментів, визначених рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від31 серпня 2021 року.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2025 рокупозов ОСОБА_2 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Змінено розмір стягуваних за рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2021 року аліментів з 2 000 грн. на одну четверту частину від заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше ніж п`ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та, не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 6211,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Держави Україна судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування вимог посилався на те, що він, дійсно перебував із позивачем у шлюбі та вони мають спільну дитину при цьому, відносини між ним і позивачем погіршились та через особисті конфлікти і непорозуміння, стали вкрай неприязними з 2020 року.

Вказував, що до 2021 року відповідач завжди бачився із дитиною, брав участь у її вихованні, надавав грошові кошти на її утримання. Однак, через погіршення відносин із позивачем, остання почала забороняти йому спілкуватись із дитиною, коли він приходив до неї, проганяла його та не відповідала на його телефонні дзвінки, що робить і зараз.

Зазначав, що він любить свою дитину та бажає спілкуватися із нею і приймати участь у її вихованні і утриманні.

Посилався на те, що наявний в матеріалах справи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення його батьківських прав є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер, не містить посилань на виключні обставини, які могли б бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Вказував, що наявність заборгованості щодо сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька/матері дитини батьківських прав.

Зазначав, що позивачем не доведено його умисної поведінки щодо злісного ухилення ним від виконання обов`язків щодо його дитини так само, як і факту негативного впливу відповідача на дитину.

Посилався на те, що доводи позивача в частині необхідності зміни способу стягнення аліментів у зв`язку із збільшенням росту інфляції є необгрунтованими.

05 серпня 2025 року від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказувала на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач та його представник апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з вищевказаних підстав.

Позивач та її представник в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Третя особа Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Калинівської селищної ради у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність третьої особи відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання обов`язків по вихованню своєї неповнолітньої дочки, а тому має бути позбавлений батьківських прав відносно неї.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні підстави для зміни способу стягнення аліментів, які стягуються з відповідача на користь позивача на утримання їх дитини на 1/4 частину від доходів відповідача.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони з 07 липня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішеннямВасильківського міськрайонного суду Київської області від24 вересня 2020 року.

Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт проживання дитини разом із матір`ю підтверджується також актами обстеження комісії Калинівської селищної ради №08 від 05 січня 2024 року та №554 від 24 травня 2024 року, у яких зазначено, що ОСОБА_2 проживає разом з донькою ОСОБА_4 у впорядкованому будинку із задовільними санітарними умовами. Дитина знаходиться на утриманні матері. Батько у вихованні доньки участі не бере.

Згідно довідки №167 від 23 травня 2024 року Опорного закладу освіти «Калинівський академічний ліцей - освітній центр» Калинівської селищної ради Фастівського району Київської області вбачається, що за час відвідування ОСОБА_5 вказаного закладу в період часу з 01 вересня 2019 року по 31 серпня 2023 року, батько дитину до садочку не приводив і не забирав, на усіх дитячих закладах був відсутній та не приймав участі у вихованні дитини.

Із довідок Путрівського академічного ліцею №104 та №105 від 20 травня 2024 року вбачається, що ОСОБА_3 навчається у 1 класі Путрівського академічного ліцею. За час навчання ОСОБА_6 у вказаному закладі, батько дитину до школи не приводив і не забирав, не був присутнім на батьківських зборах, із вчителем не спілкувався та не приймав участі у вихованні дитини.

Як вбачається з довідки виданої 20 травня 2024 року ТОВ «ПМ ТРЕЙД», ОСОБА_2 працює в ТОВ «ПМ ТРЕЙД» на посаді менеджера в оптовій торгівлі, характеризується позитивно.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18 (провадження №61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі №522/21914/14 (провадження №61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі №1915/2789/12 (провадження №61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі №455/307/22 (провадження №61-16965св23).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька/матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилалася на те, що відповідач дитиною не цікавиться, не виявляє до неї жодного інтересу, не приймає участі у її вихованні, навчанні та утриманні, тобто самоусунувся від свого батьківського обов`язку по відношенню до своєї дитини.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що він ніколи не ухилявся від виховання дитини, але позивач перешкоджає йому у цьому та створила умови за яких він не має можливості спілкуватися із дитиною.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції за участі дитячого психолога Рокитянської А.А. , суд заслухав думку дитини ОСОБА_8 відносно вирішення питання позбавлення її батька батьківських прав відносно неї.

Дитина повідомила суду, що вона навчається в селі Путрівка та проживає із мамою, бабусею і дідусем. Дитина повідомила суду про те, що матір розповідала їй про ОСОБА_9 та показувала його фотографії; дитина повідомила суду про те, що вона не дружить і не любить ОСОБА_9 , тому що навіть із ним не знайома.

Психолог Рокитянська А.А. в судовому засіданні зазначила, що внаслідок відсутності спілкування в ранньому віці в житті дитини та її батька, між дитиною та її біологічним батьком не сформувався відповідний емоційний зв'язок, а тому дитина не визначає біологічного батька як важливого дорослого в своєму житті.

Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Проживання дитиною разом з матір`ю саме по собі не свідчить про ухилення батька від виконання батьківських обов'язків та наявність підстав для позбавлення йогобатьківських прав.

Виходячи з системних норм чинного законодавства, вбачається, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

У даній справі, судом апеляційної інстанції, не встановлено виняткових обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не бажає спілкуватися зі своєю дочкою, брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач пояснив, що він бажає бачитися з дитиною, брати участь у її житті. Зазначав, що позивач перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною.

На підтвердження вказаних обставин стороною відповідача до суду першої інстанції були надані скріншоти переписки сторін у мессенджері.

Позивач не заперечувала, що дійсно була така переписка між нею та відповідачем.

При цьому, стороною позивача не було надано доказів на підтвердження свідомого умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_8 .

Та обставина, що батько рідко цікавиться життям дочки, не є підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела.

Згідно висновку Служби у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради, затвердженим рішенням №211-14 від 26 вересня 2024 року Виконавчого комітету Калинівської селищної ради, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно його неповнолітньої дочки ОСОБА_3 .

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі №303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Колегія суддів відхиляє висновок Служби у справах дітей та сім`ї Калинівської селищної ради, затвердженим рішенням №211-14 від 26 вересня 2024року, оскільки в силу вимог частини 5, 6 статті 19 СК України, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, не є обов'язковим для суду та є недостатньо обґрунтованим, так як висновок не містить відомостей про те, яким саме чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси його дочки, а також обставин, які б свідчили про намагання органу опіки та піклування, як відповідального за захист прав дітей, об'єктивно визначити ставлення батька до дитини, вжити заходи для налагодження спілкування батька та дочки.

Таким чином, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою та з огляду на відсутність достатніх підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_8 .

Щодо вимог позивача про зміну способу стягнення аліментів, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від31 серпня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_10 аліменти на утримання дитини в сумі 2 000 грн. щомісячно.

Відповідач частково сплачує аліменти.

Сімейний Кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13, а також у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі 152/100/18, від 20 червня 2019 року у справі №632/580/17.

Отже, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів.

Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.

Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Проте, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 у справі №536/1557/17, від 30 червня 2020 року у справі №343/945/19.

Статтею 180 СК передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов`язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для зміни способу стягнення аліментів, посилалася на те, що у зв`язку з початком повномасштабної військової агресії значно прискорився зріст інфляції. За офіційними даними лише 2022 року споживча інфляція в річному вимірі становила 26,6% і продовжує зростати. Вказувала на те, що дитина у зв`язку з дорослішанням потребує значних фінансових вкладень в її харчування, забезпечення одягом, засобами навчання.

Разом з тим, обставини, на які посилається позивач як на підставу для зміни способу стягнення аліментів, визначених рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2021 року не є тими підставами у розумінні статті 192 СК України які надають можливість змінити спосіб стягнення аліментів.

При цьому, зростання інфляції не є підставою для автоматичної зміни розміру аліментів, але може бути підставою для проведення їх індексації, якщо аліменти встановлені у фіксованій сумі.

Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для зміни способу стягнення аліментів, визначених рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2021 року.

На вищезазначене суд першої інстанції уваги не звернув, а відтак рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2025 рокупідлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2025 року- скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Калинівської селищної ради про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів- відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухваленнята може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 листопада 2025 року.

Головуючий:

Судді: