Постанова від 23.10.2025 по справі 990/36/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 990/36/25

провадження № 11-131заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Дашутіна І. В., Ємця А. А., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від

25 лютого 2025 року (судді Стрелець Т. Г., Тацій Л. В., Стеценко С. Г.,

Шарапа В. М., Бевзенко В. М.)

у справі за позовомОСОБА_1

до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

про визнання протиправним та скасування рішення

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач) у пленарному складі рішенням від 02 грудня 2024 № 222/ко-24 (далі також - оскаржуване рішення) за результатом кваліфікаційного оцінювання визнала суддю Арцизького районного суду Одеської області ОСОБА_1 (далі - позивачка) такою, що не відповідає займаній посаді, та вирішила внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання про її звільнення із займаної посади.

2. Позивачка оскаржила рішення ВККС до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з пропуском місячного строку для звернення особи з позовом до адміністративного суду, визначеного частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

3. Суд першої інстанції після залишення позовної заяви без руху ухвалою від 31 січня 2025 року, а в подальшому ухвалою від 25 лютого 2025 року визнав неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до ВККС та повернув позовну заяву позивачці.

4. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи апеляційну скаргу позивачки, мала вирішити питання:

? чи підлягає рішення ВККС про визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді, та внесення до ВРП подання про її звільнення із займаної посади, ухвалене за результатом проведення кваліфікаційного оцінювання судді, оскарженню окремо від рішення ВРП про звільнення судді;

? чи потрібно адміністративному суду першочергово вирішувати питання щодо поважності пропуску особою строку звернення до суду та його поновлення у випадку оскарження рішення ВККС, яке не належить до предметної юрисдикції адміністративного суду.

5. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення ВККС щодо визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді за результатом кваліфікаційного оцінювання, та внесення до ВРП подання про її звільнення із займаної посади можна оскаржувати після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП, та лише разом з прийнятим із цього приводу рішенням ВРП. До того ж першочерговим у разі подання позову, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, є вирішення питання предметної юрисдикції адміністративного суду.

6. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вирішила задовольнити апеляційну скаргу позивачки: скасувати ухвалу суду першої інстанції від 25 лютого 2025 року та направити справу до цього суду для вирішення питання щодо належності поданого позову до предметної юрисдикції адміністративного суду.

Короткий зміст наведених в позові вимог

7. 24 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення від 02 грудня 2024 року

№ 222/ко-24, ухвалене ВККС у пленарному складі, про визнання судді Арцизького районного суду Одеської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення судді із займаної посади;

- зобов`язати ВККС у пленарному складі повторно провести співбесіду із суддею ОСОБА_1.

Короткий зміст ухвал суду першої інстанції

8. Ухвалою від 31 січня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху з підстави подання її поза межами строку звернення до суду та за відсутності обґрунтованого клопотання про його поновлення.

9. 14 лютого 2025 року від позивачки до Верховного Суду надійшло клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом та його поновлення.

10. На обґрунтування клопотання ОСОБА_1 зазначила, що оскаржуване рішення від 02 грудня 2024 року № 222/ко-24 не було опубліковано на сайті ВККС у десятиденний строк після проголошення вступної та резолютивної частин, що у свою чергу позбавило позивачку можливості ознайомитися з його змістом та звернутися до суду з позовом у визначений законом строк. Водночас повний текст оскаржуваного рішення вона отримала 08 січня 2025 року, що підтверджується довідкою Арцизького районного суду Одеської області від

23 січня 2025 року № 1387/25-вих.

11. Ухвалою від 25 лютого 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду визнав неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду та повернув її позовну заяву на підставі частини другої

статті 123 КАС України.

12. Суд першої інстанції зі змісту довідки Арцизького районного суду Одеської області від 23 січня 2025 року № 1387/25-вих встановив, що канцелярія суду отримала поштою рішення ВККС від 02 грудня 2024 року (стосовно судді ОСОБА_1 ), яке зареєстровано 07 січня 2025 року за вх. № 120/25. Суддя особисто отримала копію рішення 08 січня 2025 року.

13. Визнаючи неповажними причини пропуску строку звернення до суду та ухвалюючи судове рішення про повернення позовної заяви, суд зазначив, що ОСОБА_1 була присутня на пленарному засіданні ВККС, на якому розглядалося її питання, та при оголошенні оскаржуваного рішення. Тому вже 02 грудня 2024 року позивачка була обізнана з результатом розгляду її питання Комісією, проте з позовом до суду звернулася лише 24 січня 2025 року, тобто з пропуском установленого законом місячного строку.

14. Водночас щодо доводів позивачки про те, що з повним текстом оскаржуваного рішення вона ознайомилась 08 січня 2025 року (тільки після його надходження до Арцизького районного суду Одеської області) суд зазначив, що відповідно до пункту 8 Регламенту ВККС, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент), принцип публічності у роботі Комісії полягає в тому, що засідання Комісії є відкритим, за винятком його закритої частини та закритих засідань Комісії. Інформація про засідання Комісії, перелік питань, що виносяться для розгляду на засіданні Комісії, результати засідань Комісії розміщуються на вебсайті Комісії. Учасник засідання не може бути обмеженим у праві на отримання в Комісії інформації про результати розгляду питання стосовно нього.

15. Суд першої інстанції з-поміж іншого звернув увагу на те, що законодавством не визначено обов`язку відповідача доводити зміст рішення до відома осіб, стосовно яких його ухвалено, без наявності звернення про його отримання в інший спосіб, аніж їх опублікування на вебсайті Комісії. Водночас позивачка не надала суду доказів того, що вона вчиняла активні дії для ознайомлення з повним текстом оскаржуваного рішення та зверталася до Комісії з вимогою про отримання його повного тексту.

16. З огляду на наведене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що позивачка в заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначила, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили її звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Також суд зауважив, що позивачка не навела змістовних і вагомих доводів щодо вчинення нею всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довела, що в цій справі можливість вчасного подання нею позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від її волевиявлення.

17. На переконання суду першої інстанції, за обставинами цієї справи пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивачки щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

18. ОСОБА_1 12 березня 2025 року направила засобами поштового зв`язку до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду, який її постановив.

19. На обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачка зазначила, що суд першої інстанції, визнавши неповажними причини пропуску строку звернення до суду, проявив надмірний формалізм і невиправдану суворість у дотриманні часових обмежень, а також цілком проігнорував головні аргументи, що рівнозначно відмові позивачці з надуманих причин у доступі до правосуддя.

20. За наведеними позивачкою обставинами, які, з її погляду, указують на поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскаржуване рішення від 02 грудня 2024 року № 222/ко-24 не було опубліковане на сайті ВККС у десятиденний строк після проголошення вступної та резолютивної частин, що у свою чергу позбавило її можливості ознайомитися з його змістом та звернутись до суду з позовом у визначений законом строк.

21. Крім того, повний текст оскаржуваного рішення Комісії вона отримала

08 січня 2025 року (що підтверджується довідкою Арцизького районного суду Одеської області від 23 січня 2025 року № 1387/25-Вих). Тому саме з цією датою (коли вона дізналась про суть і мотиви, що викладені у повному тексті рішення Комісії від 02 грудня 2024 року № 222/ко-24), на думку позивачки, слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду, а не з датою проголошення його вступної та резолютивної частин.

Розгляд справи Великої Палати Верховного Суду

22. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 26 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

23. Після усунення недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2025 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 05 червня 2025 року призначила її до розгляду в порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Щодо можливості оскарження рішення ВККС про визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання, та внесення подання про її звільнення із займаної посади окремо від рішення ВРП про звільнення судді

24. За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

25. Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

26. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним зі способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

27. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року

№ 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

28. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

29. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, зокрема, актів, дій чи бездіяльності ВККС.

30. Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.

31. Згідно зі статтею 83 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

32. Частинами другою, четвертою статті 84 Закону № 1402-VIII визначено, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.

33. Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Зокрема, суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

34. Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків (частина третя статті 88 Закону № 1402-VIII).

35. Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

36. Аналіз змісту частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII свідчить, що в цій нормі йдеться про те, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією здійснити певні дії та ухвалити певне рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкових умов - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією, та разом з таким рішенням.

37. Установлення законом таких умов не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом уповноважений розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за ним відповідне рішення.

38. Відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

39. За змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року

№ 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП, зокрема й щодо звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України за поданням ВККС.

40. Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.

41. До того ж рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.

42. Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною кваліфікаційного провадження.

43. Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах кваліфікаційного провадження ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення обставин, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.

44. ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.

45. Подібний підхід неодноразово мав місце у практиці ВРП (див. зокрема, рішення від 13 лютого 2025 року № 250/0/15-25, від 04 березня 2025 року № 383/0/15-25, від 11 березня 2025 року № 480/0/15-25, від 01 травня 2025 року № 913/0/15-25, від 20 травня 2025 року № 1061/0/15-25 тощо).

46. Отже, визначальними та остаточними висновками у межах кваліфікаційного оцінювання щодо підтвердження або непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є саме висновки ВРП, які можуть спричиняти настання певних правових наслідків для судді, а не рішення ВККС, яке власне має рекомендаційний характер для ВРП.

47. Зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата Верховного Суду висновує, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення до ВРП подання про його звільнення із займаної посади можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим.

48. Дотримуючись концепції належного урядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), державні органи повинні діяти вчасно та належним і якомога послідовнішим способом. На них покладається обов`язок запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

49. З огляду на послідовність (стадійність) ухвалення остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, оскарження відповідного рішення Комісії, як вже зазначалось вище, допускається після прийняття остаточного рішення, яке уповноважена ухвалювати ВРП та разом з останнім.

50. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відтермінування дати оскарження до адміністративного суду рішення ВККС з рекомендацією про звільнення судді із займаної посади не є обмеженням чи іншим проявом порушення права судді на доступ до суду, оскільки віддалення моменту звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення Комісії з негативним для судді поданням про звільнення з посади само по собі ніяк не заперечує (не робить неможливим) права на доступ до суду.

51. З огляду на наведене рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання, та внесення до ВРП подання про його звільнення із займаної посади, не може бути окремим (самостійним) предметом оспорення, допоки не отримає актуалізації (не буде переглянуте) з боку ВРП як конституційного органу, уповноваженого законом ухвалювати остаточні рішення за рекомендаціями ВККС, висновки якого можуть, зокрема, спричиняти настання правових наслідків для судді у вигляді його звільнення з посади.

52. Іншими словами, оскаржувати рішення ВККС, ухвалене за наслідком кваліфікаційного оцінювання судді, можна лише разом (спільно) з остаточним рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією ВККС.

53. Такий підхід щодо розгляду подібних спорів у практиці є усталеним та послідовно неодноразово зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, від 20 травня 2020 року у справі № 9901/672/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/396/19, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/39/19, від 27 червня 2024 року у справі № 990/48/24, від 11 липня 2024 року у справі № 990/14/24, від 07 листопада 2024 року у справі № 990/115/24, від 27 лютого 2025 року у справі № 990/127/24 та інших.

54. Натомість протилежний підхід до розгляду подібних спорів, за якого рішення ВККС, ухвалене за наслідком кваліфікаційного оцінювання судді, може бути самостійним предметом оскарження у Верховному Суді, без здійснення процедури його розгляду зі сторони ВРП, зумовлюватиме на практиці необхідність під час розгляду ВРП такого рішення ВККС приймати до уваги ухвалене рішення Верховного Суду, яке фактично матиме характер преюдиційного для ВРП, тим самим нівелюватиме конституційні повноваження ВРП.

55. Вочевидь такий підхід позбавлятиме ВРП дискреційних повноважень щодо розгляду рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання, та внесення до ВРП подання про його звільнення із займаної посади, адже у наведеному випадку ВРП буде обмежена у варіативності прийняття власних рішень висновками Верховного Суду, сформульованими за наслідком окремого оспорення цього рішення ВККС.

Щодо першочерговості вирішення питання про належність справи до предметної юрисдикції адміністративних судів

56. Частиною першою статті 171 КАС України визначені питання, які з`ясовує суддя після одержання позовної заяви. До них віднесено, зокрема, те, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 4 частини першої статті 171 цього Кодексу), а також чи позов подано у строк, установлений законом, та чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними (пункт 5 частини першої статті 171 зазначеного Кодексу).

57. За частиною другою статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

58. Отже, процесуальний закон встановлює певний порядок дій суду після отримання позовної заяви.

59. Водночас подання позову з пропуском строку та подання позову, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, передбачають різні правові наслідки, а саме:

- залишення без руху позовної заяви та її повернення - у разі визнання судом неповажними вказаних заявником підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду (частини перша, друга статті 123 КАС України), при цьому заявник не позбавлений права знову звернутися до суду;

- відмова судом у відкритті провадження в адміністративній справі - у разі подання позову, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, що також є передумовою для відмови в подальшому у відкритті провадження при повторному зверненні особи з таким же позовом (пункт 1 частини першої, частина п`ята статті 170 КАС України).

60. Ужите законодавцем у статті 170 КАС України формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивачки виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

61. Приписи пункту 1 частини першої статті 170 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою подано позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

62. Наявність передбаченої частинами першою та другою статті 123 КАС України підстави для залишення позову без руху чи його повернення, а саме недотримання процесуального строку та відсутність підстав для його поновлення, не виключає відмову у відкритті провадження за таким позовом саме з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України.

63. Такий підхід обумовлений тим, що право на подання позову до адміністративного суду обмежене визначеною у процесуальному законі юрисдикцією адміністративних судів, недотримання правил цієї юрисдикції зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

64. Порушення перед судом питання щодо передбачених статтею 123 КАС України наслідків пропуску строку звернення до суду з позовом, який не підпадає під його юрисдикцію, однаково виключає можливість відкриття провадження за таким позовом, навіть за умови наведення заявником поважних причин його пропуску.

65. Отже, першочерговому вирішенню адміністративним судом після одержання позову підлягає саме питання, чи підлягає цей позов розгляду за правилами адміністративного судочинства, а відтак - чи є підстава для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, передбачена пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від

23 березня 2023 року у справі № 990/124/22).

66. У справі, яка переглядається, спірне рішення Комісії за своє природою є рішенням, яке не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду з підстав, наведених у цій постанові.

67. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду наведене залишив поза увагою та повернув позов ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 123 КАС України у зв`язку з пропуском процесуального строку на звернення до суду, зосередившись на оцінці поважності причин пропуску позивачкою такого строку замість першочергового вирішення питання, чи підлягає цей позов розгляду за правилами адміністративного судочинства (питання предметної юрисдикції адміністративних судів) відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 КАС України.

68. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позову

ОСОБА_1 передчасним, зробленим з порушенням вимог статті 171 КАС України.

Висновок за результатами розгляду скарги

69. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

70. Велика Палата Верховного Суду вважає допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права такими, що призвели до неправильного вирішення питання щодо можливості самостійного [без попередньої актуалізації (перегляду) з боку ВРП] оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення до ВРП подання про його звільнення із займаної посади, що, у свою чергу, є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до цього суду для вирішення питання її належності до предметної юрисдикції адміністративних судів.

71. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2025 року з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі (вирішення питання щодо предметної юрисдикції адміністративних судів).

Щодо розподілу судових витрат

72. Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

73. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись статтями 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2025 року у справі № 990/36/25 скасувати.

3. Справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Кривенда Судді: О. О. Банасько К. М. Пільков О. Л. Булейко С. О. Погрібний І. А. Воробйова О. В. Ступак О. А. Губська І. В. Ткач І. В. Дашутін О. С. Ткачук А. А. Ємець В. Ю. Уркевич С. Ю. Мартєв Н. В. Шевцова

Відповідно до частини третьої статті 321 Кодексу адміністративного судочинства України постанову оформив суддя Банасько О. О.