Постанова від 18.11.2025 по справі 613/1142/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 листопада 2025 року

м. Харків

справа № 613/1142/21

провадження № 22-ц/818/3293/25

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів:Пилипчук Н.П.,Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Смелянець К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Промінь», третя особа - Богодухівська районна військова адміністрація Харківської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування рішення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Ястребової Євгенії Богданівни на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 04 квітня 2025 року під головуванням судді Сеник О.С.,-

в с т а н о в и в:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Промінь», третя особа - Богодухівська районна військова адміністрація Харківської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Богодухівського районного управління юстиції Харківської області № 040868600180 від 04 березня 2008 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 04 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Промінь», третя особа - Богодухівська районна військова адміністрація Харківської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування рішеннявідмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Ястребова Євгенія Богданівна просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Посилається наневідповідність висновківсуду обставинамсправи,порушення судомпершої інстанціїнорм процесуальногота матеріальногоправа;зазначає,що судомпершої інстанціїне вповному обсязібуло дослідженообставини посправі. Вважає,що вказанийсудом спосібзахисту поставитьпозивача установище,за якимпорушене правоне будевідновлено.Зазначає,що договір, який визнається недійсним, на сьогодні є зареєстрованим в реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому його недійсність підлягає доведенню. Крім того, до недійсного правочину потрібно застосовувати правові наслідки, а саме, скасування державної реєстрації. До такого способу захисту як витребування майна, такі правові наслідки як скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки застосовано бути не може.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК Українив межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що попри те, що спірний договір ОСОБА_2 не підписувала та, відповідно, з істотними умовами цього договору не погоджувалась, а отже договір оренди між ОСОБА_2 та СФГ «Промінь» не є укладеним, проте обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання договору недійсним є неефективним.

Проте такий висновок суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6320882000:01:001:0112 площею 5,12 га, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 14.11.2020 року, виданим Богодухівською державною нотаріальною конторою, а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.11.2020 року (т.1, а.с.16, 17).

Вказану земельну ділянку позивач отримав у спадок від матері ОСОБА_2 , якій земельна ділянка належала на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-ХР № 002663, виданого 30.07.1999 року Дмитрівською сільською радою Богодухівського району Харківської області.

01.03.2000 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та Селянським (фермерським) господарством «Промінь» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки б/н, за умовами якого Орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку загальною площею 5,12 га, яка належить орендодавцю на підставі державного акту серії І-ХР № 002663. Цей договір укладено терміном на 5 років. Чинність цього договору автоматично продовжується на наступний термін, якщо орендодавець не пізніше ніж за 1 рік до закінчення чергового терміну дії цього одговору або за 3 місяці до збирання урожаю не повідомить у письмовій формі орендаря про припинення його дії. У разі, якщо Орендодавець вирішить поступитися належною йому земельною часткою (паєм) на користь будь-якої третьої особи, така поступка може відбутися виключно разом із правами та обов`язками Орендодавця у відповідності з цим договором. (п.п.1.1, 1.2, 1.4, п.1.6 договору) (т.1, а.с.18-19).

Вказаний договір 20.04.2000 року зареєстровано у Книзі реєстрації договорів про оренду землі Дмитрівської сільської ради за № 484.

01.01.2007 року між ОСОБА_2 (Орендодавець) та СФГ «Промінь» (Орендар) укладено договір оренди землі № 902, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в термінове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 5,12 га, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області і належить Орендодавцю на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії І-ХР № 002663, зареєстрованого за № 111 від 30.07.1999 року кадастровий номер 6320882000:01:001:0112.

Договір укладено на 25 років. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 46952,51 грн. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій, натуральній або відробітковій формі та в розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року. Передача продукції та надання послуг рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами (накладними тощо). Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору (п.п.1, 2, 4, 7, 8, 11, 36 договору).

Вказаний договір зареєстрований у Богодухівському РВ ХРФ «Центр ДЗК» 04.03.2008 року за № 040868600180 (т.1, а.с.20).

04.03.2008 року сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки та акт визначення меж земельної ділянки в натурі (т.1, а.с.22, 23).

22.03.2019 року між ОСОБА_2 (Орендодавець) та СФГ «Промінь» (Орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки № 902 від 01.01.2007 року, відповідно до якої орендна плата вноситься орендарем у грошовій та натуральній (зерновими культурами, насінням) формі та у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата, за угодою сторін, може виплачуватися у натуральній формі (товарами) за ринковими цінами, що існують на момент розрахунку та послугами, які орендар надає орендодавцеві (т.1, а.с.72).

10.06.2019 року державним реєстратором Павлівської сільської ради Богодухівського району Харківської області зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди СФГ «Промінь» на земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:01:001:0112, належну ОСОБА_2 , на підставі договору орени землі № 902 від 01.01.2007 року та додаткової угоди до договору від 22.04.2019 року (т.1, а.с.73).

Як напідставу позовнихвимог ОСОБА_1 посилався нате,що 01 березня 2000 року ОСОБА_2 (мати позивача) та СФГ «Промінь» було укладено договір б/н оренди земельної ділянки. Право власності на земельну ділянку підтверджувалось актом серії І-ХР № 002663, виданим Дмитрівської селищною радою 30 липня 1999 року та зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Павлівською сільською радою Богодухівського району Харківської області, номер запису про право власності 31971848, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1850765863208. Договір був укладений терміном на 5 років. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Позивач ОСОБА_1 14.11.21020 року отримав спадщину за заповітом після померлої матері на земельну ділянку з кадастровим номером 6320882000:01:001:0112 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на цю земельну ділянку, після чого звернувся до голови СФГ «Промінь» Васеніна А.С. із заявою про намір розірвання договору б/н від 01 березня 2000 року, як це передбачено п.1.2 договору. Однак, йому було відмовлено з тих підстав, що ОСОБА_2 01.01.2007 року підписала інший договір із СФГ «Промінь», який не передбачає дострокового розірвання, та запропонував ОСОБА_1 прийти через 7 років або звернутися до суду. Виявилося, що існує договір № 902 від 01.01.2007 року, який укладений між орендодавцем ОСОБА_2 та СФГ «Промінь», укладений на 25 років. Однак, договір № 902 від 01.01.2007 року ОСОБА_2 не підписувала. Вона про нього не знала і не могла знати. Спірний договір підписано невідомою особю від імені ОСОБА_2 .. У зв`язку з цим стверджує, що договір № 902 від 01.01.2007 між ОСОБА_2 та СФГ «Промінь» є недійсним, відповідно, державна реєстрація такого договору є також недійсною.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункти 110-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23)).

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203ЦКУкраїни передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За частиною першою статті 14ЗаконуУкраїни«Про орендуземлі» (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18цьогоЗакону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15ЗаконуУкраїни«Про орендуземлі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц). Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року у справі № 334/5347/22 (провадження № 61-11751св23) зазначено, що:

«якщо сторонане виявиласвою волюдо вчиненняправочину йдо набуттяобумовлених нимцивільних правта обов`язків,правочин єтаким,що невчинений,права таобов`язкиза такимправочином особоюне набуті,а правовідносиниза ним-не виникли.Згідно зчастиною першоюстатті 207ЦК Україниправочин вважаєтьсятаким,що вчиненийу письмовійформі,якщо йогозміст зафіксованийв одномуабо кількохдокументах (утому числіелектронних),у листах,телеграмах,якими обмінялисясторони.Частиною другоюцієї статтівизначено,що правочинвважається таким,що вчиненийу письмовійформі,якщо вінпідписаний йогостороною (сторонами).Підпис єневід`ємнимелементом,реквізитом письмовоїформи договору,а наявністьпідписів маєпідтверджувати намірита волевиявленняучасників правочину,а такожзабезпечувати їхідентифікацію.

В аспекті оцінки належності та ефективності обраного позивачем способу захисту його прав, колегія суддів вважає, що визнання зобов`язань за спірним договором оренди відсутніми, є цілком ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 , як спадкоємця померлої ОСОБА_2 .

Судом першої інстанцій правильно враховано сталу судову практику Верховного Суду щодо розгляду спорів, які виникли у зв`язку з неукладеністю правочину, та обґрунтовано зазначено про те, що неукладений договір не може бути визнаний недійсним».

Разом з тим у справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Промінь», про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. В обґрунтування позову вказав, що є спадкоємцем ОСОБА_2 ,померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Договір оренди землі від 01.01.2007 року року підписаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, оскільки вона про нього не знала та не могла знати. Виконаний у договорі від імені ОСОБА_2 , не відповідає дійсному підпису останньої.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Визнання договору недійсним є неналежним способом захисту у випадку оспорювання самого факту укладання правочину через відсутність волевиявлення (підробку підпису). Такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права шляхом визнання обов`язку за договором відсутнім.

Такий висновок викладений у постанові Верховного суду від 05 березня 2025 року у справі 554/11260/21.

Разом з тимпозивач позовні вимоги щодо визнанняобов`язку за оспорюваним договором оренди відсутнімне заявляв.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, проте не в повній мірі зазначив мотиви такої відмови.

Тому рішення суду першої інстанції слід змінити у мотивувальній частині, виклавши її мотиви у редакції цієї постанови.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст.367,368,369,376,381,382,383,384 ЦПК України

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ястребової Євгенії Богданівни задовольнити частково.

Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 04 квітня 2025 року, змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повний текст судового рішення виготовлено 21 листопада 2025 року.