Рішення від 24.11.2025 по справі 183/3164/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/3164/21

№ 2/183/551/25

24 листопада 2025 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання - Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , треті особи - Губиниська селищна рада, Перша самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Селянське (фермерське) господарство "Берегиня", приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО ОКТО" про визнання права довічного успадковуваного володіння частиною земельної ділянки в порядку спадкування за законом, визнання недійсними наказів, припинення права власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ямковий В.Ф., звернулася до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області (надалі за текстом - відповідач 1), ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач 2), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 (надалі за текстом - відповідачі 3-20), ОСОБА_21 , ОСОБА_22 (надалі за текстом - відповідачі 21-22), у якому з урахуванням уточненої редакції позовної заяви просила:

- визнати за нею право довічного успадковуваного володіння 1/2 частиною земельної ділянки площею 49,1 га, розташованої на території Губиниської селищної ради Дніпропетровської області, наданої для ведення фермерського господарства згідно з державним актом від 03.01.1993 , у порядку спадкування за законом після смерті сина - ОСОБА_23 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати недійсним наказ відповідача 1 №4-12140/15/20-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою" від 14.11.2020 яким було припинено право користування ОСОБА_24 земельною ділянкою з кадастровим номером 1223283300:01:017:002 ;

- визнати недійсними накази відповідача 1 № 4-13376/15-20-СГ від 17 грудня 2020 року; № 4-13157/15-20-СГ від 14 грудня 2020 року; № 4-13482/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13159/15-20-СГ від 14 грудня 2020 року;№ 4-13434/15-20-СГ від 18 грудня 2020 року; № 4-13155/15-20-СГ від 14 грудня 2020 року;№ 4-13151/15-20-СГ від 14 грудня 2020 року; № 4-13453/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13479/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13476/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13438/15-20-СГ від 18 грудня 2020 року; № 4-13436/15-20-СГ від 18 грудня 2020 року; № 4-13450/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13472/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13457/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13490/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року;№° 4-13439/15-20-СГ від 18 грудня 2020 року; № 4-13486/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»;

- припинити право власності відповідача ОСОБА_21 на земельні ділянки з кадастровими номерами: 1223283300:01:017:0024, 1223283300:01:017:0025, 1223283300:01:017:0013, 1223283300:01:017:0016, 1223283300:01:017:0018, 1223283300:01:017:0010, 1223283300:01:017:0009, 1223283300:01:017:0007, 1223283300:01:017:0008, припинити право власності відповідача ОСОБА_22 на земельні ділянки з кадастровими номерами 1223283300:01:017:0019, 1223283300:01:017:0012, 1223283300:01:017:0022, 1223283300:01:017:0006, 1223283300:01:017:0021, 1223283300:01:017:0023, 1223283300:01:017:0020, 1223283300:01:017:0014, 1223283300:01:017:0005,

- скасувати державну реєстрацію права користування ТОВ «АГРО ОКТО» земельними ділянками з кадастровими номерами 1223283300:01:017:0024, 1223283300:01:017:0025, 1223283300:01:017:0013, 1223283300:01:017:0016, 1223283300:01:017:0018, 1223283300:01:017:0010, 1223283300:01:017:0009, 1223283300:01:017:0007, 1223283300:01:017:0008, 1223283300:01:017:0019, 1223283300:01:017:0012, 1223283300:01:017:0022, 1223283300:01:017:0006, 1223283300:01:017:0021, 1223283300:01:017:0023, 1223283300:01:017:0020, 1223283300:01:017:0014, 1223283300:01:017:0005.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_23 , який позивачці доводиться сином, отримано право на довічне успадковувань володіння земельною ділянкою площею 49,1 га, яка розташована на території Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, для ведення фермерського господарства. На базі земельної ділянки створено Селянське (фермерське) господарство «Берегиня». ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_23 помер, спадкоємцями першої черги за законом є позивачка та донька спадкодавця - ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_23 відкрилася спадщина, у тому числі і на земельну ділянку площею 49,1 га, яка належала спадкодавцю на праві довічного успадковуваного володіння. Починаючи з 2003 року засновником С(Ф)Г «Берегиня» є ОСОБА_1 . Вищезазначеній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1223283300:01:017:002. Позивачка прийняла спадщину після смерті сина, вступила в управління та володіння спадковим майном, у тому числі і вищезазначеною земельною ділянкою. 26.09.2003 позивачці та відповідачці 2 видано свідоцтва про право на спадщину на квартиру, розташовану у м.Самар (кол.назва Новомосковськ). З метою оформлення спадкових прав на земельну ділянку позивачка звернулася до нотаріуса, проте їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю документа, що підтверджує право спадкодавця на земельну ділянку. У зв`язку з тим, що зі смертю ОСОБА_23 не відбулось припинення права на довічне успадковувань володіння земельної ділянкою, таке право перейшло до позивачки. З офіційного сайту відповідача 1 позивачці стало відомо про те, що наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-12140/15-20-СГ від 14.11.2020 було припинено право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1223283300:01:017:002. Причиною видання наказу було нецільове використання земельної ділянки, а підставою - доповідна записка та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10.11.2020 №1353-ДК/1209/АП/09/01. Зазначає, що в акті перевірки міститься посилання на наказ відповідача 1, який останнім не видавався. Крім того, акт перевірки не підписаний державним інспектором Литвиновим В.В. Відповідачем 1 допущені істотні порушення процедури проведення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, а тому перевірка є незаконною. Вважає, що з моменту створення С(Ф)Г «Берегиня» правомочності щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення фермерського господарства. Крім того, позивачеві стало відомо, що оскаржуваними наказами відповідача 1 було здійснено розпаювання вищезазначеної ділянки, затверджено проекти землеустрою щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 1223283300:01:017:0024, 1223283300:01:017:0025, 1223283300:01:017:0013, 1223283300:01:017:0016, 1223283300:01:017:0018, 1223283300:01:017:0010, 1223283300:01:017:0009, 1223283300:01:017:0007, 1223283300:01:017:0008, 1223283300:01:017:0019, 1223283300:01:017:0012, 1223283300:01:017:0022, 1223283300:01:017:0006, 1223283300:01:017:0021, 1223283300:01:017:0023, 1223283300:01:017:0020, 1223283300:01:017:0014, 1223283300:01:017:0005, на підставі яких зареєстровано право власності на вказані земельні ділянки за відповідачами 3-20. Оскаржувані накази видано на підставі заяв, поданих 11 грудня 2020 року від імені ОСОБА_25 , однак до них не додано документів на підтвердження повноважень останнього. Крім того, проекти землеустрою на спірні земельні ділянки до Державного фонду кадастрової документації не надходили. Строк розроблення проектів землеустрою з урахуванням їх кількості викликає у позивача сумніви щодо правомірності дій відповідачів та фактично свідчить про незаконність передачі вищезазначених земельних ділянок із державної власності у приватну власність. У подальшому, вищезазначені 18 земельних ділянок були відчужені за окремими нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу на користь ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , які передали їх у користування на правах оренди ТОВ «АГРО ОКТО». Посилаючись на те, що наказ відповідача 1 від 14.11.2020 №4-12140/15-20-СГ «Про припинення права користування земельною ділянкою» виданий з порушенням вимог чинного законодавства, вважає що оскаржувані накази відповідача щодо затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність відповідачам 3-20, теж є недійсними та підлягають скасуванню. Також, право власності відповідачів 20,21 на земельні ділянки підлягає визнанню припиненим, а державна реєстрація права оренди ТОВ «АГРО-ОКТО» підлягає скасуванню, оскільки порушує права позивачки на земельну ділянку.

13.10.2021 від відповідача 1 надійшов відзив, у якому просить у позові відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №1353-13-ДК від 11.10.2020, організовано державний контроль за дотриманням земельного законодавства, за результатами якого проведено перевірку та установлено, що земельна ділянка площею 35,6 га на території Мар`янівської сільської ради, що раніше передавалася на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею ОСОБА_23 не використовується за цільовим призначенням. Наказом № 4-12140/15-20-СГ від 14.11.2020 право користування земельною ділянкою державної форми власності площею 35,6000 га з кадастровим номером 1223283300:01:017:002, яка перебувала у користуванні ОСОБА_23 - припинено. Наказ прийнято відповідно до чинного законодавства на підставі акту перевірки №1353/ДК/1209/АП/01/-20 від 10.11.2020. 10.12.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 1223283300:01:017:002 переміщена до архівного шару у результаті поділу на земельні ділянки з кадастровими номерами: 1223283300:01:017:0024, 1223283300:01:017:0025, 1223283300:01:017:0013, 1223283300:01:017:0016, 1223283300:01:017:0018, 1223283300:01:017:0010, 1223283300:01:017:0009, 1223283300:01:017:0007, 1223283300:01:017:0008, 1223283300:01:017:0019, 1223283300:01:017:0012, 1223283300:01:017:0022, 1223283300:01:017:0006, 1223283300:01:017:0021, 1223283300:01:017:0023, 1223283300:01:017:0020, 1223283300:01:017:0014, 1223283300:01:017:0005, власниками яких є ОСОБА_22 та ОСОБА_21 , та які останні передали в оренду ТОВ «Агро Окто». При прийнятті наказу про припинення права користування земельною ділянкою відповідач діяв в межах компетенції та у відповідності до чинного законодавства України.

Інші відповідачі правом на подання позову не скористалися. Треті особи пояснень щодо справи не надавали.

Рух справи.

16.02.2022 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 у новій редакції, про що постановлено ухвалу.

Ухвалою суду від 21.11.2022 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 10.04.2023 замінено третю особу Мар`янівську сільську раду на її правонаступника - Губиниську селищну раду Самарівського району Дніпропетровської області.

На підставі ухвали від 30.11.2023 суд повернувся до стадії підготовчого провадження, у справі призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 24.01.2024 прийнято до розгляду позовну заяву у новій редакції.

Ухвалою суду від 22.01.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судове засідання, яким завершено розгляд справи позивачка та її представник не з`явилися, подали заяви про розгляд справи без їх участі. У судовому засіданні, яке відбулося 04.09.2025 представник позивачки - адвокат Ямковий В.Ф. підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні заперечував проти позову та просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на правомірність дій Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Представник відповідача ОСОБА_22 - адвокат Тетришна К.О. у судовому засіданні просила відмовити у позові, посилаючись на безпідставність позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_21 - адвокат Романцов М.В. у судове засідання не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що договір з відповідачем укладено лише 13.11.2025. Ухвалою суду, постановленою без оформлення окремого документа, у задоволенні клопотання відмовлено. При цьому судом ураховано, що відповідач ОСОБА_21 належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи; справа перебуває у провадженні суду більше чотирьох років, отже відповідач не був позбавлений можливості отримати правничу допомогу та реалізувати свої процесуальні права.

Інші учасники справи у судове засідання повторно не з`явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Фактичні обставини справи, установлені судом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_23 , який позивачці доводився сином (т.1 а.с.31,32).

Після смерті ОСОБА_23 14.04.2000 Новомосковською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №208/2000 на підставі заяв матері померлого - ОСОБА_1 та доньки померлого - ОСОБА_2 (т.4 а.с.57, т.6 а.с.65-81). Спадкоємцям у рівних частках видано свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке не є предметом спору у даній справі. Відомості про інших спадкоємців у матеріалах спадкової справи відсутні.

Крім того, 16.04.2021 ОСОБА_1 повторно звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_23 , на підставі якої заведено спадкову справу №48/2021 (номер у спадковому реєстрі 67521408). У поданій заяві просить видати свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 35,6000 га, кадастровий номер 1223283300:01:017:002 (а.с.52-56 т.1).

Постановою нотаріуса від 16.04.2021 позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку з тієї підстави, що спадкоємець не надав оригінал документа, що підтверджує право власності померлого ОСОБА_23 на земельну ділянку, а також не надано доказів про вступ спадкоємця в управління або володіння спадковим майном.

З копій спадкових справ убачається, що після смерті ОСОБА_23 , є два спадкоємці за законом першої черги, які своєчасно прийняли спадщину після його смерті подавши до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

Щодо набуття спадкодавцем спірної земельної ділянки, судом установлено таке.

На підставі рішення Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 07 серпня 1992 року, ОСОБА_23 передано у довічне успадковуване володіння 49,1 гектарів землі в межах згідно з планом землеволодіння. Землю надано у довічне успадковуване володіння для організації фермерського господарства, що підтверджується державним актом від 03.01.1993, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №486 (т.1 а.с.17-21). Оригінал державного акту наявний у позивачки було оглянуто у судовому засіданні.

На підставі зазначеного державного акту та рішення сільської ради за ОСОБА_23 29.08.2019 зареєстровано у Державному земельному кадастрі право постійного користування земельною ділянкою площею 35,6000 га з кадастровим номером 1223283300:01:017:002, форма власності - державна (т.1 а.с.22).

Згідно з розпорядженням представника Президента А.Білика №375 від 01.09.1992 зареєстровано фермерське господарство гр. ОСОБА_23 (т.6 а.с.75).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.01.2020, сформованого за заявою ОСОБА_26 , земельна ділянка з кадастровим номером 1223283300:01:017:002 зареєстрована за ОСОБА_23 ; документ, який є підставою для виникнення права - Рішення органу місцевого самоврядування рішення Мар`янівської сільської ради від 07.08.1993; документ що посвідчує право від 03.01.1993 (т.1 а.с.22-24).

17.04.2003 Новомосковською районною Державною адміністрацією зареєстровано С(Ф)Г «Берегиня», головою та засновником якого є ОСОБА_1 (т.1 а.с.25-30).

10.11.2020 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Дніпропетровській області Литвиновим В.В. складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства №1353-ДК/1209/АР/09/01-20 (т.1 а.с.229-231). Об`єктом перевірки була земельна ділянка площею 35,6 га, яка передана у постійне користування ОСОБА_23 для ведення фермерського господарства на території Мар`янівської сільської ради Новомосковського району на підставі державного акту від 03.01.1993. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1223283300:01:017:002. За виїздом на місце шляхом візуального обстеження встановлено, що земельна ділянка не використовується для ведення фермерського господарства (в наявності залишки сільськогосподарських культур, бур`яни, чагарники та паросль дерев).

Наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-12140/15/20-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою", виданим на підставі вищезазначеного акту, припинено ( ОСОБА_23 ) право користування земельною ділянкою державної форми власності сільськогосподарського призначення площею 35,6000 га кадастровий номер 1223283300:01:017:002, яка перебуває у користуванні для ведення фермерського господарства на підставі Державного акту від 03.01.1993 що розташована за межами населеного пункту Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області у зв`язку із її нецільовим використанням. (т.1 а.с.41)

10.12.2020 відповідачі 3-20, в інтересах яких діяв представник - ОСОБА_25 , звернулися до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області із заявами, кожен окремо, про затвердження розробленої документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для сільськогосподарського призначення за межами неселеного пункту, яка знаходиться на території Мар`янівської сільської ради Новомосковського району із земель державної власності у межах норми безоплатної приватизації (т.1 а.с.236,238,240,242,244,246,248,250,252,254,256,258,260,262,264,266,268,270).

Наказами ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-13376/15-20-СГ від 17 грудня 2020 року; № 4-13157/15-20-СГ від 14 грудня 2020 року; № 4-13482/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13159/15-20-СГ від 14 грудня 2020 року;№ 4-13434/15-20-СГ від 18 грудня 2020 року; № 4-13155/15-20-СГ від 14 грудня 2020 року;№ 4-13151/15-20-СГ від 14 грудня 2020 року; № 4-13453/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13479/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13476/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13438/15-20-СГ від 18 грудня 2020 року; № 4-13436/15-20-СГ від 18 грудня 2020 року; № 4-13450/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13472/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13457/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року; № 4-13490/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року;№° 4-13439/15-20-СГ від 18 грудня 2020 року; № 4-13486/15-20-СГ від 21 грудня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» передано у приватну власність відповідачів 3-20 земельні ділянки з кадастровими номерами 1223283300:01:017:0024, 1223283300:01:017:0025, 1223283300:01:017:0013, 1223283300:01:017:0016, 1223283300:01:017:0018, 1223283300:01:017:0010, 1223283300:01:017:0009, 1223283300:01:017:0007, 1223283300:01:017:0008, 1223283300:01:017:0019, 1223283300:01:017:0012, 1223283300:01:017:0022, 1223283300:01:017:0006, 1223283300:01:017:0021, 1223283300:01:017:0023, 1223283300:01:017:0020, 1223283300:01:017:0014, 1223283300:01:017:0005, затверджено проекти землеустрою щодо відведення відповідних земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, та надано відповідачам 3-20, у власність вищезазначені земельні ділянки, площею по 2,0000 га, кожному окремо, із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства (т.1 а.с.142-159).

У подальшому, відповідачі 3-20, від імені кожного з яких діяв представник за довіреністю ОСОБА_25 , відчужили належні їм земельні ділянки на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі продажу, а саме: ОСОБА_21 набув право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 1223283300:01:017:0024, 1223283300:01:017:0025, 1223283300:01:017:0013, 1223283300:01:017:0016, 1223283300:01:017:0018, 1223283300:01:017:0010, 1223283300:01:017:0009, 1223283300:01:017:0007, 1223283300:01:017:0008; відповідачка ОСОБА_22 набула право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1223283300:01:017:0019, 1223283300:01:017:0012, 1223283300:01:017:0022, 1223283300:01:017:0006, 1223283300:01:017:0021, 1223283300:01:017:0023, 1223283300:01:017:0020, 1223283300:01:017:0014, 1223283300:01:017:0005 (т.1 а.с 160-171, 191-208),

Як убачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вищезазначені земельні ділянки перебувають в оренді у ТОВ «АГРО ОКТО», строк дії оренди - 7 років, до 06-08 липня 2028 року (т.1 а.с 160-171).

У доповідних записках, складених на ім`я в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14.01.2022 зазначено, що проекти землеустрою на земельні ділянки з кадастровими номерами 1223283300:01:017:0024, 1223283300:01:017:0025, 1223283300:01:017:0013, 1223283300:01:017:0016, 1223283300:01:017:0018, 1223283300:01:017:0010, 1223283300:01:017:0009, 1223283300:01:017:0008, 1223283300:01:017:0007, 1223283300:01:017:0024, 1223283300:01:017:0019, 1223283300:01:017:0012, 1223283300:01:017:0022, 1223283300:01:017:0006, 1223283300:01:017:0021, 1223283300:01:017:0023, 1223283300:01:017:0020, 1223283300:01:017:0014, 1223283300:01:017:0005розроблені ФОП Костюкова до Державного фонду документації із землеустрою не надходили (т.1 а.с.233,234).

До правовідносин, що виникли між сторонами, за установлених судом обставин, підлягають застосуванню такі норми права.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року передбачав існування специфічного речового права на земельну ділянку та можливість для фізичних осіб бути суб`єктами права довічного успадковуваного володіння землею.

Так, відповідно до статті 6 цього Кодексу громадянам у довічне успадковуване володіння могли надаватися землі для ведення селянського (фермерського господарства).

Вказане положення було продубльовано у частині першій статті 50 цього Кодексу, відповідно до якої громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Разом із тим, ЗК України № 2196-XII у редакції від 13 березня 1992 року виключив згадку про право довічного успадковуваного володіння та передбачав надання земель лише у постійне та тимчасове користування.

Нова редакція ЗК України, введена Законом України № 2196-XII від 13 березня 1992 року, яка серед умов та порядку надання земель для ведення селянського (фермерського) господарства не передбачала такого виду прав на земельну ділянку, як довічне успадковуване володіння землею, набрала чинності 16 травня 1992 року.

Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР, який діяв на час відкриття спадщини, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно зі статтею 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

За змістом статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що її син ОСОБА_23 за життя набув земельну ділянку в довічне успадковане володіння, і таке право перейшло до неї у порядку спадкування за законом.

У постанові від 20 листопада 2019 року в справі № 365/54/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом не може бути позбавлена права на таке володіння. Дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статей 22 та 23 ЗК Української РСР (у редакції, чинній на час прийняття рішення Мар`янівською сільською радою від 07.08.1992) право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий ОСОБА_23 зареєстровано у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння за №486 (т.1 а.с.18).

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201-XII, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Закон України «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР» № 2196-XII від 13 березня 1992 року (який набрав чинності 16 травня 1992 року) виключив згадку про право довічного успадковуваного володіння та передбачив надання земель лише в приватну власність або в постійне та тимчасове користування.

Втім, виключення з Кодексу правил про право довічного успадковування володіння не означало припинення цього права, як і не було передбачено його автоматичного переходу в іншу організаційну форму. Як суб`єктивне право, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, що виникло свого часу відповідно до закону, могло бути припинене лише з підстав, передбачених законом, проте в законі таких підстав наведено не було.

Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Разом з тим рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп положення пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визнано неконституційними.

За таких обставин особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом, не може бути позбавлена права на таке володіння.

На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право.

Право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, а тому, враховуючи, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, від якого Велика Палата Верховного Суду не відступила і в постанові від 23 червня 2020 року

у справі № 179/1043/16-ц, та застосовано в постановах Верховного Суду

від 29 січня 2020 року у справі № 663/2123/16-ц, від 14 квітня 2021 року

у справі № 311/706/18.

Установлено, що рішенням Мар`янівської сільської ради народних депутатів від 07 серпня 1992 року ОСОБА_23 у довічне успадковане володіння було передано спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Вказане рішення у встановленому законом порядку не визнане недійсним, не скасоване та є чинним.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення про передачу земельної ділянки), сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

На підставі рішення сільської ради земельна ділянка була відведена в натурі в користування ОСОБА_23 , що підтверджується відповідним планом (т.1 а.с.18 зворот, 19).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (стаття 21 ЦК України).

Враховуючи, що рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_23 не визнавалося не дійсним, до позивачки ОСОБА_1 як до однієї із двох спадкоємців першої черги перейшло право володіння на 1/2 частиною земельної ділянки.

Подібні висновки щодо набуття спадкодавцем права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою після набрання чинності Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 року наведено у Постановах Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 619/4204/20, від 03 липня 2024 року у справі № 619/5731/21.

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 904/9070/21 зазначено, що спірні правовідносини відбувались у 1993 році, в період значних змін у законодавчому регулюванні земельних правовідносин, зміни юридичних титулів, недостатнього рівня юридичної обізнаності не тільки населення, а й посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, формування нових органів державної влади, а отже певної юридичної та компетенційної невизначеності, що, природно, впливало й на рівень правозастосування в цій сфері.

У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку про те, що дії органу, який діяв від імені держави та допустив помилку щодо неналежної форми державного акту, не можуть бути покладені у вину тільки особи, якій видано такий державний акт.

Оцінюючи доводи позивача про неправомірність перевірки земельного законодавства та наказу про припинення права користування земельною ділянкою, суд зазначає таке.

Статтею 141 ЗК України передбачено вичерпний перелік підстав припинення права користування землею, до яких належать: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом публічно-приватного партнерства або об`єктом концесії;з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами);и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Суд зауважує, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання останніх за цільовим призначенням (пункт "а" частини 1 статті 91, пункт "а" частини 1 статті 96 ЗК України). Аналогічний обов`язок визначений в абзаці 10 статті 35 Закону України "Про охорону земель".

Як уже зазначалося, ст. 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

У постанові 924/88/22 від 07.02.2023 Верховний Суд звернув увагу на те, що з прийняттям у 2001 році Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002, законодавець змінив підхід до співвідношення змісту поняття "невикористання земельної ділянки" та "використання землі не за цільовим призначенням".

В акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства №1353-ДК/1209/АР/09/01-20, на підставі якого винесено наказ №4-12140/15/20-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою", зазначено, що спірна земельна ділянка не використовується для ведення фермерського господарства (в наявності залишки сільськогосподарських культур, бур`яни, чагарники та паросль дерев).

При цьому поняття "невикористання земельної ділянки за призначенням" та "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" різні за правовою природою, останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування.

Отже, за змістом приписів ст. 141 ЗК України невикористання земельної ділянки не є самостійною підставою припинення права користування нею.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 918/119/21, від 29.09.2021 у справі № 911/2259/19, від 04.04.2019 у справі № 922/324/17, від 25.03.2020 у справі № 715/214/17-ц, від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 та від 12.08.2021 у справі № 904/2166/20 (904/5835/20).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ №4-12140/15/20-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою" є безпідставним та таким, що порушує права землекористувача ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_23 .

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до глави 29 цього Кодексу.

Глава 29 ЦК України, в тому числі, регулює поняття негаторних і віндикаційних способів захисту.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав».

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 зазначала, що спірні земельні ділянки сформовані із земельної ділянки площею 49,1 га, яка передана ОСОБА_23 у довічне успадковуване володіння. Спірні земельні ділянки були передані у власність вісімнадцяти особам в розмірі по 2,0000 га кожній особі, для ведення особистого селянського господарства без законного попереднього вилучення землі з її користування, оскільки рішення відповідача 1 про припинення права користування земельної ділянки є недійсним.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Як встановлено судом до 2020 року, до передачі цієї земельної ділянки у власність сімнадцяти особам, вказаною земельною ділянкою користувалася ОСОБА_1 та її ФГ «Берегиня».

З огляду на наведене суд дійшов висновку про те, що право позивача на довічне успадковуване володіння 1/2 частиною спірної земельної ділянки площею 49,1 га на час звернення із позовом до суду не припинилося, та надана ОСОБА_23 в 1992 році на праві довічного успадковуваного володіння земля, вибула із володіння ОСОБА_1 не з її волі.

Враховуючи викладене, ефективним способом захисту прав позивача є витребування земельних ділянок з кадастровими номерами 1223283300:01:017:0024, 1223283300:01:017:0025, 1223283300:01:017:0013, 1223283300:01:017:0016, 1223283300:01:017:0018, 1223283300:01:017:0010, 1223283300:01:017:0009, 1223283300:01:017:0007, 1223283300:01:017:0008, 1223283300:01:017:0019, 1223283300:01:017:0012, 1223283300:01:017:0022, 1223283300:01:017:0006, 1223283300:01:017:0021, 1223283300:01:017:0023, 1223283300:01:017:0020, 1223283300:01:017:0014, 1223283300:01:017:0005 на користь позивача з незаконного володіння відповідачів ОСОБА_21 , ОСОБА_22 .

У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09 лютого 2022 року в справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.43-8.46 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16 та від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (підпункт 8.46), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (підпункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (пункт 155).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Суд звертає увагу на те, що у пункті 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) наголошено на тому, що Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16.

Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14).

Тобто якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна (земельних ділянок), оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Виходячи з зазначеного, визнання недійсними наказів про затвердження проектів землеустрою та надання земельних ділянок у власність та про припинення права власності не підлягають задоволенню, у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.

Крім того, положеннями частин 1 та 2 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина 4 статті 79-1 вказаного Кодексу).

Згідно ч.6 ст.16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок ; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки (абзаци 2, 4 ч.10 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Згідно частини першої статті 27 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у разі поділу або об`єднання земельних ділянок запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки скасовуються, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається. У Поземельній книзі на земельні ділянки, сформовані в результаті поділу або об`єднання земельних ділянок, здійснюється запис про такий поділ чи об`єднання із зазначенням скасованих кадастрових номерів земельних ділянок.

У разі поділу або об`єднання земельних ділянок первинна земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується.

На підставі досліджених доказів судом установлено, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 1223283300:01:017:0024, 1223283300:01:017:0025, 1223283300:01:017:0013, 1223283300:01:017:0016, 1223283300:01:017:0018, 1223283300:01:017:0010, 1223283300:01:017:0009, 1223283300:01:017:0007, 1223283300:01:017:0008, 1223283300:01:017:0019, 1223283300:01:017:0012, 1223283300:01:017:0022, 1223283300:01:017:0006, 1223283300:01:017:0021, 1223283300:01:017:0023, 1223283300:01:017:0020, 1223283300:01:017:0014, 1223283300:01:017:0005 утворилися у результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1223283300:01:017:002.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 1223283300:01:017:002 припинила своє існування як об`єкт цивільних прав.

Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити в повному обсязі у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту його прав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, за відмови у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у сумі 1816 грн. (т.1 а.с.14) залишаються покладеними на нього ж. За подання уточненої позовної заяви ухвалою суду позивачку звільнено від сплати судового збору, тому в цій частині судові витрати слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 39835428, адреса: 49006 м.Дніпро, вул.Філософська, 39А;

відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ;

відповідач - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ;

відповідач - ОСОБА_5 , РНОКПП не відомий, адреса: АДРЕСА_5 ;

відповідач - ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_6 ;

відповідач - ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_7 ;

відповідач - ОСОБА_8 , РНОКПП не відомий, адреса: АДРЕСА_8 ;

відповідач - ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_9 ;

відповідач - ОСОБА_10 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_10 ;

відповідач - ОСОБА_11 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_3 ;

відповідач - ОСОБА_12 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_11 ;

відповідач - ОСОБА_13 , РНОКПП НОМЕР_11 , адреса: АДРЕСА_12 ;

відповідач - ОСОБА_14 , РНОКПП НОМЕР_11 , адреса: АДРЕСА_13

відповідач - ОСОБА_15 , РНОКПП НОМЕР_12 , адреса: АДРЕСА_14 ;

відповідач - ОСОБА_27 , РНОКПП НОМЕР_13 , адреса: АДРЕСА_15 ;

відповідач - ОСОБА_17 , РНОКПП НОМЕР_14 , адреса: АДРЕСА_13 ;

відповідач - ОСОБА_18 , РНОКПП НОМЕР_15 , адреса: АДРЕСА_13 ;

відповідач - ОСОБА_19 , РНОКПП НОМЕР_16 , адреса: АДРЕСА_16 ;

відповідач - ОСОБА_20 , РНОКПП НОМЕР_17 , адреса: АДРЕСА_17 ;

відповідач - ОСОБА_21 , РНОКПП НОМЕР_18 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_18 ;

відповідач - ОСОБА_22 , РНОКПП НОМЕР_19 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_18 ;

третя особа - Губиниська селищна рада, код ЄДРПОУ 04338457, місцезнаходження:51250, Дніпропетровська область, Самарівський район, селище Губиниха, вул.Шевченка, 16;

третя особа - Перша самарівська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 02891109; місцезнаходження: Дніпропетровська область, м.Самар, вул.Гетьманська,22;

третя особа - Селянське (фермерське) господарство "Берегиня", код ЄДРПОУ 32286674, місцезнаходження: 51237 Дніпропетровська область, Самарівський район, с.Мирне, вул.Осіння,27;

третя особа - приватний нотаріус Солошенко Юлія Володимирівна, місцезнаходження: 49000 м.Дніпро, вул.Шевченка,11 прим.59;

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО ОКТО», код ЄДРПОУ 43247585, місцезнаходження за адресою: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 8/120.

Повне судове рішення складено і підписано 24 листопада 2025 року .

Суддя Оладенко О.С.