Постанова

від 16.01.2008 по справі 68/19-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

68/19-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 січня 2008 р.                                                                                    № 68/19-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:          

головуючого - судді                                                       Кривди Д.С,

суддів                                             Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.  

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача:         Левкович Л.А.

від відповідача:    не з'явився

розглянувши  касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет”

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.10.2007р.  

у справі № 68/19-06/379/13  Господарського суду Київської області

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет”

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна”

про стягнення 21163,61 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” про стягнення 21163,61грн., в т.ч. вартість безпідставно отриманих паливно-мастильних матеріалів у розмірі 10960,76грн., сума безпідставно отриманих коштів у розмірі 8000грн. та процентів у розмірі 2202,85грн. за користування грошовими коштами.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.04.2006р. (суддя Т.П.Карпечкін) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” задоволено повністю: стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” 18960,76грн. заборгованості, 2202,85грн. процентів, витрати по сплаті держмита у розмірі 211грн. та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Київської області від 12.07.2006р., Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” подало апеляційну скаргу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.07.2006р. (судді: Г.М.Андрейцева, В.О.Швець, Н.І.Зеленіна) апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” задоволено частково, рішення Господарського суду Київської області від 12.07.2006р. скасовано частково, позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” 18960,76грн. заборгованості, 189,61грн. витрат по сплаті держмита та 105,72грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” 11,01грн. витрат по сплаті держмита за подання апеляційної скарги.

Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” подало касаційну скаргу.

Постановою Вищого господарського суду від 18.10.2006р. касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна”  задоволено частково: рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2006р.  та постанову  Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.07.2006р. у справі №68/19-06 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

За новим розглядом справи, якій присвоєно номер № 68/19-06/379/13, рішенням Господарського суду Київської області від 15.03.2007р. (суддя С.Ю.Наріжний) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Київської області від 15.03.2007р., Товариство з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” подало апеляційну скаргу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.10.2007р. (судді: Т.О.Писана, Г.І.Мостова, Л.М.Мазур) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” задоволено частково: рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2007р. скасовано частково, позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” 8000грн. безпідставно отриманих коштів, 80грн. витрат по сплаті державного мита, 44,60грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” 40,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2007р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.10.2007р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Свою вимогу Товариство з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” мотивує тим, що господарським судом попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” підлягає задоволенню частково.

Господарським судом встановлено:

11.03.2002р. ВАТ КБМП “Шляхобуд” та відповідач намагались укласти договір, проте даний договір ВАТ КБМП “Шляхобуд”  підписано не було. Проте, на виконання умов договору ВАТ КБМП “Шляхобуд” поставило відповідачу паливно-мастильні матеріали на суму 10960,76 грн.  та перерахувало на розрахунковий рахунок кошти в розмірі 8000грн. за сільськогосподарську продукцію.

01.02.2005р. між ВАТ КБМП “Шляхобуд” та позивачем укладено договір про відступлення права вимоги, за яким позивач набув права вимоги належного ВАТ КБМП “Шляхобуд” за договором від 11.03.2002р.  25.08.2005р. КБМП “Шляхобуд” та позивачем уклали додаткову угоду до договору від 01.02.2005р., якою було розширено коло прав позивача.

Згідно ст. 44 ЦК Української РСР, яка діяла на час укладення вищезгаданого договору, повинні укладатись у письмовій формі, зокрема, угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Оскільки, як встановлено господарським судом, ВАТ КБМП “Шляхобуд” здійснив виконання зазначеного договору, який ним підписано не було, а відповідач це виконання за договором прийняв, то висновок господарського суду щодо намагання сторін укласти договір є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки сторони цей договір уклали та приступили до його виконання.

Наслідки недодержання простої письмової форми на час укладення вищезгаданого договору були встановлені ст. 46 ЦК Української РСР, якою встановлено, що недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Таким чином, недодержання вимог щодо письмової форми угоди тягне її недійсність. Проте, господарським судом попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо визнання недійсною даної угоди у встановленому законом порядку.

Презумпція правомірності правочину встановлена ст. 204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Господарським судом встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 12.08.2005р. у справі № 110/15-05 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” про стягнення 33548,70грн. встановлено обставини щодо не укладення договору ВАТ КБМП “Шляхобуд” та відповідачем 11.03.2002р.

Правила щодо захисту прав та інтересів судом встановлені ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України, яким передбачено способи захисту прав та інтересів осіб, право яких порушено. Зокрема, таким способом захисту є визнання господарських угод недійсними з підстав, передбачених законом. Отже, такий спосіб захисту права як визнання договору неукладеним чинним законодавством не передбачений.

Оскільки господарським судом попередніх інстанцій не встановлено, що предметом спору у справі № 110/15-05 був договір, укладений 11.03.2002р. між ВАТ КБМП “Шляхобуд” та відповідачем, який ВАТ КБМП “Шляхобуд” або відповідач оспорювали, не встановлено і обставин щодо правової оцінки даного договору господарським судом з відповідними висновками в  резолютивній частині рішення згідно вимог ст. 84 ГПК України, то посилання господарського суду на вищезгадане судове рішення є таким, що порушує вимоги ст. 35 ГПК України.

Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави встановлені ст. 1212 ЦК України, згідно ч. 1 та ч. 3 якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки договір, укладений між ВАТ КБМП “Шляхобуд” та відповідачем 11.03.2002р., виконувався сторонами за договором та у встановленому законом порядку ВАТ КБМП “Шляхобуд” і відповідачем недійсним не визнаний, то відповідач одержав паливно-мастильні матеріали та кошти на підставах договору і ця підстава згодом не відпала.

За таких обставин, позов щодо стягнення вартості безпідставно отриманих паливно-мастильних матеріалів та суми безпідставно отриманих коштів та процентів за користування грошовими коштами задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом норми матеріального та процесуального права було порушено, то прийняті у даній справі судові рішення підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2 ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2007р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.10.2007р. у справі № 68/19-06/379/13 скасувати.

В позові відмовити.

Головуючий - суддя                                                       Кривда Д.С.

судді                                                                                Жаботина Г.В.

                                                                                        Уліцький А.М.