Постанова

від 18.10.2006 по справі 68/19-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

68/19-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

18 жовтня 2006 р.                                                                                   № 68/19-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:          

головуючого - судді                                                       Кривди Д.С.,

суддів                                              Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача:        не з'явився

від відповідача:    Крук В.В.

розглянувши  касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна”

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.07.2006р.

у справі № 68/19-06 Господарського суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет”

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна”

про стягнення 21163,61 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” про стягнення 21163,61 грн., в т.ч. вартість безпідставно отриманих паливно-мастильних матеріалів у розмірі 10960,76 грн., сума безпідставно отриманих коштів у розмірі 8000,00 грн. та процентів у розмірі 2202,85 грн. за користування грошовими коштами.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.04.2006р. (суддя Т.П,Карпечкін) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” задоволено повністю, стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” 18960,76 грн. заборгованості, 2202,85 грн. процентів, витрати по сплаті держмита у розмірі 211,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Київської області від 12.07.2006р., Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” подало апеляційну скаргу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.07.2006р. (судді: Г.М.Андрейцева, В.О.Швець, Н.І.Зеленіна) апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” задоволено частково, рішення Господарського суду Київської області від 12.07.2006р. скасовано частково, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” 18960,76 грн. заборгованості, 189,61 грн. витрат по сплаті держмита та 105,72 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” 11,01 грн. витрат по сплаті держмита за подання апеляційної скарги.

Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12.07.2006р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.07.2006р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволені позовних вимог. Свою вимогу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” мотивує тим, що господарським судом попередніх інстанцій порушено норми матеріального права.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” підлягає задоволенню частково.

Господарським судом встановлено :

- ВАТ КБМП “Шляхобуд” та СТОВ Агрофірма “Руна” 11.03.2002р. намагались укласти договір. На виконання умов договору ВАТ КБМП “Шляхобуд” поставило СТОВ Агрофірмі “Руна” паливно-мастильні матеріали на суму 10960,76 грн.  та перерахувало на розрахунковий рахунок кошти в розмірі 8000,00 грн. за сільськогосподарську продукцію. Факт поставки продукції та перерахування коштів встановлений рішенням Господарського суду Київської області від 12.08.2005 року.

- Рішенням Господарського суду Київської області від 12.08.2005р. за позовом ТОВ “Пріорітет” до СТОВ Агрофірми “Руна” про стягнення 33548,70 грн. штрафних санкцій за договором від 11.03.2002р., зазначений договір визнано неукладеним та в задоволенні позову відмовлено.

Проте, встановивши обставину, що договір визнано неукладеним, а отже сторони не могли здійснювати виконання договору, та те що сторони почали виконувати договір, а отже сторони його уклали господарський суд допустив неповне з'ясування обставин, що необхідні для вирішення даного спору.

Права господарського суду щодо прийняття рішення встановлені ст. 83 ГПК України, згідно якої господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно ст. 84 ГПК України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення). В резолютивній частині рішення вказується про визнання договору недійсним у випадках, передбачених у пункті 1 статті 83 цього Кодексу. Проте, господарським судом не було досліджено та встановлено обставин щодо факту визнання судом договору від  11.03.2002р., який уклали ВАТ КБМП “Шляхобуд” та СТОВ Агрофірма “Руна” недійсним, що свідчить про неповне з'ясування обставин справи, необхідних для вирішення даного спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК Української РСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно ст. 41 ЦК Української РСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Проте,  господарський суд встановивши, що ВАТ КБМП “Шляхобуд” та СТОВ Агрофірма “Руна” 11.03.2002р. “намагались укласти” договір господарський суд в порушення ст. ст. 32, 34, 36, 43 ГПК України щодо дослідження та оцінки доказів, не дав правової оцінки виниклим правовідносинам та не встановив, які права та обов'язки набули ВАТ КБМП “Шляхобуд” та СТОВ Агрофірма “Руна.

Відповідно до п.п. 1, 2   ст. 1212 ЦК України  особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Проте, задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна” на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет” 18960,76 грн., господарський суд в порушення ст. ст. 32, 34, 36, 43 ГПК України не дослідив обставини щодо підстав зберігання відповідачем майна.

Отже, наведене свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України  щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України                             

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Руна”  задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2006р.  та постанову  Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.07.2006р. у справі №68/19-06 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Головуючий - суддя                                                       Кривда Д.С.

судді                                                                                Жаботина Г.В.

                                                                                                    Уліцький А.М.