Постанова від 18.11.2025 по справі 905/221/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2025 року

м. Київ

cправа № 905/221/23 (905/126/25)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О. В. - головуючого, Огородніка К. М., Погребняка В. Я.,

за участі секретаря судового засідання Аліференко Т. В.

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

та рішення Господарського суду Донецької області (суддя Левшина Г. В.) від 02.07.2025

на постанову Східного апеляційного господарського суду (головуючий - Стойка О. В., судді: Гребенюк Н. В., Попков Д. О.) від 08.09.2025

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клайпед Груп" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Клайпед Груп" ОСОБА_1

про стягнення лізингових платежів, сплачених рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за договором фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4К16052ЛИ, в сумі 3 103 150 грн 40 коп.

у справі за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Клайпед Груп"

про визнання банкрутом.

Учасники справи:

представник позивача - не з`явився;

представник відповідача - Іванова С. О., адвокат.

Представник третьої особи - не з`явився.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 30.05.2023 Господарський суд Донецької області ухвалив відкрити за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Кредитор) провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Клайпед Груп" (далі - Боржник) в порядку, передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном та призначити розпорядником майна Боржника арбітражного керуючого Слостіна А. Г. тощо.

22.04.2024 Господарський суд Донецької області постановив визнати Боржника банкрутом, відкрити ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатором Боржника арбітражного керуючого Слостіна А. Г.

1.2. 11.02.2025 Боржник в особі ліквідатора арбітражного керуючого Слостіна А. Г. (далі - Позивач) звернувся з позовом про стягнення з Кредитора (далі - Відповідач, Банк) на користь Позивача 3 103 150 грн 40 коп., сплачених ним лізингових платежів в рахунок оплати вартості об`єкта лізингу за договором фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4К16052ЛИ (далі - Договір).

1.3. Позов обґрунтований обов`язком Відповідача повернути спірну суму сплачених Позивачем за Договором лізингових платежів у відшкодування вартості предмета лізингу, яка є частиною ще не стягненої в іншій справі сумою здійсненої Позивачем попередньої оплати за відповідне майно, через одностороннє розірвання Відповідачем зазначеного договору, повернення Позивачем Відповідачу предмета лізингу (об`єктів нерухомого майна) і, відповідно, втрату Позивачем права на можливість отримання цього майна у власність.

1.4. 04.03.2025 Відповідач у відзиві на позов заявив про застосування до вимог Позивача загальної позовної давності (у три роки), що спливла на момент звернення із позовом у цій справі, у зв`язку з чим Відповідач просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування таких вимог Відповідач зазначив, що умовами пункту 7.9 Договору сторони хоча і погодили більшу, ніж встановлену законом трирічну позовну давність, однак погодили збільшену до 15 річну позовну давність лише до вимог про стягнення лізингових платежів, яка між тим не може бути застосована до стягнення (повернення) сум попередньої оплати товару за договором, якими є спірні вимоги

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. 02.07.2025 Господарський суд Донецької області ухвалив рішення (залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2025) про задоволення позову та стягнення з Відповідача на користь Позивача 3 103 150 грн 40 коп. з покладенням також на Відповідача судових витрат у цій справі.

2.2. Судові рішення мотивовані наявністю підстав для стягнення спірної суми, які є сплаченою Позивачем частиною вартості предмету лізингу (що не була стягнена в іншій судовій справі), на вимогу про повернення якої Позивач має право через повернення ним Відповідачу як лізингодавцю внаслідок розірвання Договору предмета лізингу, а саме нерухомого майна, а відповідно і через втрату Позивачем права на отримання ним як покупцем у власність відповідного нерухомого майна.

Щодо припинення зобов`язань сторін за Договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до заяви Позивача від 06.04.2023 суди зазначили про здійснення судами дослідження та вирішення цього питання в межах справи № 905/357/19 з ухваленням відповідних рішень.

Відмова Відповідачу у застосуванні до спірних правовідносин загальної трирічної позовної давності та відмова у позові через її сплив мотивована судами умовами пункту 7.9 Договору щодо погодження сторонами 15-тирічної позовної давності, яка за змістом відповідної умови поширюється вимоги щодо всіх платежів та витрат за Договором, у тому числі і щодо повернення сплаченої Позивачем спірної частини вартості предмету лізингу.

2.3. В частині висновків щодо відмови у вимогах Відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності апеляційний суд доповнив рішення мотивами, що при зверненні із позовом у цій справі Позивач не пропустив навіть загальну трирічну позовну давність з огляду на положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо особливостей перебігу позовної давності в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

3. Встановлені судами обставини

3.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.11.2023 у справі № 905/221/23 (905/917/23), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024, відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог Позивача до Відповідача про стягнення лізингових платежів, сплачених рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за Договором в сумі 1 400 000 грн 00 коп.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2024 касаційну скаргу Позивача задоволено частково; рішення Господарського суду Донецької області від 21.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 скасовано; справу № 905/221/23 (905/917/23) передано на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

3.2. При новому розгляді справи рішенням Господарського суду Донецької області від 09.09.2024, залишеним без змін постановами Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 та Верховного Суду від 04.02.2025, позов Позивача до Відповідача про стягнення 1 400 000 грн 00 коп. задоволено повністю; присуджено до стягнення з Відповідача на користь Позивача лізингові платежі, сплачені в рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за Договором у сумі 1 400 000 грн 00 коп., здійснено розподіл судових витрат.

3.3. Вирішуючи спір в межах справи № 905/221/23 (905/917/23), суди першої, апеляційної та касаційної інстанції було встановили:

01.07.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (Банк) та Позивачем (Лізингоодержувач) укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого Банк передає Лізингоодержувачу Майно, а Лізингоодержувач приймає Майно від Банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим Договором строки, на умовах фінансового лізингу (надалі - Лізинг).

Згідно з пунктом 1.2 Договору на дату укладання цього договору вартість майна становить 490 843 394 грн 00 коп.

Згідно з пунктом 2.1 Договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком № 2. Лізингоодержувач сплачує Банку, зокрема, відсоткову винагороду за користування Майном у розмірі 10,5 (десять цілих п`ять десятих) % річних від суми залишку несплаченої вартості Майна, виходячи з фактичної кількості днів користування Майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений у додатку №2. У випадку порушення Лізиноодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим Договором, відсоткова винагорода за користування Майном складає 21 (двадцять один) % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості Майна, згідно Додатку №2 (пункти 2.3.2, 2.3.3 Договору в редакції додаткової угоди від 03.11.2016).

Передача Банком та прийом Лізингоодержувачем Майна в Лізинг здійснюється згідно з акту прийому-передачі Майна, зазначеним у Додатку № 3, що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 3.1. Договору).

Протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю Банка (пункт 4.1 Договору).

Пунктом 6.2.4 Договору передбачено, що Лізингоодержувач зобов`язаний повернути майно Банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

Умовами Договору не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов Договору.

Відповідно до пункту 6.2.11 Договору (в редакції додаткової угоди від 29.07.2016) Лізингоодержувач зобов`язується сплачувати Банку:

- винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)",

- лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна),

- відсоткову винагороду за користування майном,

- інші витрати Банку, безпосередньо пов`язані з цим договором.

За змістом пункту 8.2.3 Договору він підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою Банку шляхом письмового повідомлення про це Лізингоодержувача за три дні, у випадку, зокрема, повної або часткової несплати лізингового платежу Лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів.

За змістом пункту 7.9 Договору встановлено позовну давність у 15 років.

Згідно з пунктом 8.3 Договору у випадку розірвання цього договору, майно повинне бути повернуте Лізингоодержувачем у термін розірвання, по акту прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу.

Відповідно до пункту 9.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 03.11.2016) строк дії Договору з дати підписання цього Договору до 25.06.2026. У частині невиконаних Сторонами зобов`язань договір діє до повного виконання. Зазначений строк може бути зменшений у випадках дострокового виконання зобов`язань Лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору.

Додатком № 2 до Договору сторони погодили графік лізингових платежів (графік відшкодування вартості майна), відповідно до якого визначені такі терміни платежів: 25.07.2016 - 409 036 грн 16 коп.; 25.08.2016 - 4 094 114 грн 24 коп.; 25.07.2017 - 4 503 150 грн 40 коп.; в подальшому кожного 25 числа наступного місяці до 25.06.2026 по 4 503 150 грн 40 коп. щомісяця; 25.06.2026 - 4 503 150 грн 80 коп. (в редакції Додаткової угоди від 05.08.2016 до Договору).

3.4. На виконання умов укладеного Договору, 01.07.2016 сторони склали акт № 1 прийому-передачі майна, згідно з яким Банк передав, а Лізингоодержувач прийняв в платне володіння та користування перелічені вище об`єкти нерухомого майна (об`єкт лізингу).

3.5. За час дії Договору Позивач здійснив лізингові платежі (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна) на загальну суму 4 503 150 грн 40 коп., а саме: 409 036 грн 16 коп. - 25.07.2016, 4 094 114 грн 24 коп. - 25.08.2016, що підтверджується платіжними дорученнями від 25.07.2016 та 25.08.2016 та банківською випискою по рахунку № НОМЕР_1 .

3.6. 31.05.2017 у зв`язку з простроченням Позивачем сплати лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушенням строків сплати відсоткової винагороди Банк направив повідомлення №Э.Upr 1/3-67104 про розірвання Договору з 15.06.2017 з вимогою сплатити наявну заборгованість та передати майно за актом прийому-передачі на підставі пунктів 8.2, 8.23, 8.3 Договору.

3.7. 15.06.2017 сторони підписали акт прийому-передачі майна, відповідно до якого Лізингоодержувач передав (повернув), а Банк прийняв майно (предмет лізингу).

3.8. Посилаючись на невиконання Лізингоодержувачем обов`язку зі своєчасної сплати відсоткової винагороди за користування майном за Договором, Банк звернувся до суду з позовом до Позивача про стягнення 20 614 458 грн 74 коп., з яких: 19 876 276 грн 55 коп. заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном та 738 182 грн 19 коп. пеня за порушення виконання грошового зобов`язання, який був повністю задоволений рішенням Господарського суду Донецької області від 12.09.2019 у справі № 905/357/19.

25.11.2019 на виконання зазначеного рішення судом видано відповідний наказ.

3.9. 13.03.2023 Позивач листом № 01/03/23 надіслав Банку вимогу про повернення лізингових платежів, сплачених як попередню оплату за неотримане Боржником у майбутньому майно (об`єкта лізингу) в сумі 4 503 150 грн 40 коп., обґрунтовуючи цю вимогу положеннями частини другої статті 693 Цивільного кодексу України та відсутністю в Договорі положень щодо строків повернення лізингових платежів (у випадку його розірвання і повернення об`єкту лізингу).

3.10. 18.04.2023 Боржник, керуючись положеннями статті 601 Цивільного кодексу України, надіслав Відповідачу заяву № 01/04/23 від 06.04.2023 про залік зустрічних однорідних вимог на суму 4 503 150 грн 40 коп., що виникли у Банка на підставі вимоги Позивача від 13.03.2023 вих. № 01/03/23 за Договором, а у Позивача перед Банком на підставі Договору згідно з рішенням Господарського суду Донецької області від 12.09.2019 у справі № 905/357/19.

3.11. За заявою Позивача ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.07.2023 у справі № 905/357/19 визнано таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Донецької області № 905/357/19 від 25.11.2019 в частині стягнення з Позивача на користь Відповідача заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном у сумі 4 503 150 грн 40 коп.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 ухвалу Господарського суду Донецької області від 18.07.2023 у справі № 905/357/19 скасовано; у задоволені заяви Позивача про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

3.12. 03.01.2025 Позивач направив на електронну адресу банку вимогу № 02-01-10-94, зокрема щодо сплати заборгованості за Договором в сумі 3 103 150 грн 40 коп.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 29.09.2025 Відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 та рішення Господарського суду Донецької області від 02.07.2025 і ухвалити нове рішення, яким відмовити Позивачу у задоволенні вимог щодо стягнення з Відповідача спірної суми.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди, не надавши заяві Боржника вих. №01/04/23 вiд 06.04.2023 про залiк зустрiчних однорiдних вимог належної правової оцінки як відповідному правочину:

- порушили та неправильно застосували норми статей 202, 203, 204, 215, 267, 525, 526, 598, 601, 602, 629, 631, 653, 693, 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 193, 198 Господарського кодексу України, статей 1, 7, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг";

- порушили норми статей 18, 12, 73, 75, 79, 86, 231, 236, 326 ГПК України, протиправно не закривши провадження у цій справі;

- застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного суду:

1) від 10.11.2022 у cправі № 914/346/20 (914/155/21) та від 25.01.2022 року у справі 914/346/20 (914/156/21) (що за відсутності обставин, які б свідчили про оскарження та недійсність правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог (оформленого у спірних правовідносинах заявою вiд 06.04.2023), чи неможливість зарахування відповідних вимог, які є зустрічними, з огляду на їх неоднорідність чи ненастання строку виконання тощо, є безпідставним висновок про відсутність припинення відповідних зобов`язань сторін на підставі зазначеного правочину в момент його вчинення, тобто до відкриття провадження у справі про банкрутство);

2) від 13.02.2025 у справі № 914/2693/23 (914/3476/23) (що заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім, а наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково);

3) у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 (що незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування; заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог);

4) від 23.05.2018 року у справі № 916/5073/15 (провадження № 12-33зг18) (щодо презумпції правомірності правочину);

5) в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 473/1878/19, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 661/2313/18, від 17.11.2021 у справі № 200/4037/19, від 15.12.2021 у справі № 757/51379/17; постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.06.2022 у справі №904/4137/20(210/1218/20); від 07.07.2023 у cправі №910/11424/15; від 18.09.2024 у cправі №904/1710/23; від 25.10.2024 у cправі № 915/546/21 (що нікчемним є лише той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України), а нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону; така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним");

6) - від 19.09.2023 у cправі №905/1065/22, від 21.03.2024 у справі №907/935/21, від 01.02.2024 у cправі №913/175/23 (щодо обов`язку зі сплати лізингових платежів лізингоотримувачем до дати розірвання договору та повернення майна лізингодавцю);

7) від 05.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження №12-95гс20) (щодо обов`язку судів виходити з умов договору, укладеного між сторонами, та структури лізингових платежів).

5.2. Щодо порушення норм про позовну давність скаржник зазначив про безпідставне застосування судами відповідно до пункту 7.9 Договору 15-річної позовної давності, яка застосовується лише до передбачених Договором платежів, якими спірні вимоги не є, до яких має застосовуватись заявлена Відповідачем загальна позовна давність у три роки, яка відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України спливла, що є самостійною підставою для відмови у позові.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6.1. Уповноважена особи учасника Боржника ОСОБА_1 та Позивач у відзивах на касаційну скаргу заперечують аргументи, викладені в касаційній скарзі, з підстав, що загалом аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях, наголошуючи:

- на спростуванні твердження скаржника про безпідставне нездійснення оцінки обставинам зустрічного зарахування вимог між сторонами встановленим постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі № 905/357/19 фактом відсутності зустрічного зарахування однорідних вимог між сторонами на суму, що включає спірну, а також зверненням Позивача із вимогами у спірних правовідносинах у цій справі;

- на поверненні лізингових платежів, сплачених Позивачем як частини відшкодування вартості предметів лізингу, через розірвання Договору та повернення об`єкта лізингу Банку, оскільки такі платежі за своєю суттю є оплатою предмету купівлі продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність;

- строк позовної давності за Договором становить 15 років, що підтверджено у висновках Верховного Суду, викладеного у постановах: від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20, від 20.06.2024 у cправі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у cправі №920/692/23(910/8611/23), від 01.09.2024 у cправі № 927/896/23 (910/7583/23), від 11.09.2024 у cправі № 908/2212/23 (908/3143/23), від 24.09.2024 у cправі № 916/803/23(916/2849/23), від 16.10.2024 у cправі № 917/822/23(917/1768/23), від 14.01.2025 у cправі № 905/532/23 (904/5009/23), від 04.02.2025 у cправі № 905/221/23 (905/917/23), від 25.02.2025 у cправі № 907/257/23 (907/929/23), від 08.04.2025 у cправі № 904/2990/23 (910/7677/23), від 13.05.2025 у справі №924/113/23 (908/2907/23), від 15.05.2025 у cправі № 904/3472/23 (910/9239/23), від 19.06.2025 у cправі № 917/822/23(917/1961/24), від 25.06.2025 у справі № 917/1100/23(910/8920/23); від 04.09.2025 у справі № 927/896/23(927/1193/24), від 11.09.2025 у справі № 925/313/23(925/898/23); від 16.09.2025 у справі № 925/1387/22(925/852/23) тощо.

7. Касаційне провадження

7.1. Суд відхиляє подане Відповідачем 18.11.2025 через систему "Електронний суд" клопотання про передачу цієї справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яке обґрунтовано застосуванням колегіями суддів з різних палат Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відмінних підходів у визначенні юридичних наслідків для лізингових платежів в частині викупної вартості майна у разі розірвання договору (за умови правомірних дій лізингодавця), в тому числі за існування договірного врегулювання цього питання, а саме:

- у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 (судова палата для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством),

- у постановах від 20.06.2024 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у справі № 920/692/23(910/8611/23), від 01.09.2024 у справі № 927/896/23 (910/7583/23), від 11.09.2024 у справі № 908/2212/23 (908/3143/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23(916/2849/23), від 16.10.2024 у справі № 917/822/23(917/1768/23), від 14.01.2025 у справі №905/532/23 (904/5009/23), від 04.02.2025 у справі № 905/221/23 (905/917/23), від 25.02.2025 у справі № 907/257/23 (907/929/23), від 08.04.2025 у справі № 904/2990/23 (910/7677/23), від 13.05.2025 у справі № 924/113/23 (908/2907/23), від 15.05.2025 у справі № 904/3472/23 (910/9239/23), від 19.06.2025 у справі № 917/822/23(917/1961/24), від 25.06.2025 у справі № 917/1100/23(910/8920/23) (судова палата для розгляду справ про банкрутство).

Також заявник вказав на різний підхід Верховного Суду у застосуванні приписів статті 601 ЦК України щодо зарахування зустрічних вимог, зокрема у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (судова палата для розгляду справ про банкрутство) від 19.06.2025 у справі № 917/822/23(917/1961/24).

7.2. Розглянувши вказане клопотання Банку про передачу цієї справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 302 ГПК України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Тож, зазначеною нормою передбачено, що колегія суддів або палата передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

7.3. Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (зокрема у постанові від 13.03.2024 у справі № 201/15228/17), що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

7.4. При цьому обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідність критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумачення судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступити від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 15.05.2019 у справі №227/1506/18, від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц, від 25.05.2021 у справі №149/1499/18, від 08.06.2022 у справі №362/643/21 та багатьох інших.

Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

7.5. Проте скаржник у клопотанні про передачу цієї справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 693, статті 601 ЦК України, викладених у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 та низки постанов Верховного Суду у складі колегій суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство (пункт 7.1).

Зокрема Банк не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміну суспільного контексту), адже аргументи заявника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, що регулюють спірні правовідносини та на незгоді з правовою позицією, викладеною у вказаних у клопотанні постановах Верховного Суду.

При цьому Суд вважає, що відповідний висновок щодо застосування положень частини другої статті 693 ЦК України та Закону України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є чітким, зрозумілим, послідовним та сприяє однозначному застосуванню зазначених норм матеріального права.

У цих висновках Суд керується мотивами, викладеними в постанові від 24.09.2025 у справі № 925/322/23(925/875/23), в якій Банк заявив тотожне клопотання з тотожних мотивів та в якій вирішувався спір та касаційним судом ухвалено рішення у подібних правовідносинах.

7.6. Поряд з наведеним, Суд звертає увагу, що заявник, апелюючи до необхідності врахування у спірних правовідносинах висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі № 904/2357/20, між тим сам не враховує наведені ж ним з посиланням на зазначену постанову висновки, а саме, що для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

7.7. У зв`язку із викладеним Суд дійшов висновку, що скаржник не зазначив у цій справі обґрунтованих підстав для передачі цієї справи на розгляд с об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно з частиною другою статті 302 ГПК України.

8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо наслідків розірвання договору фінансового лізингу

8.1. Суди встановили, що предметом спору у цій справі за вимогами Позивача є сплачені ним як лізингодержувачем за Договором (фінансового лізингу) на користь Відповідача (лізингодавця) платежі в рахунок оплати вартості об`єкта лізингу, повернення частини суми яких Позивач вимагає від Відповідача у спірних правовідносинах у зв`язку з розірванням Договору та поверненням об`єкта лізингу Відповідачу як лізингодавцю без набуття Позивачем як лізингоодержувачем права власності на такий об`єкт.

8.2. У зв`язку з цим Суд звертається до правового регулювання правовідносин з фінансового лізингу, правові та економічні засади якого визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" в редакції, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі, а саме в редакції цього Закону від 16.12.1997 № 723/97-ВР, а також до наслідків розірвання договору фінансового лізингу.

8.3. Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 підрозділу І розділу ІІІ книги п`ятої ЦК України та законом.

Водночас згідно з приписами абзацу 2 частини другої статті 806 цього Кодексу до відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

8.4. Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Зокрема, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Положеннями частин другої, четвертої статті 653 ЦК України визначене загальне правило щодо наслідків розірвання договору: у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

8.5. Водночас наслідки розірвання договору фінансового лізингу мають певні особливості, оскільки договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору (частина друга статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"), через що на правовідносини між сторонами договору фінансового лізингу, зокрема щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж (див. висновки в постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

8.6. Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

8.7. За положеннями частини другої статті 693 ЦК України, які стали правовою підставою для позовних вимог у спірних правовідносинах (пункт 1.3), якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

8.8. За змістом наведених норм Закону України "Про фінансовий лізинг" сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, що може включатись до складу лізингових платежів (частина друга статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"), яка у спірних правовідносинах визначена як частина відшкодування / сплати вартості предмету лізингу (пункт 6.2.11 Договору, пункт 3.3 цієї постанови) є за своєю суттю частиною покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору лізингу, тобто є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. Тож належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

У зв`язку ж з розірванням договору лізингу та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, у лізингоодержувача відсутній такий обов`язок. Тобто, ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, а саме те, що ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу (пункт 7.5), з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно, в лізингоодержувача припиняється зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта (пункт 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

8.9. А тому, оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом на передане в лізинг майно право власності залишається за лізингодавцем, то наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати предмета лізингу.

У зазначених висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

8.10. Окрім того Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 також зауважила, що лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

8.11. Враховуючи викладене, імперативну норму частини другої статті 693 ЦК України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару (висновки Верховного Суду в постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20), яке (право) не залежить від причин та підстав, за яких продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не здійснив передачу товару у покупцю; та встановлені судами у цій справі обставини, зокрема щодо проаналізованих судами умов укладеного між сторонами Договору (фінансового лізингу), якими (пункт 6.2.4 Договору, зміст якого наведений в пункті 3.3 цієї постанови) не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу, Суд погоджується з висновками судів в оскаржуваних судових рішеннях про правомірне посилання Позивача на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу вимог до Відповідача у спірних правовідносинах та щодо наявності підстав для повернення Відповідачем заявленої до стягнення частини сплаченої Позивачем (пункт 3.5) покупної плати за надання об`єкта лізингу в майбутньому у власність Позивачу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.12.2023 у справі № 912/209/21 (912/1417/22), а також в постановах від 04.04.2024 у справі № 925/322/23(925/875/23), від 15.05.2024 у справі 925/233/23(925/750/23), від 22.05.2024 справа № 905/221/23 (905/917/23), від 12.06.2024 у справі № 907/257/23 (907/929/23), від 20.06.2024 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у справі № 920/692/23(910/8611/23), від 11.09.2024 у справах №№ 927/896/23 (910/7583/23), 908/2212/23 (908/3143/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23), від 04.02.2025 у справі № 905/221/23 (905/917/23) (постанова в якій касаційним судом ухвалена між тими ж сторонами, за цим же Договором, але щодо іншої частини (1 400 000 грн 00 коп.) сплачених Позивачем як лізингодержувачем за Договором (фінансового лізингу) на користь Відповідача (лізингодавця) платежів в рахунок оплати вартості об`єкта лізингу, що також було встановлено судами у цій справі, пункт 3.2 цієї постанови), від 24.09.2025 у справі № 925/322/23(925/875/23) тощо за участі Відповідача з тим же предметом позову - про стягнення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за договорами фінансового лізингу.

8.12. Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.1) про ненадання судами належної правової оцінки правочину в заяві Боржника вих. № 01/04/23 вiд 06.04.2023 про залiк зустрiчних однорiдних вимог (обставини чого встановлені у цій справі, пункт 3.10. цієї постанови), з посиланням скаржника на порушення судами при цьому відповідних норм закону та неврахуванням висновків Верховного Суду щодо їх застосування, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке.

Так, ухвалюючи у справі № 905/357/19 постанову від 27.09.2023, згідно з якою Східний апеляційний господарський суд:

- скасував ухвалу Господарського суду Донецької області від 18.07.2023, постановлену за результатами розгляду заяви Позивача, про визнання таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Донецької області № 905/357/19 від 25.11.2019 в частині стягнення з Позивача (у цій справі) на користь Відповідача (у цій справі) заборгованості, яка становить сплачену Позивачем за розірваним Договором (лізингу) вартість об`єкта лізингу на загальну суму 4 503 150 грн 40 коп. (що також встановлено у цій справі, пункт 3.5);

- та відмовив у задоволені заяви Позивача про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню;

цей суд, дійшовши висновку про відсутність підстав для визнання виданого у такій справі наказу на суму 4 503 150 грн 40 коп. таким, що не підлягає виконанню, зазначив, що:

1) стягнена за рішенням Господарського суду Донецької області 12.09.2019 у справі № 905/357/19 з Позивача на користь Банку за Договором 19 876 276 грн 55 коп. заборгованість за Договором за відсотковою винагородою за користування майном, між тим не включала вже сплачену Позивачем за Договором 4 503 150 грн 40 коп. вартість об`єкта лізингу (повернення якої просив Позивач окремими сумами: спірної у цій справі та 1400 000 грн 00 коп. у справі № 905/221/23 (905/917/23));

2) зобов`язання по сплаті заборгованості за повернення сплачених лізингових платежів, як частини вартості об`єкта лізингу, на яке посилається заявник, не є безспірним, обставини наявності заборгованості позивача (у цій справі Банк) перед відповідачем (у цій справі Позивач) та її розмір підлягають встановленню та доказуванню у визначеному законодавством порядку, а відтак, умови застосування зустрічних однорідних вимог відсутні, оскільки вимога щодо заборгованості може бути об`єктом зарахування за статтею 601 ЦК України лише у випадку її визначеності, доведеності та безспірності.

Отже, апеляційний суд у справі № 905/357/19 надав оцінку та зробив висновки стосовно правочину в заяві Боржника вих. № 01/04/23 вiд 06.04.2023 про залiк зустрiчних однорiдних вимог, у зв`язку з чим Суд погоджується з відповідними мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях.

8.13. Поряд з наведеним Суд зазначає, що аналогічний висновок у тлумаченні статті 601 ЦК України (Припинення зобов`язання зарахуванням) сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, на врахуванні висновків в якій наполягає скаржник у цій справі (пункт 5.1 у відповідній частині), а саме:

"47. Безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором".

8.14. Натомість спір у цій справі вказує на наявність між сторонами спору щодо зобов`язань:

- які виникли у Банку на підставі вимоги Позивача від 13.03.2023 вих. № 01/03/23 за Договором, які він у цій справі і заперечує;

- щодо суми яких Боржник заявив про залiк зустрiчних однорiдних вимог в заяві вих. № 01/04/23 вiд 06.04.2023 та складовою яких є спірна у цій справі сума.

8.15. При цьому Суд зауважує на тому, що одночасно заперечуючи у цій справі по суті свої зобов`язання, щодо суми яких подано заяву про залiк зустрiчних однорiдних вимог (зокрема і щодо частини відповідної суми у справі № 905/221/23 (905/917/23)), та наполягаючи на припиненні цих зобов`язань перед Позивачем (Боржником) на підставі статті 601 ЦК України через зазначену заяву про залiк зустрiчних однорiдних вимог, Банк вдається до суперечливої поведінки у спірних правовідносинах, оскільки і заперечуючи такі свої зобов`язання перед Позивачем, і наполягаючи на їх припиненні, Банк одночасно їх і визнає, і не визнає.

8.16. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що однією з основних засад законодавства є добросовісність, а дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

Зокрема доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 ГПК України, аналогічно частина перша статті 44 ЦПК України).

Висновки, сформульовані, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 925/457/23 (провадження № 12-33гс24).

8.17. Суд відхиляє також аргументи скаржника (пункт 5.2) про порушення судами норм про позовну давність та безпідставне застосування відповідно до пункту 7.9 Договору до вимог у спірних правовідносинах 15-річної позовної давності, яка застосовується лише до передбачених Договором платежів, однак не до спірних вимог, оскільки такі аргументи спростовуються мотивами та висновками апеляційного суду в оскаржуваній постанові (пункт 2.3 цієї постанови), згідно з якими апеляційний суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах Позивач не пропустив навіть загальну трирічну позовну давність (стаття 257 ЦК України), перебіг якої у спірних правовідносинах розпочався з наступного дня після дати розірвання Договору 15.06.2017 (пункти 3.6, 3.7 цієї постанови), однак на дату звернення із позовом у цій справі 11.02.2025 не сплив, виходячи з правил продовження та зупинення позовної давності (згідно з пунктом 12 та пункту 19 (в період його чинності) розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України), а саме ураховуючи карантин, запроваджений з 12.03.2020 в Україні Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та введений в Україні з 24.02.2022 воєнний стан.

8.18. Тож доводи скаржника щодо неправомірності задоволення позовних вимог у спірних правовідносинах не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

Отже висновки судів першої і апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про задоволення позовних вимог зроблені відповідно до норм законодавства та відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи, а заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

8.19. Дійшовши висновку залишення без задоволення касаційної скарги Відповідача та без змін оскаржуваних судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання ним касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 та рішення Господарського суду Донецької області від 02.07.2025 у справі № 905/221/23 (905/126/25) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді К. М. Огороднік

В. Я. Погребняк