Постанова від 04.12.2025 по справі 713/3629/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2025 року місто Чернівці справа №713/3629/23

провадження №22-ц/822/850/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Височанської Н. К.

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

секретар Черновська А.К.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Вижницька міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 17 липня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вижницької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, головуючий в суді першої інстанції суддя Осокін А.Л.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 рокупозивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вижницької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку.

Посилалася на те, що ОСОБА_4 , який перебував з нею у шлюбі, 31 січня 2008 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 придбав житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Позивач прийняла спадщину після його смерті та оформила свідоцтво про право власності за собою на вказане домоволодіння.

В січні 2023 року позивач дізналась, що рішенням виконкому Іспаської сільської ради Вижницького району №2 від 24 січня 1994 року ОСОБА_5 передано у власність 0,50 га для ведення особистого підсобного господарства.

09 жовтня 2009 року (тобто вже після укладення договору купівлі-продажу) за заявою самої ОСОБА_5 Іспаська сільська рада Вижницького району прийняла нове рішення, яким внесла зміни в рішення виконкому Іспаської сільської ради Вижницького району №2 від 24 січня 1994 року, та визначила площі та цільове призначення на кожну земельну ділянку, тобто передала 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та 0,25 га для ведення особистого селянського гоcподарства.

Крім того, рішенням Іспаської сільської ради Вижницького району №155-06/11 від 24 травня 2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 » затверджено технічну документацію ОСОБА_6 щодо передачі їй у власність земельної ділянки за кадастровим номером 7320582500:01:002:1178 площею 0,2205 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення ОСОБА_5 видано державний акт серії ЯЛ №822406 від 06 жовтня 2011 року на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 7320582500:01:002:1178 площею 0,2205 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що вказані рішення та державний акт порушують її права як власника домоволодіння в АДРЕСА_1 та ОСОБА_5 не мала права на приватизацію вказаної земельної ділянки.

Просила визнати незаконними та скасувати рішення Іспаської сільської ради Вижницького району від 09 жовтня 2009 року та від 24 травня 2011 року та визнати недійсним Державний акт, виданий на ім`я ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 17 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до Вижницької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення сільської ради та визначення недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення 32 сесії 5 скликання Іспаської сільської ради Вижницького району від 09 жовтня 2009 року «Про внесення змін в рішення виконкому сільської ради №2 від 24 січня 1994 року в частині передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_6 » в частині передачі у приватну власність ОСОБА_5 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

Визнано незаконним та скасовано рішення Іспаської сільської ради Вижницького району №155-06/11 від 24 травня 2011 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 » в частині затвердження технічної документації гр. ОСОБА_5 із землеустрою щодо надання у приватну власність земельної ділянки площею 0,2205 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 та у частині надання у приватну власність гр. ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,2205 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним Державний акт серії ЯЛ №822406 від 06 жовтня 2011 року на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 7320582500:01:002:1178 площею 0,2205 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_5 .

В іншій частині позову відмовлено за безпідставністю.

Повне рішення суду складено 27 липня 2025 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Фодчук О.В. подала апеляційну скаргу, в якій вказала, що суд не вирішив питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту, всупереч вимогам статей 152, 155 Земельного кодексу України та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанова від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19), які прямо вказують, що неправильний вибір способу захисту є підставою для відмови у позові.

Суд не з`ясував, у який саме спосіб оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування могли порушити права позивача, яка на час їх ухвалення не була власницею ані спірної земельної ділянки, ані житлового будинку. Відсутність у позивача суб`єктивного права у 20092011 роках виключала можливість його порушення.

Суд безпідставно не застосував строки позовної давності, хоча позивачка не спростувала можливості дізнатися про ухвалені рішення та виданий державний акт раніше.

Предметом позову є визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним акту про право власності на землю.

За статтями 152, 155 Земельного кодексу України способом захисту у випадку порушення прав та інтересів у земельних правовідносинах прийняттям органом місцевого самоврядування акту є визнання його недійсним.

Втім, позивач заявив вимоги про визнання протиправним та скасування рішень.

Це не відповідає наведеному способу захисту. Такий спосіб захисту як визнання протиправним та скасування правового акта, що порушує право власності, інше речове право передбачений Цивільним кодексом України.

Зокрема, за статтями 21, 393 (з урахуванням статті 396) Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, нормативно-правовий акт, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, права власності, інше речове право.

Натомість Земельний кодекс України застосовує інше формулювання способу захисту та яке відрізняється від способу, встановленого Цивільним кодексом України.

Заявлені позивачем вимоги про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акта не відповідають меті звернення в суд відновленню прав на спірну земельну ділянку. Сутність обраного способу захисту полягає виключно у скасуванні правових наслідків прийнятих рішень, однак саме по собі задоволення таких вимог не призводить до встановлення чи визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, що і є предметом його інтересу, а відтак не забезпечує повного та ефективного відновлення прав.

Встановлено, що спірні земельні ділянки виникли не як нові самостійні об`єкти права, а як результат поділу та уточнення первісної земельної ділянки, набутої ОСОБА_5 ще 24 січня 1994 року. Відповідно, усі подальші рішення органу місцевого самоврядування мали характер конкретизації вже існуючого права власності та не створювали нових правових підстав для його виникнення.

На час ухвалення рішень 2009 та 2011 років, а також видачі державного акта, позивач не мала зареєстрованого права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . Право власності на будинок вона набула лише у 2016 році на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 . Отже, у 20092011 роках її права взагалі не існували як суб`єктивне цивільне право, а відтак не могли бути порушені.

Первинне право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 набула ще у 1994 році на підставі рішення виконкому, і воно залишалося чинним та безперервним до моменту її смерті у 2023 році.

Рішення 2009 та 2011 років лише деталізували це право, не створюючи жодних нових юридичних підстав для його виникнення. Тому будь-які вимоги про «скасування» цих рішень не можуть вплинути на первісно набуте право.

Натомість суд першої інстанції не з`ясував та не встановив, у який саме спосіб спірні рішення органу місцевого самоврядування могли порушити права позивача, яка на час їх ухвалення не була власницею ані спірної земельної ділянки, ані житлового будинку, розташованого на ній.

Відсутність у позивача на той момент будь-якого суб`єктивного права виключає сам факт його порушення, що свідчить про помилковість висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Крім цього, суд першої інстанції, незважаючи на той факт, що позивачка не спростувала можливості дізнатися про оскаржувані рішення нею особисто та її чоловіком на момент їх винесення чи у найближчі три роки після їх винесення та не надала доказів неможливості раніше звернутися із відповідним позовом до суду, безпідставно не застосував строк позовної давності.

Просила рішення скасувати та в позові відмовити.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Федорюк А.Л. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Вказав, що на даний момент для ОСОБА_1 створені перешкоди в можливості користування своїм майном.

Скасування перешкоди відновлює можливість ОСОБА_1 в оформленні землі під будинком.

Коли власника не позбавлено володіння, але існують перешкоди у здійсненні прав (через чужі рішення, реєстрацію, похідні акти) це площина ст. 391 ЦК України (негатор): предметом захисту стає усунення перешкод, зокрема шляхом скасування незаконних підстав і похідної реєстрації.

Віндикація (ст. 387 ЦК України) застосовується коли майно утримується іншою особою і треба повернути річ, що не стосується даного випадку.

Велика Палата Верховного Суду системно підтвердила вказану позицію у справі №483/448/20. Касаційний Цивільний Суд Верховного Суду окремо звернув увагу на постанову від 25 червня 2025 року у справі №553/1091/19 (провадження 61-5086св25, ЄДРСР 128485260): вибір між негатором/віндикацією/іншими способами зумовлений реальним відновленням порушеного права; суд віддає перевагу способу, який прямо ліквідує перешкоду.

Також до негаторних вимог позовна давність не застосовується доти, доки триває порушення (перешкоди не усунуті). Крім того, обов`язок доведення обізнаності позивача про порушення покладається на відповідача (ст. 81 ЦПК України); апелянт навів лише припущення, які не можуть бути доказами.

Велика Палата Верховного Суду постановою у справі № 469/1044/17 (ЄДРСР 92270734) констатувала: до негаторних вимог позовна давність не застосовується, доки порушення (перешкода) триває. Це напряму нівелює доводи апелянта щодо застосування позовної давності.

Також вказала, що державна реєстрація не створює речового права сама по собі, вона лише фіксує його за наявності законної підстави. Якщо підстава незаконна, реєстраційний запис підлягає спростуванню та скасуванню. Тому державний акт 2011 року правомірно визнано недійсним як похідний від незаконних рішень 2009/2011 років.

Суд першої інстанції правильно встановив факти: ключове будинок відчужено у 2008 році; у 2009/2011 роках попередній власник домігся оформлення землі під уже чужим будинком; державний акт 2011 року є похідним від незаконних рішень.

Обраний спосіб захисту належний і ефективний (негатор). Доводи апеляційної скарги спростовані як по фактах, так і по праву.

Мотивувальна частина

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що згідно рішення №2 від 24 січня 1994 року Іспаської сільської ради Вижницького району ОСОБА_7 передано у власність в с.Іспас Вижницького району земельну ділянку площею 0,50 га для особистого підсобного господарства (т.1 а.с.8).

Рішенням від 09 жовтня 2009 року №244-32/09 Іспаської сільської ради Вижницького району внесено зміни в рішення виконкому сільської ради за №2 від 24 січня 1994 року в частині передачі ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,50 га із визначенням площ та цільового призначення окремо на кожну ділянку: 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , 0,25 га для ведення особистого селянського господарства біля току (т.1 а.с.9).

Рішенням від 24 травня 2011 року №155-06/11 Іспаської сільської ради Вижницького району затверджено технічну документацію ОСОБА_5 та надано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,2205 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 та 0,2146 га для ведення особистого селянського господарства (т.1 а.с.10).

Згідно державного акту серії ЯЛ №822406 ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,2205 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.10).

Разом з тим, згідно договору купівлі-продажу від 31 січня 2008 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 купив у неї житловий будинок літ «А», літню кухню літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», вбиральню літ. «Д», криницю, з/б кільця літ. «К», що знаходиться по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.11).

Згідно пункту 9 вказаного договору купівлі-продажу до покупця, який придбав житловий будинок, переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій він розміщений, та частина земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

З копії свідоцтва про право на спадщину вбачається, що ОСОБА_1 (позивач по справі) після смерті ОСОБА_4 стала власником житлового будинку літ «А», літньої кухні літ. «Б», сарая літ. «В», сарая літ. «Г», вбиральні літ. «Д», криниці, з/б кільців літ. «К», що знаходяться по АДРЕСА_1 .

З копії свідоцтва про смерть вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с.47).

Після її смерті відкрилась спадщина на все її майно.

За життя ОСОБА_5 11 травня 2012 року склала на ім`я ОСОБА_4 заповіт, яким заповіла йому земельну ділянку площею 0,2146 га, яка належала їй згідно Державного акту серії ЯЛ №822405, та земельну ділянку, площею 0,2205, яка належала їй згідно Державного акту серії ЯЛ №822406 (том 1 а.с.46).

Крім того, за життя ОСОБА_5 склала заповіт 25 лютого 2015 року, яким заповіла ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2146 га, за кадастровим №7320582500:01:002:1179 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка належала їй згідно Державного акту серії ЯЛ №822405 (том 1 а.с.62).

Із заяв ОСОБА_2 від 02 лютого 2023 року та ОСОБА_3 від 14 березня 2023 року вбачається, що вони звернулись із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . Інших заяв про прийняття спадщини немає (том 1 а.с.46, 61).

Рішенням від 26 грудня 2016 року Вижницької міської ради приєднано Іспаську сільську раду Вижницького району до Вижницької міської ради (том 1 а.с.124).

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 став власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 більш як за півтора роки до часу отримання ОСОБА_5 дозволу на оформлення права власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 . За таких обставин ОСОБА_5 не мала права на отримання у власність земельної ділянки, яка закріплена за будинковолодінням по АДРЕСА_1 , яке Павловській в той час вже не належало.

А тому, рішення від 09 жовтня 2009 року №244-32/09 Іспаської сільської ради Вижницького району, яким змінено рішення 24 січня 1994 року в частині передачі ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,50 га, в частині виділення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 є незаконним та підлягає скасуванню.

Також підлягає скасуванню рішення від 24 травня 2011 року №155-06/11 Іспаської сільської ради Вижницького району, яким затверджено технічну документацію ОСОБА_5 та надано їй у власність земельну ділянку площею 0,2205 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Крім цього, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підлягає скасуванню і державний акт серії ЯЛ №822406, згідно якого ОСОБА_5 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

В частині позовних вимог щодо земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства суд відмовив в позові.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістомстатті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Іспаської сільської ради народних депутатів №2 від 24 січня 1994 року ОСОБА_7 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,50 га для особистого підсобного господарства в с.Іспас Вижницького району (т.1 а.с.8).

Земельний кодекс України від 13 березня 1992 року передбачавправо приватної власності громадян на землю, зокрема право громадян України на одержання у власність земельних ділянок для особистого підсобного господарства (стаття 6 ЗК України 1992 р.). Земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства могли використовуватися для вирощування сільськогосподарської продукції, товарного виробництва, а також для будівництва житлових та господарських будівель (відповідно до закону).

Також встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Іспаської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 27 вересня 2004 року ОСОБА_5 на праві власності належав житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 31 січня 2008 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 купив у неї житловий будинок літ «А», літню кухню літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», вбиральню літ. «Д», криницю, з/б кільця літ. «К», що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 9 вказаного договору купівлі-продажу до покупця, який придбав житловий будинок, переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій він розміщений, та частина земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Статтею 377 ЦК України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Згідно з частиною першою статті 120 ЗК України(уредакції,чинній начас виникненняспірних правовідносин)до особи,яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже, станом на час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку відповідно до ст..377 ЦК України та ст..120 ЗК України при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на будівлі і споруди, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на будівлі і споруди.

При застосуванні положеньстатті 120 ЗК Україниу вказаній редакції у поєднанні з нормоюстатті 125 ЗК Україницієї редакції необхідно виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині 1статті 120 ЗК Українивказаної редакції особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що укладаючи договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, ОСОБА_4 одночасно набув право власності на земельну ділянку, що знаходиться під будівлями та яка необхідна для їх обслуговування.

Проте встановлено, що після набуття ОСОБА_4 право власності на житловий будинок, за заявою попередньої власниці ОСОБА_5 земельна ділянка, що була їй надана у власність у 1994 році, була розділена на дві земельні ділянки і ОСОБА_5 у 2011 році отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2205 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до частин 2, 3статті 152 ЗК України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Враховуючи вказане та принцип слідування землі за будівлею, після відчуження будинку 31 січня 2008 року до нового власника, зокрема до ОСОБА_4 перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Оскільки позивачка є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , колегія суддів доходить висновку, що право її на користування земельною ділянкою є порушеним.

При цьому права позивача підлягають захисту у спосіб, що передбачений для захисту права власності.

Згідно зістаттею 392 ЦК Українивласник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до закріпленого встатті 387 ЦК Українизагального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) у постанові від 14 листопада 2018 року дійшла висновку, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна (в тому числі, яке було неодноразово відчужене) можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями387та388 ЦК України.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

За змістом положеньстатті 16 ЦК Українисуд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захиступідлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно достатті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Проте, у разі задоволення позовних вимог у цій справі у позивача не виникне право власності на земельну ділянку, на якій розміщений належний їйжитловий будинок з надвірними спорудами.

З урахуванням зазначеного колегія суддів дійшла висновку, що відсутні правові підстави для задоволення у цій справі позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень сесії сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Також підлягає скасуванню і рішення суду в частині відмови в задоволенні позову з підстав звернення позивача з неефективним способом захисту.

Позивач не позбавлена права звернутися до суду за захистом своїх прав у визначеному законом порядку, обравши спосіб захисту порушеного права, що передбачений для захисту права власності.

Щодо судових витрат

Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункту б пункту 4 частини 1статті 382 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 2) у разі відмови в позові - на позивача (ч.2 ст.141 ЦПК України).

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги та відмови в позові.

ОСОБА_2 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3864,96 грн. (том 1 а.с.228).

Враховуючи задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та відмови в позові, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню із позивача на користь відповідача ОСОБА_2 .

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно ст. 376 ЦПКпідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.368,374, 376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 17 липня 2025 року скасувати та постановити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Вижницької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за розгляд справи в апеляційнійінстанціїу сумі3864 (три тисячі вісімсот шістдесят чотири) гривні 96 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 04 грудня 2025 року.

Головуючий: Н.К. Височанська

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк