Рішення

від 22.12.2010 по справі 47/535

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  47/535

22.12.10

За позовом    Військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України в особі Військової частини А 4515

До відповідачів:№1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний аеропорт "Херсонес"

№2  Севастопольської міської державної адміністрації

про   визнання недійсним договору

                                                                                                                 Суддя Станік С.Р.

Представники сторін :

Від прокуратури Сукач В.В. –посв.  №781від 25.06.2010, в судове засідання 22.12.2010 не з’явився

від позивача: не з’явився  

від відповідача №1: не з’явився

від відповідача №2: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

             Прокурор звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України в особі Військової частини А 4515 до відповідачів про визнання недійсним договору № б/н про встановлення обмеженого речового права- права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) від 17.02.2009.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.11.2010 було порушено провадження у справі № 47/535, розгляд якої було призначено на 07.12.2010.

Ухвалою від 07.12.2010, у зв’язку з необхідністю витребування від сторін та прокуратури додаткових доказів, розгляд справи було відкладено на 16.12.2010.

В судовому засіданні 16.12.2010 представник прокуратури позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Позивач, 08.12.2010 подав через канцелярію господарського суду міста Києва письмові пояснення по суті спору, в яких заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд розглянути справу без участі представника позивача - Військової частини А 4515, у зв’язку з відсутністю коштів на відрядження.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.12.2010, в зв’язку з неявкою представників відповідачів, розгляд справи відкладено на 22.12.2010.

В судове засіданні 22.12.2010 представник прокуратури не з’явився,через канцелярію Господарського суду міста Києва ніяких заяв та клопотань не подавав, про проведення судового засідання був повідомлений належними чином.

Позивач, 13.12.2010 направив до суду додаткові письмові пояснення по суті спору, в яких заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд розглянути справу без участі представника позивача - Військової частини А 4515, у зв’язку з відсутністю коштів на відрядження.

Представники відповідачів у судове засідання 22.12.2010 не з’явились, вимог суду, викладених в ухвалах суду від 22.11.2010, від 07.12.2010 та від 16.12.2010 не виконали, відзиви на позовну заяву не надали. Через канцелярію Господарського суду міста Києва ніяких заяв та клопотань не подавали. Про проведення судового засідання були повідомлені належним чином за адресою юридичного місцезнаходження. Суд зазначає про те, що відповідачі не були обмежені у своїх процесуальних правах надати відзив та витребувані документи через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, про що зазначено в ухвалі суду про відкладення розгляду справи від 16.12.2010.

В судовому засіданні 22.12.2010 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

          17.02.2009 між Севастопольською міською державною адміністрацією, як власником (відповідач -1), та Товариством з обмеженою відповідальністю “Міжнародний аеропорт “Херсонес” як суперфіціарієм (відповідач-2) укладено договір про встановлення обмеженого речового права –права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) (далі договір від 17.02.2009), який підписано представниками відповідача -1 та відповідача-2, скріплений печатками юридичних осіб останніх та посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Будзіновською З.О.,належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідно до умов  договору від 17.02.2009 власник передає суперфіціарію право користування земельною ділянкою для обслуговування будівель і споруд, використання мереж комунікацій, будівництва та реконструкції об’єктів підприємств транспорту, на які у останнього виникає право власності (суперфіційне право) в межах каталогу меж землекористування (п.1.1), відповідно до розробленої технічної документації земельні ділянки, що передаються відповідачем-1 відповідачу-2 мають площу 9,4534 га та 14,0506 га, розташовані на території аеропорту “Бельбек” за межами населеного пункту Севастополь, власник стверджує, що земельна ділянка, право користування якою передається за даним договором, на момент його укладення нікому іншому не продана, не подарована,іншим способом не відчужена, не пред’явлені позови пов’язання з  вилученням або обмеженням прав відносно земельної ділянки (п.п.1.2,1.3), передача суперфіційного права відбувається платно відповідно до Закону України “Про плату за землю”, але не менш 1 000,00 грн. на місяць, суперфіційне право за договором встановлюється на 47 років (п.п. 2.1,2.2), невід’ємною частиною договору є каталог меж землекористування і відомість обчислення площі та акт приймання-передачі речового права на користування чужою земельною ділянкою для забудови (п.5.3).

Відповідно до Державного Акту ІІ –КМ №002441 на право постійного користування землею, виданого Севастопольською державною адміністрацією 27.12.2001 військовій частині А-4515 Міністерства оборони України, згідно рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів від 15.11.1994 №4/86, останній надано у постійне користування 370.0348 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для розміщення та постійної діяльності військової частини без права використання для підсобного господарства та іншої діяльності з віднесенням до земель оборони. Державний акт зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1206.

Згідно з планом меж землекористування  військової частини А-4515 Міністерство оборони України, остання використовує земельні ділянки №1,4 площею 335.8433 га та 9.4495 га для обслуговування аеродрому.

Відповідно до письмових пояснень позивача, земельна ділянка, площею 9.4534 га використовується для обслуговування аеродрому, а саме: в третій зоні аеродрому розміщено шість арочних укриттів, де зберігається 67 одиниць техніки, яка знаходиться під охороною, інші місця для надійного зберігання відсутні, також на даній земельній ділянці знаходиться обладнаний тир для стрільби зі стрілецької зброї, варіанти розміщення тиру в іншому місці –відсутні, крім того, на обох ділянках знаходяться обладнані три сектори охорони та оборони аеродрому.

Відповідно до рішення Господарського суду м. Києва № 46/328 від 04.10.2010, яке на момент вирішення спору набрало законної сили, за позивачем –Міністерством оборони України в особі військової частини А4515  визнано право постійного користування земельними ділянками площею 9.4534 га та 14.0506 га, які розташовані на території аеропорту «Бельбек»за межами населеного пункту Севастополь.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У рішенні від 25.07.2002 по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки обов’язковою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб’єктний склад спору, а в справі № 46/328 брали участь ті самі сторони, що й у даній справі, суд приходить до висновку, що факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 у справі № 46/328 не підлягають доказуванню, зокрема: наявність у Міністерства оборони України в особі військової частини А4515 права постійного користування земельними ділянками площею 9.4534 га та 14.0506 га, які розташовані на території аеропорту «Бельбек»за межами населеного пункту Севастополь.

Вимогами частини першої статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Частиною 1 статті 125 Земельного кодексу України передбачено, що  право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до частини 5 статті 116 зазначеного кодексу, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної і комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України  підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", яка кореспондується зі статтею 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно частини 2 статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання цих земель у користування.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, зокрема шляхом визнання недійсними правочинів укладених органами виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є не дотримання на час укладення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 и 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу  України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу  України визначено, що факти, встановленні рішення господарського суду, під час розгляду однієї, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачу на підставі рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради народних депутатів від 15.11.1994 №4/86 надано у постійне користування  370.0348 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для розміщення та постійної діяльності військової частини без права використання для підсобного господарства та іншої діяльності з віднесенням до земель оборони, що підтверджується Державним  Актом ІІ –КМ №002441 виданого Севастопольською державною адміністрацією 27.12.2001 на право постійного користування землею, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1206.

Крім того,  рішенням Господарського суду м. Києва № 46/328 від 04.10.2010 за позивачем –Міністерством оборони України в особі військової частини А4515  визнано право постійного користування земельними ділянками площею 9.4534 га та 14.0506 га, які розташовані на території аеропорту «Бельбек»за межами населеного пункту Севастополь, таким чином на підставі вищенаведених правовстановлюючих документів  у позивача в установленому законом порядку виникло право постійного користування земельними ділянками площею 9.4534 га та 14.0506 га, розташованих на території аеропорту «Бельбек»за межами населеного пункту Севастополь.

Позивач, як постійний користувач земельних ділянок площею 9.4534 га та 14.0506 га не надавав згоду щодо вилучення у нього зазначених земельних ділянок, доказів протилежного станом на момент вирішення спору, відповідачами суду не надано. Також судом встановлено, що будь-якого рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, розташованої на території аеропорту «Бельбек»за межами населеного пункту Севастополь, органами виконавчої влади або місцевого самоврядування не приймалось, а передача земель оборони юридичним особам для обслуговування будівель і споруд, використання мереж комунікацій, будівництва та реконструкції об’єктів підприємств транспорту,чинним законодавством не передбачена.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідачами при укладенні Договору про встановлення обмеженого речового права –права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) від 17.02.2009 порушені права позивача, як землекористувача, оскільки право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством, чого відповідачем-1 зроблено не було. Договір від 17.02.2009 укладений між Севастопольською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Херсонес»відносно земельної ділянки яка входить до складу земель, раніше наданих у постійне користування позивачу,суперечить вимогам чинного законодавства України, а саме: частині 5 статті 116, статтям 149, 141, 77, 20 Земельного кодексу України. При цьому суд виходить з того, що одні й ті ж самі земельні ділянки не можуть належати одночасно на праві користування для забудови Товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Херсонес» та на праві постійного користування  позивачу. А враховуючи те, що позивач використовує земельні ділянки площею 9.4534 га та 14.0506 гана законних правових підставах, дані земельні ділянки у позивача у встановленому законом порядку не вилучались, згоди на таке вилучення позивач не давав, зміна цільового призначання земельних ділянок у встановленому законом порядку не проводилась, а відтак договір про встановлення обмеженого речового права –права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) від 17.02.2009 укладений між Севастопольською міською державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Херсонес»на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, визнається судом таким, що суперечить вищенаведеним нормам законодавства.

Таким чином, вимога Військового прокурора Севастопольського гарнізону, що діє в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України в особі Військової частини А 4515про визнання недійсним договорупро встановлення обмеженого речового права –права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) від 17.02.2009 –є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Ч. 1,2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, що державне мито покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Частиною 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, що державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Враховуючи те, що позивачі та відповідач-2 від сплати державного мита звільнені, і оскільки спір виник внаслідок неправильних дій зокрема і відповідача-2, суд вважає за необхідне стягнути в доход Державного бюджету України з відповідача-1 державне мито за розглянутий немайновий спір в сумі 42,50 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу  України, Господарський суд міста Києва, –

  ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним договір про встановлення обмеженого речового права –права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) від 17.02.2009, укладений між Севастопольською державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 04055587, юридична адреса: 99011, Автономна Республіка Крим, м. Севастополь, вул. Леніна,2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Херсонес»(код ЄДРПОУ 35941047, юридична адреса: 95000, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Маршала Жукова,3 кв.13, місцезнаходження: 99011,Автономна республіка Крим, м. Севастополь, вул. Новоросійська,75-А).

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Херсонес»(код ЄДРПОУ 35941047, юридична адреса: 95000, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Маршала Жукова,3 кв.13, місцезнаходження: 99011, Автономна республіка Крим, м. Севастополь, вул. Новоросійська,75-А)в доход Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Видати накази відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

5.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                                                С.Р.Станік

Дата складання повного тексту рішення –28.12.2010