Постанова від 09.12.2025 по справі 227/2487/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/260/25 Справа № 227/2487/23 Суддя у 1-й інстанції - Здоровиця О. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2025 року м. Кривий Ріг

справа № 227/2487/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

заявник ОСОБА_1

заінтересовані особи Орган опіки та піклування Добропільської міської ради, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 квітня 2024 року, яке ухвалено суддею Здоровиця О.В.у м. Добропілля Донецької області та повне судове рішення складено 22 квітня 2025 року, -

УСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.

В обгрунтування заяви заявник вважає, що внаслідок свого віку та здоров`я його мати ОСОБА_2 не здатна у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій, не в змозі керувати ними, не може самостійно доглядати за собою та виконувати прості звичайні справи. На час подання заяви поведінка ОСОБА_2 викликає необхідність догляду та опіки над нею.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 квітня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, заінтересовані особи Орган опіки та піклування Добропільської міської ради, ОСОБА_2 , відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, заявник подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати у зв`язку з його незаконністю, необґрунтованістю, неповнотою встановлення обставин, які мають значення для справи, необґрунтованою відмовою у прийнятті доказів, ненадання оцінки доказам.

Зазначає, що до суду першої інстанції були подані додаткові докази 16 квітня 2024 року, які не були взяті до уваги судом, і вони підлягають дослідженню та наданню оцінки відповідними фахівцями.

Також апелянт звертає увагу, що висновок амбулаторної судовопсихіатричної експертизи, яка призначалась судом першої інстанції, проведено з порушенням Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 травня 2018 року № 865, оскільки не було проведено дій, зазначених в п.17 даного Порядку, а саме: під час проведення амбулаторної та стаціонарної СПЕ особа встановлюється за документами, що посвідчують її особу. З метою з`ясування наявності чи відсутності в особи психічного розладу, експерти проводять психіатричний огляд, оцінюють об`єктивний анамнез, включаючи дані про спадковість психічних розладів, особливості психічного розвитку, сімейний і соціальний статус, особливості реагування на різні життєві ситуації, психічні травми, особливості психічного стану та поведінки під час проведення СПЕ та в період дій, з приводу яких ведеться провадження у цій справі. Експерти оцінюють особливості зовнішнього вигляду, міміки, руху і мови особи, щодо якої проводиться СПЕ, а також її манеру триматися під час обстеження. У разі виявлення короткочасних порушень свідомості описують їх тривалість, зовнішні прояви (збліднення шкірних покривів, наявність додаткових рухів тощо) для уточнення характеру патологічного стану.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, від представника позивача - адвоката Дербіна Д.О. надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника, інші учасники справи про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом установленота зматеріалів справивбачається,що ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією її паспорта (том 1 а.с.14), витягом з реєстру територіальної громади від 26 квітня 2023 року (том 1 а.с.15) та витягом з реєстру територіальної громади відділу реєстрації Добропліьської міської ради від 26 квітня 2023 року (том 1 а.с.16).

Заявником у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією паспорта ОСОБА_1 (том 1 а.с.5) та копією свідоцтва про його народження (том 1 а.с.22).

Витягом з реєстру територіальної громади відділу реєстрації Добропліьської міської ради від 26 квітня 2023 року (том 1 а.с.23), побутовою характеристикою ОСОБА_1 , яка надана 27 квітня 2023 року ПП «Білицька РЕС» (том 1 а.с.25) підтверджується, що заявник ОСОБА_1 зареєстрований і мешкає за адресою АДРЕСА_2 разом з дружиною та донькою.

Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 від 14 лютого 2023 року, який складено депутатом Добропільської міської ради Дячишеної О.В.(том 1 а.с.24) підтверджується, що за вказаною адресою проживає ОСОБА_2 і разом з нею проживає її син ОСОБА_1 , 1973 року народження.

Висновком КНП «Добропільський центр первинної медико-санітарної допомоги» Добропільської міської ради № 79 від 07.02.2023 року про стан здоров`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 1 а.с.26) підтверджується, що останній є за станом здоров`я «придатний», але зміст вказаного висновку не дає чіткого розуміння до чого саме за станом здоров`я придатний ОСОБА_1 .

Згідно виписки з акту огляду медико-соціальної експертної комісії, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 05 липня 2023 року є особою з інвалідністю ІІ групи (безстроково). Причиною інвалідності є загальне захворювання. Рекомендовано «Д» нагляд» та лікування ортопеда-травматолога, офтальмолога, сімейного лікаря (том 1 а.с.10).

Згідно висновку лікаря психіатра КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради ОСОБА_3 від травня 2023 року (том 1 а.с.13) вбачається, що після консультації хворій ОСОБА_2 , 1948 року народження вказаним лікарем встановлено діагноз «Деменція (легка)» при можливій пізній хворобі Альцгеймера з поведінковими порушеннями (апатія)» та призначено лікування (том 1 а.с.13).

Копією заяви ОСОБА_2 від 21 лютого 2023 року (том 1 а.с.11), яка написана власноручно останньою та адресована директору КНП «Добропільська ЛІЛ» вбачається, що ОСОБА_2 зверталась до вказаного медичного закладу та зазначала, що вона неодноразово зверталась до лікаря психіатра ОСОБА_4 зі скаргами на погіршення психічного стану, але останній ніяких документів про стан її здоров`я не надає і тому враховуючи вищевикладене в цій заяві просила надати їй довідку про стан її психічного здоров`я.

Інформацією директора КНП «Добропільська ЛІЛ» № 378 від 28 березня 2023 року (том 1 а.с.12) ОСОБА_2 було повідомлено, що інформація щодо надання їй психіатричної допомоги частково обмежена крім рекомендацій щодо лікування та зазначено, що останні рекомендації були надані їй 16 лютого 2023 року, які залишаються дійсними на день надання цієї відповіді.

З інформації директора КНП «Добропільська ЛІЛ» № 1245 від 19 жовтня 2023 року (том 1 а.с.65) вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку у лікаря-психіатра КНП «Добропільська ЛІЛ» в консультативній групі нагляду з 10 січня 2023 року, діагноз: F01, призначено лікування. Останнє звернення до лікаря-психіатра КНП «Добропільська ЛІЛ» було 06.06.2023 року, призначено продовжити прийом медикаментів.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи Дніпровської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» № 53 від 14 лютого 2024 року ОСОБА_2 виявляє психічний розлад у формі легкого когнітивного розладу. За своїм психічним станом на момент проведення експертизи може розуміти значення своїх дій та керувати ними. (том 1 а.с.92-94).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, суд першої інстанції виходив з того, заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_2 хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними оскільки ОСОБА_2 , самостійно надавала суду вичерпні за своїм змістом та зрозумілі відповіді на поставлені учасниками справи та судом запитання, приймала активну участь у судових засіданнях та зазначала, що вона є нормальною, психічно здоровою людиною, але внаслідок свого віку має певні труднощі в побуті, внаслідок чого потребує сторонньої допомоги, яку їй надає її син, який є заявником по справі. Також судом зазначено, що зі змісту пояснень ОСОБА_2 судом встановлено, що визнання її недієздатною викликано тим, що в Україні оголошений воєнний стан і враховуючи, що син її є особою, яку можуть призвати на військову службу, щоб не залишитися без підтримки та допомоги свого сина було прийнято рішення про визнання її недієздатною. Крім того судом прийнято до уваги висновок судово-психіатричної експертизи Дніпровської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» № 53 від 14 лютого 2024 року відповідно до якого експертами встановлено наявність у ОСОБА_2 певного психічного розладу здоров`я у формі легкого когнітивного розладу. Але в той же час за висновками вказаної експертизи, яка проводилась комісійно, трьома експертами в області судово-психіатричної експертизи, встановлено, що наявний у ОСОБА_2 психічний розлад не є таким, що позбавляє її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Колегія суддів вважає помилковими вказані висновки суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (стаття 32 Конституції України).

Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

У відповідних положеннях підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції зазначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Частиною першою статті 30 ЦК України визначено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до статі 36 ЦК України, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними(стаття 39 ЦК України.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (стаття 40 ЦК України).

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).

Відповідно до статті 58 ЦК України, опіка встановлюється над фізичними особами, які визнані недієздатними.

Відповідно до ст.60 ЦК України судом встановлюється опіка над фізичною особою у разі визнання її недієздатною. Суд призначає опікуна такій особі за поданням органу опіки та піклування.

Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про стійкий психічний розлад, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 викладено правову позицію про те, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 року роз`яснено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров`я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних зі станом її психічного здоров`я (частина перша статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Відповідно до положень статті 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дійсно, в судовому засіданні, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 , самостійно надавала суду вичерпні за своїм змістом та зрозумілі відповіді на поставлені учасниками справи та судом запитання, приймала активну участь у судових засіданнях та зазначала, що вона є нормальною, психічно здоровою людиною, але внаслідок свого віку має певні труднощі в побуті, внаслідок чого потребує сторонньої допомоги, яку їй надає її син

Крім того, відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи Дніпровської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» № 53 від 14 лютого 2024 року відповідно до якого експертами встановлено наявність у ОСОБА_2 певного психічного розладу здоров`я у формі легкого когнітивного розладу. Але в той же час за висновками вказаної експертизи, яка проводилась комісійно, трьома експертами в області судово-психіатричної експертизи, встановлено, що наявний у ОСОБА_2 психічний розлад не є таким, що позбавляє її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Разом з тим, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 381 від 11 вересня 2025 року, ОСОБА_2 виявляє ознаки деменції внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного генезу (судинного, атрофічного). Тому ОСОБА_2 не може розуміти значення своїх дій і керувати ними. Потребує постійного стороннього догляду та допомоги.

Дієздатність - це категорія цивільного та цивільно-процесуального права. Набуття дієздатності, обмеження дієздатності та визнання особи недієздатною встановлюються зазначеними галузями права та відбувається за рішенням суду. Обмеження дієздатності та визнання особи недієздатною обмежує здатність фізичної особи самостійно вступати в правовідносини, та після визнання такого факту особі призначається опікун чи піклувальник.

Таким чином, недієздатність - втрата здатності здійснювати особою цивільні права та обов`язки внаслідок тяжкого порушення психічного стану. Критерії недієздатності психічно хворих визначені в Цивільному кодексі України. Стан недієздатності характерний тільки для фізичних осіб та встановлюється в судовому порядку після обов`язкового проведення судово-психіатричної експертизи.

Визнання особи недієздатною - це не тільки визначення стану здоров`я, але й складне юридичне поняття, яке містить в собі два критерії: медичний та юридичний (психологічний).

Під медичним критерієм слід розуміти «хронічний, стійкий психічний розлад». Другий, юридичний (психологічний) критерій, вказує на нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Але чіткого категоричного розмежування юридичного (психологічного) та медичного критеріїв існувати не може.

Вказані критерії одночасно несуть як медичний, так і юридичний характер. Юридичний критерій недієздатності має, перш за все, психологічну природу. Він свідчить про тяжкість психічного захворювання, ступінь розладів у інтелектуально-естичної та емоційно-вольової сферах психічної діяльності. Не кожний психічний розлад призводить до нездатності особи приймати участь у цивільних відносинах, а тільки такий його ступінь (глибина), який суттєво впливає на волю, пам`ять та інтелект хворого, що позбавляє особу можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Тому, враховуючи обставини справи, колегія суддів знаходить підстави для визнання ОСОБА_2 недієздатною, оскільки це буде відповідати її інтересам з урахуванням того, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 381 від 11 вересня 2025 року, ОСОБА_2 виявляє ознаки деменції внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного генезу (судинного, атрофічного). Тому ОСОБА_2 не може розуміти значення своїх дій і керувати ними. Потребує постійного стороннього догляду та допомоги.

Відповідно до ч.ч. 5, 6ст.300 ЦПК Українистрок дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.

Відповідно до ч.1 ст. 41 ЦК України, над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (ст.55 ЦК України).

Відповідно дост.58 ЦК України, опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування (ч.1 ст. 60 ЦК України).

Інститут опіки та піклування має комплексний характер, він створений для захисту особистих немайнових і майнових прав осіб, що за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов`язки, а також для створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ними догляду, забезпечення їх виховання, навчання та розвитку, а у необхідних випадках і лікування.

Суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй опікуна (ч.1 ст. 300 ЦПК України).

Частинами 2,4 ст.63ЦК України передбачено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника.

Згідно ч.1ст. 67 ЦК України,опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88.

Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 336/5652/18 зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

При вирішенні питання щодо призначення опікуна суд враховує, що заявник ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , який фактично вже тривалий час нею опікується, заявник має бажання бути опікуном матері, не має медичних протипоказань для здійснення повноважень опікуна, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, може виконувати обов`язки опікуна, що в сукупності дає підстави вважати можливим виконання заявником повноважень опікуна над недієздатною ОСОБА_2 .

Судом не встановлено наявності інших осіб, окрім заявника, які реально могли б взяти на себе обов`язки опікуна над ОСОБА_2 та виявили б таке бажання.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення по справі про задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною строком на два роки та встановлення опіки та призначення опікуна.

Керуючись статтями367,374,376,382,383,384 ЦПК України,суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 16 квітня 2024 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, заінтересовані особи Орган опіки та піклування Добропільської міської ради, ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Димитров, Красноармійського району Донецької області, недієздатною.

Встановити строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною - два роки з дня набрання рішенням законної сили.

Призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Білицьке Добропільського району Донецької області, опікуном недієздатної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженкою м. Димитров, Красноармійського району Донецької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 09 грудня 2025 року.

Головуючий:

Судді: