Постанова від 03.12.2025 по справі 924/345/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2025 року

м. Київ

cправа № 924/345/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Одуденко А. В.,

Хмельницької обласної військової адміністрації - не з`явився,

Білогірської селищної ради - не з`явився,

Спеціалізованого лісогосподарського

комунального підприємства «Орлан»

Білогірської селищної ради - Підопригори Р. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 (у складі колегії суддів: Маціщук А.В. (головуючий), Василишин А.Р., Філіпова Т.Л.)

у справі № 924/345/25

за позовом Першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації

до Білогірської селищної ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства «Орлан» Білогірської селищної ради,

про скасування права комунальної власності та повернення земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року Перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Білогірської селищної ради, у якому просив суд:

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно право комунальної власності Білогірської селищної ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення із кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001, 6820388000:05:010:0001, 6820388000:05:005:0001, 6820388000:06:002:0001;

- повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації земельні ділянки лісогосподарського призначення із кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001, 6820388000:05:010:0001, 6820388000:05:005:0001, 6820388000:06:002:0001, загальною площею 450,1052 га.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач усупереч положенням статей 1, 5, 8, 17 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статей 3, 12, 19, 20, 55, 84, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) зареєстрував право комунальної власність на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів, які є власністю держави.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 04.04.2025 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство «Орлан» Білогірської селищної ради (далі - СЛКП «Орлан»).

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 03.06.2025 позов задоволено частково. Витребувано з незаконного володіння Білогірської селищної ради на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 6820381500:04:012:0001 площею 15,9546 га, 6820388000:06:002:0001 площею 129,7984 га, 6820388000:05:005:0001 площею 237,7725 га, 6820388000:05:010:0001 площею 66,5797 га. У задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 рішення суду першої станції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у жовтні 2025 року Заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 скасувати, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.06.2025 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2025 у справі № 924/345/25 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.11.2025.

Білогірська селищна рада та СЛКП «Орлан» у відзивах на касаційну скаргу посилаються на безпідставність доводів, наведених у касаційній скарзі, а також на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

17.11.2025 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення Хмельницької обласної прокуратури, у яких остання зазначає, що викладені у відзиві Білогірської селищної ради заперечення є необґрунтованими.

У судовому засідання 19.11.2025 у справі № 924/345/25 за касаційною скаргою Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури оголошено перерву до 03.12.2025.

Хмельницька обласна військова адміністрація та Білогірська селищна рада у судове засідання 03.12.2025 своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що зазначені учасники справи не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників Хмельницької обласної військової адміністрації та Білогірської селищної ради.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, СЛКП «Орлан», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судом апеляційної інстанції установлено, що на підставі розпорядження Білогірської районної державної адміністрації від 18.01.2006 № 9 Білогірському спеціалізованому комунальному підприємству «Орлан» було видано державні акти на право постійного користування земельними ділянками для ведення лісового господарства: площею 66,580 га з кадастровим номером 6820388000:05:010:0001 - серія ЯЯ № 339340 від 10.03.2006; площею 237,772 га з кадастровим номером 6820388000:08:002:0001 - серія ЯЯ № 339342 від 10.03.2006; площею 15,8118 га з кадастровим номером 6820389000:06:006:0001 - серія ЯЯ № 339366 від 09.03.2006; площею 76,3927 га з кадастровим номером 6820389000:05:002:0001 - серія ЯЯ № 339369 від 09.03.2006.

Згідно з витягами з Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровим номером 6820381500:04:012:0001 площею 15,9546 га, з кадастровим номером 6820388000:06:002:0001 площею 129,7984 га, з кадастровим номером 6820388000:05:005:0001 площею 237,7725 га, з кадастровим номером 6820388000:05:010:0001 площею 66,5797 га, є землями лісогосподарського призначення, вид цільового призначення: 09.01 - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг.

Також судом апеляційної інстанції установлено, що у 2021 році Білогірське спеціалізоване комунальне підприємство «Орлан» було перейменовано у Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство «Орлан» Білогірської селищної ради і Білогірська селищна рада є власником зазначеного підприємства.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 07.02.2023 на підставі Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (далі - Закон № 5245-VI) за Білогірською селищною радою зареєстровано право комунальної власності на спірні земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні СЛКП «Орлан» Білогірської селищної ради на підставі державних актів серії ЯЯ № 339340 та ЯЯ № 339342 від 10.03.2006, серії ЯЯ № 339366 та ЯЯ № 339369 від 09.03.2006.

Предметом розгляду у справі № 924/345/25, що розглядається, є позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно права комунальної власності Білогірської селищної ради на спірні земельні ділянки та про повернення спірних земельних ділянок на користь держави.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірні земельні ділянки не підлягали передачі до земель комунальної власності, оскільки такі земельні ділянки розташовані поза межами населених пунктів, а також ураховуючи мету заявленого прокурором позову та його обґрунтування, дійшов висновку, що вимогу про повернення на користь держави спірних земельних ділянок слід розуміти як вимогу про витребування цих земельних ділянок на користь власника, що дозволить здійснити реєстрацію за позивачем права власності на такі земельні ділянки та ефективно захистити права останнього. Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно право комунальної власності Білогірської селищної ради на спірні земельні ділянки у зв`язку неефективністю обраного прокурором способу захисту, оскільки задоволення вимоги про витребування земельних ділянок в повній мірі дозволить захистити порушене право позивача, в тому числі, зареєструвати своє право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірні земельні ділянки.

При цьому суд першої інстанції встановив наявність підстав для звернення прокурора із відповідним позовом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із безпідставності заявлених прокурором позовних вимог з огляду на те, що Білогірська селищна рада набула право власності на спірні земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні комунального підприємства, в силу закону.

Крім того, ураховуючи підстави (стаття 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та стаття 152 ЗК України) та обґрунтування позову, суд апеляційної інстанції виснував, що заявлені прокурором позовні вимоги про повернення на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації спірних земельних ділянок, тобто пред`явлення негаторного позову, не є належним способом захисту, а отже не підлягають задоволенню. При цьому, суд апеляційної інстанції також зазначив, що задовольняючи заявлені прокурором позовні вимоги про повернення на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації спірних земельних ділянок на підставі статті 387 ЦК України, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, самостійно змінивши позовну вимогу, що є порушенням норм процесуального права.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про підтвердження прокурором підстав для звернення до суду з цим позовом.

У поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прокурор послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 1, 5, 7, 8, 17 ЛК України, статей 3, 12, 19, 20, 55, 84, 117, 122 ЗК України, а також порушення норм процесуального права, зокрема, статей 11, 13, частини 3 статті 16 ГПК України, та на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 щодо застосування судами принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц щодо необхідності дотримання судами принципу процесуальної економії, у постановах Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 904/8306/21, відповідно до якого право власності на земельну ділянку поширюється, зокрема, на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї земельної ділянки та на багаторічні насадження, які на ній знаходяться, від 15.11.2023 у справі № 592/11227/20, відповідно до якого законодавство не передбачає, що може бути лише один ефективний та належний спосіб захисту інтересу та/або порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Також прокурор у касаційній скарзі послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо власника земельних ділянок лісогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів та які перебувають у постійному користуванні комунальних підприємств, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу у межах її доводів і вимог, виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (такі висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 05.03.2025 у справі № 916/2121/24).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, постанови Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 906/1175/18, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 29.11.2022 у справі № 910/745/20, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18).

Верховний Суд неодноразово зауважував, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20 та від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі розпорядження Білогірської районної державної адміністрації від 18.01.2006 № 9 Білогірському спеціалізованому комунальному підприємству «Орлан» (наразі - СЛКП «Орлан») було видано державні акти серія ЯЯ № 339340 від 10.03.2006, серія ЯЯ № 339342 від 10.03.2006, серія ЯЯ № 339366 від 09.03.2006, серія ЯЯ № 339369 від 09.03.2006 на право постійного користування спірними земельними ділянками для ведення лісового господарства.

07.02.2023 на підставі Закону № 5245-VI у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Білогірською селищною радою зареєстровано право комунальної власності на спірні земельні ділянки.

На час видання розпорядження від 18.01.2006 № 9 правовідносини щодо набуття у постійне користування земельних ділянок лісогосподарського призначення були врегульовані нормами ЛК України від 21.01.1994 № 3852-XII, у редакції від 31.03.2005 та ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, у редакції від 01.01.2006.

Так, відповідно до частин 1, 2, 4 статті 9 ЛК України (у редакції, чинній на час видання відповідного розпорядження) користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.

У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

При цьому на час видання розпорядження від 18.01.2006 № 9, землі лісового фонду могли перебувати у державній, комунальній та приватній власності (частина 1 статті 56 ЗК України у відповідній редакції).

Згідно з частиною 1 статті 57 ЗК України (у редакції, чинній на час видання відповідного розпорядження) земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування, встановлено статтею 122 ЗК України (у редакції, чинній на час видання відповідного розпорядження)

Так, частиною 3 цієї статті передбачено, що районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Тобто, передаючи спірні земельні ділянки у постійне користування Білогірському спеціалізованому комунальному підприємству «Орлан» (наразі - СЛКП «Орлан»), Білогірська районна державна адміністрація діяла у межах своїх повноважень, встановлених чинним на час видання відповідного розпорядження законодавством, що не оспорюється прокурором у касаційній скарзі.

У подальшому, з 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI. Так, відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

Пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.

Законом України від 14.05.2013 № 233-VII пункт 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI змінено. Відповідно до цієї редакції пункту 9 державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, а також ураховуючи обставини перебування на час набрання чинності Законом № 5245-VI спірних земельних ділянок у постійному користуванні Білогірського спеціалізованого комунального підприємства «Орлан» (у подальшому перейменовано у СЛКП «Орлан», власником якого є Білогірська селищна рада), такі земельні ділянки з дня набрання чинності зазначеним Законом є землями комунальної власності.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.02.2025 у справі № 910/19615/23.

Ураховуючи зазначене, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду з наведеного прокурором у касаційній скарзі питання (пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України касаційної скарги).

З урахуванням наведеного, Білогірська селищна рада набула права власності на спірні земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні її комунального підприємства, в силу Закону № 5245-VI, що свідчить про відсутність порушення права позивача, за захистом якого прокурор звернувся до суду з відповідним позовом.

Водночас, 27.05.2021 набрав чинності Закон України від 28.04.2021 № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, лісогосподарського призначення (підпункт «в»).

Разом з тим, суд касаційної інстанції не бере до уваги доводи прокурора про те, що реєстрація права комунальної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення за Білогірською селищною радою суперечить наведеним вище положенням підпункту «в» пункту 24 розділ Х «Перехідні положення» ЗК України, оскільки така реєстрація Білогірською селищною радою була здійсненна на підставі Закону № 5245-VI.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що факт вчинення Білогірською селищною радою державної реєстрації права комунальної власності на спірні земельні ділянки на підставі Закону № 5245-VI у 2023 році не спростовує правомірності реєстрації такого права, яке виникло з 01.01.2013 відповідно до Закону № 5245-VI.

Оскільки відсутність порушення права та/або законного інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у позові слід відмовити саме з цих підстав.

З урахуванням наведених вище мотивів відмови в задоволенні позову Верховний Суд не надає оцінки іншим доводам касаційної скарги прокурора.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з безпідставності позовних вимог та неефективності обраного прокурором способу захисту.

Суд касаційної інстанції зауважує, що аналізувати ефективність способу захисту суд може лише після того та за тієї умови, якщо дійшов висновку, що у позивача наявне право, яке було порушено і потребує захисту.

Водночас такі висновки суду апеляційної інстанції не призвели до ухвалення незаконного рішення, а тому відсутні підстави для його скасування.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, розглянувши касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про залишення її без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін з мотивів, наведених у цій постанові.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у справі № 924/345/25 залишити без змін з мотивів, наведених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко