Рішення від 15.12.2025 по справі 485/242/25

Справа № 485/242/25

Провадження № 2/485/170/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2025 року м.Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Квєтка І.А.,

секретар судового засідання Семенака А.Г.,

за участю прокурора - Притули М.М.,

представника відповідача - Трофименка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Снігурівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою керівника Баштанської окружної прокуратури Верцюха В. в інтересах держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

встановив:

У лютому 2025 року керівник Баштанськоїокружної прокуратуриВерцюх В.В.в інтересахдержави вособі Миколаївськоїобласної військовоїадміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22 вересня 2017 № 14-13077/17-17-СГ затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 4825710100:24:000:0003) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району (за постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 № 807-ІХ район реорганізовано у Баштанський) Миколаївської області.

На підставі вказаного Наказу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 жовтня 2017 за індексним № 37413043 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 червня 2023 у справі №485/1500/21, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 та постановою Верховного Суду від 04 грудня 2024, підтверджено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду, квартал 7 виділ 7 Снігурівського лісництва, на той час Державного підприємства "Березнегуватський лісгосп", та при передачі її у приватну власність ОСОБА_1 з постійного користування вказаного підприємства не вилучалася. При цьому, у вказаному рішенні суд встановив, що Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області не мало повноважень на прийняття наказу про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , у зв`язку з чим її вибуття з власності держави відбулося поза волею власника.

Перебування земельної ділянки лісогосподарського призначення, що належить державі, у приватній власності завдає шкоди територіальній системі рекреаційних, природних об`єктів, а також порушує гарантоване законодавством право громадян на доступ і використання територій загального користування, безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Витребування земельної ділянки у відповідача ОСОБА_1 буде пропорційним та виправданим втручанням у право власності, оскільки земельна ділянка вибула з власності держави за відсутності відповідних правових підстав шляхом неправомірного її відведення органом, який не був наділений відповідними повноваженнями, тобто поза волею належного власника, та без вилучення у попереднього землекористувача, тоді як відповідачем при набутті права власності на земельну ділянку лісового фонду не було проявлено розумну обачність, а отже, добросовісність.

Миколаївська обласна державна адміністрація як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, враховуючи особливу цінність вказаних земель, не вжила заходів до усунення порушень законодавства, зокрема шляхом пред`явлення позовної заяви.

Враховуючи, що спірна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, невжиття Миколаївською облдержадміністрацією протягом розумного строку заходів до їх поновлення, у зв`язку з цим, позивач вважає, що наявні підстави для витребування вказаної земельної ділянки на користь держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 27 березня 2025 року до участі у справі залучено Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача (Т.1 а.с.169).

03 березня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Трофименко А.О. подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позов є необґрунтованим, оскільки прокурор ненадав належних доказів перебування спірної земельної ділянки у межах земель лісового фонду. Крім того, прокурор пропустив строк позовної давності звернення до суду з даним позовом, оскільки державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку проведена 04 жовтня 2017, тобто трирічний строк позовної давності минув 04 жовтня 2020 року, а позовні вимоги заявлено 04 лютого 2025 року /Т.1 ас.99-100/.

06 березня 2025 року від керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області Верцюха В.В. надійшла відповідь на відзив, згідно якої останній заперечив доводи зазначені відповідачем у відзиві. Ствердив, що факт незаконної передачі у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки за рахунок земель державного лісового фонду, які перебували у постійному користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство" підтверджено рішеннями судів у справі № 485/1500/21, які відповідач не оскаржував. Щодо строків позовної давності, на пропуск яких вказує представник відповідача, то такий строк перервався поданням прокурором позову щодо спірної земельної ділянки у 2021 році (про що свідчить рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 червня 2023 у справі № 485/1500/21, постанова Миколаївського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 та постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024), а саме, після отримання інформації ВО "Укрдержліспроєкт" від 16 лютого 2021, яка підтверджувала факт вилучення земель лісогосподарського призначення. Тобто, саме з цього моменту і розпочав свій перебіг строк позовної давності для прокурора (ст. 261 ЦК України). За такого, початок перебігу строку позовної давності в даній справі слід вважати дату постановлення рішення Верховним Судом, тобто з 04 грудня 2024 /Т.1 а.с.143-146-зворот/.

27 березня 2025 року представник Миколаївської обласної державної адміністрації Джос О.В. надав додаткові пояснення у справі, в яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Зазначив, що вилучення земель державного лісового фонду для несільськогосподарських потреб на час прийняття спірного наказу і до 27 травня 2021 належало до виключних повноважень Кабінету Міністрів України, а з 27 травня 2021 - до повноважень Миколаївської обласної державної (військової) адміністрації. Водночас розпорядження про припинення права постійного користування ДП "Березнегуватське лісове господарство" спірною земельної ділянкою або її вилучення з постійного користування підприємства не приймалось /Т.1 а.с.154-165/.

28 березня 2025 року перший заступник керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області Кармазиновський К.І. подав додаткові пояснення, в яких доповнив заперечення щодо відзиву відповідача в частині пропуску строку позовної давності посиланням на п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено зупинення строків позовної давності на строк дії воєнного стану /Т.1 а.с.174-175/.

29 квітня 2025 року представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області - Єрохіна Т.Г. подала письмові пояснення, в яких зазначила, що головним управлінням на підставі відомостей проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 у межах повноважень прийнято наказ від 22 вересня 2017 про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, який вичерпав свою дію /Т.1 а.с.220-224/.

В судовому засіданні прокурор заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі мотивуючи тим, що надання земельної ділянки відповідачу було незаконним, а отримання такої відповідачем недобросовісним. В обгрунтування недобросовісності зазначив, що відповідач отримуючи земельну ділянку поблизу річки Інгулець, за наявності у відкритому доступі відомостей з Публічної кадастрової карти про розміщення спірної земельної ділянки на землях лісового фонду, не проявив розумну обачність та не перевірив її дійсного статусу.

Представник Миколаївської облдержадміністрації у поданій заяві просив про розгляд справи у його відсутність, позов прокурора підтримують /Т.1. а.с.109/.

Представник відповідача- адвокат Трофименко А.О. у задоволенні позову просив відмовити посилаючись на те, що відповідач є добросовісним набувачем земельної ділянки наданої йому у власність державним органом, оскільки не міг знати про неправомірність її передачі. Довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 13 червня 2017 року, виданої відділом у Снігурівському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, було підтверджено віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Крім того, відповідач відкрито з 2017 року користувався земельної ділянкою та питань до нього не виникало, зокрема зі сторони ДП "Березнегуватське лісове господарство".

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" про причини неявки суд не повідомив.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що 28 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із письмовою заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га в межах території підпорядкування Снігурівської міської ради Снігурівсього району Миколаївської області для подальшої передачі йому у власність /Т.1. а.с. 121-зворот/.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 11 листопада 2016 року № 14-11103/14-16-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га ріллі, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства /Т.1. а.с. 122/.

13 червня 2017 року Відділом у Снігурівському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області складено довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями № 248/179-17, з якої вбачається наявність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 2,0000 га /Т.1. а.с.133-зворот/.

На замовлення ОСОБА_1 сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_2 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області (Т.1 а.с.116-137).

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4803678042017 від 31 липня 2017 року Відділом у Снігурівському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області зареєстровано земельну ділянку державної форми власності з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 для ведення особистого селянського господарства /Т.1. а.с.134/.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22 вересня 2017 року № 14-13077/17-17-СГ, затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4825710100:24:000:0003) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області /Т.1. а.с.47/.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 409504928 від 24 січня 2025 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 площею 2,0 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Снігурівської міської ради, за межами населеного пункту, належить ОСОБА_1 . Номер відомостей про речове право №22667647 від 04 жовтня 2017 року. Державну реєстрацію права власності проведено державним реєстратором Снігурівської районної державної адміністрації Корженком О.Ю. індексний номер рішення: 37413043 від 05 жовтня 2017 року/Т.1. а.с.67/.

Відповідно до даних Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 розташована на землях державного лісового фонду /Т.1 а.с.49-зворот/.

За даними ДП "Березнегуватське лісове господарство" від 27 серпня 2021 року № 181/56-Б, земельна ділянка з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 повністю розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, а саме на території кварталу 7 виділу 7 Снігурівського лісництва (площа 5,4 га), що підтверджується планом лісонасаджень Снігурівського лісництва ДП "Березнегуватське лісове господарство". Рішення про добровільну відмову, вилучення або припинення права постійного користування земельною ділянкою та про зміну цільового призначення земельної ділянки ДП "Березнегуватське лісове господарство" не приймалось /Т.1. а.с.51-54/.

Відповідно до інформації Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 05 березня 2021 № 211, земельна ділянка кадастровий номер 4825710100:24:000:0003 повністю розміщена в межах земель лісогосподарського призначення, що перебувають в постійному користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство". Ділянка лісогосподарського призначення станом на теперішній час та згідно з планово-картографічними матеріалами 2014 року перебуває у складі земель постійного користування ДП "Березнегуватське лісове господарство" площею 5,4 га, квартал 7 виділ 7 Снігурівського лісництва. Проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення цієї ділянки, вилучення її зі складу земель ДП "Березнегуватське лісове господарство" на розгляд та погодження не надходили. Не розглядалась та не погоджувалась і відмова від користування цією ділянкою. Проекти землеустрою або інша землевпорядна документація стосовно відведення спірної ділянки, вилучення її зі складу земель ДП "Березнегуватське лісове господарство" на розгляд не надходили та управлінням не погоджувалися /Т.1. а.с.62/.

Відповідно до протоколу другої лісовпорядної наради від 21 травня 2014 року з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП "Березнегуватський лісгосп" Миколаївського ОУЛМГ, проведено поділ території лісогосподарського підприємства на лісництва, їх площу в межах адміністративних районів, зміну площі за між обліковий період в порівнянні із земельним балансом і державним обліком лісів, та встановлено, що загальна площа лісгоспу за даними земельного балансу станом на 01 січня 2013 року становить 11371,1 га з яких, серед інших, площа ДП "Березнегуватське лісове господарство" становить 6547,6 га /Т.1. а.с.63-64/.

Наказом Миколаївського обласного Управління лісового та мисливського господарства від 30 листопада 2020 року "Про затвердження матеріалів лісовпорядкування", затверджено матеріали лісовпорядкування за 2019 рік по державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, зокрема ДП "Березнегуватське ЛГ"/Т.1. а.с.64-зворот/.

Межі земельноїділянки лісогосподарськогопризначення (квартал7виділ7)Снігурівського лісництвавизначені витягомз проектуорганізації тарозвитку лісовогогосподарства тапланшетом №3Снігурівського лісництва(лісовпорядкування2013року) /Т.1. а.с.230-232/.

Згідно витягу №НВ-9913480822025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003 станом на 24 січня 2025 року становить 35058,25 грн. /Т.1. а.с. 70/.

За інформацією Миколаївської облдержадміністрації від 27 серпня 2021 № 05-67/3553/5-21, рішення про добровільну відмову, вилучення або припинення права постійного користування земельною ділянкою, що перебуває у користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство", та зміну її цільового призначення не приймались. Миколаївська облдержадміністрація не була обізнана про видання ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області наказу від 22 вересня 2017 року №14-13077/17-17-СГ /Т.1. а.с.59/.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 1, 3 статті 12, частини 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).

В постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 Верховний Суд зробив висновки про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 червня 2023 року у справі № 485/1500/21 за позовом керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області Потужник Романа в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , треті особи Державне підприємство "Березнегуватське лісове господарство", Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування наказу, повернення земельної ділянки, яке залишене без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року та постановою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року, встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває на території лісового фонду та перебувала у користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство" (квартал 7, виділ 7 Снігурівське лісництво), була неправомірно вилучена з користування та передана ОСОБА_1 . У задоволенні позову прокурора судами було відмовлено у зв`язку з тим, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту права власності держави на спірну землю, якою має бути віндикація, однак у частині правильності встановлення цих обставин судові рішення не оспорювалися відповідачем.

З урахуванням вище зазначеного, є встановленим факт входження спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Правова позиція про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування підтверджують наявність права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства висловлювалася Верховним Судом у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 369/16418/18.

Таким чином, доводи представника відповідача про те, що відсутні докази на підтвердження входження земельної ділянки до складу земель ДП "Березнегуватське лісове господарство" непереконливі.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України (у редакції на час приватизації земельної ділянки ОСОБА_1 ) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до статті 31 ЛК України (у редакції чинній на час приватизації) до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі передання у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Частиною другоюстатті 1 ЛК Українипередбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Відповідно до частини першої статті 55 ЗК України (у редакції чинній на час приватизації землі) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (статті 5 ЛК України).

Устатті 7 ЛК Українизакріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначенихКонституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Статтею 13 ЗК України(в редакції на час приватизації) передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до статті 56 ЗК України (в радакції на час приватизації) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Устатті 57 ЛК Українивизначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відповідно до частини першої якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно доЗК України.

Аналогічне положення міститься устатті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначеностаттею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У частині дев`ятійстатті 149 ЗК Українивстановлено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Тобто, на час приватизації спірної земельної ділянки вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

На момент відведення спірна земельна ділянка, загальна площа якої становить 2,0000 га, згідно з інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства та ВО "Укрдержліспроект" перебувала у постійному користуванні ДП "Березнегуватське лісове господарство" та відповідно до планово - картографічних матеріалів лісовпорядкування, за зазначеним кадастровим номером, повністю накладається на землі Державного лісового фонду, а саме на території кварталу 7 виділу 7 Снігурівського лісництва.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували ту обставину, що спірну земельну ділянку було вилучено Кабінетом Міністрів України для нелісогосподарських потреб.

Суд також враховує, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, а в даному випадку жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв. В матеріалах справи також відсутні рішення уповноважених органів лісового господарства Миколаївської області про переведення спірних земельних ділянок з земель державного лісового фонду до категорії земель нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства. Крім того, спірна земельна ділянка не є замкненою, тобто не могла бути передана у приватну власність відповідно до статті 56 ЗК України.

Оскільки рішення про вилучення такої земельної ділянки із державної власності не приймалось, то Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області приймаючи наказ від 22 вересня 2017 № 14-13077/17-17-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 4825710100:24:000:0003) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, діяло не на підставі, не в межах своїх повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, зокрема ЗК України та ЛК України.

Переглядаючи рішення Снігурівського районного суду Миколаївської обасті від 25 липня 2023 року Верховний суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 485/1500/21 зазначив, що у даній справі Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. У цьому контексті колегія суддів зауважила, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, а також пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області з перевищенням повноважень, передбачених чинним законодавством, поза волею власника, яким є держава, без вилучення земельної ділянки з Державного лісового фонду України та припинення права користування попереднього землекористувача ДП "Березнегуватське лісове господарство" прийняло незаконне рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 .

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Для застосування положень статті 388 ЦК України для витребування майна від добросовісного набувача необхідним є встановлення таких обставин як: 1) відплатність набуття; 2) набуття майна поза волею власника.

У даній справі встановлено відсутність згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки та законодавча заборона передачі спірної земельної ділянки лісового фонду у приватну власність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц, сформулювала висновки про те, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак лісових земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

ОСОБА_1 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, зокрема ознайомившись із загальнодоступними відомостями з Публічної кадастрової карти України, з огляду на місце розташування поблизу річки, відсутність інших фізичних осіб суміжних користувачів, окрім його дружини, міг і повинен був знати про те, що така земельна ділянка може бути обмеженою в обороті, вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під сумнів добросовісність поведінки ОСОБА_1 під час набуття земельної ділянки у власність.

Оцінюючи наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, суд виходить з такого.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Положеннями статті 387 ЦК України передбачено право витребування майна від чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

У пунктах 189, 192 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц. виснувала, що повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, відповідач ОСОБА_1 набув право власності на незаконно вилучену у постійного землекористувача земельну ділянку поза волею власника безоплатно, про розмір шкоди, яка йому може бути заподіяна внаслідок її витребування не заявляв. В силу закону ОСОБА_1 не позбалений права отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у тому ж розмірі. За таких обставин, витребування у відповідача ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не становитиме для нього надмірний тягар.

За встановлених обставин, є обгрунтованими доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка може бути витребувана від ОСОБА_1 в порядку статті 387 ЦК України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням вище зазначеного, не підлягають застосуванню у даній справі положення Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" N 4292-IX від 12 березня 2025 року, а також у зв`язку із тим, що відповідач набув спірну земельну ділянку безоплатно.

Посилання представника відповідача на розпорядження начальника Снігурівської міської військової адімінстрації Баштанського району Миколаївської області №371-р/р від 08 травня 2025 року "Про створення дитячого будинку сімейного типу на базі родини ОСОБА_3 та ОСОБА_1 " (Т.2 а.п.90-92) як на підставу добросовісності відповідача недоречні, оскільки не є належними доказами у даних правовідносинах.

Незважаючи на те, що сторона відповідача заперечувала обґрунтованість позовних вимог, нею було заявлено про застосування строків позовної давності, що по суті є несумісним. Між тим, розглянувши дану заяву суд прийшов до наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (пункти 46, 48, 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

Про порушення інтересів держави прокурор дізнався з листа ДП "Березнегуватське лісове господарство" від 27 серпня 2021 року. Іншого у справі не встановлено. Доводи представника відповідача, що відлік строку позовної давності має починатися з дати реєстрації права власності відповідача на спірну земельну ділянку у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто з 04 жовтня 2017 року, не грунтуються на матеріалах справи, оскільки у відомостях з вказаного реєстру відсутні дані про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

З 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким було доповнено Прикінцеві положення ЦК України пунктом 12 такого змісту: "під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Якщо строк позовної давності закінчувався після набрання чинності вказаним Законом, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжилися на строк дії такого карантину.

Зазначене застосування положень цього Закону України узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, з урахуванням того, що строк позовної давності розпочався у спірних правовідносинах 27 серпня 2021 року, на час звернення прокурора з цим позовом до суду станом на 04 лютого 2025 року строк позовної давності не закінчився.

Крім того, прокурор у листопаді 2021 року звертався до суду з позовом до відповідача про повернення спірної земельної ділянки, однак обрав неналежний спосіб захисту.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а тому приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення пред`явлених прокурором позовних вимог.

На підставі п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області судовий збір, сплачений прокурором під час звернення до суду із заявою про забезпечення позову та з позовною заявою (всього 3633,60 грн).

Ухвалою суду від 06 лютого 2025 року за заявою прокурора вжито заходи забезпечення позову у справі і, виходячи із характеру спірних правовідносин між сторонами, суд вважає, що підстави для скасування таких заходів на час ухвалення цього рішення не має.

Разом з тим, необхідно роз`яснити учасникам справи, що відповідно до положень ч.ч. 7, 8 ст.158 ЦПК України заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України,

ухвалив:

Позов керівника Баштанської окружної прокуратури Верцюха В. в інтересах держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївська обласна військова адміністрація) з незаконного володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_1 ), земельну ділянку з кадастровим номером 4825710100:24:000:0003, площею 2,0 га, розташовану в межах території Снігурівської міської ради Баштанського району Миколаївської області.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_1 ) на користь Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області (код ЄДРПОУ 02910048) витрати зі сплати судового збору в сумі 3633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три грн 60 к.) на р/р НОМЕР_2 , Банк ДКСУ м.Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя І.А.Квєтка

Дата складення повного судового рішення 15.12.2025.