Постанова від 11.12.2025 по справі 908/691/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2025 року

м. Київ

cправа № 908/691/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Власова Ю.Л., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" - адвоката Оприсняка Б.Р. (ордер АІ № 1658160 від 16.07.2024),

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Антаріус" - адвоката Колошеної О.В. (ордер АІ № 2050329 від 25.11.2025),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Антаріус" (далі - Компанія)

на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025(суддя Давиденко І.В.),

додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2025 (суддя Давиденко І.В.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2025 (головуючий суддя Кощеєв І.М., судді: Дармін М.О., Чус О.В.)

у справі № 908/691/24

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" (далі - Товариство)

до Компанії

про стягнення 1 657 980,00 грн.

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 10.12.2025 № 32.2-01/2999 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Бенедисюка І.М., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 908/691/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Власов Ю.Л. і Малашенкова Т.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до суду з позовом до Компанії про стягнення 1 657 980,00 грн заборгованості за договором про організацію перевезень вантажів № 1-425/11-20 від 30.11.2020 (далі - Договір).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за Договором в частині повної оплати отриманих послуг.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2025: позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 657 980,00 грн заборгованості за Договором.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані доведеністю обставин наявності у відповідача заборгованості за Договором у заявленій позивачем до стягнення сумі. Суди виснували, що заборгованість за актом № 03/22-П від 31.05.2022 є платою за використання вагонів за ціною, визначеною у пункті 3.5 Договору та не є мірою відповідальності, від якої відповідача може бути звільнено внаслідок дії обставин непереборної сили, зокрема, на які останній посилається в обґрунтування своїх заперечень. Окрім того, судами відхилено заперечення відповідача проти заявлених позовних вимог з посиланням на відсутність у нього обов`язку з оплати частини заборгованості у розмірі 869 580,00 грн внаслідок відмови відповідача від Договору, оскільки, як з`ясовано судами, додаткових угод щодо розірвання Договору сторонами не укладалось, у судовому порядку Договір також не розірвано.

Товариство також зверталося до Господарського суду Запорізької області із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 18 400 грн та витрат на експертизу на суму 7 724,26 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.04.2025, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2025: заяву позивача задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 12 000 витрат на професійну правничу допомогу; у іншій частині додаткового рішення відмовлено.

Частково задовольняючи заяву позивача, суд першої інстанції, із висновком якого погодився і апеляційний суд, послався на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 400 грн із заявленими позовними вимогами та врахував, що позовну заяву до суду подано іншим представником позивача - адвокатом Мурашко О.А., тоді як, адвокат Оприсняк Б.Р. приймав участь у веденні справи з 08.07.2024, а не від початку її розгляду. Судові засідання були проведені за участю представника позивача у режимі відеоконференції, що виключало додаткові витрати.

Щодо витрат за проведення експертизи у розмірі 7 724,26 грн суд першої інстанції зазначив, що висновок експерта було замовлено позивачем за власним бажанням та з самостійно обраним переліком питань, у зв`язку із чим такі витрати не підлягають стягненню з відповідача. У цій частині додаткове рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку відповідачем не оскаржувалося та, відповідно, апеляційним судом не переглядалося.

Не погоджуючись із рішенням, додатковим рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій:

- обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині перегляду додаткового рішення, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм процесуального права, зокрема, статті 126 ГПК України (скаржником у касаційній скарзі помилково зазначено статтю 136 ГПК України, що з метою недопущення надмірного формалізму та враховуючи доводи скаржника в цій частині касаційної скарги визнається Судом у якості описки при складанні тексту касаційної скарги), без урахування висновку щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 про те, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо;

- обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження рішення і постанови судів попередніх інстанції в частині розгляду справи по суті спору, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права, зокрема, статті 79 ГПК України, за відсутності висновків Верховного Суду щодо її застосування судами за обставин наявності у матеріалах справи двох різних примірників одного договору, що містять різні редакції певних умов, які мають значення для вирішення спору;

- обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження рішення і постанови судів попередніх інстанції в частині розгляду справи по суті спору, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287, пунктом 8 частини першої статті 310 ГПК України, зазначає про неправомірність прийняття оскаржуваних судових рішень без залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (далі - Завод) яке є покупцем товару та відповідальною особою за розвантаження вагонів. Вважає, що необґрунтована відмова судів у задоволенні заяви відповідача про залученні до участі у справі Заводу у якості третьої особи обмежила можливість відповідача довести відсутність його вини у простої вагонів, наявність форс-мажорних обставин та їх документальне підтвердження, що порушило принципи господарського судочинства, встановлені статтею 2 ГПК України. Водночас, за твердженнями Компанії судові рішення створюють правові підстави для її регресних вимог до Заводу на підставі умов Договору та статті 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Просить скасувати рішення, додаткове рішення і постанову судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в позові, а заяву позивача про ухвалення додаткового рішення залишити без задоволення.

Від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу Компанії, в якому позивач, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних відповідачем судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.11.2020 Компанія (замовник) та Товариство (виконавець) уклали Договір, який регулює взаємовідносини сторін, що виникають при наданні виконавцем послуг організації перевезення вантажів замовника залізничним транспортом, та за умовами якого:

- виконавець згідно з умовами цього договору зобов`язується за плату і за рахунок замовника надати власні і/або орендовані залізничні вантажні вагони для перевезень вантажів замовника по території України та/або послуги з організації оплати провізних платежів, а також інші види погоджених сторонами супутніх послуг, а замовник зобов`язується прийняти і сплатити надані виконавцем послуги на умовах цього договору (пункт 1.2);

- вид та найменування вантажу, пункти відправлення та призначення вантажу, розмір плати виконавцю та вартість послуг зазначаються в додатках, які є невід`ємними частинами цього договору (пункт 1.3);

- виконавець зобов`язався своєчасно організовувати відповідно до погоджених заявок замовника, надання вагонів для перевезення вантажів замовника залізничним транспортом та надавати інші послуги, що пов`язані з перевезенням, вантажів, шляхом укладання договорів з підприємствами, уповноваженими здійснювати перевезення або організацію перевезення вантажів, підприємствами-власниками (балансоутримувачами) залізничної інфраструктури, залізничного рухомого складу, іншими особами. На виконавця покладено обов`язок по закінченню кожного місяця надавати замовнику не пізніше 3-х числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, акт виконаних робіт (підпункти 2.4.1, 2.4.5 пункту 2.4);

- замовник зобов`язується проводити оплату за організацію перевезень, інші послуги виконавця пов`язані з перевезенням та оплату виконавцю в порядку, передбаченому цим договором. На замовника також покладено обов`язок у терміни, встановлені договором, підписувати та повертати виконавцю акт наданих послуг та звірки взаєморозрахунків за фактично надані послуги та інші документи, які потребують підпис замовника. У випадку несвоєчасного повернення замовником (протягом 3 (трьох) робочих днів з дати одержання від виконавця) на адресу виконавця затвердженого (підписаного) акта наданих послуг і/або баз додатка документів, акт наданих послуг виконавця вважається прийнятим замовником без будь-яких зауважень і заперечень (підпункти 2.2.11, 2.2.13 пункту 2.2);

- вартість послуг виконавця узгоджується сторонами шляхом двостороннього підписання додатків до цього договору, а загальна сума договору визначається як загальна вартість послуг, наданих виконавцем замовнику, згідно з актами наданих послуг (пункти 3.1, 3.2);

- оплата вартості послуг виконавця здійснюється замовником у наступному порядку: 15% від вартості перевезення сплачується замовником протягом 3 банківських днів з дати відправки вагонів в порожньому стані під навантаження згідно із заявкою замовника; остаточний розрахунок у розмірі 85% від вартості перевезення сплачується замовником протягом 3 банківських днів з дати подачі порожнього рухомого складу на під`їзні колії підприємства під навантаження (пункт 3.3);

- нормативний час перебування вагонів виконавця на під`їзних коліях навантаження або вивантаження - 48 годин. Починаючи з 49-ї години знаходження вагонів виконавця на під`їзних коліях навантаження й/або вивантаження, нараховується плата за користування вагонами виконавця в розмірі 400,00 грн у тому числі ПДВ за один вагон у добу, при цьому кожна розпочата доба вважається за повну. Розрахунок плати за користування вагонами виконавця проводиться по формулі : Плата=Н(доба) х Ваг. Х С(грн), де Н - наднормативний час користування вагонами; С - базова ставка за 1 вагон/добу; Ваг. - кількість вагонів виконавця, що простояли понад нормативний час (пункт 3.5);

- виходячи із специфіки перевезення (маршруту, вантаж) і виду рухомого складу, порядок нарахування й розмір плати за користування можуть додатково обумовлюватися в додатках до цього договору, які підписуються уповноваженими представниками обох сторін (підпункт 3.5.2 пункту 3.5);

- за фактом знаходження вагонів на під`їзних коліях навантаження й/або вивантаження, виконавець за звітний період направляє замовникові акт наданих послуг з наведеним у ньому обліком часу простою вагонів і нарахованої плати. Замовник зобов`язаний розглянути, підписати й повернути акт протягом 3 (трьох) робочих днів з дати його одержання, а у випадку своєї незгоди надати мотивовану відмову. У випадку неповернення акта у встановлений договором термін або немотивованої відмови від підпису акта, акт вважається прийнятим замовником за принципом мовчазної згоди (пункт 3.7);

- не рідше одного разу на квартал виконавець і замовник проводить звірку повноти розрахунків, результати якої оформляють актом звірки взаєморозрахунків (пункт 3.8);

- договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2020, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов`язань сторонами по договору. Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не менш, ніж за 30 днів календарних днів до закінчення його дії не повідомить іншу сторону в письмовій формі про припинення дії договору. Сторони вправі розірвати договір до закінчення терміну його дії шляхом укладання відповідної додаткової угоди до цього договору (пункти 9.1-9.3).

На підставі пункту 3.1 Договору сторонами підписані додатки до Договору № 1-425/11-20 від 30.11.2020; № 01 від 30.11.2020; № 02 від 30.12.2020; № 03 від 20.01.2021; № 04 від 25.06.2021; № 05 від 30.07.2021; № 06 від 17.08.2020; № 07 від 25.08.2021; № 08 від 29.09.2021; № 11 від 30.11.2020.

На виконання умов Договору Товариство надало Компанії послуги на загальну суму 77 391 679,16 грн.

На підтвердження факту надання послуг, сторонами погоджені та підписані звіти "Виконавця" до актів (додаток №1 до Договору) та акти виконаних робіт з відповідними розрахунками за використання вагонів до них за період грудень 2020 року - лютий 2022 року. Зазначені акти та звіти скріплені підписом та печаткою Компанії без зауважень і заперечень щодо обсягів наданих послуг.

Компанія свої зобов`язання щодо своєчасності та повноти оплати наданих послуг виконала лише частково, сплативши Товариству 75 733 699,16 грн, що підтверджується банківськими виписками із зазначенням в графі "призначення платежу" - "за послуги з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, згідно договору № 1-425/11-20 від 30.11.2020".

Товариство і Компанія, зокрема, підписали акт звірки взаємних розрахунків, яким сторони засвідчили, що станом на 01.01.2022 відповідач за Договором має заборгованість перед позивачем в розмірі 841 660,84 грн, з урахуванням заперечення Товариства.

Товариство 24.11.2023 направило Компанії для підписання акт виконаних робіт 03/22-П від 31.05.2021 на суму 788 400 грн та вимогу про сплату наданих послуг за Договором на загальну суму 1 657 980 грн, яке отримано відповідачем 07.12.2023, що підтверджується поштовими квитанціями та даними з офіційного сайту Укрпошта за номером поштового відправлення № 0315080891610.

Компанія заборгованість не оплатила, підписаний акт виконаних робіт № 03/22-П від 31.05.2022 Товариству не повернула.

На вимогу Товариства від 23.11.2023 Компанією надано відповідь, в якій, пославшись на повну зупинку господарської діяльності через військове вторгнення Російської Федерації на територію України, остання пропонувала реструктуризувати свою заборгованість перед Товариством у сумі 869 580,00 грн, яка виникла станом на 28.02.2022, з погашенням по 70 000,00 грн щомісячно протягом року до 31.12.2024. Плату за використання вагонів за травень 2022 року у сумі 788 400,00 грн Компанія запропонувала не нараховувати, у зв`язку з тим, що у період з 16.05.2022 до 30.05.2022 велися активні бойові дії на території Миколаївської області, відбувалися обстріли Заводу і Компанія була не в змозі вплинути на ці обставини непереборної сили та сприяти своєчасному вивантаженню товару з напіввагонів, так як розвантажувальні роботи в таких умовах несли загрозу людським життям.

Товариство 12.01.2024 склало, підписало та направило Компанії акт звірки взаєморозрахунків за Договором станом на 15.12.2023. За даними сайту Укрпошта поштове відправлення Товариства не вручено, із зазначенням підстави - "інші причини".

Несплата Компанією заборгованості у сумі 1 657 980,00 грн і слугувала підставою для звернення Товариства до суду з цим позовом.

За наслідками розгляду справи суди попередніх інстанцій дійшли єдиного висновку щодо доведеності обставин наявності у відповідача заборгованості за Договором у заявленій позивачем до стягнення сумі та наявності підстав для задоволення заявленого позову з огляду на таке.

Судами з`ясовано, що в період грудня 2020 року - травня 2022 року включно, відповідно до актів приймання-передачі наданих послуг, Товариство надало Компанії послуги за Договором на загальну суму 77 391 679,16 грн.

Акти приймання-передачі наданих послуг, крім акта № 03/22-П від 31.05.2022 на суму 788 400 грн, погоджені та підписані Компанію без будь-яких зауважень до обсягів наданих послуг, акти скріплені підписом та печаткою відповідача. Акт № 03/22-П від 31.05.2022 на суму 788 400 грн Компанією отримано 07.12.2023, проте не підписано.

Відповідач вважає зазначену суму 788 400 грн штрафними санкціями за наднормативний простій вагонів за травень 2022 року, який стався не з його вини, а в силу форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), тому у Компанії відсутній обов`язок сплачувати зазначену суму.

Проте, за результатами оцінки умов Договору, зокрема пункту 3.5, суди виснували, що плата за користування вагонами виконавця починаючи з 49-ї години знаходження вагонів на під`їзних коліях навантаження й/або вивантаження є складовою плати послуг виконавця за визначеним у Договорі тарифом та не є мірою відповідальності замовника як помилково вважає останній.

Судами встановлено обставини направлення на адресу відповідача акта наданих послуг № 03/22-П від 31.05.2022 разом з вимогою від 23.11.2023 про сплату боргу за Договором та їх отримання відповідачем.

У контексті не підписання Компанією акта наданих послуг № 03/22-П від 31.05.2022 суди звернули увагу на погоджені сторонами умови Договору щодо наслідків такої поведінки замовника, зокрема:

- підпунктом 2.2.13 пункту 2.2 Договору на замовника покладено обов`язок у терміни, встановлені договором, підписувати та повертати виконавцю акти наданих послуг та звірки взаєморозрахунків за фактично надані послуги та інші документи, які потребують підпис замовника. У випадку несвоєчасного повернення замовником (протягом 3 (трьох) робочих днів з дати одержання від виконавця) на адресу виконавця затвердженого (підписаного) акта наданих послуг і/або без додатка документів, акт наданих послуг виконавця вважається прийнятим замовником без будь-яких зауважень і заперечень;

- відповідно до пункту 3.7 Договору за фактом знаходження вагонів на під`їзних коліях навантаження й/або вивантаження, виконавець за звітний період направляє замовникові акт наданих послуг з наведеним у ньому обліком часу простою вагонів і нарахованої плати. Замовник зобов`язаний розглянути, підписати й повернути акт протягом 3 (трьох) робочих днів з дати його одержання, а у випадку своєї незгоди надати мотивовану відмову. У випадку неповернення акта у встановлений договором термін або немотивованої відмови від підпису акта, акт вважається прийнятим замовником за принципом мовчазної згоди.

Надаючи оцінку запереченням відповідача з посиланням на неможливість виконання зобов`язань за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили та їх впливу на виконання зобов`язань за Договором, суди звернули увагу на таке:

- за приписами частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, звільняється саме від відповідальності за порушення зобов`язання а не від виконання зобов`язання за Договором, що має місце у спірних правовідносинах;

- Компанія не надала належних доказів на підтвердження виконання пункту 5.2 Договору, а саме повідомлення виконавця протягом 5 календарних днів з моменту їх настання про неможливість виконання зобов`язань за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили та їх вплив на виконання зобов`язань за Договором;

- сертифікат Запорізької торгово-промислової палати № 2300-24-0024, наданий відповідачем на підтвердження своїх заперечень, датовано 08.01.2024, тоді як, за умовами пункту 5.2 Договору, з дати повідомлення сторона зобов`язана надати оригінал сертифікату про відповідні форс-мажорні обставини виданий Торгово-промисловою палатою України або підтверджуючий документ виданий уповноваженим органом протягом 40 (сорока) календарних днів. При цьому термін виконання зобов`язань за Договором переносить на термін дії таких обставин. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України. У разі не надання, не повного виконання стороною цього договору умов даного пункту, така сторона позбавляється права посилатися на дію форс-мажорних обставин та зобов`язана дотримуватися умов Договору.

Надаючи оцінку запереченням відповідача про відсутність обов`язку з оплати частини заборгованості за Договором в розмірі 869 580,00 грн у зв`язку з відмовою відповідача від Договору з підстав порушення виконавцем його умов, суди зазначили таке.

Судами з`ясовано, що зазначена заборгованість виникла у відповідача протягом грудня 2020 року - лютого 2022 року, що підтверджено актами виконаних робіт, підписаними сторонами Договору без зауважень. Поряд з цим, основна частина суми у розмірі 841 660,84 грн відображена в акті звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2022, який підписано сторонами Договору.

При цьому акти приймання-передачі наданих послуг за Договором містять інформацію про сторони, що його підписали, назву та обсяг наданих послуг, одиниці виміру, маршрут перевезення, номер вартість з ПДВ та загальну суму акту, тобто відповідає всім ознакам та містить всі необхідні реквізити первинного документу, а отже підтверджує обставини, викладені в такому акті.

За висновками судів, надання позивачем відповідачу послуг за Договором та підписання відповідачем відповідних актів надання послуг без зауважень щодо обсягу та вартості наданих послуг призвело до виникнення у позивача як виконавця права на отримання від відповідача плати за фактично надані послуги, що передбачає в тому числі правомірне очікування виконавця (позивача) того, що замовник (відповідач) здійснить оплату вартості фактично наданих послуг, та включає виникнення у виконавця (позивача) відповідного економічного активу (дебіторської заборгованості на суму вартості наданих послуг), який був оформлений складеними без зауважень первинними документами (підписаними актами надання послуг). Часткова ж оплата послуг відповідачем (в більшій її частині) наданих послуг свідчить про підтвердження останнім факту їх отримання.

За узагальнюючим висновком судів, надані Товариством докази у їх сукупності підтверджують обставини виникнення у Компанії зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг за Договором, що за одночасного встановлення обставин відсутності такої оплати є підставою для задоволення заявленого позову у повному обсязі.

Водночас, Компанія стверджує, що до відзиву надала копію листа від 13.05.2022 № 13/05/22-01, яким повідомила Товариство про наступне: "…з Вашого боку були порушені положення договору від 30.11.2020 № 1-425/11-20 про організацію перевезень вантажів. Внаслідок цього були порушені умови доставки вантажів, відвантажених з 06.02.2022-23.02.2022 року, та не забезпечено вчасне їх перевезення до місця призначення. У зв`язку з тим, що споживач втратив інтерес до товару та припинив оплату, повідомляємо Вас про відмову ТОВ "КОМПАНІЯ АНТАРІУС" від виконання договору від 30.11.2020 № 1-425/11-20 про організацію перевезень вантажів у зв`язку з втратою економічного інтересу".

З посиланням на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, Компанія зазначила, що в силу приписів частини третьої статті 651 ЦК України Договір є розірваним.

Судами відхилено ці заперечення відповідача, оскільки:

- Компанія не надала доказів отримання зазначеного листа Товариством, як і доказів його направлення позивачу;

- сторони визначили право розірвати Договір до закінчення терміну його дії шляхом укладання відповідної додаткової угоди до нього (пункт 9.3 Договору), однак, як з`ясовано судами та не заперечується сторонами, додаткових угод щодо розірвання Договору сторонами не укладалось, в судовому порядку Договір також не розірвано.

Компанія зазначила, що Товариство надало до суду копію Договору, де підроблено підпис керівника відповідача. За його твердженням керівник відповідача не підписував кожну сторінку Договору. Окрім того, за твердженнями Компанії, Товариством до Договору внесено правки у положення, які стосуються відповідальності виконавця за строки доставки вантажів, а також права замовника на одностороннє розірвання Договору.

Так, на виконання ухвали Господарського суду Запорізької області від 05.06.2024 Запорізьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України проведено почеркознавчу експертизу, на вирішення якої було поставлено питання: чи виконано підпис від імені Дорошенко Інни Анатоліївни у Договорі, на сторінках 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 (знизу сторінок, в нижньому правому куті) саме Дорошенко Інною Анатоліївною чи іншою особою?

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/108-24/19975-ПЧ від 01.11.2024 підписи, які містяться у Договорі, на сторінках 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 (знизу сторінок, в нижньому правому куті) виконано, ймовірно, не Дорошенко Інною Анатоліївною, а іншою особою.

При цьому, Компанія не забезпечила явку в судове засідання директора Дорошенко І.В., в зв`язку з чим експериментальні зразки підпису Дорошенко І.А., за клопотанням експерта для дослідження представлено не було.

У свою чергу Товариство надало до матеріалів справи висновок експерта № КСЕ-19-24/28912 від 01.05.2024, відповідно до якого підпис на останній (восьмій) сторінці Договору від імені Дорошенко І.А. та підписи на кожній сторінці (з першого по сьому) у нижньому правому куті- виконані однією особою. Друкований текст, який розташований на чотирьох аркушах з обох сторін (на першій, другій, третій, четвертій, п`ятій, шостій, сьомій та восьмій сторінки) Договору, укладеного Товариством та Компанією, виконано за допомогою одного знаководрукувального пристрою, за типом принтеру (багатофункціонального пристрою).

Суд першої інстанції не встановив відмінності у редакціях Договору, наданих позивачем та відповідачем, зокрема, з посиланням на те, що відповідач не вказував які саме пункти Договору на його думку змінено позивачем та як саме.

Апеляційний суд відхилив доводи відповідача про фальсифікацію підписів на Договорі, наданому позивачем, та у зв`язку з цим про неукладення ним Договору у зазначеній редакції та про його недійсність з огляду на таке:

- Товариством надано у матеріали справи оригінал спірного Договору, на якому міститься відтиск печатки відповідача, якою завірено підпис особи, що його уклала від імені Компанії (директора Дорошенко І.А). У порядку, встановленому ГПК України докази втрати печатки, незаконного її використання будь-якими іншими особами відповідачем не надані. Докази на підтвердження підробки підпису керівника відповідача на Договорі, або звернення до правоохоронних органів з питання підроблення документів тощо, також не надані;

- Договір укладений у 2020 році та виконувався більш ніж два роки без зауважень. Відповідач за весь час дії Договору не заявляв позивачу про відсутність у нього оригіналу Договору та не висловлював заперечень щодо його змісту;

- експертні висновки зазначеного не спростовують, оскільки: (1) за висновком експертизи, наданої позивачем, підписи на всіх сторінках Договору здійснені однією особою, і всі сторінки Договору роздруковані на одному пристрої, що виключає будь-яку підміну сторінок чи внесення змін у підписаний сторонами Договір; (2) експертиза, призначена судом, проведена без дослідження підписів на документах, які достовірно виконані особою, яка підлягає ідентифікації та без експериментальних зразків підписів Дорошенко І.А., тому експерт був позбавлений можливості зробити однозначний висновок, що підписи на досліджуваному договорі не належать Дорошенко І.А. При цьому Відповідач посилався на неможливість забезпечити явку вказаної особи до суду. Матеріали справи не містять ні заяви Дорошенко І.А. про невчинення неї правочину, ні будь-якого повідомлення від неї про обізнаність з даним судовим процесом та щодо підстав її неявки для здійснення процесуальних дій;

- у будь-якому випадку, редакція Договору не впливає на обов`язок Компанії оплатити послуги, надання яких підтверджено належним чином, зокрема, й самим відповідачем шляхом підписання актів наданих послуг без зауважень та частковим виконанням зобов`язань тощо.

Щодо оскарження рішення і постанови судів попередніх інстанцій по суті спору.

Натомість, Компанія не погоджується із висновками судів про задоволення позову та на обґрунтування підстав для скасування оскаржуваних рішення і постанови судів попередніх інстанцій, зокрема, зазначає про порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права, а саме статті 79 ГПК України, за відсутності висновків Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах за обставин наявності у матеріалах справи двох різних примірників одного договору, що містять різні редакції певних умов, які мають значення для вирішення спору.

У цьому контексті Компанія зазначає, що у судовій практиці, у разі наявності розбіжностей щодо тлумачення умов договору, застосовується принцип contra proferentem. Однак такий підхід є прийнятним у разі, якщо є два різні тлумачення умови договору, а не дві відмінні редакції певної умови договору, як має місце у цій справі. Тобто у розгляді цієї справи такий підхід не може застосовуватися. У зв`язку з цим на підставі статті 79 ГПК України при розгляді справи суди попередніх інстанцій мали б дійти висновку про те, яка з редакцій договору матиме пріоритет, або визначити порядок вирішення розбіжностей у примірниках правочину.

Однак, судами у розгляді цієї справи не визначено, який з наявних примірників Договору має пріоритет. Не зроблений висновок про те, що примірник позивача є більш вірогідним відповідно до статті 79 ГПК України.

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питань застосування норми процесуального права, яка зазначена Компанією, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні.

Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність порушень у застосуванні судами попередніх інстанцій статті 79 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на порушення судами наведеної норми процесуального права у контексті підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини третьої статті 287 ГПК України, зводяться до доводів про існування двох різних редакцій Договору та намагання довести, у зв`язку із цим, та з огляду на редакцію окремих умов копії примірника Договору, наявного у відповідача, обставини порушення самим позивачем своїх зобов`язань за Договором, одностороннього розірвання Договору відповідачем у зв`язку із допущенням позивачем таких порушень та відсутності підстав для сплати спірної заборгованості за Договором внаслідок припинення Договору.

Однак судами попередніх інстанцій з належною повнотою оцінено та відхилено ці доводи відповідача, зокрема, з огляду на те, що:

- Компанія не надала доказів отримання листа-відмови від Договору Товариством, як і доказів його направлення позивачу;

- у будь-якому випадку, редакція Договору не впливає на обов`язок Компанії оплатити послуги, надання яких підтверджено належним чином, зокрема, й самим відповідачем шляхом підписання актів наданих послуг без зауважень та частковим виконанням зобов`язань тощо.

Враховуючи недоведеність обставин направлення Компанією Товариству листа-відмови від Договору, відмінність редакцій умов окремих пунктів Договору, зокрема, в частині наявності у замовника права односторонньої відмови від Договору у зв`язку із порушенням виконавцем його умов, а також умов Договору, які на думку відповідача, були порушенні позивачем, про які (пункти Договору, редакція яких різниться) стверджує скаржник, не має істотного значення у розгляді цього спору про стягнення заборгованості за надані позивачем та отримані, однак неоплачені відповідачем послуги.

Як з`ясовано судами, відповідачем не доведено розірвання Договору ані в односторонньому, ані в двосторонньому, ані в судовому поряду, у зв`язку із чим пункти Договору щодо обов`язків виконавця, які відповідач вважає порушеними зі сторони позивача, а також щодо наявності у відповідача права на одностороннє розірвання Договору, редакція яких різниться, не впливають на розгляд цього спору за недоведеності обставин фактичної реалізації такого права зі сторони замовника.

За таких встановлених обставин цієї справи, Верховний Суд не вбачає у діях судів попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень порушень статті 79 ГПК України, про які стверджує відповідач в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Доводи ж касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказів, у тому числі висновків експертиз, які оцінені судами в порядку статей 86, 114 ГПК України.

Однак, незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).

Верховний Суд у постановах від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19 та від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц зазначав, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, Компанія у касаційній скарзі фактично просить не сформувати висновок щодо застосування норми статті 79 ГПК України, а надати правову оцінку доказам у справі, що обумовило би її застосування до спірних правовідносин у контексті, про який стверджує скаржник, який (контекст) не підтверджується встановленими судами обставинами цієї справи.

Верховний Суд виходить з того, що статтею 2 ГПК України закріплені завдання та основні засади (принципи) господарського судочинства, у тому числі: верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, які знаходять своє втілення як безпосередньо у статтях 11, 13, 14 ГПК України, так і у частині першій статті 86 ГПК України, яка встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також у пункті 5 частини четвертої статті 238 ГПК України, яким передбачено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зауважувала, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17.

Оскільки різниця в редакціях умов Договору не має значення для вирішення спору за встановлених обставин цієї справи, зокрема, відсутності доказів односторонньої відмови Компанії від Договору у Верховного Суду відсутні і підстави для формування висновку щодо правильного застосування статті 79 ГПК України, про який просить скаржник.

Відтак, визначена Компанією підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

На обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень, Компанія у касаційній скарзі також посилається на пункт 4 частини другої статті 287, пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України, зазначаючи про неправомірність прийняття оскаржуваних судових рішень без залучення Заводу до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, який є покупцем товару та відповідальною особою за розвантаження вагонів.

Перевіривши наведені доводи скаржника, Верховний Суд дійшов висновку про їх безпідставність з огляду на таке.

За приписами пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

У силу приписів статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі у справі , якщо судом буде встановлено, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про такі права та обов`язки. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15 та від 15.05.2020 у справі № 904/897/19).

Ураховуючи наведені вище правові висновки та обставини цієї справи, Верховний Суд зауважує на відсутності підстав стверджувати про те, що оскаржувані судові рішення, ухвалені за результатом вирішення спору у цій справі стосуються прав та обов`язків наведеної скаржником особи.

За наслідками розгляду клопотання відповідача про залучення Заводу у якості третьої особи, суд першої інстанції, із висновком якого погодився і апеляційний суд, оцінив мотиви такого залучення у світлі наведених Компанією доводів щодо прав та обов`язків і зазначив про недоведеність останнім обставин того, яким чином рішення у справі може вплинути саме на права або обов`язки Заводу. Зокрема, у цьому контексті судами оцінено та відхилено доводи Компанії з посиланням на умови Договору поставки № НГЗ-Д-22-054 від 31.01.2022, укладеного із Заводом, оскільки відносини Компанії та Заводу, які склалися на підставі зазначеного договору поставки не є предметом розгляду у межах цієї справи.

Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині перегляду додаткового рішення.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, Компанія посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм процесуального права, зокрема, статті 126 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 про те, що випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Надаючи оцінку доводам скаржника в цій частині касаційного оскарження Верховний Суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, додатковій постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат, як вже зазначалося, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ятої, шостої статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У постанові від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновки викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Як встановив суд першої інстанції, Товариством у позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи, у розмірі 30 000,00 грн.

Від Товариства 25.03.2025 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі № 908/691/24 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 400,00 грн та витрати на проведення експертизи у розмірі 7 724,26 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу Товариством надано копії:

- договору про надання правничої допомоги № 10/1221-Ю від 16.12.2021 (далі - Договір № 10/1221-Ю);

- акта наданих послуг від 21.03.2025;

- додатку № 3 до договору від 08.07.2024;

- додаткової угоди № 1 від 22.12.2022;

- ордеру від 16.07.2024 № АІ 1658160.

З наданих заявником на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу доказів суд встановив, що 16.12.2021 Товариство (замовник) та Адвокатське бюро "Оприсняк" (далі - Адвокатське бюро; виконавець) уклали Договір № 10/1221-Ю, за умовами якого:

- виконавець зобов`язується здійснювати захист, представництво інтересів замовника та надавати інші види правничої (правової) допомоги замовнику на умовах і в порядку, що визначені цим договором, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншим чинним законодавством, а замовник зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати необхідні для виконання цього договору. Зміст та вартість послуг, обумовлених даним договором визначаються сторонами у додаткових угодах, які є його невід`ємною частиною (пункти 1.1, 1.2);

- адвокатом, що безпосередньо надає правничу (правову) допомогу на підстав цього договору є адвокат Оприсняк Богдан Русланович, свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю ВН № 000595, видане Радою адвокатів Вінницької області 23.10.2019 на підставі рішення Ради адвокатів Вінницької області 16.10.2019 № 10/19, для чого йому надаються права зазначені в розділі 2 Договору. Виконавець може залучати до виконання цього Договору інших адвокатів на договірних засадах (пункт 4.1);

- вартість послуг визначається у додаткових угодах, які є невід`ємною частиною даного договору. Ціна договору складається з суми вартості робіт, зазначених у додаткових угодах до цього договору (пункти 5.1, 5.2);

- надання послуг виконавцем та прийняття їх результатів замовником оформлюється актом надання послуг (пункт 6.1);

- цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2025 року (пункт 8.1; у редакції додаткової угоди № 1 від 22.12.2022 до Договір № 10/1221-Ю).

Окрім того, Товариство та Адвокатське бюро 08.07.2024 підписали Додаток № 3 до Договору № 10/1221-Ю, у якому погодили, що:

- виконавець здійснює надання правничої (правової) допомоги замовнику стосовно захисту його прав та інтересів у Господарському суді Запорізької області у справі № 908/691/24, з усіх питань, що стосуються замовника та пов`язані із судовим провадженням за позовом Товариства, ідентифікаційний код юридичної особи 44510847, до Компанії, ідентифікаційний код юридичної особи 35888565, про стягнення заборгованості (пункт 1);

- вартість правничої допомоги, вказаної у пункті 1 цього Додатку за погодженням сторін складає фіксований розмір 18 400,00 (вісімнадцять тисяч чотириста) гривень, без ПДВ (пункт 2);

- вартість правничої (правової) допомоги сплачується замовником протягом 10 (десяти) робочих днів з дати підписання сторонами акта наданих послуг та надання виконавцем рахунку (пункт 3).

Товариством і Адвокатським бюро 21.03.2025 підписано акт № 5 наданих послуг до Договору № 10/1221-Ю, згідно з яким Адвокатське бюро надало Товариству професійну правничу (правову) допомогу у справі № 908/691/24 у Господарському суді Запорізької області вартістю 18 400 грн.

Також, за зверненням адвоката Оприсяка Б.Р. як представника Товариства до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру було проведено експертизу. Позивачем, надано до матеріалів справи висновок експерта № КСЕ-19-24/28912 від 01.05.2024.

Водночас 25.03.2025 до суду першої інстанції Компанією подано заперечення на заяву Товариства, в обґрунтування яких відповідач зазначив, що:

- заява не відповідає вимогам статті 126 ГПК України з огляду на відсутність Додатку № 2 від 20.09.2024 до Договору № 10/1221-Ю щодо погодження вартості послуг, а також на те, що з Додатку № 3 від 08.07.2024 до Договору № 10/1221-Ю не можливо встановити, у чому саме полягає надання правничої допомоги у цій справі;

- Товариством не надано опис робіт/послуг, що були виконані Адвокатським бюро та з наданих документів не можливо встановити, за які саме послуги сплачено гонорар, враховуючи, що усі заяви по суті та більшість процесуальних документів були надані іншим адвокатом;

- витрати, пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги Адвокатського бюро Товариством не доведені, а заявлений розмір не є співмірним з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- витрати, пов`язані з наданням висновку судового експерта, зробленого на замовлення позивача, не підлягають задоволенню, оскільки цей висновок не підтвердив та не спростовував жодної обставини, що досліджувались у суді. До того ж, суд не прийняв висновок експерта наданий Позивачем та призначив незалежну судову експертизу.

Як слідує із додаткового рішення, суд першої інстанції частково врахував доводи відповідача наведені ним у запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення і зазначив, що:

- розмір витрат на правничу допомогу у сумі 18 400 грн не є співмірним зі складністю справи та підготовкою до її розгляду, оскільки спір у справі не є складним, предметом розгляду є стягнення заборгованості з відповідача, який не потребує оцінки та опрацювання значного об`єму нормативних документів, доказів та судової практики;

- позовну заяву до суду подано іншим представником позивача - адвокатом Мурашко О.А., сам адвокат Оприсняк Б.Р. приймав участь у веденні справи з 08.07.2024, а не від початку її розгляду судом;

- висновок експерта, поданий позивачем до суду, замовлений останнім за власним бажанням та з самостійно обраним переліком питань. Висновок оцінений судом з урахуванням положень статті 104 ГПК України та не мав вирішального значення при ухваленні судового рішення.

Врахувавши рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд виснував, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 400 грн є неспівмірними зі складністю справи та підготовкою до її розгляду та достатньо завищеними.

За висновком суду першої інстанції, із яким погодився і апеляційний суд, розумним, співмірним та справедливим у цьому випадку буде зменшення заявленої суми компенсації витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача його витрат у розмірі 12 000 грн.

При цьому, в контексті заперечень відповідача, апеляційний суд повторно проаналізував надані Товариством документи та дійшов висновку, що відображена у них інформація про характер виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає документам і інформації, які містяться у матеріалах даної справи.

Суд першої інстанції відмовив у стягненні з відповідача 7 724,26 грн витрат на проведення експертизи (що не оскаржувалося Компанією в апеляційному порядку, апеляційним судом додаткове рішення в цій частині не переглядалося. У зв`язку з цим та з огляду на відсутність доводів скаржника у касаційній скарзі щодо оскарження додаткового рішення в цій частині, відмова у стягнення витрат на проведення експертизи не є предметом перегляду Верховним Судом).

Тобто, суди першої та апеляційної інстанцій оцінили розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг.

Доводи скаржника в цій частині не спростовують зазначених висновків суду і є переоцінкою мотивів, якими керувався суд першої інстанції.

У контексті доводів скаржника в цій частині касаційного оскарження Суд звертає увагу, що оскаржувані в цій частині рішення судів попередніх інстанцій не суперечать висновку Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, на який посилаються скаржник, а фактично йому відповідають.

Судами обох інстанцій надано оцінку запереченням відповідача проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, щодо неспівмірності суми фіксованого гонорару, погодженого сторонами у Договорі № 10/1221-Ю зі складністю справи, іншим доводам відповідача, врахували їх, що і обумовило часткове стягнення витрати на професійну правничу допомогу (їх зменшення з 18 400 грн до 12 000 грн).

При цьому, зокрема, апеляційним судом з`ясовано, що відповідачем до заперечень не надані власні розрахунки витрат на правничу допомогу, які він вважає співмірними та обґрунтованими.

З огляду на викладене відповідні доводи відповідача зводяться до узагальненого непогодження із здійсненим судом розподілом таких витрат, однак суди виснували відсутність підстав для відмови у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу у повному обсязі.

Верховний Суд зауважує, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення (в частині стягнення професійної правничої допомоги) врахував ключові обставини які необхідні під час розгляду заяви про розподіл витрат на правничу допомогу, оцінив витрати у контексті принципів розумності, співмірності, обґрунтованості і дійшов висновку про її часткове задоволення. Водночас доводи скаржника щодо порушення судом норм процесуального права не підтверджуються.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п`ята статті 236 ГПК України).

Слід зазначити, що рішення, додаткове рішення (в частині стягнення професійної правничої допомоги) суду першої інстанції, а також постанова апеляційного суду наведеним вимогам відповідають, а доводи касаційної скарги Компанії не знайшли свого підтвердження за результатами їх перегляду в касаційному порядку.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення. Оскаржувані рішення, додаткове рішення (в частині стягнення професійної правничої допомоги) суду першої інстанції, а також постанова суду апеляційної інстанції у цій справі підлягають залишенню без змін з огляду на відсутність передбачених законом підстав для їх скасування.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Антаріус" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025, додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2025 (в частині стягнення професійної правничої допомоги) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2025 у справі № 908/691/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Ю. Власов

Суддя Т. Малашенкова