Постанова від 02.12.2025 по справі 499/696/22

Номер провадження: 22-ц/813/6931/25

Справа № 499/696/22

Головуючий у першій інстанції Погорєлов І. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2025 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Великобуялицька сільська рада Березівського району Одеської області про позбавлення батьківських прав, на рішення Іванівського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Погорєлова І.В. 02 липня 2025 року у с. Іванівка Одеської області, -

встановила:

У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, у якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як такого, що ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який на даний час розірвано. Від шлюбних відносин сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу син залишився проживати з позивачем, при цьому батько дитини, ОСОБА_1 , самоусунувся від покладених на нього законом батьківських обов`язків. На протязі тривалого часу відповідач не займався вихованням сина, не піклувався про нього, не цікавився навчання, станом здоров`я, не забезпечував необхідного харчування, не надавав матеріальної допомоги, негативно впливав на його фізичний та духовний розвиток, як складову виховання.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 02.07.2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено.

Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що після припинення спільного проживання з матір`ю дитини апелянт не втратив зв`язку із сином, оскільки постійно цікавився долею дитини та станом його здоров`я, надавав матеріальну допомогу, бажає спілкуватися з дитиною, займатися його вихованням та частіше бачити свого сина. У свою чергу, позивач категорично відмовляється надавати йому сина для спілкування, позбавила можливості зустрічатися з дитиною, всіляко перешкоджає йому приймати участь у вихованні дитини, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

Сторони про розгляд справи на 02.12.2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її представник.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно копії свідоцтва про народження, сторони по справі мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.9).

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 03.12.2018 року шлюб між сторонами було розірвано (т.1, а.с. 8).

31.01.2020 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (т.1, а.с. 10).

Згідно довідки про склад сім`ї від 02.08.2022 року та від 17.03.2025 року, склад сім`ї позивача складають ОСОБА_4 (чоловік), ОСОБА_3 (син, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_5 (син, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_6 (донька, ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (т.1, а.с.11, 168).

Згідно наданої характеристики на позивача від 02.08.2022 року та від 17.03.2025 року, ОСОБА_2 має на утриманні трьох дітей, турбується про стан здоров`я дітей, які виховуються у нормальних санітарно-побутових умовах, мають всі зручності для їх виховання. Родина ОСОБА_2 користується повагою з боку сусідів та жителів с. Петрівка, скарг на її поведінку не надходило (т.1, а.с.12, 169).

З наданої від 13.10.2022 року довідки вбачається, що ОСОБА_4 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , та на його утриманні знаходиться пасинок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.30).

Відповідно до копії посвідчення, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є багатодітною сім`єю (т.1, а.с.61).

З довідки від 02.08.2022 року з КЗ «Петрівський заклад дошкільної освіти №2 «Сонечко» вбачається, що батько ОСОБА_3 - ОСОБА_1 не цікавиться життям своєї дитини, участі у її вихованні не бере, на час навчання дитини не з`являється на батьківській збори та до закладу дошкільної освіти не навідується (т.1, а.с.13).

Рішенням виконавчого комітету Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області від 18.08.2022 року №84 було затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 (т.1, а.с.14).

Зі змісту вказаного висновку вбачається, що ОСОБА_1 , як батько дитини ОСОБА_3 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не сплачує аліментів на утримання дитини, не приймає участі у вихованні свого сина, не піклується про стан його здоров`я, про фізичний та духовний розвиток, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на його фізичний та розумовий розвиток. Дитина проживає разом з матір`ю, яка займається його вихованням та розвитком, повністю знаходиться на її утриманні. Мати забезпечує дитину харчуванням, одягом, іграшками та іншими речами необхідними для його повноцінного та всебічного розвитку та виховання. У висновку вказано, що дані обставини підтверджують, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до свого сина ОСОБА_3 (т.1 а.с.15).

Колегія суддів приймає до уваги, що у матеріалах справи міститься рішення виконавчого комітету Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області від 24.03.2025 року №37, яким було затверджено протилежний висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 (т.1, а.с.172).

Відповідно до змісту цього висновку, відповідно до наданих довідок, характеристик та протоколів бесіди з сусідами позивача ОСОБА_2 , за адресою якої проживає малолітня дитина ОСОБА_3 , вихованням та утриманням дитини займається мати ОСОБА_2 та вітчим ОСОБА_4 , при цьому батько дитини школу не відвідує, до сина не приїжджає, не спілкується з останнім. Разом з тим, заборгованість по сплаті аліментів станом на 01.03.2025 рік у ОСОБА_1 відсутня, на засіданні комісії він висловив бажання спілкуватися з сином, однак ОСОБА_2 зазначила, що не проти спілкування батька з дитиною, але тільки на підставі рішення суду щодо побачень. Батьку було рекомендовано звернутися до суду з відповідною позовною заявою. Враховуючи зазначене, орган опіки та піклування Великобуялицької сільської ради вважав за недоцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_1 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 (т.1, а.с.175-179).

Представник органу опіки та піклування Великобуялицької сільської ради у судовому засіданні суду першої інстанції підтримала вищевказаний висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача, та вважала, що відсутні визначенні законом підстави для задоволення позову.

Відповідач у 2022 році звертався до служби у справах дітей Великобуялицької сільської ради з питанням щодо встановлення графіків побачень з малолітнім сином ОСОБА_3 , на що отримав відповідь, що у зв`язку з перебуванням у проваджені суду справи щодо позбавлення його батьківських прав, подальший розгляд такої заяви комісію є неможливим, рекомендовано звернутися до суду з відповідним клопотанням (т.2, а.с.30-31).

Крім того, з відповіді, наданої службою у справах дітей Великобуялицької сільської ради від 28.02.2025 року вбачається, відповідач ОСОБА_1 26.02.2025 року звертався до служби у справах дітей з питанням щодо участі батька у вихованні дитини, та у зв`язку з перебуванням справи про позбавлення його батьківських прав у провадженні суду, останньому рекомендовано звернутися до суду (т.1, а.с.146).

З наданих копій фіскальних чеків від 30.08.2022 року та від 29.09.2022 року вбачається, що відповідачем було здійснено два поштові перекази на ім`я « ОСОБА_8 » на суму 2000,00 грн. та 1300,00 грн. відповідно. (т.1, а.с.35, 37).

Станом на день розгляду справи судом першої інстанції заборгованість по сплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у ОСОБА_1 була відсутня.

Згідно характеристики від 19.08.2022 року, наданої Іванівською селищною радою, ОСОБА_1 характеризується позитивно, скарг на нього не надходило, зарекомендував себе як зразковий громадянин, що підтримує добрі стосунки як у сім`ї та і в спілкуванні з сусідами (т.1 а.с.38).

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1 від 2022 року, останній проживає з батьком, матір`ю та сестрою (т.1, а.с.42-43).

З довідки з Буялицького ліцею №2 від 26.02.2025 року, від 14.03.2025 року та характеристики від 14.03.2025 року вбачається, що за час навчання ОСОБА_3 , учня 1-Б класу, його батько ОСОБА_1 жодного разу не звертався до навчального закладу з питань навчання сина, не цікавився його успіхами, батьківські збори не відвідував. (т.1, а.с.150, 164, 165)

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка являється старшою сестрою позивача, пояснила суду першої інстанції, що після народження спільної дитини у позивача та відповідача значно погіршилися відносини, відповідач ОСОБА_1 почав зловживати алкогольними напоями, вчиняти вдома сварки та бійки з позивачем, ображав її, вона неодноразово приїжджала до них, заспокоювала відповідача та забирала дитину, щоб він не бачив і не чув сварок. При цьому відзначила, що до органів поліції чи органів опіки та піклування вони не зверталися, оскільки хотіли дані конфлікти вирішити самостійно. При цьому відповідач майже ніде не працював, матеріальну сім`ю належним чином не забезпечував, позивачу постійно допомагала вона, як старша сестра та їх мати. Після того, як позивач народила дитину, відповідач постійно запрошував до їх будинку друзів, розпивав з ними алкогольні напої, позивачу не допомагав фізично у догляді за дитиною. Також свідок відзначила, що з моменту фактичного припинення шлюбних відносин між позивачем та відповідачем, коли дитині виповнилося приблизно рік, відповідач не приїздив до сина, не купував йому речей, подарунків, не проводив з ним час. При цьому зі сторони їх сім`ї вживалися заходи щодо забезпечення спілкування відповідача з сином, вони йому телефонували, вказували на ту обставину, що йому необхідно спілкуватися з дитиною, яка прагне батьківської уваги, однак відповідач не реагував на їх зауваження.

Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_10 , яка являється сусідкою позивача, показала суду, що знала сім`ю позивача та відповідача з моменту їх спільного проживання, оскільки вона є сусідкою позивача, окрім цього її рідний син мав дружні стосунки та працював разом з відповідачем. Свідок неодноразово бачила, як між відповідачем та позивачем виникали сварки, бачила як відповідач поводив себе агресивно, розмахував руками. Її молодша донька неодноразово забирала маленького ОСОБА_3 , щоб він не чув та не бачив їх сварок. Також дуже часто її син, коли приїздив з роботи додому, де він працював разом з відповідачем, казав, що ОСОБА_1 до дому не приїхав, залишився в барі відпочивати. Окрім цього, свідок зазначала, що з моменту, як дитині виповнився 1 рік та сторони по справі фактично перестали разом проживати, вона жодного разу не бачила відповідача за місцем мешкання дитини, не бачила щоб вони гуляли чи спілкувалися.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно ч. 1, 2, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» - виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства», діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1-4 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частинами 1, 2 та 4 ст. 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі ст. 166 СК України, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29.04.2020 року у справі № 522/10703/18, від 23.12.2020 року у справі № 522/21914/14 , від 2.11.2023 року у справі № 1915/2789/12, від 07.02.2024 року у справі №455/307/22, та інших.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (п. 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03.12.1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) вказано, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20) зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Згідно ч. 5, 6 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

У даному випадку колегія суддів приймає до уваги, що матеріали справи не містять достатніх та переконливих доказів того, що батько втратив інтерес до своєї дитини, в тому числі до участі у її вихованні, а також того, що позивач не довела навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та його винної поведінки, у зв`язку із чим доходить висновку про відсутність підстав, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.

Необґрунтованими при цьому є доводи суду першої інстанції про те, що відповідач не проявляв та продовжує не проявляти інтересу щодо здоров`я, розвитку дитини, не приймає реальні міри щодо можливості забезпечення спілкування з останнім. З приводу викладеного колегія суддів зазначає, що між батьками дитини існують тривалі конфліктні відносини, і саме мати дитини, позивач у справі, заперечує проти позасудового вирішення питання щодо встановлення порядку спілкування батька з сином, та вважає можливим встановлення такого порядку лише за рішенням суду, що підтверджено показаннями ОСОБА_2 , відображеними у висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 (т.1, а.с.174).

Таким чином, оскільки поведінка ОСОБА_1 загалом свідчить про його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, колегія суддів у контексті конкретних обставин цієї справи доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Судом першої інстанції залишено поза увагою те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Самі по собі встановлені факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Одночасно, враховуючи факт недостатнього виконання відповідачем батьківських обов`язків щодо сина, колегія суддів вважає за необхідне попередити відповідача ОСОБА_1 про необхідність зміни ставлення до виховання свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки його участь у розвитку і вихованні дитини відсутня, поклавши при цьому на Великобуялицьку сільську раду Березівського району Одеської області, як орган опіки та піклування, контроль за виконанням ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не з`ясував обставини справи що, відповідно, призвело до неправильного її вирішення, у зв`язку із чим рішення Іванівського районного суду Одеської області від 0.07.2025 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Щодо судових витрат.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови у задоволенні позову - на позивача.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1480,00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Великобуялицька сільська рада Березівського району Одеської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про необхідність змінити ставлення до виховання свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Великобуялицьку сільську раду Березівського району Одеської області, як орган опіки та піклування, контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1480,00 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 11 грудня 2025 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе