Постанова

від 05.11.2010 по справі 2-а-559-10

РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

    РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ  

  Справа № 2-а -559  

2010 року  

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

П О С Т А Н О В А  

05 листопада 2010 року                                                           смт Розівка

      Розівський районний суд Запорізької області у складі:

 головуючого судді Кущ Т.М.,

 розглянувши в порядку скороченого провадження в залі Розівського районного суду Запорізької області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Розівському районі Запорізької області (далі – Управління ПФУ) про оскарження бездіяльності Управління ПФУ і зобов’язання здійснити перерахунок та виплату недоплаченої щомісячної суми підвищення пенсії «Дітям війни», -

  В С Т А Н О В И В :  

  19 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернувся із зазначеним позовом до суду, в якому вказав, що має статус дитини війни, а тому відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV від 18 листопада 2004 року (далі  – Закон №2195-IV) має право на підвищення розміру пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. Проте Управлінням ПФУ таке підвищення пенсії не нараховувалось та не виплачувалось у повному обсязі. Позивач зазначив, що вказана бездіяльність Управління ПФУ є неправомірною та такою, що суперечить Конституції України та Законам України. За наведених обставин позивач прохав визнати неправомірною бездіяльність відповідача за період з 01 вересня 2009 року по теперішній час, тобто до дня звернення до суду, як вбачається з позову, та зобов’язати Управління ПФУ здійснити йому перерахунок та виплату недоплаченої суми підвищення пенсії за вказаний період, відновивши строк для звернення до суду за захистом порушених прав  .  

Відповідач подав письмові заперечення, в яких позовні вимоги не визнав у повному обсязі, посилаючись на те, що призначення та виплата підвищення пенсії позивачу, як дитині війни, здійснюється в повному обсязі згідно з вимогами чинного законодавства.  

Суд, розглядаючи справу в порядку скороченого провадження, оцінивши повідомлені сторонами обставини, вважає за можливе прийняти законне та обґрунтоване судове рішення за наявності достатніх підстав для цього, а саме, про часткове задоволення позову.  

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.  

Відповідно до ч.1 ст.1   Закону №2195-IV   дитиною війни є особа,  яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої  світової  війни  було менше 18 років.   

Статтею 6 даного Закону передбачено, що доплата до пенсії нараховується у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.   

  З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та має правовий статус дитини війни, що надає йому права на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених Законом №2195-IV.  

Право позивача на оскарження бездіяльності відповідача – Управління ПФУ, який згідно змісту п.7 ст.3 КАС України є суб’єктом владних повноважень, уповноважений державою на надання визначених Законом №2195-IV пільг, безпосередньо передбачено ст.10 вказаного Закону та визначено стст.4,6, п.1 ч.1 ст.17 КАС України.  

  Предметом спору в даній справі є бездіяльність суб’єкта владних повноважень, пов’язана з соціальними виплатами, які є регулярними платежами.  

Зміст ст.6 Закону №2195-IV не коригувався та її дія на 2009-2010 роки законами України не була зупинена.  

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виплачував щомісячно позивачу, як дитині війни, підвищення пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 за період з 01 вересня 2009 року по теперішній час лише в розмірі 49 грн. 80 коп..  

Разом з тим, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, законодавчо був встановлений відповідно: з 01 жовтня 2008 року – 498 грн., з 01 листопада 2009 року – 573 грн., з 01 січня 2010 року – 695 грн., з 01 квітня 2010 року – 706 грн., з 01 липня 2010 року – 709 грн., з 01 жовтня 2010 року – 723 грн..  

Постанова Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» є підзаконним нормативним актом і не повинна застосовуватись відповідачем, як така, що суперечить Закону №2195-IV, який має вищу юридичну силу.  

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про проявлення відповідачем бездіяльності щодо невиконання законодавчо визначеного обов’язку здійснити за вказані періоди перерахунок підвищення пенсії позивачу та виплатити йому пенсію у розмірі, встановленому ст.6 Закону №2195-IV.  

Доводи відповідача, викладені у запереченнях проти позову, не можуть бути прийняті до уваги та слугувати підставою для відмови в задоволенні у повному обсязі вимог позивача, оскільки особливий статус «дітей війни» та обумовлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами (ч.2 ст.3 Закону №2195-IV).  

Відповідачем не було надано будь-яких доказів щодо правомірності його бездіяльності, також як і не наведено підстав не застосування у виниклих правовідносинах належним чином положень ст.7 Закону №2195-IV, якою визначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.  

Що стосується доводів відповідача про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня   2003 року (далі - Закон №1058-ІV), застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни» відповідно до ст.6 Закону   №2195-IV   , то вони є безпідставними. Положення ч.3 ст.28 Закону №1058-IV не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого ч.1 цієї статті.  

Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.  

Як вказувалось раніше, позивач звернувся до адміністративного суду 19 жовтня 2010 року, і якщо вважав своє право порушеним, то повинен був дізнатися про це при виплаті йому відповідачем щомісячно пенсії.  

Юридична необізнаність позивача не може бути визнана поважною причиною для поновлення йому строку звернення до суду. Закони, інші нормативно-правові акти, судові рішення є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.  

Досудовим порядком врегулювання спору (звернення до вищестоящої установи по відношенню до відповідача зі скаргою) позивач не скористався.  

Звернення ОСОБА_1 з позовом після 09 вересня 2010 року, тобто після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 09 вересня 2010 року №19-рп/2010 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами», також не може бути поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду.  

Будь-яких підстав для поновлення строку звернення до суду позивачем не наведено та не доведено.  

Тобто, суд зазначає, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом і поважних причин пропуску такого строку не вбачає.  

Згідно ч.1 ст.100 КАС України а   дміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.  

Оскільки провадження у справі було помилково відкрито за адміністративним позовом за вимогами, які стосуються періоду з 01 вересня 2009 року по 18 квітня 2010 року, суд, встановивши відсутність у позивача поважних причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду, вважає за необхідне залишити позов в цій частині вимог без розгляду.  

Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача підлягають частковому задоволенню, оскільки йому, як дитині війни, відповідачем за вищевказаний період частково нараховане та виплачене підвищення до пенсії.  

На підставі викладеного, керуючись ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», стст. 11, 69-71, 99, 100, 1832 КАС України, суд –  

  П О С Т А Н О В И В :  

  Адміністративний позов ОСОБА_1, - задовольнити частково.  

Визнати неправомірною бездіяльність  Управління Пенсійного фонду України в Розівському районі Запорізької області щодо невиконання законодавчо визначеного обов’язку здійснити за період з 19 квітня 2010 року по 19      жовтня 2010 року перерахунок та виплату надбавки до пенсії ОСОБА_1 у розмірі, встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язати   Управління Пенсійного фонду України в Розівському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за 2010 рік – з 19 квітня 2010 року по 19 жовтня 2010 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.

  Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині вимог, які стосуються періоду з 01 вересня 2009 року по 18 квітня 2010 року, - залишити без розгляду.  

Постанова може бути оскаржена   до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, її копії шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції – Розівський районний суд Запорізької області заяви за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України.  

Постанова відповідно до частини 9 статті 1832 КАС України є остаточною, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку.

    Суддя:           Т.М. Кущ