Ухвала

від 20.12.2010 по справі 15/489

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/489

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

 У Х В А Л А

20.12.10                                                                                 Справа № 15/489.

Розглянувши заяву № б/н від 08.12.2010 у справі за позовом

Державного підприємства «Укрспецавтобаза», м. Київ

до Приватного підприємства «Транзит», м. Луганськ

про стягнення 584 996 грн. 26 коп.

Орган виконання судового рішення –Ленінський відділ Державної виконавчої служби Луганського міського управління

Колегія в складі суддів:

головуючого –Пономаренко Є.Ю.,

Мінська Т.М., Яресько Б.В.,

за участю:

від позивача - представник  не прибув;

від відповідача - Чернуха  А.С., представник за довіреністю № б/н від 24.11.2010;

від Ленінського ВДВС Луганського МУЮ - представник  не прибув.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування  судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Від відповідача надійшла заява, в якій він просить:

- розстрочити виконання рішення господарського суду Луганської області від 27.01.2009 по справі 15/489;

- затвердити такий графік виконання рішення господарського суду Луганської області від 27.01.2009 по справі 15/489:

Лютий 2011 року –20 428 грн. 48 коп.;

Березень 2011 року –11 700 грн. 00 коп.;

Квітень 2011 року –11 700 грн. 00 коп.;

Травень 2011 року –11 700 грн. 00 коп.;

Червень 2011 року –11 700 грн. 00 коп.;

Липень 2011 року –11 700 грн. 00 коп.;

Серпень 2011 року –11 700 грн. 00 коп.;

Вересень 2011 року –11 700 грн. 00 коп.;

Жовтень 2011 року –11 700 грн. 00 коп.;

Листопад 2011 року –11 700 грн. 00 коп.;

Грудень 2011 року –11 700 грн. 00 коп.;

Січень 2012 року –11 700 грн. 00 коп.;

Лютий 2012 року –11 700 грн. 00 коп.;

Березень 2012 року –11 700 грн. 00 коп.;

Квітень 2012 року –11 700 грн. 00 коп.;

Травень 2012 року –11 700 грн. 00 коп.;

Червень 2012 року –11 700 грн. 00 коп.;

Липень 2012 року –11 700 грн. 00 коп.;

Серпень 2012 року –11 700 грн. 00 коп.;

- скасувати постанову Ленінського ВДВС Луганського МУЮ ВП № 13057887 від 20.10.2010 про арешт коштів боржника;

- скасувати постанову Ленінського ВДВС Луганського МУЮ ВП № 13057887 від 11.11.2010 про арешт майна боржника та заборони на його відчуження.

Позивач не скористався правом на участь свого представника у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача вимоги за заявою підтримав, посилаючись на тяжке фінансове становище.

Ленінський ВДВС Луганського МУЮ не скористався правом на участь свого представника у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Явка представників учасників процесу не визнавалася обов'язковою.

Розглянувши заяву та матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав задоволення даної заяви.

Рішенням господарського суду Луганської області від 27.01.2009 позов задоволено частково та стягнуто з приватного підприємства «Транзит»на користь державного підприємства «Укрспецавтобаза»кошти у сумі  230 081 грн. 26 коп., витрати зі сплати державного мита у сумі 2 300 грн. 81 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі  46 грн. 41 коп.  У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 у даній справі за результатами перегляду в апеляційному порядку вказане рішення місцевого господарського суду було  залишено без змін та відповідно набрало законної сили.

При розгляді спору по суті судом було встановлено, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання визначено правочином, на підставі якого заявлено вимоги, наступив на день звернення до суду з позовом. На підставі договору №5/05/тр від 25.11.2005 позивач перерахував відповідачу кошти у розмірі 1 500 000 грн. 00 коп. на виконання доручення стосовно купівлі транспортних засобів. Відповідач виконав зобов'язання на суму 964 765 грн. 92 коп. та повернув грошові кошти у сумі 50 000 грн. 00 коп. У відповідача залишилися не використані грошові кошти у сумі 230 081 грн. 26 коп. Проте, відповідач до цього часу не повернув не використані грошові кошти.

Згідно ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при  наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять  його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за  поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський  суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора  чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин   справи,  може  відстрочити  або  розстрочити  виконання рішення,   ухвали,   постанови,   змінити  спосіб  та  порядок  їх виконання.

У п.1.2. Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 12.09.1996 №02-5/333 зазначено, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

Відповідно до п.2 вказаного роз'яснення підставою для відстрочки,  розстрочки,  зміни  способу  та порядку  виконання  рішення  можуть  бути  конкретні обставини, що ускладнюють  виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).

За вимогами п.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення    боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа,  яка набула майно  або  зберегла  його  у  себе  за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно),  зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

          Згідно ст. 124 Конституції України, ст. ст. 4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України  та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»судові рішення є обов'язковими до виконання усіма органами, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Крім того, стаття 121 Господарського процесуального кодексу України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може відстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. Також, господарський суд повинен враховувати негативні наслідки для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Невиконання відповідачем своєчасно рішення господарського суду Луганської області, вказує на свідому бездіяльність та свідчить про намагання відповідача затягти виконання рішення. При цьому, завдаватимуться несприятливі наслідки позивачу через невиконання рішення суду щодо отримання заборгованості.

Невиконання протягом певного періоду часу відповідачем судового рішення свідчить про ігнорування вимог ст. 124 Конституції України, ст. ст. 4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України  та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»щодо обов'язковості виконання  рішень, ухвал та постанов суду. Відповідно до ч.2 ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України невиконання вимог рішень, ухвал та постанов господарського суду тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

При цьому, слід також враховувати, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідальність боржника означає можливість стягнення суми невиконаного грошового зобов'язання за рахунок майна боржника.

Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 ЦК України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку необхідності в товарах, які пропонує підприємство боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тому, навіть відсутність вини відповідача у виникненні боргу не є підставою звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язання шляхом надання розстрочення виконання рішення.

Тяжкий його фінансовий стан також не є підставою для розстрочення виконання рішення.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, про що зазначено, зокрема, у постанові від 24.03.2009 по справі №10/1994.

Таким чином, відсутні обставини, що дійсно могли б свідчити про винятковість випадку, яким ускладнюється або робиться неможливим виконання рішення та відповідно вимогу про розстрочення виконання рішення слід відхилити.

Крім того, предмет заяви за другою вимогою не відповідає положенням  

ст. 121 Господарського процесуального кодексу України.

Так, відповідач просить затвердити графік погашення заборгованості.

Проте, норми ст. 121 Господарського процесуального кодексу України не передбачають повноважень суду по затвердженню графіків погашення заборгованості. При розгляді даного питання суд ухвалює: розстрочити виконання рішення певним чином, а не затвердити графік.

Стосовно вимог за заявою про скасування постанови Ленінського ВДВС Луганського МУЮ ВП № 13057887 від 20.10.2010 про арешт коштів боржника та постанови Ленінського ВДВС Луганського МУЮ ВП № 13057887 від 11.11.2010 про арешт майна боржника та заборони на його відчуження слід зазначити наступне.

По-перше, згідно ч. 1 ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України скарги на  дії  чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень,  ухвал, постанов господарських судів можуть  бути подані стягувачем,  боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення  оскаржуваної  дії,  або  з  дня,  коли зазначеним особам стало про неї відомо,  або з дня,  коли дія мала бути вчинена.

Оскаржувані постанови про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника та заборони на його відчуження винесені 20.10.2010 та 11.11.2010 відповідно, проте заявник звернувся до господарського суду лише 07.12.2010, тобто після спливу строку, встановленого для оскарження дії  чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби. Доказів звернення до суду в належний строк заявник не надав.

По-друге, відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Скаржник, який просить скасувати постанову Ленінського ВДВС Луганського МУЮ ВП № 13057887 від 20.10.2010 про арешт коштів боржника та постанову Ленінського ВДВС Луганського МУЮ ВП № 13057887 від 11.11.2010 про арешт майна боржника та заборони на його відчуження, не надав суду ні документального підтвердження, ні нормативного обґрунтування викладених у заяві вимог.

Тому, в задоволенні вимог про скасування постанови Ленінського ВДВС Луганського МУЮ ВП № 13057887 від 20.10.2010 про арешт коштів боржника та постанови Ленінського ВДВС Луганського МУЮ ВП № 13057887 від 11.11.2010 про арешт майна боржника та заборони на його відчуження слід відмовити.

Тому, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86,  121, 121-2 Господарського процесуального кодексу України,  суд

у х в а л и в:

1. Відмовити в задоволенні заяви Приватного підприємства «Транзит», поданої до господарського суду Луганської області 07.12.2010, повністю.

Судді

Є.Ю. Пономаренко

Т.М.Мінська

Б.В.Яресько