Постанова

від 17.01.2008 по справі 25/215-07-5617

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 17 січня 2008 р.                                                                                   

№ 25/215-07-5617 

Вищий 

господарський суд  України у

складі колегії  суддів:

головуючого -судді

Дерепи В.І.

суддів :

Грека Б.М. -(доповідача у справі)

Стратієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні касаційну скаргу

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5

на рішення

господарського суду Одеської області

від 18.07.07

у справі

№ 25/215-07-5617

господарського суду

Одеської області

за позовом

Товариства з обмеженою

відповідальністю “Дунайський”

до

Товариства з обмеженою

відповідальністю “Дунайський Агро”

про

визнання права власності

за участю представників від:

позивача

Саламаха О.В. (дов. від 25.06.07)

відповідача

Паршин В.В. (довіреності від

16.01.08), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4.

В С Т А Н О В

И В :

ТОВ „Дунайський” звернулося до

господарського суду Одеської області з позовом про визнання права власності на

нежитлову будівлю, споруди та майно, розташовані за адресою: Одеська область,

Кілійський район, Казійське водосховище, на земельній ділянці загальною площею

7800 кв.м., а саме: кам'яну нежитлову будівлю з сараєм, загальною площею 30

кв.м.; очеретяний будинок для відпочинку, загальною площею 30 кв.м.; два

дерев'яних причали; навіс; альтанку літню; туалет; арку виноградну; два човни;

32 (тридцять дві) дорожніх плити, розміром 3х2 м.; 17 (сімнадцять) плит

паркану; 3 (трьох) воріт металевих; 8 (вісім) ліжок; 4 (чотири) столи.

Рішенням господарського суду

Одеської області від 18.07.07 (суддя Малярчук І.А.) позов задоволено повністю з

тих підстав, що позивач придбав це майно у відповідача, але договір

купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений, що перешкоджає позивачу у

здійсненні ним повноважень власника щодо придбаного майна.

Не погоджуючись з цим рішенням,

громадяни ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, звернулися до Вищого

господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просять його

скасувати, справу направити на розгляд до господарського суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд прийняв рішення щодо майна, належного

скаржникам на праві власності, чим порушив їх права.

Заслухавши суддю-доповідача,

розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом

першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права,

колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає

задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій

встановлено, що 03.11.03  між ВАТ

„Дунайський” (продавець) та ТОВ „Дунайський” (покупець) був укладений договір

купівлі-продажу будівель та споруд на Казійському водосховищі, п.п.1.1, 1.2 якого

передбачено, що покупець в порядку та на умовах, визначених договором,

зобов'язується передати у власність покупцеві комплекс будівель та споруд на

Казійському водосховищі, що складається з: кам'яної нежитлової будівель з

сараєм, площею 30 кв.м., довжиною 10 м. та шириною 30 м.; одного очеретяного

будинку для відпочинку, площею 30 кв.м., тобто 3х10 м.; двох причалів

дерев'яних; навісу; альтанки літньої; туалету; арки виноградної; двох човнів;

32 (тридцяти двох) дорожніх плит розміром 3х2 м.; 17 (сімнадцять) плит паркану;

3 (трьох) воріт металевих;  8 (восьми)

ліжок; 4 (чотири) столів, що знаходиться за адресою: Україна, Одеська область,

Казійське водосховище, та розташований на земельній ділянці загальною площею

7800 кв.м., а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим

договором, прийняти зазначений об'єкт і сплатити продавцеві договірну ціну за

нього. Поняття „об'єкт” у цьому договорі охоплює також будь-які інженерні та

інші комунікації, санітарно-технічні системи та іншу інфраструктуру, що

забезпечує можливість використання об'єкту.

Даний договір не був нотаріально

посвідчений сторонами, що перешкоджало позивачу в повній мірі користуватися

правами власника щодо нього. Тому керуючись ст. ст. 316, 317, 334  Цивільного кодексу України, суд прийшов до

висновку про необхідність визнання за позивачем права власності на майно.

Втім, колегія суддів Вищого

господарського суду України вважає такі висновки передчасними, оскільки

визнаючи за відповідачем право власності на нерухоме майно, суд не врахував, що

підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед

правовстановлювальні документи. Перелік таких документів наведено у додатку N 1

до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме

майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 N 7/5 (у

редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.03 N 6/5, яке було

чинним та момент укладення договору купівлі-продажу). Зокрема, право

встановлювальними документами, є договори купівлі-продажу, міни, дарування,

довічного утримання, посвідчені державними та приватними нотаріусами.

За змістом ст. 47 ЦК УРСР, чинного

на момент укладення договору купівлі-продажу від 03.11.03, нотаріальне

посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. У зв'язку з

недодержанням нотаріальної форми визнаються недійсними лише такі угоди, які

відповідно до закону підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню у

порядку, встановленому Законом України "Про нотаріат". Згідно ст. 55

цього Закону, договори про відчудження нерухомого майна посвідчуються

нотаріально.

Вищезазначені нормативні положення

не були взяті до уваги судом при оцінці договору купівлі-продажу від 03.11.03

(не посвідченого нотаріально), як підстави виникнення у позивача права

власності на нерухоме майно.

Також суд не витребував у сторін та

не дослідив доказів, які б свідчили про те, що спірне майно було власністю

відповідача на момент укладення ним договору купівлі-продажу майна, та про

відсутність прав на вищезгадане майно у третіх осіб, також  про те, що дані об'єкти нерухомості не

перебувають в спорі, в тому числі, спорі про визнання права власності з іншими

особами. Суд не дослідив, чи згадане рішення вплине на права осіб, не залучених

до участі у справі, та не вирішив питання про необхідність такого залучення.

Крім того, справа була розглянута без участі представника відповідача при

відсутності даних про його належне повідомлення про час та місце судового

засідання.

Відповідно до ст. 317 Цивільного

кодексу України, власникові належить право володіння, користування та

розпорядження своїм майном. За змістом ст. 319 Цивільного кодексу України,

власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать

закону. Тому при вирішенні таких спорів необхідно достовірно встановлювати всіх

осіб, які заявляють, або заявляли про свої права власника щодо спірного майна.

Відповідно до статей  26, 27 Господарського процесуального кодексу

України, господарський суд може залучити до участі в справі осіб, якщо рішення

господарського суду може вплинути на їх права та обов'язки.

Втім, вимоги даних статей не були

взяті до уваги господарським судом Одеської області. Відповідно до ст. 11110

Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або

зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або

неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення

норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування

рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський

суд прийняв рішення, або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які

не були залучені до участі у справі.

Крім того, колегія суддів Вищого

господарського суду України вважає за необхідне звернути увагу місцевого

господарського суду на те, що при ухваленні рішень про визнання договорів

купівлі-продажу дійсними та визнання права власності, крім іншого, необхідно

перевірити також права сторін на підписання даного договору, права інших осіб

на це майно, та відсутність спору, заборон чи арештів, накладених на це майно;

і в залежності від встановленого, визначити правовий статус скаржника та

підсудність справи.

Слід також звернути увагу на те, що

розмір державного мита, сплаченого позивачем при поданні позовної заяви не

враховує вартість майна, на яке позивач просить визнати право власності, а

задовольняючи позов, суд не достягнув державне мито.

В даному випадку Вищий

господарський суд України позбавлений можливості ухвалити рішення по суті

спору, так як не всі обставини справи є з'ясованими, а відтак, спір стосується

не правозастосування, а встановлення обставин справи, що не відноситься до

компетенції Вищого господарського суду України. Тому рішення у справі підлягає

скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді, суду слід

з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі

докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне

та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що

рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і

всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами

матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно

відображені обставини, що мають значення для 

даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки

є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,

підтвердженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись

ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110

Господарського  процесуального кодексу

України, Вищий господарський суд України 

П О С Т А Н О

В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити, рішення господарського суду Одеської

області від 11.09.06 у справі № 25/215-07-5617 скасувати, справу №

25/215-07-5617 направити на новий розгляд до господарського суду Одеської

області.

Головуючий - суддя                                                                     

В. Дерепа

Судді                                                                                                   

Б. Грек

Л. Стратієнко