Рішення

від 21.12.2010 по справі 15/242

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/242

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

21.12.10 р.                                                                                    Справа № 15/242                               

Господарський суд Донецької області  у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Сонар” м. Миколаїв (код ЄДРПОУ 24790030)

до відповідача відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” м. Краматорськ (код ЄДРПОУ 00210602)

про стягнення основного боргу в сумі 1226,89 грн., 3% річних у розмірі 8,47 грн., інфляції в сумі 50,30 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Зубарєв О.О. за довіреністю № 42 від 10.11.2010 р.

від відповідача: не з'явився

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Сонар” м. Миколаїв до відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” м. Краматорськ про стягнення основного боргу в сумі 1226,89 грн., 3% річних у розмірі 8,47 грн., інфляції в сумі 50,30 грн.

Ухвалою суду від 03.11.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/242, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судових засіданнях пояснення представника позивача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне:

На підставі договору № 65889 від 19.05.2009 р. та специфікації № 1 до нього позивач  передав відповідачу лакотканину за видатковою накладною № РН–0002715 від 22.05.2009 р. на суму 1836,47 грн. Лакотканину отримав Кравченко Я.І. за довіреністю № 1050 від 22.05.2009 р. Факт отримання відповідачем вказаного товару за спірною видатковою накладною підтверджується підписом уповноваженої особи, яка фактично отримала товар для відповідача, на видатковій накладній в графі „Отримав” та відбитком печатки, а також податковою накладною № 2715 від 22.05.2009 р., рахунком–фактурою № СФ–0003393 від 19.05.2009 р. Завірені копії договору, специфікації, видаткової накладної, довіреності на отримання товарно–матеріальних цінностей, податкової накладної, рахунку–фактури містяться в матеріалах справи.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними документами був переданий відповідачу позивачем саме на виконання договору № 65889 від 19.05.2009 р. суд робить виходячи з того, що найменування, кількість та ціна товару, зазначеного у накладній, повністю відповідають тим, що вказані у специфікації до договору. Крім того, підставою поставки у видатковій та податковій накладних, довіреності на отримання товарно–матеріальних цінностей вказаний саме договір № 65889 від 19.05.2009 р. Відповідач ствердження позивача в цій частині не спростував. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що оплата товару здійснюється за умовами, вказаними в специфікації. В специфікації сторони погодили здійснення 100% передоплати. Але фактично оплата за отриману продукцію здійснювалася після поставки товару. Станом на день подачі позову до суду відповідач частково оплатив отриманий товар на суму 609,58 грн. згідно платіжного доручення № 28734 від 04.02.2010 р., завірена копія якого з відміткою банку про проведення платежу міститься в матеріалах справи. Крім того, факт здійснення часткової оплати отриманого товару підтверджується листом банку № 1459 від 21.04.2010 р., завірена копія якого додана до позову. Тобто сума заборгованості за розрахунком позивача склала 1226,89 грн.

Позивач на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України направив відповідачу лист № 112 від 13.07.2010 р. з вимогою оплатити товар, отриманий за видатковою накладною № РН–0002715 від 22.05.2009 р. згідно договору № 65889 від 19.05.2009 р. та специфікації № 1 до нього на загальну суму 1226,89 грн. Факт направлення позивачем та отримання відповідачем вказаної вимоги підтверджується фіскальним чеком № 7851 від 13.07.2010 р., описом вкладення до цінного листа від 13.07.2010 р., повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення 21.07.2010 р. представнику відповідача. Завірені копії вказаних документів додані до позову.

В платіжному дорученні № 28734 від 04.02.2010 р. на суму 609,58 грн. в призначенні платежу вказана оплата за стрічку склобандажну згідно договору № 655–89 від 02.09.2009 р. З письмових пояснень позивача № 164 від 02.12.2010 р. вбачається, що сторонами дійсно був укладений договір № 655–89 від 02.09.2009 р., згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв стрічку склобандажну за видатковою накладною № РН–0005316 від 03.09.2009 р. на суму 609,58 грн. Враховуючи, що сторони фактично виконали умови договору № 655–89 від 02.09.2009 р., позивач листом № 162 від 30.11.2010 р. повідомив відповідача про припинення зобов'язань за вказаним договором шляхом заліку зустрічних вимог. В обґрунтування обставин, викладених в письмових поясненнях, позивач надав до суду завірені копії договору № 655–89 від 02.09.2009 р., специфікації № 1 до нього, видаткової накладної № РН–0005316 від 03.09.2009 р., податкової накладної № 5316 від 03.09.2009 р., листа № 162 від 30.11.2010 р. та доказів його поштового направлення відповідачу. Крім того, позивач надав до суду довідку щодо зарахувань отриманих від ВАТ “Енергомашспецсталь” платежів за період з 28.05.2009 р. по 20.01.2010 р. (за даними бухгалтерського обліку: картка рахунку 361) за підписом керівника та головного бухгалтера підприємства, скріпленим відбитком печатки. До довідки додані завірені копії листа банку № 4182 від 09.12.2010 р. та платіжних доручень за період з 28.05.2009 р. по 20.01.2010 р. Із вказаної довідки вбачається, що усі платежі відповідача були зараховані позивачем як виконання грошових зобов'язань за іншими договорами (№ 15/1726 від 13.11.2007 р., № 655–89 від 02.09.2009 р.), які не пов'язані з предметом спору у даній справі.

06.12.2010 р. позивач надав до суду заяву про збільшення позовних вимог № 159 від 25.11.2010 р., в якій вказує, що під час складання вимоги № 112 від 13.07.2010 р. та позовної заяви суму основного боргу було визначено неправильно у зв'язку з помилковим зарахуванням оплати за платіжним дорученням № 28734 від 04.02.2010 р. на суму 609,58 грн. в рахунок погашення заборгованості за товар, отриманий за видатковою накладною № РН–0002715 від 22.05.2009 р. на суму 1836,47 грн. За вказаних обставин позивач направив відповідачу лист № 158 від 24.11.2010 р. з вимогою погасити заборгованість за договором № 65889 від 19.05.2009 р. на суму 1836,47 грн. Факт направлення вказаного листа відповідачу підтверджується фіскальним чеком № 8528 від 26.11.2010 р. та декларацією служби кур'єрської доставки № 001789.

Таким чином, в заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг на суму 1836,47 грн., 3% річних у розмірі 8,47 грн., інфляції в сумі 50,30 грн. При цьому розмір інфляції та 3% річних, нарахованих на заборгованість в сумі 1226,89 грн., позивач не змінював. Факт направлення даної заяви відповідачу підтверджується описом вкладення до цінного листа від 26.11.2010 р., завірена копія якого міститься в матеріалах справи. Вказану заяву суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав збільшені позовні вимоги.

Відповідач надав до суду відзив № 17/1429–6215 від 06.12.2010 р. на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує наступним:

Умовами договору № 65889 від 19.05.2009 р. передбачено зобов'язання продавця передати покупцю разом із товаром наступні документи: рахунок, накладну, податкову накладну. Стверджуючи, що позивач не надав йому рахунок на оплату разом із товаром, відповідач вважає недоведеним факт поставки товару, у зв'язку з чим строк оплати для нього нібито не настав. Тобто, на думку відповідача, прострочення виконання грошового зобов'язання відсутнє, а нарахування інфляції та 3% річних є безпідставним.

Позивач надав до суду письмові пояснення № 172 від 13.12.2010 р. на відзив відповідача про наступне:

Згідно ч. 2 ст. 662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.           Статтею 666 ЦК України передбачено, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Доказів вчинення дій, направлених на повернення отриманого без рахунку на оплату товару, повернення податкової накладної, повідомлення продавця про скасування довіреності на отримання товару, відповідач до суду не надав.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Заперечення відповідача не приймається судом до уваги, тому що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи. Факт поставки товару позивачем відповідачу підтверджений первинними бухгалтерськими документами (видатковою та податковою накладними, довіреністю на отримання товарно–матеріальних цінностей). Крім того, строк оплати отриманого товару в даному випадку не залежить від моменту надання рахунку на оплату.  

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 65889 від 19.05.2009 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою з врахуванням специфікації та видаткової накладної містить усі необхідні та істотні умови для договору купівлі–продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони в договорі передбачили попередню оплату за товар. Передплата – це термін оплати до настання події, в даному випадку передачі товару. Позивач поставив товар без отримання попередньої оплати, відповідач прийняв цей товар. Тобто, сторони своїми фактичними діями змінили умови договору з предоплати на оплату з відстрочкою платежу на невизначений строк. В даному випадку для врегулювання спірних правовідносин застосуванню підлягає загальна правова норма, передбачена ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Моментом пред'явлення вимоги вважається дата отримання відповідачем листа № 112 від 13.07.2010 р. з вимогою оплатити основний борг за товар, переданий згідно спірної видаткової накладної. Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи з того, що вимога була отримана відповідачем 21.07.2010 р. (згідно поштового повідомлення), семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 22.07.2010 р. по 28.07.2010 р. включно, а вже з 29.07.2010 р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання.

З тексту листа вбачається, що позивач вимагає від відповідача оплатити товар тільки на суму 1226,89 грн. Вимоги з іншими сумами для оплати за товар вказаний лист не містить. Повторна вимога на оплату заборгованості в сумі 1836,47 грн., викладена в листі № 158 від 24.11.2010 р., була направлена позивачем відповідачу після порушення провадження у даній справі.   

Тобто, в матеріалах справи відсутні будь–які докази того, що позивач до моменту звернення з позовом до суду пред'являв відповідачу вимогу про оплату товару, отриманого по спірній видатковій накладній на суму 609,58 грн. Таким чином, станом на день звернення до суду право позивача щодо стягнення основного боргу на суму 609,58 грн. не були порушені відповідачем. На момент подачі позову до суду для відповідача строк виконання грошового зобов'язання оплатити товар за видатковою накладною № РН–0002715 від 22.05.2009 р. на суму 609,58 грн. не настав. За таких обставин позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 1836,47 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 1226,89 грн. (1836,47 грн. – 609,58 грн. = 1226,89 грн.). Позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за товар, переданий згідно видаткової накладної № РН–0002715 від 22.05.2009 р. на суму 609,58 грн.  грн. суд вважає необґрунтованими, тому вони задоволенню не підлягають.

Позивач, керуючись ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу 3% річних за період з 29.07.2010 р. по 20.10.2010 р. в сумі 8,47 грн., інфляцію за період з серпня 2010 р. по вересень 2010 р. в розмірі 50,30 грн. (розрахунок міститься в матеріалах справи).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою розрахунку суми інфляції та 3% річних судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляції в розмірі 50,30 грн., 3% річних в сумі 8,47 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови у позові – на позивача.  

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” (юридична адреса: 84306, Донецька область, м. Краматорськ; код ЄДРПОУ 00210602; рахунок 26005301510738 в філії Промінвестбанку м. Краматорськ, МФО 334141) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Сонар” (юридична адреса: 56500, Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Кірова, 11; код ЄДРПОУ 24790030; рахунок 26002226669001 в МРУ ПАТ КБ „Приватбанк” м. Миколаїв, МФО 326610) суму 1285,66 грн. (а саме основний борг на суму 1226,89 грн., інфляцію в сумі 50,30 грн., 3% річні в розмірі 8,47 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 69,19 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 160,09 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу на суму 609,58 грн.

У судовому засіданні 21.12.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 23.12.2010 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі  подання  апеляційної скарги рішення,  якщо його не скасовано,  набирає  законної  сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                               Богатир К.В.