Рішення

від 29.01.2008 по справі 4/1

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/1

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "29" січня 2008 р.Справа №  4/1

 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І.,розглянув справу № 4/1

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком", від імені якого діє Центр електрозв'язку № 1 Кіровоградської філії м. Олександрія  

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Олександрійський завод поліграфічної техніки", Кіровоградська область, м. Олександрія   

про стягнення 4 556, 97 грн., -  

Представники сторін:

позивача: Ніколаєв М.В., довіреність № 24 від 10.01.2006 року;

відповідача: участі не брали. Про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України. Рекомендоване поштове  відправлення направлене відповідачу за № 2553306 09.01.2008 року вручене відповідачу 16.01.2008 року.

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Водночас, законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із ст.93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Судом було надіслано процесуальні документи за адресою відповідача, зазначеною у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (м. Олександрія вул. Кіровоградське шосе 157), яку було зазначено також відповідачем при укладанні договору з позивачем.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за надані послуги електрозв'язку в розмірі 3 536 грн. 96 коп., пені за несвоєчасне проведення оплати за надані послуги в розмірі 118 грн. 56 коп., втрат від інфляції в розмірі 753 грн. 65 коп., процентів річних в розмірі 147 грн. 81 коп. та судових витрат.

Справа розглядається на підставі ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами та при даній явці сторін.

Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши фактичні обставини та відповідні до них правовідносини, господарський суд, -

                                             ВСТАНОВИВ :

Правовідносини між учасниками спору виникли на підставі укладеного в результаті вільного волевиявлення договору про надання послуг електрозв'язку № 351397 від 18.02.2005 року (в подальшому договір), предметом якого сторонами визначено проведення господарських операцій по наданню послуг електрозв'язку та проведенню оплати платних послуг.

На виконання умов договору позивач надавав відповідачу послуги електрозв'язку належної якості, однак відповідач з червня 2006 року в односторонньому порядку відмовився від виконання умов договору в частині проведення своєчасної оплати отриманих в кредит послуг, у зв'язку з чим в період з червня 2006 року по грудень 2007 року виникла заборгованість в розмірі 3 536 грн. 96 коп. по оплаті послуг міжміського, міжнародного та місцевого електрозв'язку., оскільки відповідачем не виконано умови розділу 4 договору щодо оплати отриманих послуг за кредитною системою оплати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 10 днів з дня отримання рахунка, але не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно до п. 108 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 9.08.2005 року № 720 абонентна плата за користування телефоном, почасова оплата за міжміські та міжнародні телефонні розмови, вноситься абонентом в десятиденний термін після одержання рахунків, але не пізніше 20 числа місяця, що настає після розрахункового періоду. Розрахунковим періодом вважається календарний місяць, у межах якого надавались послуги.

Відповідно до п. 1 ст. 33 Закону України „Про телекомунікації” споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані дотримуватись Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджує Кабінет Міністрів України, зокрема: виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.

Згідно вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись  належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших нормативних актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного Кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання  сторонами.

Позивач за даними договорами свої зобов'язання виконав в повному обсязі, але відповідач несвоєчасно сплачував вартість одержаних послуг, внаслідок чого виникла заборгованість, яка на момент подання позову складає суму 3 536 грн. 96 коп.

Таким чином, матеріалами справи безспірно доведено, що станом на 19.12.2007 року за період з червня 2006 року по листопад 2007 року включно відповідач не в повному обсязі розрахувався за надані йому послуги електрозв'язку та має заборгованість в сумі 3 536 грн.96 коп. за міжміські і міжнародні телефонні розмови та по абонементській платі.

Висновок суду про правомірність та обґрунтованості позовних вимог базується на досліджених судом матеріалах справи: договорі № 351397 від 18.02.2005 року (а.с. 10-13), розрахунку заборгованості (а.с. 9),попередженні № 997 від 12.07.2006 року (а.с. 16).

У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 процентів річних, якщо інший розмір процентів не визначено законом або договором, за весь час прострочення, що складає 753 грн. 65 коп. втрати від інфляції та 147 грн. 81 коп. проценти річних за період з червня 2006 року по грудень 2007 року включно.

Крім того, відповідач згідно до ст. 231  Господарського кодексу України та ст. 36 Закону України “Про телекомунікації” за прострочення оплати послуг електрозв'язку зобов'язаний сплатити пеню за кожну добу прострочення у розмірі облікової ставки НБУ, що становить відповідно до наданого розрахунку 118 грн. 56 коп. Розмір втрат від інфляції та пені позивачем проведено правильно, та визначений ним розмір підлягає до стягнення повністю. Термін, за який проведено нарахування пені, перебуває в межах передбаченого ст. 232 Господарського кодексу 6 місячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Висновок про обґрунтованість нарахування до стягнення пені господарський суд робить на підставі аналізу наступних нормативних актів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Згідно ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Згідно ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Отже, норми Господарського кодексу є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобов'язаннях суб'єктів господарювання.

Частина 1 ст. 231 Господарського кодексу України має імперативний характер і встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім того, згідно ст. 1 спеціального Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002 р. № 9221-ІІІ), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі,  що встановлюється за згодою сторін. В той же час, стаття 3 Закону, яка також носить імперативний характер, вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, зміст пункту 5.8 договору про надання послуг електрозв'язку № 351397 від 18.02.2005 року, який передбачає наслідки несвоєчасної оплати вартості наданих послуг в розмірі 1 відсотка від затриманих платежів за кожну добу затримки є таким, що суперечить чинному законодавству. Однак, господарським судом приймається до уваги, що позивач в розрахунку врахував вказані недоліки та провів нарахування пені відповідно до приписів ст. 36 Закону України “Про телекомунікації” згідно до яких за прострочення оплати послуг електрозв'язку боржник зобов'язаний сплатити пеню за кожну добу прострочення у розмірі облікової ставки НБУ, що становить відповідно до наданого розрахунку 118 грн. 56 коп.

Таким чином, на думку господарського суду до стягнення може бути визначена лише пеня, яка нарахована у відповідності до вимог вказаних нормативних актів, тобто виходячи з розміру, що не перевищує облікову ставку НБУ, тобто 8,5% та 8% річних у відповідні періоди.

При цьому господарський суд враховує, що в період коли позивачем заявлено вимоги про стягнення пені згідно до Постанови НБУ від 06.06.2006 року № 14-011/1373-6039 була визначена облікова ставка в розмірі 8,5%, а з 01.06.2007 року залишилась сталою в розмірі 8%.

Господарським судом вважається за необхідне звернути увагу на ту обставину, що відносно відповідача 05.08.2005 року порушено провадження у справі про банкрутство № 10/167, яка перебуває в провадженні господарського суду Кіровоградської області. Відповідно до ст. 11, п.п. 4-6 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ВАТ “Олександрійський завод поліграфічної техніки”.

Однак, наявність провадження по справі про банкрутство не є перешкодою для розгляду справи про стягнення заборгованості в порядку позовного провадження, оскільки заборгованість виникла після порушення справи про банкрутство, заборгованість відноситься до поточної, а вимоги позивача вимогами поточного кредитора.

За приписами ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Однак, вказані положення закону розповсюджуються лише на вимоги конкурсних кредиторів, тобто які виникли до порушення провадження у справі і не можуть стосуватись вимог поточних кредиторів, якими є вимоги позивача по даній справі.

Тобто, за визначенням ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, зазначені вимоги позивача відносяться до категорії поточних (які виникли після  дня порушення провадження у справі про банкрутство).

Поряд з цим, господарським судом приймається до уваги, що ухвалою господарського суду від 05.08.2005 року введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ВАТ “Олександрійський завод поліграфічної техніки” відповідно до ст. 11, п.п. 4-6 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

При цьому господарським судом враховується, що за приписами Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/307 від 19.03.2002 року „Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відповідно до статті 1 (2343-12) мораторій на задоволення вимог кредиторів (далі - мораторій) - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на виконання цих зобов'язань, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

У вирішенні питання про те, на які вимоги кредиторів поширюється мораторій слід виходити з такого.

Мораторій поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство. За змістом Закону (2343-12 ) мораторій поширюється і на зобов'язання, що виникли до порушення справи про банкрутство, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство.

Мораторій поширюється виключно на виконавчі документи, що одержані кредиторами за їх позовами або безспірними вимогами зобов'язально-правового характеру.

Що ж до виконавчих документів, одержаних кредиторами за речово-правовими позовами, то на них мораторій не поширюється, у тому числі на виконавчі документи судів про задоволення віндикаційного або негаторного позову до боржника чи позову про визнання права власності на певне майно, яке утримується боржником. Мораторій поширюється на вимоги щодо стягнення фінансових санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про ціноутворення тощо, хоча ці категорії вимог не підлягають задоволенню у межах провадження у справі про банкрутство. За змістом абзацу сьомого статті 1, частини 5 статті 12, частини 4 статті 17, частини 1 статті 23 Закону (2343-12) мораторій поширюється на вимоги щодо сплати неустойки (пені, штрафу), суми завданих збитків, які боржник зобов'язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями, а також на вимоги щодо сплати пені та штрафних санкцій (штрафів) за порушення податкового законодавства. Проте такі вимоги не підлягають задоволенню в межах провадження у справі про банкрутство.

Доказів сплати заборгованості за спірний період відповідач суду не надав.

За вказаних обставин позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю в сумі 3 536 грн. 96 коп., пені за несвоєчасне проведення оплати за надані послуги в розмірі 118 грн. 56 коп., втрат від інфляції в розмірі 753 грн. 65 коп., процентів річних в розмірі 147 грн. 81 коп. на загальну суму 4 556 грн. 97 коп.

На підставі ст.49 ГПК України судові витрати необхідно покласти на відповідача повністю, оскільки через невиконання ним своїх зобов'язань позивач змушений був звернутись до суду за захистом законних прав і поніс додаткові витрати.

Керуючись Законом України № 1280 „Про телекомунікації” від 18.11.2003 року ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -

                                                    В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити  повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Олександрійський завод поліграфічної техніки", Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Кіровоградське шосе 157 (р/р 2600300052101 в ОФ АКБ “Надра”, МФО 323602, код ЄДРПОУ 02424843) на користь Відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі центру електрозв'язку № 1 Кіровоградської філії, Кіровоградська область, м. Олександрія, проспект Леніна 60, (р/р 260094645 в Олександрійському відділенні КОД ВАТ “Райффайзен банк Аваль”, МФО 323538, код ЄДРПОУ 22211233) заборгованість по оплаті за надані послуги електрозв'язку в розмірі 3 536 грн. 96 коп., пеню в розмірі 118 грн. 56 коп., втрати від інфляції в розмірі 753 грн. 65 коп., проценти річних в розмірі 147 грн. 81 коп. на загальну суму 4 556 грн. 97 коп., суму сплаченого державного мита 102 грн. та 118 грн. послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати.

Згідно ч. 3 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

  Суддя                                     Ю.І. Хилько