Постанова

від 25.12.2007 по справі 3/430

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

    ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

25.12.2007 р.                                                                     

                               №

3/430 

Окружний адміністративний суд міста

Києва у складі судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання

Серпутько Т. С.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача:

Гармаш К. Г.

За результатами розгляду у

відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовом          

Громадянки ОСОБА_2

(надалі -Позивач)

до         

Управління міграційної служби в

місті Києві (надалі -Відповідач)

про         

скасування рішення та

зобов'язання вчинити дії

          На підставі частини 3 статті 160

Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25 грудня

2007 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В

И В

          Громадянка ОСОБА_2 звернулася до

Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Управління

міграційної служби в місті Києві про скасування рішення Відповідача № 388 від 7

грудня 2006 року та зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для

вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у

своїй заяві та анкеті Позивач вказувала причини, які змусили покинути країну

громадянської належності -Сомалі. Зокрема було зазначено, що в Сомалі вона була

жертвою переслідувань за належність до певної етнічної групи і не може

повернутись на Батьківщину. Представником також було вказано, що сім'я

Позивачки належить до клану ОСОБА_3, який є кланом меншості та постійно зазнає

переслідувань з боку клану ОСОБА_4. 

Відповідач проти заявлених позовних

вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Управління міграційної служби в місті Києві зазначив, що фактів

інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою,

національною, релігійною належністю чи політичними поглядами Позивача виявлено

не було. Жодних обґрунтованих фактів переслідувань або загрози переслідувань на

свою адресу заявник не навів. Заходи адміністративного впливу до заявника не

застосовувались.

Розглянувши подані сторонами

документи та матеріали справи, 

заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, всебічно і

повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги,

об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і

вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків:

Громадянка ОСОБА_2, рік народження

точно невідомий (вік становить більше 19 років на підставі акту

судового-медичного обстеження № 8799), за національністю сомалійка,

віросповідання - іслам, прибула до України нелегально автомобільним транспортом

6 червня 2006 року.

17 листопада 2006 року Позивач

звернулася із заявою про надання статусу біженця до Управління міграційної

служби у місті Києві Державного комітету України у справах національностей та

релігій. В даній заяві, зокрема вказала, що причина по якій вона покинула

Батьківщину -це війна та насильство. Також вказала, що її батько вирішив, що

вона повинна покинути країну, оскільки є найстаршою дитиною в сім'ї і її можуть

зґвалтувати.

Під час співбесіди повідомила, що

Україна для неї є лише транзитною країною і не збирається залишатись на

Україні, оскільки хоче попасти в Австрію. Заявником також було зазначено, що

покинула Сомалі через нестачу грошей, батьки допомогли втекти, щоб вона могла

потрапити до Європи, щоб потім заробити гроші та допомагати їм. На питання чи

була Позивачка причетна до інцидентів із застосуванням фізичного насильства,

які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю чи

релігійними поглядами, ОСОБА_2 відповіла, що ні.

За наслідками співбесіди 7 грудня

2006 року було складено висновок про відмову в оформленні документів для

вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Наказом Управління міграційної

служби в місті Києві № 735 та повідомленням     

№ 388 від 7 грудня 2006 року Позивачу було відмовлено в оформленні

документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Відповідно до абзацу 5 статті 10

Закону України «Про біженців»№ 2557-III від 21 червня 2001 року (надалі -ЗУ

«Про біженців») статус біженця не надається особі яка вчинила злочин проти

миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у

міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами

України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння

віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у

вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2 статті 1 цього

Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала

притулок в іншій країні; яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу

біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється

на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно

проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

Під біженцем, відповідно до

положень статті 1 Закону розуміється особа, яка не є громадянином України і

внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за

ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства),

належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за

межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом

цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань,

або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого

попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї

внаслідок зазначених побоювань.

Зважаючи на Загальнодержавну

програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу,

суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви

Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян

третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують

міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що

надається»від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо

виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу

обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його

розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої

відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими

та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його

справою;

- заявник подав свою заяву про

міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність

поважної причини для подання такої заяви;

- встановлено, що в цілому заявник

заслуговує довіри.

В судовому засіданні представником

Позивача не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням

вищевикладених критерій про причини, з яких Позивач не може повернутися в

країну своєї громадянської належності. Зважаючи на це та враховуючи інформацію

надану самим Позивачем не підтверджується наявність умов, передбачених абзацом

2 статті 1 Закону.

Таким чином, суд доходить до

висновку, що наявність у Сомалі певних переслідувань громадян, не може бути

ствердженням того, що такі переслідування мали місце відносно Позивачки.

Посилання представника Позивача на

те, що при поверненні його довірителя на Батьківщину можуть мати місце

обґрунтовані побоювання зазнати переслідування, суд не може прийняти до уваги,

оскільки вони не підтверджуються ніякими достовірними доводами і носять

характер припущення.

Щодо тверджень представника

Позивача про необґрунтованість відмови в наданні статусу біженця, то суд також

не може прийняти їх до уваги, оскільки в рішенні чітко зазначено, що підставою

для відмови є той факт, що ознак переслідування не виявлено, а також Позивачем

не було надано жодних документів чи матеріалів, які б підтверджували наявність

умов для набуття ним статусу біженця та не надано доказів щодо звернення  за захистом до компетентних органів країни

походження.

Оскільки Відповідач діяв в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в

тому числі положеннями Закону України «Про біженців», підстави для визнання

його дій неправомірними відсутні.

Таким чином, Позивач не надав суду

належних доказів, як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу

адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення

справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та

свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх

переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного

судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті

обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин суд приходить до

висновку, що обставини, якими обґрунтовуються вимоги Позивача, щодо скасування

рішення Відповідача № 388 від 7 грудня 2006 року та зобов'язання прийняти

рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу

біженця -  Позивачем не доведено.

Виходячи з меж заявлених позовних

вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів

справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є

необґрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись

статтями 2, 6, 7, 17, 158-163 та 167 Кодексу адміністративного судочинства

України, Окружний адміністративний суд міста Києва  -

П О С Т А Н О

В И В

          У задоволенні позовних вимог

-відмовити повністю.

          Постанова, відповідно до частини 1

статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого

цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

          Постанова може бути оскаржена до суду

апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення за правилами,

встановленими статтями  185-187 Кодексу

адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої

інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом

двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без

попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у

строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

             Суддя                                                                                     

Н. Є. Блажівська

Головуючий - суддя                                                            

Блажівська Н.Є.