Рішення

від 12.01.2011 по справі 12/176/10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/176/10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "12" січня 2011 р.                                                 Справа №  12/176/10

За позовом військового прокурора Миколаївського гарнізону (54030, м. Микола-їв, вул. Нікольська, 18-а) в інтересах держави в особі:

- міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітряфлотський проспект, 6, код  

 ЄДРПОУ 00034022);

- квартирно - експлуатаційного відділу м. Миколаєва (54056, м. Миколаїв, пр. Миру,    

 62-а, код ЄДРПОУ 08029523)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівельна компанія “Оптіма”(54025, м. Миколаїв, пров. Парусний, 7, кв. 162, код ЄДРПОУ 35065873).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

- військова частина А-0224 (54025, м. Миколаїв, пр. Г. Сталінграду, 72, код ЄДРПОУ

 08489704);

- приватне підприємство “РАФА” (97400, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Л.Українки, 8А,    

  оф. 20, код ЄДРПОУ 34192850);

- товариство з обмеженою відповідальністю “Мегабудмаксінвест” (97562, АР Крим,

 Сімферопольський район, село Українка, вул. Горького, 3-а, код ЄДРПОУ 34843000);

- товариство з обмеженою відповідальністю “Миколаїв-Стройінвест” (54008, м. Мико-

  лаїв, пр.Леніна, 265, кв. 27, 34851665).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповіда-ча: Миколаївська міська рада (54027,м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20).

про визнання права власності.                                                                                                              

Суддя А.К.Семенов

Представники:

Від  I - го позивача: не присутні.  

Від II  - го  позивача: не присутні.  

Від відповідача: Верцюх І.М.- довіреність № б/н  від 26.11.10 р.

Від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні пози-   

вача:

- військової частини А-0224: Кучеренко І.В.- довіреність № 1  від 11.01.2011 р.

- ПП «РАФА: не присутні.

- ТОВ “Мегабудмаксінвест”: не присутні.

- ТОВ “Миколаїв - Стройінвест”: не присутні.

Від третій особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відпо-відача - Миколаївської міської ради: Горобченко О.В.- довір. № 1398/209/14/01 від 26.05.09 р.   

В судовому засіданні приймає участь військовий прокурор Кравченко Б.І.

Відповідач свого представника в судове засідання направив, письмовий відзив надав, проти позову заперечує.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповіда-ча - Миколаївської міської ради свого представника в судове засідання направи-ла, який в ус-ній формі позов не підтримав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - військова частина А-0224 свого представника в судове засідання направила, який позов

військового прокурора в усній формі підтримав.

Перший позивач, ПП «РАФА, ТОВ “Мегабудмаксінвест”, ТОВ “Миколаїв – Стройін-вест” своїх представників в судове засідання не направили, хоча були належ-ним чином пові-домлені про час і місце розгляду справи.

11.01.2011 року від другого відповідача надійшло клопотання про перенесення розгля-ду справи на іншу дату в зв'язку  зі службовим  відрядженням представника КЕВ м. Микола-їв.

В задоволенні цього клопотання господарський суд відмовив з наступного.

Представник відповідача проти клопотання заперечує.

Всупереч вимог статті 33  ГПК України  КЕВ м. Миколаїв не подано доказів на обґрунтування клопотання.

Відповідно до статті 28 ГПК України КЕВ м. Миколаєва, як юридична особа не поз-бавлено права направити в судове засідання свого іншого представника, надавши йому від-повідні повноваження.

Стаття 77 ГПК України не містить в якості підстави для відкладення розгляду справи таку підставу, як знаходження представника сторони у службового відрядженні.  

В судовому засіданні 12.01.2011 року відповідно до статті 85 ГПК України за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Позов поданий про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовуються вибуттям нерухомого військового майна із володін-ня власника не з його воли, а внаслідок злочинних дій не встановлених посадових осіб Мі-ністерства оборони України, які мали доступ до печатки філії ЦСБУ "Укроборонбуд" та до-кументів із зразками підписів директора вказаної філії Мельника В.П., використовуючи кот-рі на початку 2006 року здійснили незаконне відчуження військового майна (об'єктів нерухо-мості військового містечка №72) для чого вступили в попередню змову з посадовими особа-ми приватного підприємства "РАФА", а саме: діючи навмис-но, з корисливих мотивів склали завідомо неправдиві документи - договір №16/03-06/03 від 14.04.2006 року між філією ЦСБУ "Укроборонбуд" та приватним підприємством "РАФА" «Про спільне будівництво (реконст-рукцію) об'єктів житлово-цивільного призначення ,створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) від-повідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін»та договір №16/03-06/03/3 «Про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 14.04.2006 року №16/03-06/03 про спільне будівництво (реконструкції) об'єктів житлово - цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до роз-робленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін».

Обставини справи:

В місті Миколаєві, за адресою проспект Героїв Сталінграду, 22-а, розташоване   війсь-кове містечко №72, яке перебуває в оперативному управлінні Міністерства оборони України та знаходиться на бухгалтерському обліку квартирно-експлуатаційного відділу (далі КЕВ)       м. Миколаїв, на фондах якого дислокується військова частина А0224.

На початку 2006 року не встановлені посадові особи Міністерства оборони України, які мали доступ до печатки філії ЦСБУ "Укроборонбуд" та документів із зразками підписів директора вказаної філії Мельника В.П., уклали14.04.2006 року з приватним підприємством "РАФА" договір №16/03-06/03 «Про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконст-рукції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шля-хом пайової участі сторін»та договір №16/03-06/03/3 «Про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 14.04.2006 року №16/03-06/03 про спільне бу-дівництво (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будів-ництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердже-ного у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін».

Предметом договору №16/03-06/03 від 14.04.2006 року є спільна діяльність по проек-туванню та будівництву будівель житлово-цивільного призначення з вбудовано- рибудовани-ми приміщеннями соціально-побутового призначення та інженерними мережами на терито-рії військового містечка №72 (місто Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 22-а). Пайовий внесок МО України складають 27 об'єктів нерухомості війсь-кового містечка №72.

Рішенням господарського суду м. Києва від 06.08.2008 року (справа №50/10) укладе-ний 14.04.2006 року між філією ЦСБУ "Укроборонбуд" та приватним підприємством "РА-ФА" договір №16/03-06/03 «Про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-ци-вільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконст-рукції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шля-хом пайової участі сторін»та договір №16/03-06/03/3 «Про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 14.04.2006 року №16/03-06/03 про спільне бу-дівництво (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструк-ції) відповідно до розробленого і затвердже-ного у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін»визнані недійсними.

В подальшому, 16 грудня 2006 року посадові особи Міністерства оборони України та приватного підприємства "РАФА" звернулись до Комунального підприємства Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації (далі - КП ММБТІ) про проведення технічної ін-вентаризації, виготовлення відповідної документації на 27 об'єктів нерухомості за адресою: м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 22-а, за результата-ми розгляду якого вказана до-кументація була виготовлена та передана заявникам. При реєстрації вказаних 27 об'єктів не-рухомості МБТІ були змінені їх адреси на м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 28,34, 35.

24 вересня 2007 року військовою прокуратурою Південного регіону України поруше-но кримінальну справу №300200700005 за ознаками злочинів, передбачених ч.4 ст.190 та ч.2 ст. З66 КК України, за фактом скоєння посадовими особами МО України та ПП "РАФА" не-законного заволодіння, шляхом шахрайства та підробки документів, чужим військовим май-ном - 27 об'єктами нерухомості військового містечка №72, в якій на теперішній час прово-диться досудове слідство слідчим управлінням Управління МВС України в Миколаївській області. Рішення у кримінальній справі на теперішній час не прийнято.

26.01.2007 року приватне підприємство "РАФА" звернулось до господарського суду Миколаївської області із заявою про визнання дійсним договору про спільне будівництво №16/03-06/03 від 14.04.2006 року та визнання за приватним підприємством "РАФА" права власності на 27 об'єктів нерухомості військового містечка №72, зазначених у цьому договорі. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 07.02.2007 року (справа №17/50/07 зазначену позовну заяву ПП «Рафа») задоволено.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 05.11.2007 року по справі №17/50/07-ЗН (07) рішення господарського суду Миколаївської області від 07.02.2007 року (справа №17/50/07) скасовано, в задоволенні позовних вимог ПП «РАФА»відмовлено в пов-ному обсязі.

В подальшому, 20.02.2007 року між ПП «РАФА»та ТОВ „Мегабудмаксінвест" був укладений договір про фінансову допомогу, за умовами якого ТОВ „Мегабудмаксінвест" пе-рерахувало на рахунок ПП „РАФА" 700000 грн. у вигляді займу, а ПП „РАФА" зобов'язалося повернути зазначені грошові кошти в строк до 10.03.2007 року.

У зв'язку з невиконанням ПП „РАФА" взятих на себе зобов'язань, щодо повернення зазначених грошових коштів у строк до 10.03.2007 року, ТОВ „Мегабудмаксінвест" зверну-лося до господарського суду Автономної республіки Крим з позовом до ПП „РАФА" про стягнення з останнього заборгованості по договору від 20 лютого 2007 hоку на загальну суму 700000 грн.

Рішенням господарського суду Автономної республіки Крим від 20.03.2007 року по-зов ТОВ „Мегабудмаксінвест" до ПП „РАФА" про стягнення з останнього за боргованості по договору займу від 20 лютого 2007 року на загальну суму 700000 грн. був задоволений.

В подальшому, 23.04.2007 року ТОВ „Мегабудмаксінвест" та ПП „РАФА" уклали мирову угоду за умовами якої ПП „РАФА" в якості погашення боргу передало ТОВ „Мега-будмаксінвест" право власності на об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: м. Мико-лаїв, пр-т Героїв Сталінграду, 22-а. Вказані суб'єкти господарювання 26.04.2007 року зверну-лись до суду з заявою про затвердження зазначеної мирової угоди.

Ухвалою господарського суду Автономної республіки Крим від 03.05.2007 року (по справі №2-11/3939-2007, суддя Цикуренко А.С.) мирову угоду між приватним підприємством „РАФА" та товариством з обмеженою відповідальністю „Мегабудмаксі-вест" про погашення боргу за рахунок нерухомого майна ПП „РАФА" було затверджено.

По ствердженню військового прокурора ТОВ „Мегабудмаксінвест" грошові кошти в сумі 700000 грн., у вигляді займу, за умовами договору про фінансову допомогу від 20.02.2007 року ПП „РАФА" не перераховувало. До господарського суду Автономної респуб-ліки Крим ТОВ „Мегабудмаксінвест" був наданий офіційний документ, що містив неправди-ві відомості - копія платіжного доручення №3 від 20.02.2007 року, щодо перерахування 700000 грн. на рахунки ПП „РАФА".

За викладеними фактами 08.04.2010 року слідчим СО СГУ ГУ МВС України в АР Крим порушена кримінальна справа №1009030072, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.191 КК України.

За поданням військового прокурора про перегляд рішення за нововиявленими обста-винами 02 березня 2009 року господарським судом Автономної республіки Крим винесено ухвалу (справа №2-26/9286.2-2008), якою ухвала господарського суду Автономної респуб-ліки Крим від 03.05.2007 року (по справі №2-11/3939-2007), щодо затвердження мирової угоди між ПП „РАФА" та ТОВ „Мегабудмаксінвест" скасована.

В подальшому, 18.07.2007 року ТОВ „Мегабудмаксінвест" та товариство з обмеже-ною відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія „Оптіма" уклали договір купівлі-продажу, який посвідчив приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Горбуров К.Є.. За умовами цього договору ТОВ „Мегабудмаксінвест" передало ТОВ „ІБК „Оптіма" належні йому об'єкти нерухомості, розташовані за адресою:     м. Миколаїв, пр-т Г.Сталінграду, 34, а саме: склад за літ. Р, за-гальною площею 715,4 кв. м. (зареєстроване в КП «Миколаївське міжміське бюро тех-нічної інвентаризації»за адресою:  м. Миколаїв, пр-т Г.Сталінграду, 34/3), склад за літ. С, загальною площею 459,4 кв. м., (заре-єстроване в КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації»за адресою: м. Ми-колаїв, пр-т Г.Сталінграду, 34/2), вартістю 25080 грн. та сховище за літ. Т, загальною пло-щею 162,2 кв. м. (зареєстроване в КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентари-зації»за адресою: м. Миколаїв, пр-т Г.Сталінграду, 34/1), вартістю 14045 грн.

Відповідно до повідомлення КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентари-зації»(№6428 від 15.10.2010 року) право власності на нерухоме майно за адресами: м. Мико-лаїв, пр-т Г.Сталінграду, 34/1, 34/2 зареєстровано за ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Оптіма».

18.07.2007 року ТОВ „Мегабудмаксінвест" та ТОВ „Миколаїв-Стройінвест" уклали договір купівлі-продажу, який посвідчив приватний нотаріус Миколаївського міського нота-ріального округу Миколаївської області Горбуров К.Є.. За умовами цього договору ТОВ „Ме-габудмаксінвест" передало ТОВ „Миколаїв - Стройінвест" належні йому об'єкти нерухомос-ті, розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр-т Г.Сталінграду, 36, а саме: казарму за літ. П, за-гальною площею 1238,7 кв. м., вартове приміщення за літ. У, загальною площею159,1 кв. м., казарму за літ. Ф, загальною площею 561,4 кв. м., клас підготовки варти, за літ. Х, загальною площею 54,2,6 кв. м., казарму за літ. Ц, загальною площею 307,8 кв. м., казарму за літ. Ч, за-гальною площею 243,3 кв. м., казарму за літ. Ш, загальною площею 470,5 кв. м., казарму за літ. Щ, загальною площею 435,7 кв. м.

25.06.2009 року ТОВ „Миколаїв-Стройінвест" та ТОВ „Інвестиційно-будівельна ком-панія „Оптіма" уклали договори купівлі-продажу, які посвідчив приватний нотаріус Микола-ївського міського нотаріального округу с Миколаївської області Я.В. Горбу-нова За умовами

цих  договорів ТОВ „Миколаїв - Стройінвест" передало ТОВ „Інвестиційно-будівельна ком-панія „Оптіма" належні її нерухомості, розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр-т Г.Сталін-граду, 36, а саме: казарму за літ. Ф, загальною площею 561,4 кв. м. (зареєстроване в КП «Ми-колаївське міжміське бюро технічної інвентаризації»за адресою: м. Миколаїв, пр-т Г. Сталін-граду, 36/3) вартістю 85970 грн. та казарму за літ. Ц (зареєстроване в КП «Миколаївське між-міське бюро технічної інвентаризації»за ад-ресою: м. Миколаїв, пр-т Г.Сталінграду, 36/5), за-гальною площею 307,8 кв. м., вартістю 31446 грн.

Згідно повідомлення КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» (№6428 від 15.10.2010 року) право власності на нерухоме майно за адресами: м. Миколаїв, пр-т Г.Сталінграду, 36/3, 36/5 зареєстровано за ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Оп-тіма».

Військовий прокурор просить господарський суд визнати за Міністерством оборони України в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв право власності на об'єкти нерухомості військового містечка №72, а саме:

-          казарму за літ. Ф, загальною площею 561,4 кв. м. (зареєстроване в КП «Миколаївське

  міжміське бюро технічної інвентаризації»за адресою: м. Миколаїв, пр-т Г.Сталінгра-

  ду, 36/3) вартістю 85970 грн.;

-          казарму за літ. Ц, загальною площею 307,8 кв. м. (зареєстроване в КП «Миколаївське  

  міжміське бюро технічної інвентаризації»за адресою: м. Миколаїв, пр-т Г.Сталінгра-

  ду, 36/5), вартістю 31446 грн.;

-          склад за літ. С, загальною площею 459,4 кв. м., (зареєстроване в КП «Миколаївське  

  міжміське бюро технічної інвентаризації»за адресою: м. Миколаїв, пр-т Г.Сталінграду,

  34/2), вартістю 25080 грн.;

-          сховище за літ. Т, загальною площею 162,2 кв. м. (зареєстроване в КП «Миколаївське

  міжміське бюро технічної інвентаризації»за адресою: м. Миколаїв, пр-т  Г.Сталінгра-

  ду, 34/1), вартістю 14045 грн.

  Всього загальною вартістю 156541 грн.

Свій позов військовий прокурор обґрунтовує наступним.

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має пра-во вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а ст. 321 ЦК України визначено непорушність права власності. Згідно ст. 133 Господарського   кодексу України держава забезпечує захист майнових прав. Статтею 141 ГК України передбачено види май-на, яке може перебувати виключно в державній власності і відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпоряд-ження окремими видами майна, які визначаються законом.

Статтею 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах Укаїни» визначено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякден-ній діяльності військ, надлишкового майна приймає Кабінет Мі-ністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Відповідно до п. 3 Положення «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

№ 1919 від 28.12.2000 року, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалі-зацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майно-вих комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановлено-му порядку.

Проте, Міністерством оборони України до Кабінету Міністрів України подання, щодо відчуження об'єктів нерухомості та інших споруд військового містечка № 72 (м. Миколаїв,

проспект Героїв Сталінграду, 22а) не вносилося. Рішення стосовно відчу-ження об'єктів не-рухомості військового містечка №72, Кабінетом Міністрів України не приймалося.

Як встановлено під час розслідування кримінальної справи №300200700005, під час розгляду господарським судом Миколаївської області справи №17/50/07-ЗН(07), під час роз-гляду господарським судом м. Києва справи №50/10 нерухомість військового містечка № 72 вибула з володіння КЕВ м. Миколаїв та Міністерства оборони України не з їх волі.

За приписами ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо про-давець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього. Частиною 3 ст. 388 ЦК України закріпле-но право власника на витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої  волі іншим шляхом. В даному випадку Міністерство оборони України має право на витребування свого майна яке вибуло від нього та від структурного підрозділу МО Украни - КЕВ м. Миколаїв, не з їхньої волі.

Об'єкти нерухомості військового містечка №72 на теперішній час знаходяться на об-ліку та у володінні Міністерства оборони України, його структурного підрозділу -КЕВ         м. Миколаєва, але право власності на них оспорюється ТОВ „Інвестиційно - будівельна ком-панія „Оптіма", яке зареєструвало зазначену нерухомість в КП «Миколаївське міжміське бю-ро технічної інвентаризації». У той же час, ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія „Опті-ма" фактично не використовує зазначені вище об'єкти нерухомості, вказані споруди продов-жують перебувати на обліку в КЕВ м. Миколаєва та використовуються військовою частиною А0224.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнан-ня його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а та-кож у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

На обґрунтуванням позову військовий прокурор посилається на ст. 121 Конституції України, Закон України "Про прокуратуру", ст.ст.2,15,319,321,330,388,658 ЦК України, ст.133,141 ГК України.

Відповідач, як вже вище вказано, проти позову заперечує з наступного.

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання права власності, од-нак позовні вимоги обґрунтовує ст.388 ЦК України, яка регламентує право власника на ви-требування майна від добросовісного набувача. Тобто, фактично предмет позову позивачем визначено невірно або ж, якщо розглядати безпосередньо вимоги, заявлені позивачем, то во-ни не обґрунтовані жодною нормою законодавства, а відтак не мають правових підстав для задоволення.

Вимога про визнання права власності не ґрунтується на нормах чинного законодав-ства, оскільки згідно з ч.ч.1,2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно  позбавлений цього права чи обмежений у  його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Саме відповідач (а не позивач) є власником спірних будівель.

Згідно з ч.1 ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі:

   1) відчуження власником свого майна;

   2) відмови власника від права власності;

   3) припинення права власності на майно,  яке  за  законом  не може належати цій  

 особі;

   4) знищення майна;

   5) викупу  пам'яток  культурної  спадщини;

  6) примусового   відчуження   земельних  ділянок  приватної власності, інших обєктів   

       нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів  суспільної  необхідності відповідно

       до закону;

  8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

  9) реквізиції;

 10) конфіскації;

 11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Жодна з вказаних обставин не є наявною, відтак право власності відповідача на спірні об'єкти нерухомості не може бути припинено.  

Відповідно до ст.353 ЦК України у разі стихійного лиха,  аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути приму-сово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за   умови попе-реднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція). При цьому в даному випадку жодної так званої форс-мажорної обставини, встановленої ч.1 ст.353 ЦК України, немає в наявності.

          В  умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчуже-не у власника з наступним  повним  відшкодуванням його вартості. Реквізоване  майно пере-ходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини  реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності  на це майно, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізи-цією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

Крім того, правовою підставою для звернення з позовними вимогами про визнання права власності є ст.386 ЦК України, на яку, до речі, взагалі не посилається по-зивач, яка встановлює, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Влас-ник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть по-рушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому пору-шенню.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників учасників судового проце-су, господарський суд дійшов до висновку про відмову в позові на підставі нижченаведеного.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона відповідно до статті 33 Господарського процесуального  Кодексу України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у  визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обста-вини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встанов-люються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Відповідно до статті 34 ГПК України докази повинні бути належними та допустими-ми: обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст. 124 Конституції України та ст. 15 КПК України правосуд-дя в Україні здійснюється виключно судами, а отже, лише суд встановлює доведеність наяв-ності чи відсутності обставин, в тому числі і в кримінальній справі. Такі обставини як наяв-ність неправомірних  (злочинних) дії, якщо вони дійсно мали місце, наявність вини, умислу фізичної особи мають доводитись у встановленому порядку тільки певними засобами доказу-вання. Доказом щодо доведення вини та протиправності (злочинності) дій фізичної особи відповідно до статті 15 Кримінального процесуального Кодексу України є вирок суду.

Відповідно до статті 35 ГПК України обов'язковим для господарського суду при вирі-шенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені є лише вирок суду з кримі-нальної справи, що набрав законної сили.

Отже, факти, які встановлені в процесі досудового слідства по кримінальній справі не є допустимими доказами по справі  № 12/176/10.

За таких обставин, посилання військового прокурора (в обґрунтування позову) на ці факти необґрунтовано.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у  тому числі  іноземні), громадяни,  які  здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприєм-ницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом  заходів,  спрямованих  на запобігання правопорушенням.

Згідно ч.2  ст.21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

В силу ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позо-вами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за  захис-том своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2  Закону України "Про судоус-трій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і за-конних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарсько-го суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах  здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких  порушені або оспорюють-ся.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка  звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рі-шення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обста-вин.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом,  суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких  подано позов, суд  з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює  рі-шення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпід-ставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ст.ст. 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на за-хист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається ін-шою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Проте, військовий прокурор та позивач не надали господарському суду доказів сто-совно того, що відповідач оспорює або не визнає право власності на нерухоме майно, котре знаходиться за адресою: м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 34/1,34/2, 36/3,36/5.

Як вбачається із матеріалів справи, власником спірних об'єктів нерухомості на під-ставі договорів купівлі-продажу від 18.07.2007 року та від 25.06.2009 року є товариство з об-меженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія „Оптіма" (аркуші справи 45, 46,51-53, 55,56).

Вказані договори відповідно до діючого законодавству є правовстановлювальни-ми документами на право власності, котрі на даний час чинні та в установленому порядку не оскаржені.

Стаття 321 Цивільного Кодексу України встановлює непорушність права власності.

Згідно з частинами 2,3 статті 321 Цивільного Кодексу України особа може бути поз-бавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, вста-новлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених за-коном, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, вста-новлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

У разі задоволення цього позову військового прокурора ТОВ „Інвестиційно –будівель-на компанія „Оптіма" позбавляється своєї власності - нерухомого майна, яке є предметом спору, а останнє фактично безоплатно, всупереч закону, у нього вилучається. Це виключає задоволення позову.

Посилання військового прокурора (з метою обґрунтування позову) на статтю 388 Ци-вільного кодексу України необґрунтовано з наступного.

Стаття 388 Цивільного кодексу України регламентує право власника на витребування майна від добросовісного набувача. Тобто, її приписи можуть бути застосовані (при наяв-ності певних підстав) у разі подачі до суду віндікаційного позову.

Позов, поданий військовим прокурором, не містить вимогу про витребування майна, отже, не є віндікаційним позовом .

Керуючись ст. ст. 44,49,82,84,85 ГПК України, господарський суд   

                                               В И Р І Ш И В :

В позові відмовити у повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Оформлене відповідно до статті 84 ГПК України рішення підписано 12.01.2011 року.

Суддя                                                                                                                             А.К.Семенов