Рішення

від 16.12.2010 по справі 5020-3/189

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-3/189

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

16 грудня 2010 року справа № 5020-3/189

За позовом          Комунального підприємства „Севтеплоенерго”

Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 03358357

(99011, місто Севастополь, вул. Павліченко, 2)

до                    Товариства з обмеженою відповідальністю

Науково-виробниче підприємство „Біовіткорм”,

ідентифікаційний код 30581343

(99055, місто Севастополь, вул. Ген. Лебедя, 47)

про стягнення 5935,72 грн.,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (КП „Севтеплоенерго” СМР) –Іванов П.П., юрисконсульт договірно-претензійного відділу, довіреність № 5127 від 14.12.2010;

відповідач (ТОВ НВП „Біовіткорм”) –Яшина Г.В., представник, довіреність № 07/10 від 25.08.2010.

Обставини справи:

25.11.2010 Комунальне підприємство „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство „Біовіткорм” (далі –відповідач) про стягнення 5935,72 грн., з яких: 5053,27 грн. –заборгованість за спожиту теплову енергію; 371,29 грн. –збитки від інфляції; 152,10 грн. –3% річних;                359,06 грн. –пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу теплової енергії при наявності вузла обліку № 1284 від 06.06.2006 в частині оплати отриманої теплової енергії.

Ухвалою від 29.11.2010 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 5020-3/189, розгляд справи призначений на 16.12.2010.

У судовому засіданні 16.12.2010 представник відповідача надала суду відзив на позов, згідно з яким позовні вимоги визнає частково: щодо основного боргу; в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних збитків –проти позову заперечує, посилаючись на припинення договору /арк. с. 55/.

Представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

06.06.2006 між Комунальним підприємством „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство „Біовіткорм” (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії при наявності вузла обліку № 1284 (далі –Договір) /арк. с. 8-10/, предметом якого є постачання теплової енергії Покупцеві.

За умовами Договору Продавець зобов'язується передати Покупцеві теплову енергію до межі балансової і експлуатаційної відповідальності своєчасно і відповідної якості, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити отриману теплову енергію за встановленими тарифами (пункт 1.1 Договору).

Розрахунковим періодом вважається календарний місяць (пункт 4.1 Договору).

Відповідно до пункту 4.2 Договору плата за теплову енергію розраховується виходячи із займаної площі відповідно до нормативів споживання. Так, за опалення загальної площі у нежитлових приміщеннях плата за Договором складає (пп. 4.5.1 Договору):

кількість                               51,00 м2

за тарифом без ПДВ                    5,7750 грн./м2 (в опалювальний період)

на місяць без ПДВ                    294,53 грн.

ПДВ 20%                              58,91 грн.

Разом із ПДВ                              353,44 грн.

Згідно з пунктом 4.7 Договору остаточний розрахунок за теплову енергію здійснюється в строк до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим за тарифами, що діяли на день отримання теплової енергії. Рахунок вважається отриманим Покупцем, якщо останній до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, не заявить про неотримання рахунка за розрахунковий місяць.

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконував належним чином: здійснював відповідачу постачання теплової енергії.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: за отриману теплову енергію розрахувався несвоєчасно і не в повному обсязі.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором на поставку теплової енергії в частині розрахунків стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору, тому підпадають під правове регулювання нормами Господарського кодексу України (Закон № 436-ІV від 16.01.2003), з наступними змінами і доповненнями, та Цивільного кодексу України (Закон № 435-ІV від 16.01.2003), з наступними змінами і доповненнями, які визначають загальні положення про зобов'язання, питання виконання зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до пункту 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (надалі –Правила), послуги надаються споживачеві згідно з договором, який оформлюється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Статтею 275 Господарського кодексу України унормовано, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі –енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Судом встановлено, що Договір № 1284 від 06.06.2006 після закінчення строку його дії був пролонгований в порядку пункту 10.3 Договору на наступні роки.

За період з 01.11.2008 по 28.04.2010 (листопад 2008 року –квітень 2010 року) позивач виставив відповідачеві рахунки на загальну суму 5931,15 грн.:

№ 1284 від 25.11.2008 на суму 377,40 грн. /арк. с. 18/;

№ 1284 від 25.12.2008 на суму 364,82 грн. /арк. с. 19/;

№ 1284 від 28.01.2009 на суму 377,40 грн. /арк. с. 20/;

№ 1284 від 27.02.2009 на суму 555,10 грн. /арк. с. 21/;

№ 1284 від 27.03.2009 на суму 498,48 грн. /арк. с. 22/;

№ 1284 від 25.11.2009 на суму 760,72 грн. /арк. с. 23/;

№ 1284 від 25.12.2009 на суму 735,36 грн. /арк. с. 24/;

№ 1284 від 25.01.2010 на суму 760,72 грн. /арк. с. 25/;

№ 1284 від 23.02.2010 на суму 715,07 грн. /арк. с. 26/;

№ 1284 від 25.03.2010 на суму 760,72 грн. /арк. с. 27/;

№ 1284 від 28.04.2010 на суму   25,36 грн. /арк. с. 28/.

23.01.2009 та 07.07.2009 в рахунок погашення заборгованості відповідачем було сплачено відповідно 377,40 грн. та 500,00 грн., тобто разом 877,40 грн.

Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем за період з 01.11.2008 по 28.04.2010, з урахуванням сальдо на початок листопада 2008 року в сумі -0,48 грн.       /арк. с. 14/ становить 5053,27 грн. (5931,15-0,48-877,40=5053,27).

Додатковою угодою від 11.10.2010 сторони розірвали Договір № 1284 від 06.06.2006  з 28.05.2010 /арк. с. 57/, у зв'язку з тим, що 28.05.2010 орендоване майно за актом приймання-передачі від 28.05.2010 /арк. с. 56/ повернуто орендодавцеві.

Отже, з 28.05.2010 Договір № 1284 від 06.06.2006 припинив свою дію. Проте, заборгованість за Договором так і не була погашена відповідачем.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, сторони в Договорі домовились, що розрахунки за теплову енергію здійснюються у порядку, визначеному пунктом 4.7 Договору, зокрема, відповідач зобов'язаний здійснювати оплату за отриману теплову енергію згідно із встановленими тарифами в строк до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Отже:

рахунок № 1284 від 25.11.2008 на суму 377,40 грн. відповідач повинен був сплатити не пізніше 15.12.2008 включно;

рахунок № 1284 від 25.12.2008 на суму 364,82 грн. відповідач повинен був сплатити не пізніше 15.01.2009 включно;

рахунок № 1284 від 28.01.2009 на суму 377,40 грн. відповідач повинен був сплатити не пізніше 16.02.2009 включно;

рахунок № 1284 від 27.02.2009 на суму 555,10 грн. відповідач повинен був сплатити не пізніше 16.03.2009 включно;

рахунок № 1284 від 27.03.2009 на суму 498,48 грн. відповідач повинен був сплатити не пізніше 15.04.2009 включно;

рахунок № 1284 від 25.11.2009 на суму 760,72 грн. відповідач повинен був сплатити не пізніше 15.12.2009 включно;

рахунок № 1284 від 25.12.2009 на суму 735,36 грн. відповідач повинен був сплатити не пізніше 15.01.2010 включно;

рахунок № 1284 від 25.01.2010 на суму 760,72 грн. відповідач повинен був сплатити не пізніше 15.02.2010 включно;

рахунок № 1284 від 23.02.2010 на суму 715,07 грн. відповідач повинен був сплатити не пізніше 15.03.2010 включно;

рахунок № 1284 від 25.03.2010 на суму 760,72 грн. відповідач повинен був сплатити не пізніше 15.04.2010 включно;

рахунок № 1284 від 28.04.2010 на суму 25,36 грн. відповідач повинен був сплатити не пізніше 15.05.2010 включно.

Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару (теплової енергії) не виконав, тобто є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Наявність основного боргу за отриману теплову енергію в сумі 5053,27 грн. підтверджується належними і допустимими доказами, не заперечується відповідачем       /арк. с. 55/, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційне збільшення суми боргу та нарахування позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами є правомірними.

Як встановлено судом, за період з 01.11.2008 по 28.04.2010 сума основного боргу відповідача за Договором склала 5053,27 грн.

За розрахунком позивача сума інфляційних втрат становить 371,29 грн. /арк. с. 16/.

Перевіривши наданий розрахунок, суд вважає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних збитків в сумі 371,29 грн. підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 152,10 грн. відповідно до наданого розрахунку /арк. с. 17/.

Перевіривши розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, суд вважає його правильним. Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 152,10 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1       ст. 230 ГК України).

Визначення штрафу і пені надається в Цивільному кодексі України.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пункт 4.8 Договору передбачає, що за несвоєчасне внесення платежів за отриману теплову енергію Покупець (відповідач) зобов'язаний сплатити Продавцеві (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Суд зазначає, що дане положення Договору повністю узгоджується із вимогами чинного законодавства України, зокрема, статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.

Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”).

Суд погоджується з розрахунком пені, наданим позивачем /арк. с. 15/, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 359,06 грн. підлягають задоволенню.

Суд відхиляє доводи відповідача, про те, що розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат має здійснюватись лише до моменту розірвання договірних відносин між сторонами, тобто до 28.05.2010 /арк. с. 55/.

Згідно з частиною четвертою статті 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Заборгованість відповідача з оплати спожитої теплової енергії виникла під час дії договору і по закінченню строку його дії сплачена не була, отже відповідні висновки відповідача щодо невірності строків нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних за порушення договірних зобов'язань засновані на помилковому тлумаченні норм права, виходячи з особистих міркувань та інтересів.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги Комунального підприємства „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство „Біовіткорм” основної заборгованості за отриману теплову енергію у сумі 5053,27 грн., інфляційних збитків в сумі 371,29 грн.,        3% річних в сумі 152,10 грн., а також пені в сумі 359,06 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

За правилами частин другої та п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство „Біовіткорм” (99055, м. Севастополь, вул. Ген. Лебедя, 47, ідентифікаційний код 30581343, п/р 26005317763001 в СФ КБ „Приватбанк”,          м. Севастополь, МФО 324935) на користь Комунального підприємства „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради (99011 м. Севастополь,          вул. Павліченко, 2, ідентифікаційний код 03358357, п/р 2603700017270 в СФ ПАТ „Укрексімбанк”, м. Севастополь, МФО 384986) 5935,72 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять грн. 72 коп.), з яких: 5053,27 грн. –основний борг, 371,29 грн. – інфляційні збитки, 152,10 грн. –3% річних, 359,06 грн. –пеня, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн. (сто дві грн. 00 коп.) та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. (двісті тридцять         шість грн. 00 коп.).

                    Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                підпис                                                  В.О.Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

21.12.2010.