Рішення

від 19.01.2011 по справі 31/334-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

31/334-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.01.11р.

Справа № 31/334-10

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Корм", с.Коржі Баришівськго району Київської області

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Семекстрейд-ІСТ", м.Дніпропетровськ 

про визнання недійсним договору

             Суддя      Єременко А.В.

Представники:

Від позивача:не з'явився;

Від відповідача:Москалець А.П. , дов. від 07.04.10р. 

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Корм" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Семекстрейд-ІСТ" про визнання недійсним договору факторингу №1/03/07 від 01.03.2007р.

Позов вмотивовано тим, що що вказаний договір факторингу не відповідає вимогам               ст. 1079 ЦК України, а саме: даний договір укладено юридичною особою, яка не мала права його вчиняти, тому що у відповідності до ст.1079 ЦК України, фактором може бути банк або фінансова установа. ТОВ “Семекстрейд-ІСТ” не є банком, чи фінансовою установою, а тому не мало права укладати такий договір. Крім того, позивач вважає, що даний договір  укладений в порушення норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", за яким надання фінансових послуг, у тому числі факторинг підлягає ліцензуванню.

        Відповідач проти позову заперечує та вказує, що  відповідно до договору № 03/07-2005 від 01.07.2005 ТОВ "Симпли трейд" поставило на адресу ПП "Гандер" продукцію на 581 924, 07 грн. За договором відступлення від 22.03.2006 року ТОВ "Симпли трейд" відступило право вимоги боргу ТОВ "Проммасенерго", що  підтверджується актом звірки взаємних розрахунків з ТОВ "Корм" від 10.07.2006 року. За договором відступлення права вимоги від 27.12.2006 року ТОВ "Проммасенерго" відступило право вимоги боргу ПП "Стелсі", що  підтверджується актом звірки розрахунків з ТОВ "Корм" від 27.12.2006 року. Договором про переведення боргу від 29.12.2006 року борг було переведено з ПП "Гандер" на ТОВ "Корм", що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 27.02.2007 року. В подальшому, Договором факторингу № 1/03/07 від 01.03.2007 року право вимоги боргу перейшло до ТОВ "Семекстрейд Іст". Відповідач зазначає, що сторони оспорюваного договору шляхом листування внесли зміни до укладеного договору факторингу, а саме визначили, що положеннями договору здійснюється уступка права вимоги боргу з переходом до останнього зобов'язань за основним договором, а тому вважає,  що договір факторингу є договором уступки права вимоги бору та  відповідає вимогам законодавства, а саме положенням норм 516-519 та ч. 1 ст. 6 ЦК України. ТОВ "Корм" було повідомлено про здійснення відступлення права вимоги боргу 02.03.2007 р. Також відповідачем  вказується на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.

        По справі оголошувалась перерва до 16.12.10 р.

        Ухвалою суду від 16.12.10 р. строк вирішення спору продовжено на 15 днів за заявою позивача.

В судовому засіданні 13.01.11р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

01.03.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Семекстрейд-ІСТ" (далі-Фактор) та Приватним підприємством "Стелсі" (далі-Клієнт) було укладено договір факторингу №1/03/07, згідно якого Фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 581924,07 грн. в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові свої права грошової вимоги до ТОВ "Корм" за Основним договором, яким є Договір про переведення боргу від 29 грудня 2006 року, укладений між Приватним підприємством "СТЕЛСІ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корм".

          Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців  станом на 24.12.2010 року ПП  "СТЕЛСІ" припинено.

          Позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним зазначеного договору факторингу, з тих підстав, що даний договір суперечить вимогам законодавства, оскільки сторони, які його уклали, не можуть здійснювати фінансові послуги, оскільки не мають на це спеціального дозволу (ліцензії).

        Розглянувши позовні вимоги, суд не знаходить достатніх підстав для задоволення позову за обставин, що викладені нижче.

        Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  ст. 203 ЦК України. Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

 Ст. 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину : 1. Зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства. 2. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до  ч. 1 ст.  628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другій стороні (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов”язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, за наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однієї сторони іншої шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів за плату, розмір якої встановлюється договором. При цьому сама грошова вимога, яка передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.

          За п. 1.2.  договору факторингу № 1/03/07 від 01.03.07 р. в силу цього Договору Фактор займає місце Клієнта як Кредитора в грошових зобов'язаннях, що виникли з Основного договору відносно усіх прав Клієнта, у тому числі права на одержання від Боржника сум основного боргу, процентів, неустойок (штрафів, пені) у повному обсязі.  

        Враховуючи що за умовами оспорюваного договору змінюється лише суб'єктний склад зобов'язання при збереженні змісту останнього та здійснюється заміна осіб в зобов'язанні, яке виникло на підставі договору про переведення боргу від 29 грудня 2006 року,  а не кредитного договору, стороною якого є фінансова установа, в зв'язку з чим для здійснення та реалізації права вимоги боргу, що витікає із спірного договору, наявність у особи, до якої переходить право вимоги, спеціальної правосуб'єктності не потребує.

        За викладеного, відсутні підстави  вважати, що  вказаний  договір за своєю  правовою природою є договором факторингу, а відповідач не мав права на укладання даного правочину, через те, що  не має на це спеціального дозволу (ліцензії).

         Найменування сторін, як фактор і клієнт, назва договору не визначають правового змісту вказаної угоди як договору факторингу.

         Щодо заяви відповідача про сплив строку позовної давності, суд враховує, що  відповідно до вимог ст. 267 ЦК України рішення про відмову  в позові у зв'язку із закінченням строку давності, ухвалюється судом, у разі  встановлення судом  за умови дослідження у судовому засіданні доказів,  що  право позивача, про захист якого він просить  порушено відповідачем і строк позовної давності пропущено без поважних причин.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати слід покласти на позивача, оскільки у позові відмовлено.

На підставі наведеного, керуючись ст. 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

      В И Р І Ш И В:

                В позові відмовити.

          Суддя                                                                                                    А.В.Єременко