Постанова

від 01.06.2011 по справі 31/334-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

31/334-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2011 року                                    Справа №  31/334-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді   Чус О.В. (доповідач)

суддів   Павловського П.П., Швеця В.В.,

при секретарі судового засідання  Ковзикові В. Ю.

За участю представників сторін:

від відповідача: Москалец А.П., посвідчення № 0607  від 14.06.04,  представник;

представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений  належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги  Товариства з обмеженою відповідальністю "Корм", с.Коржі Баришівського району Київської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області  від  13.01.11 у справі №31/334-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Корм", с.Коржі Баришівського району Київської області

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Семекстрейд-ІСТ", м.Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

           В листопаді 2010р.  Товариство з обмеженою відповідальністю "Корм", с.Коржі Баришівського району Київської області звернулось в господарський суд Дніпропетровської області позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Семекстрейд-ІСТ", м.Дніпропетровськ  про визнання недійсним договору

          Рішенням  господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.11р. у справі №  31/334-10(суддя –Єременко А.В..) в задоволенні позову –відмовлено. Зазначене рішення від 13.01.11р. обґрунтовано тим, що позивачем не було доведено належним чином підстав задоволення позовних вимог.

          Не погодившись з рішенням господарського суду, позивач звернувся в Дніпропетровський апеляційний господарський суд з апеляційною скаргою та доповненнями до апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення по справі.

У запереченнях на апеляційну скаргу, відповідач просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та перевіривши відповідність оскаржуваного нормам діючого законодавства, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи  01.03.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Семекстрейд-ІСТ" (Фактор) та Приватним підприємством "Стелсі" (Клієнт) було укладено договір факторингу №1/03/07.

Відповідно до умов укладеного договору, Фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 581924,07 грн. в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові свої права грошової вимоги до ТОВ "Корм" за Основним договором, яким є Договір про переведення боргу від 29.12.06 року, укладений між Приватним підприємством "СТЕЛСІ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корм". Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців  станом на 24.12.2010 року ПП  "СТЕЛСІ" припинено.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить визнати недійсним зазначений договору факторингу, з тих підстав, що даний договір суперечить вимогам законодавства, оскільки сторони, які його уклали, не можуть здійснювати фінансові послуги, оскільки не мають на це спеціального дозволу (ліцензії).

            Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

             Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.

               Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

               Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.  

               Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

               Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

             Розглядаючи спір про визнання угоди недійсною, суд перевіряє відповідність умов цієї угоди законодавству, що діяло станом на час її укладання. Договір не може бути визнаний недійсним на підставі законодавства, яке не було чинне на час укладання договору (п. 2    Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»- надалі Постанова Пленуму).

            Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений  іншою  особою внаслідок, зокрема, передання   ним  своїх  прав  іншій  особі  за  правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути  замінений,  якщо  це встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного  кредитора у  зобов'язанні  в  обсязі  і  на  умовах,  що  існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

           Згідно із ст. 1077 Цивільного кодексу України за  договором  факторингу  (фінансування  під відступлення права  грошової  вимоги)  одна  сторона   (фактор)   передає   або зобов'язується  передати  грошові  кошти  в  розпорядження  другої сторони  (клієнта)  за  плату  (у будь-який передбачений договором спосіб),   а   клієнт   відступає  або  зобов'язується  відступити факторові  своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

              Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у  договорі  факторингу  може  бути  фізична  або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.  Фактором  може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

         Відповідно до п. 12 укладеного договору від 01.03.07р. Фактор займає місце Клієнта як Кредитора в грошових зобов'язаннях, що виникли з Основного договору відносно усіх прав Клієнта, у тому числі права на одержання від Боржника сум основного боргу, процентів, неустойок (штрафів, пені) у повному обсязі.  

Господарський суд вірно вказав, що за умовами оспорюваного договору змінюється лише суб'єктний склад зобов'язання при збереженні змісту останнього та здійснюється заміна осіб в зобов'язанні, яке виникло на підставі договору про переведення боргу від 29 грудня 2006 року,  а не кредитного договору, стороною якого є фінансова установа, в зв'язку з чим для здійснення та реалізації права вимоги боргу, що витікає із спірного договору, наявність у особи, до якої переходить право вимоги, спеціальної правосуб'єктності не потребує.

На підставі зазначеного, колегія суддів приходить висновку про те, що рішення господарського суду не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

           Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корм", с.Коржі Баришівського району Київської області – залишити без задоволення.

          Рішення господарського суду Дніпропетровської від  13.01.11 у справі №31/334-10  –залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду.

Головуючий суддя                                                                      О.В. Чус

Суддя                                                                                          П.П.Павловський

Суддя                                                                                          В.В. Швець