Рішення

від 26.01.2011 по справі 13/11-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/11-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

26 січня 2011 р.           

Справа 13/11-11

за позовом:Обласної комунальної установи "Вінницька інноваційна компанія" Вінницької обласної ради  (вул.Хмельницьке шосе,7, каб.723, м.Вінниця, 21009)   

до:Командитного товариства "Арсенал"  (вул.Свердлова, 157, кв.100, м.Вінниця, 21009)  

про стягнення 224 315 грн.

Головуючий суддя     Тісецький С.С.     

Cекретар судового засідання Поцалюк Н.В.

Представники

          позивача :   Зверхановська П.О.,начальник ОКУ "Вінницька інноваційна компанія"

           позивача :   Росоха Ю.М., довіреність   

          відповідача : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою суду від 30.12.2010 р. порушено провадження у справі за позовом  Обласної комунальної установи "Вінницька інноваційна компанія" Вінницької обласної ради до Командитного товариства "Арсенал" про стягнення 224315,00 грн. заборгованості, що включає в себе 160000,00 грн. - основної суми боргу; 15665,00 грн. - штрафних санкцій, 43650,00 грн. - інфляційних нарахувань; 5000,00 грн. - за юридичні послуги та призначено до слухання на 12.01.2011 р., проте в зв'язку з неявкою представника відповідача судове засідання було відкладено на 26.01.2011 р.

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснювалась в зв'язку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу,  оскільки відповідно до ч.7 ст.81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу це право, а не обов'язок суду.

На визначену дату з'явились представники позивача.

Відповідач правом участі свого представника у судовому засіданні не скористався, відзиву на позовну заяву не  надав. Про дату, місце та час слухання справи відповідач повідомлений належним чином, про що свідчить штамп вихідної кореспонденції канцелярії суду від 13.01.2011 р. №352р-353р.

Відсутність представника відповідача в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, суд звертає увагу на п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року за № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п. 11 інформаційного листа вищого Господарського суду України від 15.03.2007 року за № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист  своїх прав та інтересів.

З урахуванням наведеного, справа слухається за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Представником позивача було подано суду клопотання в якому він уточнює суму позовних вимог, а саме, стягнути з відповідача з відповідача 160000,00 грн. - основної суми боргу; 18599,20 грн. - пені, 42010,00 грн. - інфляційних нарахувань; 10126.00 грн. - 3% річних та 5000,00 грн. - за надання юридичних послуг.  Вказане клопотання відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а тому приймається судом до розгляду.

Заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав збільшені позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд з'ясував:

05.02.2003 р. між Місцевим інноваційним фондом при Головному управлінні економіки обласної державної адміністрації (позикодавцем) та Командитним товариством "Арсенал" (позичальником) було укладено інноваційний договір №35.

28.03.2007 р. рішенням 10-сесії обласної Ради 5-го скликання №273 було затверджено Статут Обласної комунальної установи "Вінницька інноваційна компанія" згідно якого останній став правонаступником  Місцевого інноваційного фонду при Головному управлінні економіки обласної державної адміністрації.  

Керуючись  ст.104 ЦК України та ст. 59 ГК України, де передбачено, що правонаступникам переходить все майно, права і обов'язки юридичної особи, що припинила свою діяльність, до позивача перейшло право вимоги повернення позики до Командитного товариства "Арсенал" згідно інноваційного договору №35 про надання позики для виконання інноваційного проекту від 05.02.2003 р.

Предметом договору, відповідно до розділу 1 даного договору, є створення умов для реалізації інноваційного проекту та модернізації діючого виробництва відповідача, для чого позикодавцем, на визначених договором умовах, на зворотній і безпроцентній основі надано позичальнику інноваційну позику для цільового використання по виконанню проекту по організації виробництва. Позичальник зобов'язався виконувати всі роботи по проекту згідно з Календарним планом і повернути позикодавцю кошти надані на реалізацію проекту згідно з Планом повернення коштів.

Згідно умов розділу 2 договору позивачем (позикодавцем) були надані відповідачу (позичальнику) кошти в розмірі 200000,00 грн. для реалізації інноваційного проекту та модернізації діючого виробництва, на строк виконання проекту 1-й квартал 2003 року по 4-й квартал 2006 року.

16.02.2006 р. між сторонами було укладено додаткову угоду про зміну порядку виконання Інноваційного договору №35 про надання позики від 05.02.2003 р.

Відповідачем за весь час дії договору було отримано суму в розмірі 200 000,00 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- №38 від 14.04.2003 р. на суму 60000,00 грн.;

- №2 від 16.01.2006 р. на суму 20000.00 грн.;

- №3 від 26.01.2006 р. на суму 5000,00 грн.;

- №4 від 01.02.2006 р. на суму 15000,00 грн.;

- №12 від 15.02.2006 р. на суму 70000,00 грн.;

- №51 від 15.06.2006 р. на суму 30000,00 грн.

Відповідно до умов п.3 додаткової угоди, відповідач (позичальник) зобов'язався повернути одержану суму наступним графіком: 20 000,00 грн. в третьому кварталі 2007 р.; 40000,00 грн. в другому кварталі 2008 р.; 50000,00 грн. в третьому кварталі 2008 р. та 50000,00 грн. в третьому кварталі 2008 р.

Відповідачем свої зобов'язання щодо повернення коштів згідно додаткової угоди виконані не були, в зв'язку з чим позивачем на адресу відповідача був направлений лист з вимогою повернення коштів №4 від 25.01.2010 р.

Відповідачем на даний лист-вимогу на адресу позивача був направлений лист-відповідь №12 від 05.02.2010 р., яким відповідач свою заборгованість перед позивачем визнав.

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Відповідач доказів щодо проведення розрахунків з позивачем суду не надав.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених вище приписів законодавства позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу 160000,00 грн., з покладанням на відповідача судових витрат на підставі ст.49 ГПК України .

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 18599,20 грн. - пені, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України  виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що  штрафними санкціями у  цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного судочинства.

Таким чином, вимога позивача про стягнення 18599,20 грн. - пені, згідно розрахунку позивача,  підлягає задоволенню, з покладанням на відповідача судових витрат,  так як вказана вимога передбачена умовам п.5.3 договору, де вказано, що у випадку прострочення терміну виконання зобов'язань  на винну сторону нараховується  пеня в розмірі подвійної облікової ставки  НБУ.

Одночасно позивач просить стягнути з відповідача 42010,00 грн. - інфляційних нарахувань та 10126.00 грн. - 3% річних, згідно наданого ним розрахунку.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 42010,00 грн. - інфляційних нарахувань та 10126.00 грн. - 3% річних, відповідають умовам чинного законодавства і підлягають задоволенню, з покладенням на відповідача відшкодування судових витрат.

Також підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача 5000 грн. - витрат на юридичні послуги.

Так як, відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.  

          Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 25, 28, 30, 43, 44, 82, 83, 84,  115, 116  ГПК України, -     

ВИРІШИВ :

1.Позов задоволити .

2.Стягнути з  Командитного товариства "Арсенал" (вул.Свердлова, 157, кв.100, м.Вінниця, 21009, код ЄДРПОУ 20023374) на користь Обласної комунальної установи "Вінницька інноваційна компанія" Вінницької обласної ради (вул.Хмельницьке шосе,7, каб.723, м.Вінниця, 21009, код ЄДРПОУ 33845086) 160000,00 грн. - основної суми боргу; 18599,20 грн. - пені; 42010,00 грн. - інфляційних нарахувань; 10126.00 грн. - 3% річних; 5000,00 грн. - за надання юридичних послуг; 2307,36 грн. - витрат на державне мито та 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Достягнути з Обласної комунальної установи "Вінницька інноваційна компанія" Вінницької обласної ради (вул.Хмельницьке шосе,7, каб.723, м.Вінниця, 21009, код ЄДРПОУ 33845086)  в доход Державного бюджету 64,21 грн. - недоплаченого державного мита.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                             Тісецький С.С.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  27 січня 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу  (вул.Свердлова, 157, кв.100, м.Вінниця, 21009)