Рішення

від 25.01.2011 по справі 12/110

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/110

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

25.01.2011                                                                                          Справа  № 12/110

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Сілган Уайт Кеп Україна”, м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Мікаланд”,              с. Перехрестя Виноградівського району

про стягнення заборгованості в сумі  23 590,25 грн. (в т. ч. 20 815,74 грн. –основного боргу; 402,07 грн. –3 % річних та 2 372,44 грн. –інфляційних збитків).

                             Суддя  Тисянчин В. М.

          Представники:

Від позивача –Риченко В.В., (представник за довіреністю № 26/02/10 –01 від 26.02.2010 року)

Від відповідача –не з'явився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Сілган Уайт Кеп Україна”, м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю „Мікаланд”, с. Перехрестя Виноградівського району про стягнення заборгованості в сумі  23 590,25 грн. (в т. ч. 20 815,74 грн. –основного боргу; 402,07 грн. –3 % річних та 2 372,44 грн. –інфляційних збитків).

           Представнику позивача роз'яснено права і обов'язки передбачені               ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

          Позивач підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи та повідомив суд, що добровільне врегулювання спору або погашення боргу не відбулось всупереч телеграмі (вх.  № 191 від 21.12.2010 року) про відкладення розгляду справи у зв'язку з веденням переговорів з відповідачем щодо добровільного врегулювання спору.

На вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування та довідки про включення до ЄДРПОУ не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

                                                                              продовження рішення  Господарського суду

                                                                                                          Закарпатської області по справі № 12/110

                                                                                                           від 25.01.2011 року

Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є правовою перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

           Повідомлення підтверджує вручення відповідачу 09.12.2010 року ухвали від 07.12.2010 року про порушення провадження у справі та 24.12.2010 року ухвали про відкладення розгляду справи від 21.12.2010 року, де вказано про  місце і час призначення розгляду справи, чим забезпечено йому реалізацію Конституційного права на судовий захист (п.4 ст. 129 Конституції України).          Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

          Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості його участі в судовому засіданні, як і не надано суду будь –яких доказів про відсутність боргу.

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні –завчасне повідомлення судом про час і місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола суб'єктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

Відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався.

                    Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представника позивача, суд

          ВСТАНОВИВ:

Заборгованість відповідача в сумі 20 815,74 грн.  –основного боргу щодо оплати за надані в найм, згідно договору № 70/06 від 14.04.2006 року та додаткових угод до нього № 1, 2, 3, 4 від 14.04.2006 року та договору № 76/06 від 19.04.2007 року та додаткових угод до нього № 2, 3 від 19.04.2007 року, предмети  підтверджується матеріалами справи, зокрема:

-  актами прийому –передачі на підставі договору № 70/06 від 01.09.2009 року та договору № 76/06 від 01.09.2009 року;

-  актом звірки за період 01.01.2009 року по 31.08.2009 року;

-  розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

                  Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив  ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново – господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються

продовження рішення  Господарського суду

                                                                                                              Закарпатської області по справі № 12/110

                                                                                                              від 25.01.2011 року

Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених

Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

          У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання –кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт.

          В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли                 зобов'язальні відносини між сторонами, є надання в найм предметів (ст. 11 ЦК України).

          Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість наданих в найм предметів є безспірним.

          Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається              (ст. 615; 625 ЦК України).

За  договором  найму  (оренди)  наймодавець  передає   або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. (ч.1 ст. 759 ЦК України).

Відтак, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

          Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також, 3% –річних від                                                                        простроченої суми (п. 2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині стягнення 402,07 грн. –3 % річних та 2 372,44 грн. –інфляційних збитків правомірні і підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання  та  інші  учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.      Докази    подаються    сторонами    та    іншими   учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не   можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, всупереч вимог ст. 34 ГПК України відповідачем не було надано суду доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві.

                                                                                                              продовження рішення  Господарського суду

                                                                                                              Закарпатської області по справі № 12/110

                                                                                                від 25.01.2011 року

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб'єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов'язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися  колом обставин, які зумовлюють застосування  до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

    Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

          При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно –державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і  заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При

цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”;  ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 77,82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                                                продовження рішення  Господарського суду

                                                                                                             Закарпатської області по справі № 12/110

                                                                                                             від 25.01.2011 року

ВИРІШИВ:

1.             Позов задоволити  повністю.

  2.  Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Мікаланд”              (с. Перехрестя Виноградівського району, вул. Раковці; код 33461036) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Сілган Уайт Кеп Україна” (м. Київ, вул. Лугова, 9; код 30265165) суму 20 815,74 (двадцять тисяч вісімсот п'ятнадцять грн. 74 коп.) –основного боргу; 402,07 (чотириста дві грн. 07 коп.) –3 % річних; 2 372,44 (дві тисячі триста сімдесят дві грн. 44 коп.) –інфляційних збитків   та 239,35 (двісті тридцять дев'ять грн. 35 коп.) –у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість  грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

           Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

         Суддя                                                                                     Тисянчин В. М.