Рішення

від 20.12.2010 по справі 35/565

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  35/565

20.12.10

За позовом      Публічного акціонерного товариства "Квазар"

до                     Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

про                         стягнення 16 913,51 грн.

                                                                                                     Суддя Літвінова М.Є.

Представники:

від позивача:           Миронюк В.П. –предст. за довір. № 43А від 24.02.2010р.;

від відповідача:            не з'явився.  

У судовому засіданні 20.12.2010р. на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство "Квазар" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про стягнення 9450,00 грн. основного боргу за договором оренди приміщення та надання послуги №63/Д від 01.03.2005р., 841,62 грн. пені, 305,06 грн. інфляційних нарахувань, 123,33 грн. процентів річних та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2010р. порушено провадження у справі №35/565, розгляд справи призначено на 24.11.2010р.

22.11.2010р. позивач через відділ діловодства Господарського суду м. Києва подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 9 450,00 грн. основного боргу, 841,62 грн. пені, 305,06 грн. інфляційних нарахувань, 123,33 грн. процентів річних та неустойку за користування майном за час прострочення у розмірі 6187,50 грн. Нова ціна позову згідно із розрахунком позивача становить 16913,51 грн.

У судовому засіданні 24.11.2010р. заява про збільшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду.

У судове засідання 24.11.2010р. відповідач свого представника не направив, про причини неможливості його явки суд не повідомив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Ухвалою Господарського  суду  міста Києва від 24.11.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 08.12.2010р.

У судове засідання, призначене на 08.12.2010р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги суду, викладені в ухвалі про порушення провадження у справі не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2010р. розгляд справи відкладено на 20.12.2010р.

В судове засідання 20.12.2010р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду про порушення провадження у справі була надіслана відповідачеві за адресою, вказаною у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців від 22.11.2010р.    

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 №02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 №01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 №01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній” і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судові засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

За таких обставин, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

01.03.2005р. між Публічним акціонерним товариством "Квазар" (надалі позивач) та Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (надалі відповідач) був укладений Договір оренди приміщень та надання послуг (надалі - договір).

Відповідно до п.п. 1.1. договору позивач, як орендодавець, передає, а відповідач, як орендар, приймає в строкове користування і сплачує вартість оренди приміщення. До складу орендованих приміщень, які є власністю позивача, входить об'єкт нерухомості, розташований за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 (вимоги по експлуатації об'єкту, площа та ціна зазначені в додатках № 1-а, 1-б, 1-в, 1-г), забезпечений всіма видами енергоносіїв і зв'язком (додатки №№ 2, 5, 6), що мають зовнішню охорону (Додаток № 3).  

Згідно із ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору, термін дії договору встановлюється з 01.03.2005р. до 01.09.2005р. Після закінчення терміну дії договору і відсутності письмових заперечень сторін, договір може бути продовжений за згодою сторін в письмовому вигляді.

Як свідчать матеріали справи, на підставі додаткових угод №369/511 від 30.11.2005р., №434/511 від 30.11.2006р., №481/511 від 30.11.2007р., №149/511 від 01.04.2008р., №419/511 від 01.07.2008р., №453/511 від 01.09.2008р., № 292/511 від 01.04.2009р., №414/511 від 01.10.2009р. строк дії договору неодноразово продовжувався сторонами. Додатковою угодою №34/511 від 08.02.2010р. термін дії договору був продовжений до 30.06.2010р.

Згідно із п. 6.1. договору передача орендарю приміщень, що орендуються, оформляється актом приймання-передачі, який підписується сторонами.  

На виконання умов договору позивач передав відповідачеві орендовані приміщення, що підтверджується Актом приймання-передачі в оренду приміщень від 01.03.2005р. та актом вводу орендованих приміщень в експлуатацію від 01.03.2005р.

Додатковою угодою № 149/511 від 01.04.2008р. сторонами була зменшена площа орендованих приміщень, яка відповідно до Інвентаризаційної відомості обліку площ станом на 01.04.2008р. становить 31,4 кв.м.

Пунктом 2.2. договору на орендаря покладений обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю вартість послуги і орендну платню.

Згідно із п. 5.2. договору платежі по договору орендар повинен сплачувати з моменту підписання акту вводу в експлуатацію приміщень (додаток №1-в) згідно інвентаризаційної відомості обліку площ (додаток №1-г).

Відповідно до інвентаризаційних відомостей обліку площ:

станом на 01.03.2005р. розмір орендної плати становить 604,80 грн.,

станом на 01.02.2007р. розмір орендної плати становить 1602,24 грн.

станом на 01.04.2008р. розмір орендної плати становить 2355,00 грн.

Як передбачено п.5.3. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, орендодавець виставляє орендарю узгоджений з ним двосторонній акт виконаних робіт та наданих послуг за звітний місяць і, за домовленістю сторін, рахунок-фактуру на передплату електроенергії, енергоносіїв, послуг зв'язку і/або оренди приміщень.

Орендар у строк не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним здійснює оплату згідно акту і рахунків-фактур.

Матеріали справи свідчать, що сторонами щомісяця за період з березня 2008р. по березень 2010р. підписувались акти виконаних робіт і наданих послуг.

08.02.2010р. сторонами була укладена додаткова угода №34/511, відповідно до п.п.2, 3 якої відповідач визнав, що його заборгованість перед позивачем станом на 08.02.2010р. складає 28 311,01 грн. і зобов'язався погасити її у повному обсязі до 28.02.2012р., а також зобов'язався сплатити частину заборгованості у розмірі 9450,00 грн. за таким графіком:

у березні 2010р. –2362,00 грн.

у квітні 2010р. –2362,00 грн.

у травні 2010р. –2362,00 грн.

у червні 2010р. –2364,00 грн.

Пунктом 5 додаткової угоди №34/511 сторони погодили, що у випадку невиконання відповідачем зобов'язань, передбачених цією додатковою угодою, позивач залишає за собою право припинити надання послуг відповідачу і ініціювати дострокове розірвання договору.

Як пояснив позивач, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов додаткової угоди, 12.04.2010р. відповідачу було направлено лист №276/511 про погашення заборгованості, звільнення приміщення від майна та повернення приміщення позивачу, який був отриманий відповідачем 12.04.2010р., про що свідчить відмітка відповідача на копії листа.

08.06.2010р. позивач направив відповідачу повторний лист із зазначеними вимогами, який був отриманий відповідачем 09.06.2010р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно із п. 4.3. договору у разі відмови орендодавця від договору, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що договір оренди був розірваний позивачем в односторонньому порядку з 12.04.2010р.  

16.11.2010р. сторонами був підписаний акт здачі приміщення, що відповідно до п. 6.3. договору свідчить про повернення відповідачем орендованих приміщень.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що в порушення умов додаткової угоди відповідач не сплатив суму заборгованості у встановлені додатковою угодою строки та не повернув позивачеві орендоване приміщення, у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача 9450,00 грн. заборгованості по сплаті орендної плати та неустойку за користування майном за час прострочення у розмірі 6187,50 грн.    

Крім того, за несвоєчасне внесення орендних та інших платежів, на підставі п. 5.4. договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 841,26 грн., та на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати у розмірі 305,06 грн. і проценти річні у розмірі  129,33 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як свідчать умови укладеного між сторонами договору, за свою правовою природою вказаний договір є договором найму.   

Згідно із ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Як передбачено частинами 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи та надані представником позивача прояснення, станом на дату звернення з позовом до суду та дату вирішення спору у судовому засіданні відповідач не сплатив заборгованість, сплата якої розстрочена відповідно до додаткової угоди №34/511 від 08.02.2010р. та прострочив повернення позивачеві орендованих приміщень.   

Як передбачено ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з приписами ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Неустойкою відповідно до ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.4. договору у випадку невиконання п. 5.3. згідно зобов’язань по додатках №№ 1-а, 1-б, 1-в, 1-г, 2, 3, 4-б, 5, 6, 7-а, 7-б орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплати за кожний день прострочення, починаючи з 16-го числа місяця наступного за звітним, якщо інше не передбачено підзаконними нормативними актами.

Згідно із ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначених норм законодавства та умов договору позивач просить стягнути з відповідача неустойку за користування майном за час прострочення, пеню у розмірі 841,62 грн. за несвоєчасну сплату заборгованості згідно із додатковою угодою №34/511 від 08.02.2010р., 305,06 грн. інфляційних втрат та 129,33 грн. процентів річних.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню у сумі 711,40 грн. згідно із нижченаведеним розрахунком суду:

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Сума пені за період прострочення

2362

01.04.2010 - 07.06.2010

68

10.25%

90.21

08.06.2010 - 07.07.2010

30

9.5%

36.89

08.07.2010 - 09.08.2010

33

8.5%

36.30

10.08.2010 - 01.10.2010

53

7.75%

53.16

2362

01.05.2010 - 07.06.2010

38

10.25%

50.41

08.06.2010 - 07.07.2010

30

9.5%

36.89

08.07.2010 - 09.08.2010

33

8.5%

36.30

10.08.2010 - 29.10.2010

81

7.75%

81.25

2362

01.06.2010 - 07.06.2010

7

10.25%

9.29

08.06.2010 - 07.07.2010

30

9.5%

36.89

08.07.2010 - 09.08.2010

33

8.5%

36.30

10.08.2010 - 29.10.2010

81

7.75%

81.25

2364

01.07.2010 - 07.07.2010

7

9.5%

8.61

08.07.2010 - 09.08.2010

33

8.5%

36.33

10.08.2010 - 29.10.2010

81

7.75%

81.32

711.4

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та процентів річних, суд дійшов висновку про його відповідність вимогам законодавства та обґрунтованість. За таких обставин позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі 305,06 грн., а позовні вимоги про стягнення процентів річних - у розмірі 129,33 грн. згідно із розрахунком позивача.

Як передбачено ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як передбачено п. 2.2.3. договору по закінченні терміну дії договору, а також при достроковому його розірванні орендар зобов'язаний протягом 2-х місяців здати об'єкти, орендовані у орендодавця за двостороннім актом, затвердженим представниками сторін.

Як встановлено судом, повідомлення про розірвання договору було отримано відповідачем 12.04.2010р., про що свідчить відмітка на примірнику листа № 276/511 від 12.04.2010р. З урахуванням вищезазначених положень договору та відповідно до правил обчислення строків, передбачених ст.ст. 253-254 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був повернути позивачу об'єкти оренди у строк до 13.06.2010р.

Матеріали справи свідчать, що акт здачі приміщення був підписаний сторонами 16.11.2010р.

Таким чином відповідач прострочив повернення об'єктів оренди позивачу.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України).

Як пояснив представник позивача та свідчать наявні в матеріалах справи акти виконаних робіт ата наданих послуг, з березня 2009р. розмір орендної плати за користування орендованим майном становив 825,00 грн. на місяць.

Прострочення повернення відповідачем орендованого майна становить 156 календарних днів.

Таким чином, розмірі неустойки за користування орендованим майном за час прострочення становить 8 462,46 грн. згідно із нижченаведеним розрахунком:

825 х 12/365 х 156 х 2 = 8 462,46

Оскільки розрахований судом розмір неустойки неустойки за користування орендованим майном за час прострочення перевищує суму, заявлену до стягнення позивачем, і суд позбавлений в силу приписів ст. 83 Господарського процесуального кодексу України виходити за межі заявлених позовних вимог без відповідного клопотання позивача і таке клопотання позивачем не заявлялось, позовні вимоги про стягнення неустойки підлягають задоволенню у розмірі 6187,50 грн. згідно із розрахунком позивача.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В ході розгляду справи відповідач не надав доказів повної сплати заборгованості у встановлені додатковою угодою строки та не навів підстав для звільнення від обов’язку її сплатити.

З урахуванням викладених вище обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, наданих представником позивача пояснень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у загальній сумі 16783,29 грн.

З огляду на часткове задоволення позову витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача і відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 193, 230 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 525, 526, 530, 549, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (04212, м. Київ, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Квазар" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 3, ідентифікаційний код 14314038) 9450 (дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят) гривень основного боргу, 711 (сімсот одинадцять) гривень 40 коп. пені, 305 (триста п'ять) гривень 06 коп. інфляційних втрат, 129 (сто двадцять дев'ять) гривень 33 коп. процентів річних, 6 187 (шість тисяч сто вісімдесят сім) гривень 50 коп. неустойки за користування майном за час прострочення, 167 (сто шістдесят сім) гривень 83 коп. державного мита та 234 (двісті тридцять чотири) гривні 18 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині у позові відмовити.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя                                                                                                          М.Є. Літвінова

Дата підписання

повного тексту  рішення: 25.01.2011