Рішення

від 18.02.2009 по справі 35/565

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

35/565

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  

За позовом   Приватного підприємства «Троєщанин»

до                   Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

про                 визнання права власності

                                                                            Головуючий суддя     Літвінова М.Є.

                                                                     Судді                              Борисенко І.І.

                                                                                                          Ярмак О.М.  

Представники:

від позивача:           Павлик В.П. –директор

                               Самсоненко В.В. –предст. за довір. №б/н від 27.05.2008р.

від відповідача:      Алексенко В.Ю. –предст. за довір. №б/н від 18.03.2008р.

Рішення прийняте 18.02.2009р., на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв‘язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 09.02.2009р. по 18.02.2009р.

В судовому засіданні 18.02.2009р. на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою представників сторін було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

          Приватне підприємство “Троєщанин” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” про визнання за позивачем права власності на домоволодіння, а саме:

-          житловий будинок (літ. “А”);

-          житловий будинок (літ. “Б”);

-          гараж (літ. “В”);

-          погреб (літ. “Г”);

-          літня кухня-сарай (літ. “Д”);

-          уборна (літ. “Ж”);

-          котельня (літ. “З”);

-          холодильник (літ. “І”);

          сараї (літ. “К”та “Л”), які знаходяться за адресою: м. Київ, с. Троєщина, вул. Леніна, 56; визнання споруд під літерами “І”та “К”такими, що введені в експлуатацію 30.01.1996р. у встановленому законом порядку з моменту їх технічної інвентаризації БТІ та відповідного запису у технічний паспорт домоволодіння.    

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2008р. порушено провадження у справі №35/565, розгляд справи призначений на 24.11.2008р.

          У зв'язку з хворобою судді Літвінової М.Є., розгляд справи №35/565, призначеної до слухання 24.11.2008р., перенесено на 10.12.2008р.

          Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва Іванової Л.Б. від 10.12.2008р., за заявою судді Літвінової М.Є., призначений колегіальний розгляд справи №35/565 в наступному складі суддів: головуюча суддя Літвінова М.Є., судді Борисенко І.І. та Ярмак О.М.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва № 35/565 від 19.12.2008р. розгляд справи призначено на 21.01.2009р.

          В судовому засіданні 21.01.2009р. представником позивача було надано документи на виконання вимог ухвали суду №35/565 від 19.12.2008р.

          В судовому засіданні 21.01.2009р. представником відповідача було надано відзив на позов та документи на виконання вимог ухвали суду №35/565 від 19.12.2008р.

          Представник позивача підтримав позов та просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

          Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні останнього повністю у зв”язку з його необгрунтованістю та безпідставністю.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2009р.,   на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 09.02.2009р.

          До початку судового засідання від позивача надійшли заперечення на відзив на позов.

          Представником відповідача в судовому засіданні були надані додаткові документи до справи.

          В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити останні в повному обсязі.

          Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні останнього.

          В судовому засіданні 09.02.2009р. судоми було оголошено про закінчення розгляду справи по суті та оголошено перерву до 18.02.2009р. для дослідження матеріалів справи, прийняття рішення у справі та виготовлення повного тексту останнього.

          До початку судового від позивача надійшла заява про уточнення (збільшення) позовних вимог, відповідно до якої останній просив суд:

          1. Визнати  договір фінансового лізингу від 14.08.1998р. між ВАТ «Державний ощадний банк Україна»та ПП «Трєщанин»дійсним;

          2. Визнати акт приймання –передачі домоволодіння за адресою: м. Київ, с. Троєщина, вул. Леніна, буд. 56, від 15.01.08р. правовстановлюючим документом;

          3. Визнати право власності ПП «Трєщанин»на домоволодіння за адресою: м. Київ, с. Троєщина, вул. Леніна, буд. 56;

          4. визнати законним самовільно збудовані споруди під літерами «І»та «К»на території домоволодіння за адресою: м. Київ, с. Троєщина, вул. Леніна, буд. 56.

          В судовому засіданні представник позивача підтримав вищевказану заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог.

          Представник відповідача проти вищевказаної заяви заперечував та просив суд відмовити в задоволенні останньої.

          Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вирішив відмовити в задоволенні поданої позивачем заяви, як такої, що не відповідає вимогам статті 22 Господарського  процесуального кодексу України.

          Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення  по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог.

          Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога. Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві –така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -  

                                            ВСТАНОВИВ:

14 серпня 1998 року між Державним спеціалізованим комерційним банком Ощадним банком України  (надалі відповідач) та Приватним підприємством «Трєщанин»був укладений Договір фінансового лізингу домоволодіння (надалі Договір).

Відповідно до умов Договору (розділ 1) лізингодавець (позивач) на умовах фінансового лізингу передає, а лізингоодержувач бере у виключне користування на три роки на умовах лізингових платежів домоволодіння, що знаходиться за адресою: м. Київ, с. Троєщина, вул.. Леніна, 56.

09 вересня 1999 року між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору, в якій  було продовжено термін фінансового лізингу до 12 років з моменту прийняття лізингоодержувачем об'єкта, що орендується, за актом здачі –приймання.

16 листопада 2004 року між сторонами було укладено Додатковий договір №2, в якому сторони погодили доповнити договір лізингу пунктом 7.3. такого змісту: «Право власності на об'єкт, що орендується, достроково переходить до Лізингоодержувача після проведення в повному обсязі всіх належних платежів орендної плати та повного погашення вартості об'єкту, передбачених графіком погашення платежів (додаток№2)».

15 січня 2008 року лізингодавець в особі керуючого філії  - Оболнське відділення №8142 ВАТ «Державний ощадний банк України»передав у власність Лізингоодержувача (позивача), за актом передання –приймання домоволодіння, домоволодіння, що є предметом вищевказаного Договору фінансового лізингу:

1. Житловий будинок (літ. «А») жилою площею 79.1 кв.м.;

2. Житловий будинок (літ. «Б») жилою площею 79,8 кв.м;

3. Гараж  (літ. «В»);

4. Погреб (літ «І»);

5. Літня кухня –сарай (літ. «Д»);

6. Уборна (літ. «Ж»);

7. Котельня (літ «З»);

8. Холодильник (літ. «И»);

9. Сарай (літ. «К»та «Л»).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на наступне.   

Позивач звернувся до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна з письмовою заявою про реєстрацію права власності на вказане домоволодіння.

Проте, листом №6757 від 19.02.2008р. позивачу було відмовлено в реєстрації права власності на вказане домоволодіння з посиланням на те, що Договір фінансового лізингу не є правовстановлюючим документом відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Таким чином, позивач стверджує, що останній був позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію права власності на вказане домоволодіння в установленому законом порядку.

Позивач в своїх вимогах стверджує, що позбавлення можливості здійснити державну реєстрацію права власності на вказане домоволодіння відбулось з вини відповідача, який в свою чергу не виконав належним чином пункт 7.3. Договору фінансового лізингу від 14.08.1998р. і не заявив про визнання ним права власності на домоволодіння за позивачем при розгляді в Господарському суді міста Києва 30.01.2008 року справи за позовом ПП «Трєщанин»до ВАТ «Державний ощадний банк»про спонукання виконати зобов'язання в натурі.

Крім того, позивач зазначив, що Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна було вказано на те, що на подвір'ї домоволодіння  існують самовільно збудовані сарай та холодильник, але позивач отримав ці споруди у власність від лізингодавця разом з усім домоволодінням відповідно до договору фінансового лізингу від 14.08.1998року. зазначені сарай та холодильник зареєстровані в БТІ та вписані в технічний паспорт домоволодіння в результаті проведеної ним технічної інвентаризації всього нерухомого майна ще 30.10.1996року, потім вказане домоволодіння перейшло у власність до ВАТ «Державний ощадний банк України»у відповідності зі ст. 398 та 400 Цивільного кодексу України 1963 року на підставі факту про прилюдні торги 08.04.1997 року. Дані споруди також зазначені у нотаріально посвідченому свідоцтві про право власності від 16.04.1997року, на підставі якого БТІ м. Києва зареєструвало домоволодіння за адресою: м. Київ, с. Трєщина, вул. Леніна, 56, як власність Ощадного банку, про що був зроблений відповідний запис у технічному паспорті домоволодіння.

Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати за позивачем право власності на домоволодіння, а саме:

1. Житловий будинок (літ. «А») жилою площею 79.1 кв.м.;

2. Житловий будинок (літ. «Б») жилою площею 79,8 кв.м;

3. Гараж  (літ. «В»);

4. Погреб (літ «І»);

5. Літня кухня –сарай (літ. «Д»);

6. Уборна (літ. «Ж»);

7. Котельня (літ «З»);

8. Холодильник (літ. «И»);

9. Сарай (літ. «К»та «Л»)

Та визнати споруди під літерами «І»та «К» такими, що введені в експлуатацію 30.01.1996 року у встановленому законом порядку з моменту їх технічної інвентаризації БТІ та відповідного запису у технічний паспорт домоволодіння.

Відповідач проти позову заперечував, у відзиві на позов посилався на те, що останнім не оспорюється право власності позивача на домоволодіння по вул. Леніна, №56 у м. Києві, оскільки ВАТ «Державний ощадний банк України»в особі філії –Оболонське відділення №8142 було підписано двосторонній акт передання –приймання домоволодіння від 15.01.2008р. (відзив на позов від 21.01.2009р. №23-04).

В письмових запереченнях на відзив на позов, позивачем було зазначено, що при виконанні відповідачем п. 7.3. Договору фінансового лізингу стосовно передачі у власність лізингоодержувачу зазначеного нерухомого майна останній не надав позивачу відповідного документу, який засвідчував би право власності на це майно.

Таким документом, на думку позивача відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг повинен був бути нотаріально посвідчений договір купівлі –продажу домоволодіння. Однак, відповідач відмовився від укладання такого договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача  є необґрунтованими та такими, що непідлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 7.1. Договору фінансового лізингу, передача лізингоодержувачу у приватну власність об'єкта, що орендується, здійснюється тільки після проведення в повному обсязі всіх належних платежів орендної плати та повного погашення вартості цього об'єкту.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №2 від 16.11.2004р. право власності на об'єкт, що орендується, достроково переходить до лізингоодержувача після проведення в повному обсязі всіх належних платежів орендної плати та повного погашення вартості об'єкту, передбачених графіком погашення платежів.

На виконання умов Договору фінансового лізингу відповідачем було передано у власність позивачу домоволодіння, що є предметом Договору фінансового лізингу, а саме:

1. Житловий будинок (літ. «А») жилою площею 79.1 кв.м.;

2. Житловий будинок (літ. «Б») жилою площею 79,8 кв.м;

3. Гараж  (літ. «В»);

4. Погреб (літ «І»);

5. Літня кухня –сарай (літ. «Д»);

6. Уборна (літ. «Ж»);

7. Котельня (літ «З»);

8. Холодильник (літ. «И»);

9. Сарай (літ. «К»та «Л»).

Вищевказане майно (домоволодіння) знаходиться за адресою: м. Київ, с. Троєщина, вул.. Леніна, буд. 56.

Зазначене підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту передання –приймання домоволодіння від 15.01.2008р.

 Отже, зазначений вище акт є підтвердженням фактичної передачі з боку відповідача та прийняття з боку позивача у власність вказаного майна.

Таким чином, позивачем було набуте право власності на домоволодіння, що  знаходиться за адресою: м. Київ, с. Троєщина, вул.. Леніна, буд. 56, на підставі правочину, а саме Договору фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Слід зазначити, що такий позов може бути пред'явлений до будь – якої особи, яка словами чи діями заявила про свої претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, а також підтверджується відповідачем, останній ані словами, ані своїми діями не заявляв претензій на домоволодіння, що перебуває у власності позивача.

Отже, з наведеного вбачається, що відповідачем не оспорюється право власності позивача на вказане майно.

Посилання позивача на те, що при передачі вказаного домоволодіння відповідачем не було передано відповідного документу, який засвідчував би право власності на це майно, а саме нотаріально посвідчений договір купівлі –продажу домоволодіння, суд вважає безпідставним та необугронтваним, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг»лізингоодержувач отримує речові права на предмет лізингу і може захищати їх так же, як і власник. Проте, права власності на предмет лізингу лізингоодержувач може набути лише за умови включення до договору лізингу умов про купівлю –продаж предмета лізингу або укладення окремого договору купівлі – продажу, а також сплати лізингоодержувачем ціни предмета лізингу у складі лізингових платежів. Право власності до лізингоодержувача при цьому переходить в момент повної сплати ціни предмета лізингу.

З умов Договору фінансового лізингу вбачається, що сторонами було визначений порядок сплати позивачем ціни предмета лізингу у складі лізингових платежів, без укладання окремого Договору купівлі –продажу вказаного предмету лізингу.

Виходячи з наведеного, у відповідача не було правових підстав на укладання  окремого договору купівлі –продажу предмету лізингу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог позивача в частині визнання права власності на домоволодіння, а саме:

1. Житловий будинок (літ. «А») жилою площею 79.1 кв.м.;

2. Житловий будинок (літ. «Б») жилою площею 79,8 кв.м;

3. Гараж  (літ. «В»);

4. Погреб (літ «І»);

5. Літня кухня –сарай (літ. «Д»);

6. Уборна (літ. «Ж»);

7. Котельня (літ «З»);

8. Холодильник (літ. «И»);

9. Сарай (літ. «К»та «Л»)

Відносно позовних вимог про визнання  споруд під літерами «І»та «К»такими, що введені в експлуатацію 30.01.1996 року у встановленому законом порядку з моменту їх технічної інвентаризації БТІ та відповідного запису у технічний паспорт домоволодіння, слід вказати наступне.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

- визнання права;

- визнання правочину недійсним;

- припинення дії, яка порушує право;

-  відновлення становища, яке існувало до порушення;

- примусове виконання обов'язку в натурі;

- зміна правовідношення;

- припинення правовідношення;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, з наведених положень закону вбачається, що такого способу захисту прав та інтересів, як визнання  споруд такими, що введені в експлуатацію, чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не було надано суду належних доказів на підтвердження викладеного в позові.

          Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання за позивачем права власності на домоволодіння, а саме:

-          житловий будинок (літ. “А”);

-          житловий будинок (літ. “Б”);

-          гараж (літ. “В”);

-          погреб (літ. “Г”);

-          літня кухня-сарай (літ. “Д”);

-          уборна (літ. “Ж”);

-          котельня (літ. “З”);

-          холодильник (літ. “І”);

          сараї (літ. “К”та “Л”), які знаходяться за адресою: м. Київ, с. Троєщина, вул. Леніна, 56 та  визнання споруд під літерами “І”та “К”такими, що введені в експлуатацію 30.01.1996р. у встановленому законом порядку з моменту їх технічної інвентаризації БТІ та відповідного запису у технічний паспорт домоволодіння, є безпідставними та необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.     

Враховуючи вищенаведене, витрати по оплаті державного мита та  інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на  позивача

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 69, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

         Головуючий суддя                                                                        Літвінова М.Є

        Судді                                                                                                 Борисенко І.І.

                                                                                                           Ярмак О.М.  

Дата підписання

повного тексту рішення: 20.03.2009р.