Постанова

від 05.02.2008 по справі 9/255-07-7675

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/255-07-7675

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"05" лютого 2008 р. Справа № 9/255-07-7675

 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:  Бєляновського В.В.,

                     Суддів:   Шевченко В.В.

                                     Мирошниченко М.А.

при секретарі   -   Волощук О.О.,

за участю представників:

Від позивача: Писарев Д.Г.

Від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Шуттер Україна”

на рішення господарського суду Одеської області

від 14 листопада 2007 року                    

у справі № 9/255-07-7675                                                                                                                                                                                                                                                                                    

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „М енд С Сюрвейс”

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Шуттер Україна”

про стягнення 31717,18 грн.

ВСТАНОВИЛА:

          У вересні 2007 року ТОВ „М енд С Сюрвейс” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ „Шуттер Україна” про стягнення 29 171,19 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, що виникла у зв'язку з неоплатою наданих за період з жовтня 2006 року по березень 2007 року сюрвейрських послуг згідно з договором № 012/2006МС від 04.01.2006 року, 545,99 грн. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, а також 2000 грн. додаткових витрат на юридичну допомогу.          

          Рішенням господарського суду Одеської області від 14.11.2007 року у справі (суддя –Бакланова Н.В.) позов задоволено з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

          Рішення мотивовано тим, що позивачем надано обґрунтований розрахунок суми заборгованості, а відповідач не надав суду належних доказів щодо виконання умов договору, а тому господарський суд керуючись ст. 193 ГК України та ст. ст. 526, 629, 901  ЦК України дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

          У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, викладені в оскаржуваному рішенні висновки не відповідають обставинам справи, наявне неправильне застосування судом норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права у випадку, коли це порушення призводить до прийняття неправильного рішення. При цьому, скаржник зазначає, що рішення прийнято судом за відсутності відповідача, який належним чином не повідомлявся та був позбавлений можливості надати докази та заперечення. За умовами договору відповідач мав оплачувати роботу виконану позивачем протягом 7-ми банківських днів після отримання рахунку. Але доказів отримання відповідачем рахунків позивач не надав. В якості доказу надсилання  відповідачеві листа від 20.07.2007 року з пропозицією оплатити заборгованість в повному обсязі позивач надав поштову квитанцію, з якої неможливо зробити висновки про адресу, на яку його направлено, а також про зміст цього листа. Розмір заборгованості відповідача судом не з'ясований, оскільки скаржник не визнає роботи виконані позивачем, що зазначені в актах здачі –приймання виконаних робіт від 25.10.2006 року та від 12.11.2006 року, тому що ці акти від імені відповідача підписані неуповноваженою особою.

 Про день, час і місце засідання суду сторони були повідомлені належним чином. Проте, 04.02.2008 року  до Одеського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від голови ліквідаційної комісії  ТОВ „Шуттер Україна” про відкладення розгляду справи, призначеної на 05.02.2008 року, у зв'язку з хворобою.

Вказане клопотання визнано судом необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що за вимогами ст. 77 ГПК України хвороба голови ліквідаційної комісії юридичної особи не є достатньою підставою для відкладення судового розгляду справи, оскільки представництво інтересів відповідача може здійснюватися також керівником підприємства або іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Поважною причиною такого відкладення може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто не за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті. Нез'явлення в судове засідання представника відповідача, належним чином повідомленого про день, час і місце судового засідання, не перешкоджає апеляційному перегляду справи згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.          

          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 04.01.2006 року між ТОВ “М енд С Сюрвейс” та ТОВ “Шуттер Україна” було укладено договір №  012/2006 МС, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець проводить інспекцію експортованих і імпортованих вантажів, товарів, сировини, обладнання, стану суден, визначення кількості вантажу і судових запасів згідно з обумовленими умовами. Обидві сторони можуть виступати одна для другої як замовником, так і виконавцем.

          Умовами п. 3.1 даного договору визначено, що замовник оплачує роботу по проведенню інспекції банківським переказом протягом 7-ми банківських днів після отримання рахунку, підписаного виконавцем.

          На виконання своїх зобов'язань за цим договором позивачем за період з жовтня 2006 року по березень 2007 року включно були надані відповідачу відповідні послуги на загальну суму 25927 грн. 53 коп., що підтверджується актами здачі – приймання виконаних робіт від 25.10.2006 року, від 12.11.2006 року, від 25.12.2006 р., від 30.01.2007р., від 19.03.2007 р., які підписані уповноваженими представниками обох сторін та засвідчені їх печатками.

          Оплата наданих позивачем послуг відповідачем проведена не була.

          Листом № 01/20/07/2007 від 20.07.2007 року позивач повідомив відповідача про існування простроченої заборгованості за надані послуги згідно з вищевказаними актами здачі –приймання виконаних робіт та виклав вимогу протягом тижня здійснити оплату цих послуг. Доказом надсилання відповідачеві зазначеного листа є копія розрахункової квитанції від 20.07.2007 року, виданої відділенням поштового зв'язку Одеса –1 про відправлення рекомендованого листа із зазначенням в ній найменування відповідача та міста, в якому він знаходиться. Проте, цей лист відповідач залишив без відповіді та задоволення.

          Вказані обставини відповідач не спростовував.

          Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

          Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання  боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

          Частиною 2 ст. 625 ЦК України  передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Позивач просить господарський суд стягнути з відповідача заборгованість за надані  послуги з урахуванням індексу інфляції в розмірі 29 171 грн. 19 коп. та 3% річних –545 грн. 99 коп. З наявних у справі розрахунків позивача випливає, що заборгованість відповідача розрахована з урахуванням індексу інфляції за період з листопада 2006 року по серпень 2007 року включно, а три проценти річних від простроченої суми за період з листопада 2006 року по вересень 2007 року включно.

          Разом з тим, умовами п. 3.1 договору  від 04.01.2006 року передбачено, що замовник оплачує роботу по проведенню інспекції банківським переказом протягом 7-ми банківських днів після отримання рахунку, підписаного виконавцем.

          Належних доказів, які б свідчили про те, що відповідач отримував від позивача рахунки на оплату наданих послуг згідно з підписаними сторонами актами здачі –приймання виконаних робіт, позивачем до суду не подано і таких доказів у справі не міститься.

          Між тим, оплата наданих послуг на підставі підписаних сторонами актів здачі –приймання виконаних робіт договором від 04.01.2006 року не передбачена, що не було враховано місцевим господарським судом при прийнятті рішення.

          Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України та за відсутності доказів виставлення позивачем відповідачеві рахунків на оплату наданих послуг за період з жовтня 2006 року по березень 2007 року, обов'язок останнього оплатити такі послуги настав після закінчення семиденного строку від дня пред'явлення вимоги, що містилася у листі від 20.07.2007 року, тобто з 01 серпня 2007 року, з урахуванням часу поштового обігу.

          Оскільки протягом семиденного строку від дня пред'явлення позивачем вимоги відповідач не оплатив існуючу заборгованість за надані йому послуги, то з останнього на користь позивача підлягає стягненню 25 927 грн. 53 коп. боргу, 1607 грн. 51 коп. –втрат від знецінення грошових коштів за серпень 2007 року та 97 грн. 79 коп. –3% річних за серпень –вересень 2007 року, а в решті частини позову має бути відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог в цій частині.

          Стосовно стягнення додаткових витрат на юридичну допомогу в сумі 2000 грн., то місцевий господарський суд дійшов висновку, що така вимога підлягає задоволенню, оскільки статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.  

          Проте, з таким висновком  погодитися не можна, оскільки він суперечить вимогам закону. Зроблене судом першої інстанції витлумачення цієї процесуальної норми не ґрунтується на її змісті, у зв'язку з чим при вирішенні питання про стягнення витрат на юридичну допомогу допущено неправильне застосування статті 44 ГПК України.

          Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

          Відповідно до статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.

              Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

              Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

              Повноваження сторони або третьої особи, від імені юридичної особи, може здійснювати відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

              Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Тобто, вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року за номером 13-рп/2000.

              Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

              Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру”, яка визначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

              Таким чином, стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

              Місцевий господарський суд на вказані вимоги закону уваги не звернув і зробив неправильний висновок про те, що сума визначена до сплати у договорі про надання юридичних послуг від 14.09.2007 року, укладеним між фізичною особою –підприємцем та позивачем, відноситься до складу судових витрат і підлягає стягненню з відповідача.

          Водночас, віднесення позивачем витрат на юридичне обслуговування згідно з договором від 14.09.2007 року до складу збитків суперечить вимогам закону, зокрема положенням статей 22, 611, 623 ЦК України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку із заборгованістю, яка склалася у відповідача перед позивачем.

          За таких обставин,  у стягненні додаткових витрат на юридичну допомогу в сумі 2000 грн. має бути відмовлено.

          Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника про те, що рішення було прийнято за відсутності відповідача, який належним чином не повідомлявся та був позбавлений можливості надати докази та заперечення, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

          Частинами 1 та 4 ст. 89 ЦК України встановлено, що юридична особа  підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться  відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

          Наявна у справі довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців № 028510, видана державним реєстратором  виконавчого комітету Одеської міської ради, свідчить про те, що станом на 01.11.2007 року місцезнаходженням ТОВ „Шуттер Україна” є: м. Одеса, площа Митна, будинок,1, офісний центр „Марін плаза”.

          Саме за цією адресою відповідачеві тричі надсилалися судом судові ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи, в котрих вказувалося, зокрема, про день, час і місце проведення засідання суду. Але, ці ухвали поверталися назад з відміткою підприємства поштового зв'язку про те, що „адресат вибув”.

          Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальний дій, то наявні у справі примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами поштового зв'язку з позначками „адресат вибув”, з урахуванням конкретних обставин даної справи слід вважати належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

          Твердження скаржника, що лист позивача від 20.07.2007 року він не отримував є голослівним та об'єктивно нічим не підтверджується.

          Не заслуговують на увагу також посилання відповідача на те, що надана позивачем розрахункова квитанція не підтверджує надсилання зазначеного листа, оскільки з неї неможливо зробити висновки про адресу, на яку направлено листа, а також про його зміст.

          Як вбачається з матеріалів справи, в якості доказу надсилання відповідачеві листа від 20.07.2007 року з вимогою сплатити існуючу заборгованість за надані послуги позивач подав видану підприємством поштового зв'язку Одеса - 1 розрахункову квитанцію з відбитком календарного штемпелю від 20.07.2007 року про відправлення рекомендованого листа із зазначенням в ній найменування одержувача та міста, в якому він знаходиться

          Згідно з абзацем першим пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року N 1155, про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). Мотиви апеляційної скарги про те, що в квитанції мають бути зазначені повна адреса одержувача та вміст поштового відправлення позбавлені правового обґрунтування. Слід зазначити, що згідно з абзацем другим пункту 36 Правил зазначення повної адреси одержувача вимагається лише щодо розрахункових документів, які видаються під час  приймання для пересилання міжнародного рекомендованого відправлення.

              Відповідно до визначення поняття доказів, що міститься у статті 32 ГПК України, надана позивачем розрахункова квитанція є доказом.

          Посилання відповідача на те, що за своєю юридичною адресою він не знаходиться, не може бути підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання договірного обов'язку оплатити надані послуги, а є підставою для скасування державної реєстрації юридичної особи.

          Твердження скаржника, що акти здачі –приймання виконаних робіт від 25.10.2006 р. та від 12.11.2006 р. підписані від його імені неуповноваженою особою об'єктивно нічим не підтверджено та спростовується змістом цих актів, в котрих зазначено, що виконані позивачем роботи прийняті представником  замовника –директором ТОВ „Шуттер Україна” Пасенченко Олексієм Олександровичем. На вказаних актах міститься підпис посадової особи та печатка ТОВ „Шуттер Україна”.

          Зазначені акти не викликають у суду будь –яких сумнівів в їх достовірності, оскільки саме господарське товариство несе відповідальність за засвідчення своєю печаткою підпису своїх уповноважених осіб.

          Недоведеними також визнаються твердження скаржника про здійснення платежів на користь позивача за період з жовтня 2006 року по серпень 2007 року. Належних доказів, які б підтверджували проведення оплати наданих позивачем послуг відповідачем в процесі апеляційного перегляду справи не подано.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та порушив і неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову. На користь позивача з відповідача підлягає стягненню 25927 грн. 53 коп. боргу, 1607 грн. 51 коп. –втрати від знецінення грошових коштів та 97 грн. 79 коп. –3% річних, а в решті частини позову слід відмовити.

          Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених позовних вимог витрати зі сплати державного мита в сумі 276 грн. 33 коп. та на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 115 грн. 76 коп.  

Керуючись  ст.ст.  99, 101-105, 122  ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Шуттер Україна” –задовольнити частково.

          Рішення господарського суду Одеської області від 14.11.2007 року у справі № 9/255-07-7675 скасувати і стягнення за ним припинити.

          Позов задовольнити частково.

          Стягнути з ТОВ „Шуттер Україна” (65026 м. Одеса,  Митна  площа, 1, офісний центр „Марін Плаза”, код 33658582, р/р 26008001306200 в філії АКБ „ОТП Банк” МФО 328986) на користь  ТОВ „М енд С Сюрвейс”  (65026 м. Одеса  вул. Пастера, 28 кв. 18, код 31851400, р/р 26000221211 в  АКБ „МТБ” МФО 328168) 25 927 грн. 53 коп. боргу, 1 607 грн. 51 коп. – втрат від знецінення грошових коштів, 97 грн. 79 коп. –3% річних та 392 грн. 09 коп. судових витрат.

          Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

       В решті частини позову відмовити.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий  суддя:                                                Бєляновський В.В.          

 Судді:                                                                       Мирошниченко М.А.

                                                                                    Шевченко В.В.