Постанова

від 25.01.2011 по справі 20/150 (10)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

25.01.11                                                                                           Справа  № 20/150 (10)

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді                                                                                  Краєвської М.В.

суддів:                                                                                                         Галушко Н.А.    

                                                                                                            Орищин Г.В.    

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Сандр»е Ентерпраізес Груп»від 22.12.2010 р. б/н

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2010 р.

у справі № 20/150 (10)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Львів

до ТзОВ «Сандр»е Ентерпраізес Груп», м.Львів

про розірвання договору оренди, звільнення орендованих приміщень і стягнення 129665, 5 грн., в т.ч. 77 450, 4 грн. основного боргу, 51 023, 85 грн. пені, 232, 97 грн. 3 % річних, 958, 28 грн. інфляційних втрат

За участю представників сторін:

від позивача –ОСОБА_4, ОСОБА_5 (представники, довіреність від 19.11.2010 р. за № 1059 в матеріалах справи, а.с.45);

від відповідача –ОСОБА_6 (адвокат, довіреність від 21.12.2010 р. б/н у матеріалах справи)

          У судовому засіданні присутній ОСОБА_7 (засновник).

Представникам сторін роз”яснено їх права й обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало.

Оскільки жодна зі сторін не заявляла клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, то протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 р.

          Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.2010 р. у справі № 20/150 (10) (суддя Манюк П.Т.) позов задоволено частково, а саме: за підставністю й обгрунтованістю виселено ТзОВ “Сандр‘е Ентерпраізес Груп” з належних фізичній особі–підприємцю ОСОБА_3 нежитлових приміщень загальною площею 129,7 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; стягнуто з ТзОВ “Сандр‘е Ентерпраізес Груп” на користь фізичної особи–підприємця ОСОБА_3 77 450, 4 грн. плати за фактичне користування майном у розмірі орендної плати, 3 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 900, 18 грн. державного мита, 139, 24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, так як судом встановлено, що оскільки укладений між сторонами договір оренди нерухомого майна від 05.08.2010 р., строк якого становить понад 3 роки, нотаріально не посвідчений, то в силу приписів ст.220 ЦК України він є нікчемним, а тому нікчемний (недійсний) договір не може бути розірваний і створювати юридичні наслідки, в зв»язку з чим позовні вимоги про стягнення 51 023, 85 грн. пені, 232, 97 грн. 3 % річних, 958, 28 грн. інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

          Відповідач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права.

          Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, зокрема, що господарський суд безпідставно стягнув заборгованість з 01.09.2010 р., оскільки майном він не користувався; стаття 762 ЦК України передбачає звільнення орендаря від сплати орендної плати на час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які орендар не відповідає, так як магазин не діє, відповідач ним не користується, то він повинен бути звільнений від сплати орендної плати; магазин не працює з вини позивача, який не передав відповідачу необхідні документи для відкриття магазину; сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а саме: ціни договору, розміру орендної плати, її індексації, порядку використання амортизаційних відрахувань, страхування орендованого майна, тому він неукладеним, оскільки такий договір не був зареєстрованим.

У судовому засіданні відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

24.01.2011 р. до Львівського апеляційного господарського суду поступило клопотання від відповідача про зупинення апеляційного провадження у справі (вх. № 621) до вирішення пов»язаної з нею іншої справи за позовом ТзОВ «Сандр»е Ентерпраізес Груп»до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування 133 405, 37 грн. витрат, пов»язаних з з ремонтом і покращенням нерухомого майна.

Розглянувши дане клопотання, заслухавши заперечення позивача з приводу заявленого клопотання, колегія суддів відмовила в його задоволенні за документальною необгрунтованістю, оскільки штамп Господарського суду Львівської області свідчить лише про реєстрацію позовної заяви, а не про її прийняття, належним доказом прийняття позовної заяви до розгляду є ухвала суду. Подібне клопотання подане всупереч ст.101 ГПК України, так як не заявлялося в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 5 серпня 2010 року між фізичною особою –підприємцем ОСОБА_3 (орендодавець за договором, позивач у справі) в особі ОСОБА_8, яка діє на підставі довіреності від 11.06.2009 р., посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, реєстраційний № 1273 (а.с.13), та ТзОВ «Сандр’е Ентерпраізес Груп»(орендар за договором, відповідач у справі) був укладений договір оренди нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень загальною площею 129, 7 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - договір) (а.с.51-54).

Відповідно до п.9.1 договору останній діє з 05.08.2010 р. до 01.09.2013 р.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2010 р. у справі № 20/150 (10) слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «Сандр»е Ентерпраізес Груп»- без задоволення.

При цьому колегія виходила з наступного.

Згідно з ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджується, що з метою належного виконання умов договору орендодавцем було передано, а орендарем прийнято в тимчасове володіння та користування приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 129,7 кв.м згідно з актом здачі-приймання нежитлового приміщення від 05.08.2010 р. (а.с.12).

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму (ч.2 ст.762 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Згідно ч.ч.1 та 2 ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Сторони встановили, що за користування майном орендар сплачує орендну плату, яка встановлюється у розмірі еквівалентному 2400,00 (дві тисячі чотириста) Євро, за кожен місяць оренди з урахуванням усіх податків з громадян, в гривнях за офіційним курсом НБУ на день оплати (п.3.1 договору).

Пунктом 3.7 договору передбачено, що оплата орендної плати здійснюється у національній валюті - гривнях, визначається за офіційним курсом НБУ Євро до гривні на момент здійснення оплати та повинна відповідати еквіваленту, вказаному в п.3.1 договору.

Таким чином, колегія приходить до висновку, що згідно з вимогами чинного законодавства розмір орендної плати може встановлюватись в іноземній валюті, а сума, що підлягає сплаті, здійснюється у гривнях та визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, а тому сторонами в п.3.1 договору правомірно визначено розмір орендної плати та порядок її оплати.

Згідно з ч.2 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Посилання апелянта на недотримання істотних умов договору оренди, передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна" не заслуговують на увагу, оскільки вищевказаний Закон поширюється на оренду державного та комунального майна. У даному випадку предметом договору оренди є об'єкт приватної власності.

Так, згідно з пунктом 5 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

Проте, як вбачається з договору, останній не містить умови про застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому правовідносини у даному випадку регулюються положеннями ст.ст.256-276 ЦК України, оскільки об'єктом вказаного договору є майно приватної власності.

Сторонами договору оренди нерухомого майна від 05.08.2010 р. було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, зокрема, визначено предмет договору, права й обов’язки сторін, встановлено ціну, а також порядок проведення відшкодування витрат на комунальні послуги та передбачено відповідальність сторін у разі неналежного виконання умов договору тощо.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір, укладений між сторонами, строк якого становить понад три роки (п.9.1 договору), не посвідчений нотаріально, а відповідно до вимог ст.220 та п.2 ст.793 ЦК України є нікчемним, що підтверджується наступним.

Згідно з п.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.ст.793, 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 1 статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним, а відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 3 статті 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 671 «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів»(далі –Постанова) державній реєстрації підлягають договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж три роки.

Пунктом 6 даної Постанови передбачено, що державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Таким чином, колегія приходить до висновку, що договір оренди нерухомого майна від 05.08.2010 р. нотаріально не посвідчений, а відповідно не зареєстрований, оскільки нотаріальне посвідчення передує державній реєстрації, в зв’язку з чим вказаний договір є нікчемним, а тому відповідно до ч.2 ст.215, ст.220 та п.2 ст.793 ЦК України є таким, що не створює юридичних наслідків, крім тих що пов’язанні з його недійсністю.

          Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи відповідно до ч.5 ст.216 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст.207 ГК України у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

З огляду на викладене, колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що фактичне користування майном на підставі договору оренди нерухомого майна від 05.08.2010 р., унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо, а тому такий договір повинен визнаватися недійсним (нікчемним) і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

Нікчемний (недійсний) договір не може бути розірваний і створювати юридичні наслідки, в зв»язку з чим позовні вимоги про стягнення 51 023, 85 грн. пені, 232, 97 грн. 3 % річних, 958, 28 грн. інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

Отже, з огляду на вище викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві, доводи скаржника документально необгрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2010 р. у справі № 20/150 (10) залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «Сандр»е Ентерпраізес Груп»- без задоволення.

          2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя М.В.Краєвська

Суддя                                                                                                         Н.А.Галушко     

Суддя                                                                                                      Г.В.Орищин