Рішення

від 27.01.2011 по справі 15/270

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/270

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

27.01.11 р.                                                                                    Справа № 15/270                               

Господарський суд Донецької області  у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом акціонерного товариства закритого типу “СТІН” м. Київ (код ЄДРПОУ 23469691)

до відповідача державного підприємства “Красноармійськвугілля” м. Димитров (код ЄДРПОУ 32087941)

про стягнення заборгованості в сумі 16680,00 грн., пені в розмірі 1968,22 грн., інфляції в сумі 2335,20 грн., 3% річних у розмірі 1123,22 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Веремєєнко Р.О. за довіреністю № 1 від 20.12.2010 р.

від відповідача: Поливанов Л.М. за довіреністю № 2 від 04.01.2011 р.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 17.01.2011 р. до 27.01.2011 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява акціонерного товариства закритого типу “СТІН” м. Київ до державного підприємства “Красноармійськвугілля” м. Димитров  про стягнення заборгованості в сумі 16680,00 грн., пені в розмірі 1968,22 грн., інфляції в сумі 2335,20 грн., 3% річних у розмірі 1123,22 грн.

Ухвалою суду від 10.12.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/270, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

08.07.2008 р. сторони уклали договір постачання № 760, згідно якого постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність покупця засоби колективного та індивідуального захисту (номенклатура, кількість та сортамент яких вказані в специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору), а покупець (відповідач) зобов'язався прийняти та оплатити вказаний товар на умовах даного договору. Постачання зазначеного товару здійснюється за домовленістю сторін відповідно до письмової заявки покупця. Загальна сума договору складає 96720,00 грн.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що покупець здійснює розрахунки з постачальником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника згідно рахунку–фактури на товар.

Згідно п. 4.2 договору оплата за товар здійснюється за фактом постачання товару.

Відповідно до п. 10.3 договору всі доповнення та зміни до договору вважаються дійсними, якщо вони оформлені в письмовій формі та підписані з обох сторін у виді додаткових угод.

Пунктом 10.7 договору передбачено, що термін його дії складав з 08.07.2008 р. по 31.12.2008 р.

До спірного договору сторони підписали технічну специфікацію, якою передбачили поставку змочувачу вугільного пилу в кількості 10,4 тон на загальну суму 96720,00 грн.

Спірний договір та специфікація до нього підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, завірені копії додані до позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 760 від 08.07.2008 р. ним було поставлено відповідачу змочувач вугільного пилу за видатковими накладними № РН–0000170 від 23.07.2008 р. на суму 18600,00 грн., № РН–0000194 від 27.08.2008 р. на суму 5580,00 грн. Факт отримання відповідачем вказаного товару за цими видатковими накладними підтверджується підписами уповноваженої особи, яка фактично отримала товар для відповідача, на видаткових накладних в графі „Отримав” та відбитком штампу, а також довіреностями на отримання товарно–матеріальних цінностей серії ЯПЕ № 554346 від 23.07.2008 р., серії ЯПК № 133681 від 28.08.2008 р., податковими накладними № 176 від 23.07.2008 р., № 201 від 27.08.2008 р., товарно–транспортними накладними серії 10ААА № 095949 від 23.07.2008 р., серії 02АБИ № 424927 від 27.08.2008 р., рахунками на оплату № СФ–0000108 від 23.07.2008 р., № СФ–0000124 від 27.08.2008 р. Завірені копії вказаних документів містяться в матеріалах справи.

Відповідач товар, отриманий за видатковою накладною № РН–0000170 від 23.07.2008 р., оплатив частково, що підтверджується банківськими виписками від 30.07.2008 р. на суму 2500,00 грн., від 04.08.2008 р. на суму 5000,00 грн. з відміткою банку про проведення платежу, завірені копії яких додані до позову. Залишок товару, отриманого за цією видатковою накладною та іншою спірною накладною № РН–0000194 від 27.08.2008 р., залишився не оплаченим, в результаті чого станом на день подачі позову до суду заборгованість відповідача на користь позивача склала 16680,00 грн.

В обґрунтування вказаної суми боргу позивач надав до суду завірені копії актів звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 01.10.2009 р. та на 16.11.2010 р., згідно яких заборгованість відповідача на користь позивача складає 16680,00 грн. Акти звірки підписані сторонами та скріплені печатками, тому приймаються судом до уваги як письмові докази у даній справі відповідно до ст. 36 ГПК України.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 760 від 08.07.2008 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Згідно ст. 526 того ж Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідач надав до суду відзив № 4–11/6 від 17.01.2011 р. на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує тим, що змочувач вугільного пилу, поставлений позивачем та отриманий відповідачем за спірними видатковими накладними, не є предметом спірного договору № 760 від 08.07.2008 р., оскільки умовами договору погоджений інший предмет – засоби колективного та індивідуального захисту. За вказаних обставин відповідач вважає, що у нього відсутнє грошове зобов'язання по оплаті отриманого товару перед позивачем.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Заперечення відповідача не приймається судом до уваги, тому що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи.

Висновок стосовно того, що товар за спірними видатковими накладними був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 760 від 08.07.2008 р. суд робить виходячи з того, що характеристики товару, зазначеного у накладних, повністю відповідають тим, що вказані у технічній специфікації до договору, що спростовує заперечення відповідача стосовно невідповідності товару, поставленого за спірними видатковими накладними, предмету договору, погодженому сторонами в п. 1.1 спірного договору. При цьому сам відповідач під час здійснення часткової оплати товару в призначенні платежу посилався саме на договір № 760 від 08.07.2008 р. Крім того, у видатковій накладній № РН–0000170 від 23.07.2008 р. підставою поставки вказаний саме договір № 760 від 08.07.2008 р., а у податковій накладній до неї умовою поставки зазначений також договір. Позивач надав до суду письмові пояснення № 113–10 від 20.12.2010 р. про те, що передача товару за спірними видатковими накладними відбувалася саме на підставі спірного договору, який був укладений сторонами в результаті проведення тендерних торгів 20.05.2008 р. Також позивач повідомив про укладення між сторонами ще одного договору поставки від 30.03.2009 р., на виконання якого сторонами не було здійснено жодних дій, оскільки відповідач повністю не оплатив товар, отриманий на підставі попереднього договору поставки, який є спірним у даній справі.

Позивач надав до суду заперечення № 9-11 від 20.01.2011 р. проти відзиву, в яких посилається на безпідставність доводів відповідача у зв'язку з наступним:

Внаслідок оголошення відповідачем про проведення торгів (тендеру) засобів колективного та індивідуального захисту та виявлення позивачем бажання прийняти в них участь, відповідачем було направлено позивачу тендерну документацію, затверджену Головою тендерного комітету – помічником генерального директора з економічної безпеки ДП “Красноармійськвугілля” від 15.04.2008 р. Згідно додатку № 5 тендерної документації „Технічна специфікація” серед товарів, які має намір закупити відповідач, є змочувач вугільного пилу. Після подання позивачем своєї тендерної пропозиції щодо даного найменування та оголошення результатів торгів, позивач був обраний переможцем саме за даним видом товару. При цьому позивач звертає увагу суду на той факт, що інших засобів колективного та індивідуального захисту він не виробляє. До письмових заперечень позивач додав завірені копії тендерної документації.

Із п. 6.2 тендерної документації „Розкриття й оцінка тендерних пропозицій” вбачається, що учасником, тендерну пропозицію якого було акцептовано, протягом не менш 5–ти робочих днів із дня відправлення повідомлень про результати торгів, але не більш 21–го робочого дня з дня акцепту тендерної пропозиції, укладається договір про закупівлю відповідно з вимогами тендерної документації.

Відповідач надав до суду клопотання № 4-17 від 25.01.2011 р., в якому зазначає, що змочувач вугільного пилу не віднесений до засобів колективного захисту, а визначається як технічний захист від вибуху пилу. В обґрунтування вказаного відповідач надав до суду завірені копії наступних документів: колективного договору ВП „Управління матеріально-технічного постачання” ДП “Красноармійськвугілля”; колективного договору ДП “Красноармійськвугілля”, галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (об'єднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості; наказу КМУ № 994 від 27.06.2003 р. „Про затвердження переліку заходів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат”; листа Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду № 01/02-03/5976 від 03.09.2009 р.; наказу Міністерства палива та енергетики України № 499 від 21.08.2004 р.

Проаналізувавши вищевказані обставини справи суд дійшов висновку, що підписавши технічну специфікацію до спірного договору, сторони фактично доповнили та уточнили предмет договору № 760 від 08.07.2008 р. змочувачем вугільного пилу. Такі дії сторін ґрунтувалися на процедурі проведення тендерних торгів, предметом продажу на яких був саме змочувач вугільного пилу та на підставі яких сторонами був підписаний договір № 760 від 08.07.2008 р.

Таким чином, суд дійшов висновку, що товар за спірними видатковими накладними № РН–0000170 від 23.07.2008 р., № РН–0000194 від 27.08.2008 р. був поставлений позивачем та отриманий відповідачем саме на виконання договору № 760 від 08.07.2008 р., тому згідно умов договору до правовідносин сторін в даному випадку застосовується порядок оплати отриманого товару, погоджений сторонами в п. 4.1, 4.2 договору.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

В договорі № 760 від 08.07.2008 р. сторони погодили здійснення оплати вартості отриманого товару за фактом постачання згідно рахунку–фактури на товар.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата, яка вказана покупцем на товаросупроводжувальних документах.

Тобто, початок строку оплати для відповідача настає наступного дня від дати, зазначеної на спірних накладних, а ось закінчення строку оплати на умовах договору визначити неможливо.

Відповідно до п. 3.2 договору постачальник передає покупцю наступні товаросупроводжувальні документи: товаротранспортну або товарну накладну, податкову накладну, рахунок–фактуру (рахунок), сертифікат якості (відповідності) на продукцію та технічний паспорт, акт прийому–передачі.

Пунктом 7.4 договору передбачено, що порядок прийому продукції по якості та кількості проводиться відповідно до інструкцій П–6 та П–7, затверджених постановами Держарбітражу при РМ СРСР від 15.06.1965 р., від 25.04.1966 р. (зі змінами). В разі встановлення недостачі, неякісної поставки, виклик представника постачальника обов'язковий.

Тобто, приймання продукції відповідачем повинно було здійснюватися на підставі „Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю” № П–6, затвердженої Держарбітражем 15.06.1965 р. зі змінами, „Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю” № П-7, затвердженої Держарбітражем 25.04.1966 р. зі змінами.

Пунктом 12 Інструкції П–6 передбачено, що прийом продукції по кількості здійснюється по транспортним та супровідним документам (рахунку–фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам тощо) відправника (виробника). Відсутність вказаних документів або деяких з них не призупиняє прийом продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції та в акті вказує, які документи відсутні.

Згідно п. 14 Інструкції П–7 про порядок прийняття продукції виробничо–технічного призначення і товарів народного споживання по якості прийняття продукції по якості та комплектності здійснюється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, які посвідчують якість та комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок–фактура, специфікація тощо). Відсутність вказаних супровідних документів або деяких з них не призупиняє прийом продукції. У разі відсутності необхідних документів покупець складає акт про фактичну якість та комплектність продукції і зазначає, які документи відсутні.

Відповідачем при прийманні продукції акт про відсутність документів не складався. Будь-яких доказів направлення письмових повідомлень іншій стороні про відсутність будь–якого з передбачених пунктом 3.2 договору документів при прийомі продукції відповідач до суду не надав. У видаткових накладних будь-які зауваження з цього приводу відсутні. Даний факт свідчить про те, що відповідач на момент прийняття продукції не мав претензій як по якості продукції, так і по комплектності супровідних документів до неї.

Доказів вчинення дій, направлених на повернення отриманого товару, повернення рахунків на оплату та податкових накладних, повідомлення продавця про повернення помилково виданих довіреностей на отримання товарно–матеріальних цінностей, а також про повернення помилково перерахованих грошових коштів в рахунок часткової оплати вартості товару, відповідач до суду не надав.

За вказаних обставин, враховуючи відсутність відповідного згідно Інструкцій П–6 та П–7 акту та жодних повідомлень відповідача позивачу стосовно того, що будь–якого з передбачених п. 3.2 договору документу не вистачає, на думку суду, свідчить про те, що всі необхідні документи відповідачем були отримані вчасно та в повному обсязі.

Таким чином, з умов спірного договору вбачається, що сторони не погодили конкретний строк оплати товару, у зв'язку з чим застосуванню підлягає загальна норма закону – ст. 530 ч. 2 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 530 ЦК України не передбачає в якій саме формі повинна бути пред'явлена вимога. В даному випадку в якості вимог на оплату виступають рахунки, які були передані позивачем відповідачу разом із товаром, про що судом було вказано вище. За таких обставин семиденний строк виконання грошового зобов'язання для відповідача відраховується з дати фактичного прийому–передачі товару, тобто від дати підписання видаткової накладної.

Виходячи з того, що спірна видаткова накладна № РН–0000170 була підписана 23.07.2008 р., строк оплати для відповідача за товар, отриманий за цією накладною, наступив у період з 24.07.2008 р. по 30.07.2008 р. включно, а вже з 31.07.2008 р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання за цією партією товару. Спірна видаткова накладна № РН–0000194 була підписана 27.08.2008 р., строк оплати для відповідача за товар, отриманий за цією накладною, наступив у період з 28.08.2008 р. по 03.09.2008 р. включно, а вже з 04.09.2008 р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання за цією партією товару.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов'язання оплатити в установлений договором з урахуванням загальної норми закону строк вартість отриманого від позивача товару на суму 16680,00 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

На підставі п. 8.2 договору позивач за прострочення виконання грошового зобов'язання нарахував відповідачу окремо по кожній спірній видатковій накладній за загальний період з 24.07.2008 р. по 03.12.2010 р. пеню в сумі 1968,22 грн., а також, керуючись ст. 625 ЦК України, нарахував за той же період інфляцію в сумі 2335,20 грн., 3% річних в розмірі 1123,22 (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Відповідно до п. 8.2 договору у разі несвоєчасного зарахування грошових коштів на рахунок постачальника покупцю нараховується пеня в розмірі однієї облікової ставки НБУ від несвоєчасно перерахованої суми за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом або договором не встановлено іншого строку для нарахування пені. Пункт 8.2 договору не передбачає вказівки на незастосування норми ст. 232 ч. 6 ГК України або умови нарахування пені до дати фактичного виконання зобов'язання за договором. Нарахування пені за кожний день прострочення означає встановлений порядок такого нарахування, а не період нарахування.

Позивач надав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені у зв'язку із врахуванням обмеження періоду нарахування пені 6–місячним строком згідно ст. 232 п. 6 ГК України. На підставі викладеного позивач зменшив розмір пені та просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1014,51 грн. Інші позовні вимоги залишені без змін. До заяви позивач додав новий розрахунок суми пені.

Факт направлення заяви про зменшення розміру позовних вимог відповідачу підтверджується фіскальним чеком № 8480 від 05.01.2011 р. та описом вкладення до цінного листа від 05.01.2011 р., оригінали яких містяться в матеріалах справи.

Вказану заяву суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав зменшені позовні вимоги.

Перевіркою нового розрахунку пені судом встановлено, що позивач неправильно визначив початок прострочення виконання грошового зобов'язання, не врахувавши семиденний строк оплати згідно ст. 530 ч. 2 ЦК України. Крім того, позивач припустився суттєвих помилок по періодах нарахування пені, по кількості днів у 2008 р. та по кількості днів прострочення виконання грошового зобов'язання. Таким чином розрахунок позивача є цілком невірним та судом до уваги не приймається. За власними розрахунками суду сума пені нараховується окремо по кожній спірній видатковій накладній та складає: 1) за видатковою накладною № РН–0000170 від 23.07.2008 р. за період з 31.07.2008 р. (початок прострочення оплати згідно ст. 530 ЦК України) по 24.01.2009 р. (кінець періоду прострочення, визначений самим позивачем) та складає: (11100,00 грн. х 12% х 154 дні : 366 днів) + (11100,00 грн. х 12% х 24 дні : 365 днів) = 648,04 грн.; 2) за видатковою накладною № РН–0000194 від 27.08.2008 р. за період з 04.09.2008 р. (початок прострочення оплати згідно ст. 530 ЦК України) по 28.02.2009 р. (кінець періоду прострочення, визначений самим позивачем) та складає: (5580,00 грн. х 12% х 119 днів : 366 днів) + (5580,00 грн. х 12% х 59 днів : 365 днів) = 325,95 грн. Загальна сума пені складає 973,99 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 1014,51 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 973,99 грн. В частині стягнення пені на суму 40,52 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Перевіркою розрахунку суми інфляції та 3% річних судом встановлено, що позивач також припустився помилок при визначенні періодів прострочення виконання грошового зобов'язання, кількості днів у 2008 р. та кількості днів прострочення виконання грошового зобов'язання, а також стосовно визначення середнього індексу інфляції. Вказані помилки призвели до зменшення сум інфляції та 3% річних в розрахунках позивача. Але суд при винесенні рішення згідно ст. 83 ч. 1 п. 2 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача. Такого клопотання до суду не надходило, тому задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення інфляції на суму 2335,20 грн., 3% річних на суму 1123,22 грн.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови в задоволенні позову та зменшення розміру позовних вимог – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 46; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства “Красноармійськвугілля” (юридична адреса: 85322, Донецька область, м. Димитров, вул. Ватутіна, 1; код ЄДРПОУ 32087941; рахунок 26007301600953 в Димитровському відділенні ПІБ, МФО 334806; рахунок 26000301192 в філії „Красноармійське відділення № 2863 ВАТ Державний банк України, МФО 394233) на користь акціонерного товариства закритого типу “СТІН” (юридична адреса: 04071, м. Київ, вул. Електриків, 14; фактична адреса: 04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, 72; код ЄДРПОУ 23469691; рахунок 26008001014734 в Подільському відділенні ПАТ КБ „Хрещатик” м. Києва, МФО 380139) суму 21112,41 грн. (а саме основний борг на суму 16680,00 грн., пеню в розмірі 973,99 грн., інфляцію в сумі 2335,20 грн., 3% річні в розмірі 1123,22 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 211,12 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235,55 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 40,52 грн.

У судовому засіданні 27.01.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 28.01.2011 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі  подання  апеляційної скарги рішення,  якщо його не скасовано,  набирає  законної  сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                               Богатир К.В.