Постанова

від 05.02.2008 по справі 16/149-07-3880

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

16/149-07-3880

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 05 лютого 2008 р.                                                                                    № 16/149-07-3880  

  Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                Головуючого судді                                   Удовиченко О.С.

                суддів:                                                        Мамонтової О.М.

                                                                                    Хандуріна М.І.  

За участю представників :

від позивача дир. Тельпіс Ф.А., Тодоров Д.М. (дов. № 5 від 04.02.08р.)          

від відповідача Косов В.І. (дов. № 2 від 28.01.08р.)  

від третьої особи Кулік О.А. (дов. від 28.01.08р.)  

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства „Континент” на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.07р.

у справі № 16/149-07-3880

за позовом Приватного підприємства „Континент”, м. Одеса

до Державного підприємства „Рибницький будівельний трест” в особі ліквідаційної комісії, Придністровська Молдавська Республіка, м. Рибниця

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на передмет спору, на стороні відповідача –Міністерство економіки Придністровської Молдавської Республіки, Молдова, м. Тирасполь

про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності

                                       В С Т А Н О В И В  :

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.06.07р. у справі № 16/149-07-3880 (суддя Железна С.П.) задоволено позовні вимоги Приватного підприємства „Континент” до Державного підприємства „Рибницький будівельний трест” в особі ліквідаційної комісії, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на передмет спору, на стороні відповідача –Міністерства економіки Придністровської Молдавської Республіки (надалі - ПМР) про визнання договору купівлі-продажу від 08.06.05р. дійсним та визнання права власності.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.07р. (головуючий Сидоренко М.В., судді Таценко Н.Б., Мишкіна М.А.) вказане рішення скасовано, в позові - відмовлено.

          Не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить постанову від 04.09.07р. скасувати, а рішення від 27.06.07р. залишити без змін. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 5 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова "Про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності" від 11.08.94р., ч. 2 ст. 220, ч. 1 ст. 656, ст. 657, ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України, ст. 188, ч. 5 ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, дійшла висновку що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.06.05р. між державним підприємством “Рибницький будівельний трест”  в особі голови ліквідаційної комісії (Продавець) та ПП “Континент” (Покупець) на підставі протоколів № 7 та № 8 від 03.06.05р., оформлених за результатами торгів проведеного закритого аукціону, укладено договір купівлі-продажу майна -  незавершеного будівництва бази відпочинку „Волна”, яка знаходиться   за адресою: Україна, Одеська область, Татарбунарський район, с. Лиман. Вартість майна визначена п.п. 2.1, 2.2, 2.4 договору в сумі 37 130 доларів США (300 991руб. ПМР), з урахуванням акту експертизи Торгово-промислової палати ПМР № 017038 від 17.01.05р., що є невід'ємною частиною договору та відповідно до якого на базі відпочинку “Волна” знаходяться: 3 спальних корпуса на 72 місця кожний, площею забудови 216 кв. м., їдальня на 150 місць, площею забудови 450 кв. м.; душові (2 відділення), площею забудови 35 кв. м.; туалет (2 відділення), площею забудови 49 кв. м.; умивальник, площею забудови 56 кв. м.; 2 водонапірні вежі (для технічної води ) висотою 9 м; мережі водопроводу; електромережі; майданчик для стоянки автотранспорту, доріжки, майданчики; благоустрій, у тому числі клумби із залізобетонних кілець, навіси, бесідки тощо; обладнання їдальні, у тому числі холодильні агрегати (2 шт.); шафа жарильня; електричні котли (2 шт.); електропечі (2 шт.); вагони двосекційні (інв. № 017-020) –4 одиниці, площею забудови 168 кв. м.; трансформаторна підстанція (інв. №011) площею забудови 180 кв. м.; цистерна для питної води (інв. № 010) ємністю 16 куб. м.

Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що оплата вартості майна здійснюється на протязі 30 днів, з моменту передачі документів, шляхом перерахування зазначеної суми на розрахунковий рахунок Продавця.

Не отримавши відповідної документації, 17.04.07р. ПП “Континент” платіжним дорученням № 3 перерахувало на кореспондентський рахунок ліквідаційної комісії ДП “Рибницький будівельний трест” грошові кошти у сумі 310 722,41 руб.  ПМР в якості оплати за незавершене будівництво бази відпочинку „Волна”, згідно договору від 08/06-2005р.

Згідно зі статтею 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За приписами статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

При визнанні договору  дійсним (так само, як при визнанні дійсним  будь-якого правочину такого роду), суд має перевірити чи підлягає цей договір нотаріальному посвідченню, чому він не був посвідчений і чине містить такий договір якихось протиправних умов.

Господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони за договором купівлі-продажу від 08.06.05р. досягли всіх істотних умов, фактично відбулося повне виконання договору, але відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції, в порушення приписів п. 8 ч. 1 ст. 105 ГПК України, не зазначив доводів, за якими він не погодився з вказаними висновками.

Крім того, апеляційна інстанція дійшовши обґрунтованого висновку, що договір на відчуження майна повинен був укладатися уповноваженими органами ПМР, не встановила власника незавершеного будівництва бази відпочинку „Волна” та відповідно не зазначила орган, уповноважений розпоряджатися даним майном, не зважаючи не те, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку,  користується правами,  наданими суду першої інстанції. (ч. 2 ст. 99 ГПК України).  

Проте, на думку колегії суддів, не можна залишити в силі і рішення господарського суду Одеської області, оскільки воно прийнято з порушенням норм матеріального права.

Згідно частини першої ст. 4 ГПК України господарський  суд  вирішує  господарські  спори  на підставі Конституції   України,  Закону  України  "Про господарські  суди", цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

11.08.94р. між Урядом України та Урядом Республіки Молдова підписано Угоду про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, яка ратифікована  12.07.01р. Законом України № 2666-ІІІ.

Уряди –учасники цієї Угоди, надалі - Сторони домовились, зокрема, про таке: Сторони взаємно визнають, що об'єкти соціальної сфери, які знаходяться на їх території (або відповідні долі участі в цих об'єктах) - санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, - будівництво яких здійснювалось за рахунок коштів республіканського бюджету іншої Сторони, а також підприємств та організацій республіканського і колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території іншої Сторони, є власністю цієї Сторони (ч. 1 ст. 4 Угоди).

Статтею 5 Угоди визначено, що кожна Сторона має право продати, обміняти, передати у заставу, здати в оренду, передати безкоштовно або на договірних засадах свою власність іншій Стороні, її фізичним і юридичним особам.

Реалізація положень цієї статті здійснюється органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном кожної з Сторін, відповідно до законодавства Сторони місцезнаходження об'єктів власності, якщо інше не передбачено додатковими угодами Сторін.

Законом України "Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності та Протоколу між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова про внесення змін до Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11 серпня 1994 року" виконання зазначених функцій покладено на Фонд державного майна України. При цьому реалізація ст. 5 Угоди здійснюється у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З'ясування питання стосовно дотримання сторонами при укладенні договору купівлі-продажу від 08.06.05р. вказаного порядку залишилося поза увагою господарських судів. Судами також не було надано оцінку обставинам, викладеним в листі-відповіді Департаменту міждержавних майнових відносин та спільних підприємств Фонду державного майна України від 05.12.06р., наявному в матеріалах справи (а. с. 137).   

         Наведене свідчить про неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, а також про порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України  щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними  обставини,  що  не  були  встановлені  у рішенні або постанові господарського суду, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

 Керуючись ст. ст. 1117, 1119 –11111  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

                                   П О С Т А Н О В И В:    

          Касаційну скаргу Приватного підприємства „Континент” задовольнити частково.

         Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.07р. та рішення господарського суду Одеської області від 27.06.07 р. у справі № 16/149-07-3880 скасувати повністю.

         Справу № 16/149-07-3880 передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя                                                           О.С. Удовиченко

Судді:                                                                                 О.М. Мамонтова

                                                                                            М.І. Хандурін