Постанова

від 04.02.2008 по справі 5/35-2а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/35-2А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54 а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"04" лютого 2008 р. Справа № 5/35-2А.

за позовом Приватного підприємства «ВТК-М»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

                                                                                                    Суддя  Слупко В.Л.

Представники:

від позивача: Матчук Ю.С. –керівник, Шевчук В.В. (дов.№5 від 15.11.2007р.),

від відповідача: Кошовий А.П. –нач.відділу (дов.№77 від 16.11.2007р.), Варшава М.М. –ст.держ.подат.інспектор (дов.№56 від 07.05.2007р.)

від ДП «Волиньстандартметрологія»: Гриценюк В.І. - нач.відділу (дов.№045 від 10.01.2008р.), Микитюк В.О. –юрисконсульт (дов.№044 від 10.01.2008р.)

від ВАТ «Волинь-Авто»: Алендар Д.А. - керівник випроб.лабораторії (дов.№19 від 10.01.2008р.), Мелих Л.В. –юрисконсульт (дов.№1096 від 26.12.2007р.)

Суть спору: ПП «ВТК-М»просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення, якими Луцька ОДПІ визначила підприємству податкові зобов'язання:

- по податку на прибуток в сумі 97348грн., в т.ч. 77184грн. за основним платежем та 20164грн. штрафних санкцій (податкові повідомлення-рішення №0006612399/0 від 14.06.2007р. та №0006612399/1 від 21.08.2007р.);

- по податку на додану вартість в сумі 18741грн., в т.ч. 11094грн. за основним платежем та 7647грн. штрафних санкцій (податкові повідомлення-рішення №0006622399/0 від 14.06.2007р. та №0006622399/1 від 21.08.2007р.);

а також податкове повідомлення-рішення №0006632399/0 від 14.06.2007р. та №0006632399/1 від 21.08.2007р., яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 50942грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що підприємство правомірно на підставі пп.5.2.15 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі –Закон України №334/94-ВР) в 2006 році віднесло до валових витрат вартість послуг із сертифікації кузовів до автомобілів, оскільки, по-перше, сертифікація кузовів, що ввозяться є обов'язковою відповідно до Порядку митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні, а, по-друге, згідно п.4.16.7 Правил обов'язкової сертифікації дорожніх транспортних засобів, їх складових та приладдя в Українській державній системі сертифікації продукції сертифікація кузовів та шасі транспортних засобів як нових, так і тих, що були в користуванні, що ввозяться на митну територію України, здійснюються як зібрані транспортні засоби, відповідно підприємством «ВТК-М»також правомірно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в складі вартості послуг по сертифікації кузовів.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю.

Луцька ОДПІ у відзиві на позов та її представники в судовому засіданні проти позову заперечують, посилаючись на те, що позивач безпідставно відніс до складу валових витрат вартість послуг по сертифікації автомобілів, власниками яких були фізичні особи, а не ПП «ВТК-М», а також в порушення пп.пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»включило до податкового кредиту суми ПДВ із зазначених послуг по сертифікації.

Залучені до участі у справі ДП «Волиньстандартметрологія»та ВАТ «Волинь-Авто»підтвердили факт надання позивачу послуг по сертифікації ДТЗ та факт оплати позивачем наданих послуг згідно укладених договорів. Представники зазначених підприємств в судовому засіданні надали відповідні пояснення щодо порядку проведення сертифікації та випробування ДТЗ по заявках ПП «ВТК-М», в підтвердження чого подали відповідні докази.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають. Висновок суду ґрунтується на наступному:

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Загальне правило визначення моменту включення витрат до складу валових витрат регламентовано пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 вказаного Закону, відповідно до якого датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 5.3 ст.5 вказаного Закону передбачено, що не включається до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, в т.ч. фінансування особистих потреб фізичних осіб, за винятком виплат, передбачених п.п.5.6 і 5.7 цієї статті (оплата праці та внески на соціальні заходи).

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що право на включення понесених витрат до складу валових витрат має власник майна.

Як встановлено в судовому засіданні ПП «ВТК-М»в 2006р. імпортувало бувші в користуванні кузова для легкових автомобілів, які в послідуючому реалізовувало фізичним особам для проведення ними ремонту власних автомобілів, що підтверджується матеріалами справи та представниками позивача в судовому засіданні.

Згідно п.3.16 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів, затвердженого наказом Мінтрансу №102 від 30.03.1998р. заміна кузова належить до капітального ремонту автомобіля.

Відповідно до п.2.4 Правил обов'язкової сертифікації дорожніх транспортних засобів, їх складових та приладдя, затверджених наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.01.1997р. №23, сертифікація ДТЗ, складових частин, що були в користуванні та ввозяться в Україну, - це процедура, під час якої перевіряється і засвідчується відповідність конструкції виробу вимогам чинних в Україні нормативно-правових актів, нормативів і стандартів, а також його стан (наявність змін конструкції) на час увезення в Україну.

Об'єктами сертифікації в Системі УкрСЕПРО є автомобілі, кузови та шасі, що були в користуванні, які ввозяться в Україну.

Фактично позивач, продавши ввезений кузов фізичній особі, яка здійснюватиме капітальний ремонт свого автомобіля, в послідуючому замовляв сертифікацію відремонтованого автомобіля, який йому не належав, а сплачені ДП «Волиньстандартметрологія», ВАТ «Волинь-Авто»та ВАТ «Луцький автомобільний завод»кошти відносив на валові витрати підприємства, а ПДВ –до складу податкового кредиту. Проведення сертифікації автомобіля позивач пояснює усною домовленістю з покупцем кузова для можливості останнім здійснити державну реєстрацію ДТЗ в органах МРЕВ ДАІ МВС, що по своїй суті являється фінансуванням позивачем особистих потреб фізичної особи, витрати по яких не підлягають включенню до валових витрат підприємства.

Посилання позивача на п.5 Порядку митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1997р. №1211, відповідно до якого підставою митного оформлення товару (продукції), що ввозиться незібраним (комплектний об'єкт), чи іншого товару (продукції), який для здійснення сертифікації потребує виконання монтажних робіт, є договір на проведення робіт із сертифікації товару (продукції) між власником (володільцем) та органом сертифікації; довідка органу сертифікації про укладення такого договору із зазначенням номера договору та дати підписання, як на підставу правомірності віднесення ним до складу валових витрат вартості сертифікації, що передбачено пп.5.2.15 ст.5 Закону України №334/94-ВР, не заслуговує на увагу суду, оскільки, по-перше, підстави для митного оформлення кузовів автоматично не формують валові витрати підприємства, а, по-друге, пп.5.2.15 ст.5 Закону України №334/94-ВР необхідно застосовувати в сукупності норм вказаного Закону, відповідно до яких, як зазначалось вище, право на валові витрати має власник (володілець) майна.

Що стосується права платника податку на додану вартість на віднесення до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) постачальником сум ПДВ у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), то таке право згідно із нормами пп.7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»виникатиме у платника за умови: 1)використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних ПДВ операціях; 2)віднесення вартості таких придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації в податковому обліку.

В зв'язку з тим, що позивач не мав права включати до складу своїх валових витрат витрати на сертифікацію ДТЗ іншого власника, то, відповідно, і право на віднесення до складу податкового кредиту сплачених ДП «Волиньстандартметрологія», ВАТ «Волинь-Авто», ВАТ «Луцький автомобільний завод»сум податку на додану вартість в зв'язку з проведенням таких затрат у нього відсутнє.

Таким чином, ПП «ВТК-М»неправомірно віднесло в 2006р. до валових витрат послуги по сертифікації дорожніх транспортних засобів, власниками яких являлись фізичні особи, в загальній сумі 308734грн.42коп. та включило до податкового кредиту ПДВ в сумі 61774грн.94коп.

Крім того, документальною перевіркою встановлено, що ПП «ВТК-М» протягом 2006р. здійснювало реалізацію кузовів до моторних транспортних засобів (легкових автомобілів) фізичним особам неплатникам податку згідно усних угод. Згідно декларації митної вартості (форма ДМР-2) підприємство по графі 4 зазначало номер, дату інвойсу (фактури) з реквізитами фірми «A.ZAKARO imone», але вартість кузовів згідно даних інвойсів до уваги не приймало, а як зазначено в графі 11 самостійно визначало ціну угоди «щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів». При цьому підприємство в графі 8 зазначало, що джерелом інформації для обгрунтування правильності визначення вартості були каталоги. Визначену таким чином вартість кузовів підприємство зазначало в графі 12 ВМД як митну вартість. Для розрахунку податку на додану вартість, який сплачений при розмитненні кузовів і віднесений до податкового кредиту, підприємство визначало базу оподаткування (з урахуванням мита) не з фактурної вартості, а з самостійно визначеної вартості, яка у всіх випадках більша за фактурну вартість. В результаті того, що до податкового кредиту включено суми ПДВ, обчислені з бази оподаткування відповідно до п.4.3 Закону України «Про податок на додану вартість», де за основу бралась самостійно визначена підприємством вартість кузовів на підставі каталогів «щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів», а базу оподаткування операцій з поставки (реалізації фізичним особам) кузовів визначено на основі фактурної вартості з урахуванням мита, митного збору, націнки, по деклараціях з податку на додану вартість виникало від'ємне значення ПДВ, що суперечить суті Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого в результаті господарської діяльності постійно має створюватись додана вартість.

Позивач ні в позовній заяві, ні представники в судовому засіданні зазначених фактів не заперечували.

Перевіркою правильності визначення валового доходу встановлено заниження позивачем скоригованого валового доходу за перевірений період на суму 8 633 815грн.

Із врахуванням вищевикладеного та в зв'язку з невірним визначенням підприємством «ВТК-М»бази оподаткування ПДВ, Луцькою ОДПІ правомірно оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями донараховано податкові зобов'язання: по податку на прибуток в сумі 97348грн., по ПДВ – 18741грн. та зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 50942грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,

                                                      п о с т а н о в и в:    

В позові відмовити.

Постанову може бути оскаржено у строк і порядку, передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                    В.Л.Слупко

Дата виготовлення

повного тексту постанови

11.02.2008р.