Постанова

від 06.02.2008 по справі 13/762

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

13/762

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 06 лютого 2008 р.                                                                                    № 13/762  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого      Козир Т.П.

суддів :Мележик Н.І., Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ВАТ “Азот”

на постановувід 13.06.2007 р. Київського міжобласного апеляційного господарського суду

у справі№ 13/762

за позовом ЗАТ “Мехрембуд”(надалі –Товариство)

доВАТ “Азот”(надалі –Підприємство)

третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача

КП “Черкасиводоканал”

простягнення 199244,58 грн.

за участю представників:

від позивача -  Соломаха В.М.

від відповідача -  Ахмістов О.М.

від третьої особи-  не з'явились

В С Т А Н О В И В:

В січні 2007 р. Товариство звернулось до суду з позовом про стягнення із Підприємства 199244,58 грн. збитків, завданих в результаті аварії 08.04.2006 р. на каналізаційному колекторі глибокого залягання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що аварія виникла на каналізаційному колекторі, що знаходиться на балансі відповідача і останній несе  повну матеріальну відповідальність за його збереження та всі види витрат по його утриманню. Товариство стверджувало, що вина відповідача в завданні позивачу шкоди полягає в порушені посадовими особами та спеціалістами Підприємства правил технічної експлуатації системи водопостачання та каналізації населених пунктів України, затверджених Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству наказом №30 від 05.07.1995р., в наслідок чого відбулось затоплення території та приміщень Товариства.

Відповідач проти задоволення заявлених вимог заперечував посилаючись на те, що аварія на каналізаційному колекторі сталась не з його вини, а з вини КП “Черкасиводоканал”. Крім того, відповідач стверджував, що позивачем не доведено розміру завданих йому збитків.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 06.04.2007 р. (суддя Скиба Г.М.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.06.2007 р. (судді: Андрейцева Г.М., Зеленіна Н.І., Жук Г.А.), позов задоволено частково: стягнуто з Підприємства на користь Товариства 190331,50 грн. збитків.

Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на  всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 08.04.2006 р. в м. Черкаси по вул. Чигиринська, 70 сталась аварія на каналізаційному колекторі глибокого залягання, в результаті чого було затоплено територію та приміщення підприємства позивача.

Судами встановлено, що каналізаційний колектор, на якому сталася аварія, знаходиться на балансі Підприємства, що підтверджується договорами укладеними між Підприємством та КП “Черкасиводоканал”, актом приймання-передачі від 02.07.2002 р. та довідкою, виданою комітетом по ЖКГ Виконавчого комітету Черкаської міської ради.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Матеріали справи свідчать про те, що вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням збитків, суди неправильно розподілили між сторонами обов'язок доказування, тобто не визначили, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України). Виходячи з цього, позивач повинен був довести наявність збитків і неправомірної поведінки, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування. В свою чергу, відповідач повинен був доводити відсутність своєї вини.

В силу ч. 3 ст. 43 ГПК України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Приймаючи рішення та постанову про задоволення позову частково суди виходили з того, що вина відповідача полягає в бездіяльності посадових осіб Підприємства. Проте, суди належним чином не дослідили та  не встановили, в чому полягає неправомірна поведінка відповідача: в тому, що позивачем не виконані дії щодо попередження аварії, чи в тому, що відповідач не приймав участі в ліквідації даної аварії. Як наслідок, судами не встановлено причинного зв'язку між неправомірною поведінкою відповідача та заподіяними позивачу збитками.

При цьому, в порушення вимог ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України, судами не досліджено та не надано оцінки твердженням і доказам відповідача про те, що аварія на каналізаційному колекторі сталась не з його вини, а з вини КП “Черкасиводоканал”.

Судами першої та апеляційної інстанції належним чином не досліджено та не надано правової оцінки, в розумінні ст. 34 ГПК України, доказам позивача щодо розміру завданих йому збитків. Розмір задоволеного судом відшкодування не ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах.

Також, судами помилково ототожнено правовий характер заявлених до стягнення збитків, а тому відсутні правові підстави вважати, що судами вірно визначено правовий предмет доказування.

Крім того, колегія суддів зазначає, що для роз'яснення питань, що виникли при вирішенні господарського спору і потребували спеціальних знань, суди не були позбавлені можливості звернутися  до  положень  ст.  41 ГПК  України,  керуватися  постановою  Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 року “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах”, та призначити судову експертизу.

Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або  вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над  іншими, збирати  нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ВАТ “Азот” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Черкаської області від 06.04.2007 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.06.2007 р.  у справі № 13/762 скасувати.

Справу передати на новий розгляд господарському суду Черкаської області.

Головуючий, суддя                                                                      Т. Козир

С у д д і                                                                                            Н. Мележик

                                                                                                         О. Подоляк