Рішення

від 30.01.2008 по справі 48/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

48/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№  48/17

30.01.08

За позовомПідприємства із 100% іноземним капіталом «Дія-97»

До1) Державного казначейства України

2) Міністерства юстиції України

3) Відділу державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції

Треті особи1) Головне управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим

2) Міністерство юстиції України Департамент державної виконавчої служби

3) Концерн «Ювента»

4) Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелена»

Простягнення 300000 грн.

Головуючий суддя Сулім В.В.

Судді: Балац С.В., Власов Ю.Л.                      

Представники сторін:

Від позивача:           Мамалига А.В. –пред. за довір.

Від відповідачів:           1) не з'явився

                              2) Головатенко О.М. –пред. за довір.

                              3) Музиченко О.А. –пред. за довір.

Від третіх осіб:          1) не з'явився

                              2) Музиченко О.А. –пред. за довір.

                              3) не з'явився

                              4) не з'явився

17.04.07р. судове засідання відкладалось відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України та було призначено на 10.05.07р. Судове засідання 10.05.07р. відкладалось відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України та було призначено на 27.09.07р. Судове засідання 27.09.07р. відкладалось відповідно до ст.ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України та було призначено на 16.10.07р. Судове засідання 16.10.07р. відкладалось відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України та було призначено на 30.10.07р. Судове засідання 30.10.07р. відкладалось відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України та було призначено на 08.11.07р. 30.01.08р. за згодою присутніх в судовому засіданні сторін судом оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Обставини справи:

Позивач у позовній заяві просить Господарський суд міста Києва стягнути з Державного казначейства України частину завданої йому майнової шкоди у розмірі 300000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 25.12.06р. порушено провадження у справі №48/17 та призначено її до розгляду.

Перед початком розгляду справи по суті представникам сторін ознайомлено з його правами та обов'язками у відповідності із ст.22 ГПК України.

Крім цього, представникам сторін у судовому засіданні роз'яснено вимоги ст.81-1 ГПК України.

Судом, у відповідності з вимогами ст.81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було надано пояснення від 25.01.07р. № 25/7-22-451, в яких проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позову повністю, заявляючи про  сплив позовної давності.

30.01.07р. Відповідач 1 надав суду відзив на позовну заяву, де зазначає, що Позивач помилково ототожнює поняття «держава»з Державним казначейством України; Державне казначейство України здійснює обслуговування державного бюджету відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України; Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»Державне казначейство не визначене як головний розпорядник бюджетних коштів, йому не встановлені бюджетні призначення та не надані бюджетні асигнування для погашення зобов'язань, які виникли у зв'язку із заподіянням шкоди органами державної влади; платежі з рахунків державних органів здійснюються за рахунок держави;  Державне казначейство України є окремою юридичною особою і не має будь-яких зобов'язань відносно позивача і ніяких порушень його прав та законних інтересів не допускало. Відповідач 1 просить відмовити у вимогах до Державного казначейства України в повному обсязі.

23.02.07р. Третя особа 1 надала пояснення, де зазначає, що державним виконавцем було надіслано пропозицію протягом 5-ти днів визначитися із залишенням за собою нереалізованого майна, про що Позивачу було направлено телеграму з відповідним текстом, а Позивач відповіді не надав; платіжним дорученням від 29.12.02р. Позивачу була перерахована частина коштів; рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.05р. у справі № 24/899, постанову ВДВС Євпаторійського міського управління юстиції про передачу реалізованого майна ТОВ «Мелена»визнано недійсною; позовні вимоги в частині стягнення збитків залишено без розгляду.

15.03.07р. Позивач заявив відвід судді Суліму В.В.

19.03.07р. ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 48/17 заяву про відвід судді Суліма В.В. залишено без задоволення.

Позивач 10.04.07р. надав Господарському суду міста Києва заяву про зміну та доповнення позовної заяви про стягнення збитків, завданих незаконним рішенням органу державної влади, в якій просить стягнути солідарно з Міністерства юстиції України Департаменту Державної виконавчої служби, Відділу державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції, Державного казначейства України 300000 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.07р. залучено до участі у справі в якості відповідачів 2 та 3 Міністерство юстиції України та Відділ Державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції (код ЄДРПОУ 23666492); залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача Головне управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим; розгляд справи розпочато спочатку, розгляд справи призначено на 27.09.07р.

Відповідач 3 звернувся до суду із поясненнями щодо необхідності виключення другого відповідача, оскільки відділ Державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим з кодом ЄДРПОУ 23666492, який було зазначено Позивачем, було ліквідовано без правонаступників.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.07р. неналежного відповідача 3 Відділ державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим з кодом ЄДРПОУ 23666492 замінено на належного відповідача 3 Відділ державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим з кодом ЄДРПОУ 34969386, а судовий розгляд справи розпочато заново.  

Ухвалою від 29.11.07р. Господарського суду міста Києва повернувся до судового розгляду справи № 48/17.

25.12.07р. Третя особа 1 надала заперечення на позовну заяву, в якій просить у задоволені позовних вимог відмовити  в повному обсязі, посилаючись на те, що він не наділений повноваженнями представляти інтереси держави.

Позивач по справі 25.12.07р. подав заяву про відвід судді Сулім В.В. з мотивів наявності сумнівів в неупередженості судді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.07р. у справі № 48/17 заяву про відвід судді Суліма В.В. залишено без розгляду; розгляд справи призначено колегіально.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.07р. призначено розгляд справи у колегіальному складі суддів на 30.01.08р.

У судовому засіданні 30.01.08р. Позивач надав пояснення, в яких уточнив, що Відповідачем 3 по справі є Міністерство юстиції України, позовні вимоги про солідарне стягнення на користь Позивача 300000,00 грн. відшкодування майнової шкоди заявлені до Державного казначейства України; Відділу Державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції та Міністерства юстиції України, а також уточнив адресу предмету застави, а саме: вул. Леніна, 42/19, м. Євпаторія, АР Крим.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників Сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.10.99р. Концерн «Ювента»та Позивач уклали Договір № 73/02-S про купівлю-продажу диз.палива та додаткову угоду № 1 до договору № 73/02-S від 16.05.01р.

17.05.01р. в забезпечення виконання зобов'язань за договором № 73/02-S  між Позивачем та Концерном  «Ювента»було укладено Договір  застави,  за яким  Концерн «Ювента»передав в заставу позивачу 98/100 долей домоволодіння № 42/19, що знаходиться по вул. Леніна в м. Євпаторія, АР Крим - готель «Україна».

04.07.01р. нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу вчинено виконавчий надпис, в якому запропоновано продати з публічних торгів вищезазначене домоволодіння та задовольнити вимоги позивача в сумі 997176 грн. 03 коп.

11.07.01р. Відділом державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження № 4283/2002 про стягнення з Концерну «Ювента» на користь Позивача 997176,03 грн.

24.05.02р. Відділом державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження № 7736/2002 р. про стягнення з Концерну «Ювента»на користь позивача 171728,86 грн. інфляційних збитків на підставі Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.05.02р. у справі № 2-17/3079-02, яке 06.06.02р. було об'єднано в єдине зведене виконавче провадження за № 4283/2002 р.

Таким чином, загальний розмір боргу, що підлягав стягненню з Концерну «Ювента»на користь позивача в межах зведеного виконавчого провадження за № 4283/2002р, становив 1168904,89 грн.

30.05.02р. заставлене майно було передано на реалізацію Кримській філії ДСП «Укрспецюст».

Публічні торги по реалізації арештованого майна за стартовою ціною 3100000,00 грн. були призначені Кримською філією ДСП «Укрспецюст»на 21.06.02р., однак за відсутності заявок на участь торги визнані такими, що не відбулися.

Повторні торги, що призначені на 22.07.02р., були перенесені, через помилку в інформаційному повідомленні на 26.08.02р. –святковий вихідний день. Через відсутність заявок на участь в торгах вони також були визнані такими, що не відбулися.

06.09.02р. телеграмою державний виконавець ВДВС Євпаторійського МУЮ

повідомив Позивача про те, що майно знято з реалізації і запропонував Позивачу визначитися

щодо залишення за собою нереалізованого майна.

12.09.02р. державним виконавцем ВДВС винесено Постанову про передачу нереалізованого майна, а саме 98/100 домоволодіння –Готелю «Україна», заставодержателем якого є Позивач, Товариству з обмеженою відповідальністю «Мелена»(м. Євпаторія).

19.09.02р. приватний нотаріус Соколова Л.Н., затвердила Акт про повторні прилюдні торги з реалізації заставленого майна, що не відбулися, та видала Товариству з обмеженою відповідальністю «Мелена»Свідоцтво про придбання нерухомого майна на прилюдних торгах реєстровий №3675 98/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: м. Євпаторія, вул. Леніна, 42/19. Того ж дня постановою державного виконавця знято арешт з Готелю «Україна».

30.09.02р. виконавче провадження про стягнення з Концерну «Ювента»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелена» заборгованості у розмірі 3 030 000 грн. виведено зі зведеного виконавчого провадження, у зв'язку з повним фактичним виконанням відповідно до ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

17.10.02р. державним виконавцем описано майно у вигляді телерадіоапаратури, оргтехніки, меблів, автомобіля на загальну суму 120 550 грн. Державним виконавцем 13.12.02р. винесено постанову про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні. 08.05.03р. пакет документів з реалізації даного майна передано для погодження до Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим.

Платіжними дорученнями від 29.12.02р., на розрахунковий рахунок Позивача платіжним дорученням № 785 перераховано суму у розмірі 66425,62 грн.

Ухвалою від 21.11.03р. Господарського суду АР Крим у справі № 2-5/17046-03 порушено справу про банкрутство у відношенні Концерну «Ювента». Того  ж дня виконавче  провадження  зупинено за п.8 ч. 1 ст.34  Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.10.04р. у справі

№ 2-5/642-2004 до реєстру вимог кредиторів вимоги позивача були включені у розмірі 932450,41 грн., включивши вимоги Позивача до четвертої черги задоволення вимог, оскільки рішенням Господарського суду АР Крим у справі № 2-11/8779-2004 року за позовом Управління економіки Євпаторійської міської Ради до Концерну «Ювента»розірвано договір купівлі-продажу № 14 від 12.05.99р. про продаж Готелю «Україна», а Готель «Україна»був повернений Управлінню економіки Євпаторійської міської Ради. Відповідно до вищевикладеного та в силу п. 4 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про заставу»право Підприємства з 100% іноземних інвестицій «Дія-97»на закладене майно припинилося, а тому вимоги у розмірі 997176,03 грн. не були забезпечені заставою.

Позивач звернувся із скаргою на дії  державного виконавця. Ухвалою Господарського суду АР Крим від 03.12.02 по справі № 2-17/12088-02 скаргу Позивача залишено без задоволення. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.01.04р. у справі ухвалу Господарського суду АР Крим від 03.12.02р. скасовано, а провадження у справі припинено. Постановою Вищого господарського суду України від 21.04.04р. у справі № 2-17/12088-02 залишено без змін. Постановою Верховного суду України від 21.12.04р. у справі № 3-5567 к 04-46/19 постанову Вищого господарського суду України від 21.04.04р. у справі № 2-17/12088-02, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.01.04р. та ухвалу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.12.02р. скасовано та припинено провадження у справі.

09.09.05р. ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-26/5198 ліквідовано банкрута –Концерн «Ювента» (код ЄДРПОУ 24032660); вимоги всіх кредиторів, незадоволених у зв'язку з недостатністю майна, визнано погашеними. 09.09.05р. Позивачу як стягувачу було повернуто виконавчий документ.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.05р. № 24/899 Постанову ВДВС Євпаторійського МУЮ визнано недійсною, а позовні вимоги в частині стягнення збитків залишено без розгляду. Рішенням встановлено, що передача нереалізованого майна: 98/100 частин домоволодіння – Готелю «Україна»Товариству з обмеженою відповідальністю «Мелена»(м. Євпаторія) від 12.09.02р. не відповідає вимогам ст.ст. 7, 44, 52 та 61 Закону України «Про виконавче провадження»та ст.ст. 1, 19 та 20 Закону України «Про заставу». Відповідачем 3 –Відділом Державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції порушені права Позивача як заставодержателя, що має переважне право перед іншими стягувачами на звернення на майно боржника.

Позовні вимоги про стягнення завданих збитків Позивач у справі № 24/899 обґрунтував тим, що Відділом Державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції було винесено постанову про передачу ТОВ «Мелена»арештованого нереалізованого майна, а саме 98/100 домоволодіння –Готелю «Україна»(м. Євпаторія), заставодержателем якого був Позивач, чим порушив права Позивача як заставодержателя і завдав матеріальну шкоду останньому у розмірі 1396297,50 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.05р. по справі №24/899 відділу ДВС Євпаторійського міського управління юстиції відмовлено в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вказаного рішення Господарського суду м. Києва.

На теперішній час згідно із повідомлення МБТІ м.Євпаторії 98/100 частин домоволодіння по вул. Леніна, 42/19, у м. Євпаторія належить гр. Ветха Ю.А., ТОВ «Свис», гр. Єфімову Д.А., гр. Білан В.В. Згідно із ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. За таких обставин, Позивач втратив можливість повернути реалізоване майно в силу ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.

Статтею 1 Закону України «Про заставу»у редакції, яка діяла на момент укладення договору застави між Позивачем та концерном «Ювента», встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (ст. 19 Закону).

Відповідно до ст. 20 Закону заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. При припиненні (реорганізації, ліквідації) юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду (арбітражного або третейського суду), на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду або арбітражного суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа, суду або наказу арбітражного суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Статтею 21 Закону встановлено, що реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - виключно з аукціонів (публічних торгів). Якщо аукціон (публічні торги) оголошено таким, що не відбувся, заставодержатель за згодою заставодавця має право залишити заставлене майно за собою за початковою оцінкою. У випадках, коли заставодавець такої згоди не дав, то заставлене майно реалізується у встановленому порядку, якщо інше не передбачено договором.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»відповідно до цього Закону підлягають виконанню Державною виконавчою службою виконавчі написи нотаріусів.

Порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений ст. 52 Закону «Про виконавче провадження»: стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається як для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, так і для задоволення вимог інших стягувачів. Для задоволення вимог стягувача-заставодержателя стягнення звертається на заставлене майно боржника при недостатності у нього іншого майна для повного задоволення цих вимог, з додержанням встановлених законодавством прав заставодержателя та вимог глави 6 цього Закону. Стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання допускається лише у разі коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Кошти, отримані від реалізації заставленого майна, використовуються насамперед для задоволення зобов'язань боржника перед заставодержателем, і лише залишок коштів - для задоволення вимог стягувача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.97р. № 1448 затверджено Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, п. 2 якого передбачено, що реалізація майна провадиться державним виконавцем, а майна державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - відповідним органом приватизації (далі - організатор аукціону).

Після отримання виконавчих документів організатор аукціону здійснює підготовку до збирання необхідних матеріалів з реалізації майна, визначає початкову вартість реалізації, готує і публікує інформацію про майно, що підлягає реалізації (п. 4 Положення).

Аукціон вважається таким, що не відбувся, у разі: відсутності покупців або наявності тільки одного покупця; несплати переможцем аукціону у десятиденний термін повністю належної суми (п. 17 Положення).

Якщо аукціон оголошено таким, що не відбувся, організатор аукціону повідомляє про це заставодержателя. Заставодержатель за згодою заставодавця має право залишити майно за собою за початковою ціною, про що повідомляє в п'ятиденний термін організатора аукціону. У разі коли заставодавець такої згоди не дав або заставодержатель відмовився від прийняття заставленого майна, організатор аукціону призначає повторний аукціон не раніше, ніж через місяць з часу проведення першого аукціону. Порядок проведення і підготовки аукціону, визначений цим Положенням, є обов'язковим у разі проведення повторного аукціону  (п. 18 Положення).

Якщо аукціон не відбувся двічі, організатор аукціону у п'ятиденний термін повертає виконавчі документи заставодержателю (п. 19 Положення).

Статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання допускається лише у разі коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Кошти, отримані від реалізації заставленого майна, використовуються насамперед для задоволення зобов'язань боржника перед заставодержателем, і лише залишок коштів - для задоволення вимог стягувача.

З огляду на зазначене, суд вважає, що твердження Відповідача 3 про те, що Позивач не відповів на його телеграму з пропозицією залишити за собою заставлене майно –98/100 частин домоволодіння –Готель «Україна», що знаходиться за адресою: м. Євпаторія, вул. Леніна, буд. 42/19, доводить відмову Позивача від спірного майна, суперечить п. 18 та 19 Положення. Суд дійшов до обґрунтованого висновку, що після повторних торгів державний виконавець Відділу Державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції  зобов'язаний був повернути виконавчі документи Позивачу як заставодержателю. Крім того, у державного виконавця не виникло права передавати заставлене майно третій особі, вимоги якої не були забезпечені спірним майном, з метою задоволення вимог третьої особи.

Таким чином, державний виконавець Відділу Державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції, передав заставлене майно ТОВ «Мелена»в порушення вимог чинного законодавства України. Враховуючи той факт, що у Концерну «Ювента»були відсутні активи, за рахунок яких вимоги Позивача, як стягувача, могли бути задоволені, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що внаслідок винесення державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції постанови від 12.09.02р. про передачу нереалізованого майна, а саме 98/100 домоволодіння –Готелю «Україна»Товариству з обмеженою відповідальністю «Мелена»(м. Євпаторія), Позивач втратив можливість задовольнити вимоги до Концерну «Ювента»за рахунок заставленого майна.

З метою захисту прав стягувача ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження»у редакції, яка діяла на момент винесення постанови державного виконавця про передачу заставленого майна ТОВ «Мелена», був встановлений наступний порядок оскарження дій державного виконавця: на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні вказаних дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби або до суду за місцем знаходження відповідного відділу Державної виконавчої служби, або до іншого суду згідно з вимогами закону.

Статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Позивач не надав суду доказів звернення із скаргою на постанову державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції від 12.09.02р. до начальника Відповідача 3 або до суду у встановлений чинним на момент винесення постанови законодавством строк. Позивач зазначає, що він звертався із скаргами на дії державного виконавця Відповідача 3 до Міністерства юстиції України.

Крім того, судом встановлено, що Позивач оскаржував дії Відповідача 3 у вересні 2002 року до суду з мотивів порушення ним порядку проведення торгів щодо реалізації майна, а у 2005 році звертався до суду із вимогою до Державного казначейства України та Міністерства юстиції України про стягнення завданих збитків. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення сторін у справі, суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що Позивачу стало відомо про винесення державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції постанови про передачу ТОВ «Мелена»нереалізованого майна не пізніше ніж  в вересні 2002 року, а тому позовну давність слід обчислювати з цього моменту. За таких обставин строк позовної давності за вимогою Позивача про відшкодування завданої шкоди на момент подачі позову сплив.

На момент завдання шкоди Позивачу підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, врегульовувалися ст. 440 Цивільного кодексу Української РСР: шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу»та ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження»збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.  

Враховуючи, що Позивач звернувся до суду з позовом після набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України, тому до даних правовідносин застосовуються саме норми цих Кодексів, які набрали чинності з 01.01.2004р. (п.п. 4 та 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та п.п. 4 та 6 Прикінцевих положень Господарського кодексу України).

Згідно із ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ст. 12 ЦК України).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Способи захисту порушеного права передбачені ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Позивач звернувся із вимогою про стягнення завданої йому майнової шкоди частково у розмірі 300 000,00 грн.

Порядок відшкодування майнової шкоди встановлено Цивільним кодексом України.

Вимога Позивача про стягнення шкоди виникла внаслідок заподіяння шкоди, не пов'язаної договірними зобов'язаннями, тобто є позадоговірною шкодою, яку має відшкодовувати особа, яка її заподіяла.

Загальні правила відшкодування позадоговірної шкоди визначені у ст. 1166 Цивільного кодексу, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, зазначеною статтею Кодексу встановлено єдину підставу цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди - правопорушення, яке включає наступні складові елементи: шкоду, протиправність поведінки заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Частиною 4 ст. 47 Господарського кодексу України встановлено, що збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Статтями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України передбачено порядок відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, а також відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування.

Незаконними визнаються дії, що порушують встановлений законом або іншим нормативно-правовим актом порядок і умови здійснення даним органом владних функцій або виходять за межі його повноважень.

Відповідальність, передбачена статтею 1174 ЦК України, настає у разі заподіяння шкоди юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У визначенні поняття службової особи слід виходити з вимог статті 2 Закону України «Про державну службу». Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державну виконавчу службу»державні виконавці є державними службовцями.

Шкода може бути заподіяна діями державних органів або їх службових осіб внаслідок неналежного виконання покладених на них згідно із законом певних функцій. При цьому, обов'язковими умовами є безпосередній причинний зв'язок між діями і шкодою та вина особи Відповідача 3. Остання виражається через вину державного виконавця, який вчинив неправильні, протиправні та незаконні службові дії.

Частиною 3 статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу»передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Наявні в матеріалах документи повністю підтверджують вину Відповідача 3 у протиправній та незаконній передачі нереалізованого майна 98/100 частин домоволодіння –Готелю «Україна», що знаходиться за адресою: м. Євпаторія, вул. Леніна, буд. 42/19, Товариству з обмеженою відповідальністю «Мелена». Отже, суд вважає обґрунтованим твердження Позивача, що діями державного виконавця –винесенням постанови про передачу нереалізованого майна –нереалізованого майна 98/100 частин домоволодіння –Готелю «Україна», що знаходиться за адресою: м. Євпаторія, вул. Леніна, буд. 42/19, Товариству з обмеженою відповідальністю «Мелена», йому було завдано шкоду у розмірі 1104179,27грн.

Суд оцінив наданий Відповідачем 3 наказ Міністерства юстиції України від 25.01.07р. № 21/5 «Про реформування органів юстиції»та дійшов до висновку, що відповідно до п. 4 Наказу Відділ державної виконавчої служби Євпаторійського управління юстиції Автономної Республіки Крим (код ЄДРПОУ 34969386) є правонаступником Відділу Державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим (код ЄДРПОУ 23666492).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У абзацах 4 та 5 пункту 21 постанови Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»зазначено, що до юридичної особи не переходять зобов'язання боржника за виконавчим документом. Присуджені з неї на користь стягувача кошти мають компенсаційний характер; при розгляді позовів юридичних особі про відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» та ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження»і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади»органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом  України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України встановлено, що завдана державними органами, посадовими або службовими особами державних органів, відшкодовується державою, тобто шкода відшкодовується за рахунок Державного бюджету України.

Питання правового статусу та регулювання діяльності Державного казначейства України визначені у Постанові Кабінету Міністрів України від 21.12.05р. № 1232 «Питання Державного казначейства України». Пунктом 3 Постанови встановлені основні завдання Державного казначейства України, а саме: 1) забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями; в межах своїх повноважень контроль за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства; ведення бухгалтерського обліку і складення звітності про виконання державного та місцевих бюджетів; 2) управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються; 3) визначення механізму казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів, установлення єдиних правил бухгалтерського обліку і звітності про виконання державного та місцевих бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів, визначення порядку і строків подання звітів про виконання кошторисів державних цільових фондів.  

Відповідно до статті 33 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»органи Державного казначейства України уповноважені у 2007 році лише списувати шкоду завдану громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, у 2007 році за вимогою органів державної виконавчої служби України здійснюється органами Державного казначейства України в межах бюджетних призначень.

При цьому, Державне казначейство України здійснює виключно функції списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, оскільки відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України Державне казначейство здійснює казначейське обслуговування Державного бюджету України, яке передбачає здійснення: 1) операцій з коштами державного бюджету; 2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; 3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; 4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету. З огляду на зазначене, територіальні органи Державного казначейства України залучаються в якості відповідачів у справах про стягнення збитків, завданих діями чи бездіяльністю державних виконавців, як органи, на які покладено списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 47 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Згідно із ст. 49 Бюджетного кодексу України Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України. Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням.

Разом з тим, Позивачем заявлено позовні вимоги про солідарне стягнення завданої йому шкоди у сумі 300 000,00 грн. із Державного казначейства України, Відділу державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції та Міністерства юстиції України. Відповідно до ст. 1190 Цивільного кодексу України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Позивачем не було надано доказів завдання йому шкоди Державним казначейством України та Міністерством юстиції України, оскільки вказані особи не були учасниками виконавчого провадження №4283/2002р. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення завданої Позивачу шкоди до Державне казначейство України та Міністерство юстиції України є безпідставними.

Крім того, ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу»та ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження»встановлено спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, а саме: відшкодування шкоди за рахунок держави, що повністю відповідає приписам ст.ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України. Враховуючи положення вищенаведених норм чинного законодавства України, Позивачу надане право звернутися до суду із вимогою про відшкодування з Державного бюджету України державою в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених державою на утримання органів, що завдали шкоду.

Таким чином, обраний Позивачем спосіб захисту його порушених прав суперечить чинному законодавству України.

З огляду на зазначене, суд вважає, що вимоги про солідарне стягнення завданої Позивачу шкоди з Відповідачів є необґрунтованими та безпідставними, а отже не підлягають задоволенню.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Міністерство юстиції України Департамент Державної виконавчої служби заявило про застосування позовної давності.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 Цивільного кодексу України).

Позивач в позовній заяві та заяві про зміну та доповнення позовної заяви зазначає, що він оскаржував дії державного виконавця до Міністерства юстиції України –скарги від 17.07.02р., від 09.09.02р., від 24.09.03р. та від 21.10.03р. Отже, суд вважає, що Позивач мав довідатися про дії державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Євпаторійського МУЮ, в тому числі й про постанову від 12.09.02р. не пізніше, ніж дати скарги на дії державного виконавця від 24.09.03р. Враховуючи наведене, перебіг позовної давності розпочався 25.09.03р., а позовна заява надана суду 20.10.06р., тобто вже після спливу позовної давності. Позивач не надав клопотання про поновлення строку позовної давності та не надав заперечень щодо заяви про застосування позовної давності. Крім того, судом встановлено, що Позивач звертався до суду із вимогою до Міністерства юстиції України Департамент Державної виконавчої служби та Відділу Державної виконавчої служби Євпаторійського міського управління юстиції про стягнення збитків, завданих передачею нереалізованого майна 98/100 частин домоволодіння –Готелю «Україна»на підставі постанови державного виконавця від 12.09.02р. ВДВС Євпаторійського міського управління юстиції. Позивна заява в частині вимог про стягнення збитків рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.05р. у справі № 24/899 була залишена без розгляду.

Згідно із ст. 265 Цивільного кодексу України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Статтею 13 ЦК України у ч. 1 встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Главою 19 Цивільного кодексу України встановлені часові межі здійснення особою права на звернення до суду із вимогою про захист свого права. Як встановлено судом, Позивач не був позбавлений процесуального захисту, але не скористався своєчасно у межах позовної давності належним йому правом звернутися до суду із вимогою про стягнення завданих йому збитків.

Правові наслідки спливу позовної давності визначені у ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, а саме: сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У Рішенні Європейського суду з прав людини, ухваленому 30 серпня 2007 року у справі «Джей. Ей. Пай (Оксфорд) Лтд. та Джей. Ей. Пай (Оксфорд) Ленд Лтд. проти Сполученого Королівства», зазначено, що вимога про виплату компенсації тій стороні, яка не спромоглася дотриматися строку позовної давності, навряд чи узгоджується з самим поняттям такого строку, який переслідує мету забезпечення правової певності через унеможливлення судового розгляду відповідного питання зі спливом певного часу.

Суд, всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

           Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Головуючий суддя                                                                                                   В.В.Сулім

Судді                                                                                                              С.В. Балац

                                                                                                              Ю.Л. Власов