Постанова

від 28.01.2011 по справі 34/220

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

34/220

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

26.01.2011 р.           справа №34/220

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:суддівПриходько І. В.,Акулової Н. В., Гези Т. Д.

за участю  представників сторін:                                                                             

від позивача:Чередко К. Є. - довіреність;

від відповідача:не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

відкритого акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів»                     м. Волноваха Донецької області

на рішення господарського суду

Донецької області

від18.11.2010р.

у справі№34/220 (суддя Кододова О. В.)

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Ера»м.Дніпропетровськ

до відкритого акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів»                      м. Волноваха Донецької області

простягнення 241 848,56 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Ера» (далі –Товариство) звернулось до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів»(далі –Комбінат) про стягнення заборгованості в сумі 241 848,56 грн., у тому числі: основного боргу за поставлений товар у розмірі 198 220,41грн., інфляційних у розмірі 15 725,25грн., 3% річних у сумі 7054,47грн. та пені в сумі 20 848,43грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.11.2010р. у справі №34/220 вимоги Товариства задоволені повністю та присуджено до стягнення з Комбінату основний борг за поставлений товар 198 220,41грн., інфляційні у розмірі 15 725,25грн., 3% річних у сумі 7054,47грн., пені в сумі         20 848,43грн., витрати по сплаті держмита у сумі 2418,49грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі 236грн. Рішення суду мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.  

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Комбінат   звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.  

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення судом норм матеріального та процесуального права; неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, заявник апеляційної скарги посилається на те, що ним не було отримано від Товариства за умовами Договору товару на заявлену до стягненню суму, Крім того скаржник посилався на невідповідність видаткових накладних, на які посилається позивач, положенням ст.9 Закону України  «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні»та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. N88, відсутність довіреностей на отримання товару та рахунків-фактур.   

Представник скаржника судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник позивача у судовому засіданні та відзиві  проти  доводів апелянта заперечував, вважає рішення суду законним та прийнятим  відповідно  до  норм  матеріального  та  процесуального  права.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається тільки на документи, які знаходяться в матеріалах справи та досліджувались господарським судом, а також, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, суд встановив наступне.

11.01.2009р. між сторонами був укладений договір №11/01-9 (далі –Договір), згідно умов якого продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупцю (відповідач) продукцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити її на умовах даного договору. Кожна партія товару (найменування, ціна за одиницю, кількість, загальна ціна) обумовлюється окремо відповідно до додатків (специфікацій) (п. 1.1 Договору).

Відповідно до  п. 8.1 Договору, строк дії договору встановлений з моменту підписання до 31.12.2009р. Договір підписаний та скріплений печатками. Отже, що на момент виникнення спору сторони перебували у договірних відносинах.

Згідно з п.п. 3.1, 3.3, 4.1 Договору товар поставляється транспортом продавця зі строком відвантаження –31.12.2009р., при цьому зобов'язання останнього з поставки вважаються виконаними в момент здачі товару покупцю.

Пунктом 5.1 Договору сторони встановили, що оплата за отриману продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця по факту поставки товару на склад покупця.

Сторонами були підписані специфікації до Договору на загальну суму 1477076,80грн., в яких сторони визначили найменування товару, кількість, ціну та строк поставки (а.с.11-15, 56-62). Специфікації підписані обома сторонами та скріплені печатками підприємств.

Як вбачається з копій видаткових накладних РН-000017 від 11.01.2009р. на суму 117 600,00грн., №РН-000205 від 19.03.2009р. на суму 78 501,00грн., №РН-336 від 17.04.2009р. на суму 107 991,00грн., №РН-337 від 18.04.2009р. на суму 82 524,00грн., №№РН-363 від 25.04.2009р. на суму 109 216,80грн., №РН-371 від 28.04.2009р. на суму 110 160,00грн., №РН-380 від 30.04.2009р. на суму 90 072,00грн., №РН-000413 від 07.05.2009р. на суму 165 186,00грн., №РН-438 від 13.05.2009р. на суму 137 802,00грн., №РН-457 від 17.05.2009р. на суму           180 352,00грн., №РН-506 від 27.05.2009р. на суму 185 592,00грн., №РН-713 від 11.07.2009р. на суму 112 080,00грн. позивачем на адресу відповідача було поставлено товару на загальну суму 1 477 076,80грн. з ПДВ.

З пояснень позивача вбачається, що відповідачем було частково сплачено суму боргу який на час розгляду справи становить 198 220,41грн., при цьому позивачем надано докази сплати заборгованості на меншу суму -                                1 276 598,00грн. Проте, підтримувати позовні вимоги на суму, що є меншою ніж сума заборгованості, що вбачається з матеріалів справи –це є право позивача.  

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічне положення міститься в приписах статті 193 Господарського кодексу України, якою передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника про невідповідність видаткових накладних, на які посилається позивач, положенням ст.9 Закону України  «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні»та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. N88, відсутність довіреностей на отримання товару та рахунків-фактур, оскільки за умовами п.п. 4.1, 4.4 Договору зобов'язання продавця з поставки вважаються виконаними в момент здачі товару покупцю, при цьому право власності на товар переходить до покупця в момент передачі товару. Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписом уповноваженої особи на накладних, що скріплена печаткою Товариства.  

Пунктом 5.1 Договору сторони встановили, що оплата за отриману продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця по факту поставки товару на склад покупця.

Всупереч умовам Договору на час розгляду справи відповідач не в повному обсязі виконав зобов'язання з оплати отриманого товару та, з урахуванням часткової оплати, на час розгляду справи з його боку існує заборгованість за Договором в сумі  198 220,41грн.

Оскільки відповідачем не було надано доказів повної оплати вартості  отриманого за Договором товару, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем товару, що була поставлена за Договором, з боку відповідача виник борг в сумі  198 220,41грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також сплатити 3% річних від простроченої суми.

З огляду на правильне нарахування, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних в сумі 15 725,25грн., 3% річних у сумі 7054,47грн. обґрунтовані та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Приймаючи рішення щодо вимог про стягнення пені, що нарахована Донецькобленерго в розмірі 20 848,43грн., судова колегія враховує наступне.

Відповідно до положень ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.1 Договору сторонами передбачено відповідальність за несвоєчасну оплату товар у вигляді штрафу в розмірі 1% від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При  цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996р. №543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі,   що   встановлюється   за   згодою   сторін,   обчислюється   від   суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судова колегія погоджується  з  висновком  суду  першої  інстанції  щодо природи визначеної у Договорі штрафної санкції як пені та, з огляду на правильне нарахування з врахуванням подвійної облікової ставки НБУ, позовні вимоги в частині стягнення пені обґрунтовані та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Доводи скаржника судовою колегією не приймаються, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Посилання  відповідача  на  відсутність  довіреностей,  не  спростовує  факту  отримання  продукції,  оскільки   видаткові  накладні  містять  підписи  осіб  та  печатку  відповідача.

Крім  того,  відповідач  частково  здійснював  оплату  отриманої  продукції.

Строк  оплати  отриманої  продукції  визначений  у п.5.1.  Договору.

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України  рішення господарського суду Донецької області від 18.11.2010р. у справі №34/220 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Волноваський комбінат хлібопродуктів»м. Волноваха Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 18.11.2010р. у справі №34/220 залишити без задоволення, рішення господарського Донецької області від 18.11.2010р. у справі №34/220 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк  та може бути оскаржена  до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя                                                             І. В. Приходько

                     Судді                                                             Н.В.Акулова

                                                                                            Т. Д. Геза