Постанова

від 02.02.2011 по справі 17/193

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

17/193

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

02.02.2011 р.                                                                      справа №17/193

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Запорощенка  М.Д.

суддів Дучал Н.М. , Калантай  М.В.

за участю представників сторін:

від позивача:Летко Д.К., за довіреністюСаламатіна Н.В., за довіреністю,

від відповідача:від третьої особи:Ігнатова Н.О., за довіреністю, Широков В.Г., за довіреністюМаркітанова С.В., за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "АЛДЕ" м.Донецьк

на рішення  господарського суду

Донецької області

від13.12.2010 року

по справі№17/193 (Татенко В.М.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "АЛДЕ" м.Донецьк

до

за участю третьої особиДержавного підприємства "Донецька залізниця" м.ДонецькСпеціалізованої державної податкової  інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку

простягнення 1367232,25грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.12.2010р. у справі № 17/193 у задоволенні позову відмовлено .

Вищевказане рішення суду першої інстанції мотивується тим, що зменшення позивачем податкових зобов'язань на спірну суму податкового кредиту дало можливість позивачу зберегти за собою відповідну суму. Відтак - зменшення майна (у даному випадку–грошей у сумі 1'314'554,10 грн.) у позивача не відбулося.

          За відсутності одного з ключових складових виникнення зобов'язання за ст. 1212 ЦК України унеможливлюється її застосування до спірних правовідношень, що, як наслідок – зумовлює відмову у задоволенні позову.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю  Виробничо-комерційна фірма «АЛДЕ»м.Донецьк, не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернувся з апеляційною скаргою про скасування рішення, так як вважає, що судом при винесенні рішення були порушені норми  матеріального та процесуального права.

В обґрунтування  заявлених вимог скаржник посилається на те, що в даному випадку мало місце збільшення (збереження)  майна Відповідачем з одночасним зменшенням його у Позивача , а також мала місце відсутність правової підстави для  збагачення у Позивача , що доведено судом у своєму рішенні. Тобто , на думку скаржника, є всі підстави для застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин. Зауважує на тому , що у скаржника , внаслідок протиправних дій Відповідача  , на теперішній час є заборгованість перед  його споживачами послуг  в сумі надмірно сплаченого ПДВ , що витікає з положень Закону, та було зазначено  в Рішенні Господарського суду Донецької області  від 14.09.10р. по справі № 21/135.  

Відповідач , Державне підприємство «Донецька залізниця»м.Донецьк  , у відзиві  № 8 від 24.01.2011р. на апеляційну скаргу та представник відповідача в судовому засіданні, проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечує . Вважає їх необґрунтованими та такими , що не підлягають задоволенню. При цьому , посилається на те , що ні чинне законодавство, ні укладений між сторонами договір не передбачають одержання окремої згоди покупця на оплату податку на додану вартість ( окрім узгодження вартості наданих залізницею послуг).

Третя особа,  Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку, у поясненнях № 3388/10/10-1 від 28.01.11р. до апеляційної скарги  та представник третьої особи в судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечує та , зауважив , що підтримує  позицію ДП «Донецька залізниця». При цьому , зауважує , що  залізниця не є власником товару  ( не має права власності)  тобто не є експортером, не експортувала товар , а здійснила перевезення товару в межах Донецької області , тобто на митній території України у розумінні ст. 5 МКУ. Вважає , що до цих  відносин необхідно застосовувати ст. 3, п. 6.1, 6.5 ст. 6 Закону № 128  та оподатковувати операцію з надання послуг податком на додану вартість за ставкою 20%.

Згідно зі ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв‘язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення  місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія встановила наступне.

25 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю  Виробничо-комерційна фірма «АЛДЕ»м.Донецьк  та Державним підприємством «Донецька залізниця»м.Донецьк  було укладено договір №11/Е про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги .

Згідно з п.1.1 предметом цього Договору є надання Відповідачем Позивачу послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги.

Відповідно до п.1.3 Договору Позивач повинен сплачувати Відповідачу за Вантажовідправника/Вантажоодержувача транспортні послуги (оплату залізничного тарифу, плату за користування вагонами, збори за подачу і збирання вагонів та інші додаткові послуги), пов'язані з здійсненням експортно-імпортних і внутрішніх перевезень вантажів, а також інших транспортних послуг по договірним тарифам.

За умовами п.2.2.5 Договору позивач зобов'язався здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги шляхом перерахування коштів у сумах, відповідних до обсягу перевезення на визначений Відповідачем особовий рахунок Позивача. А Відповідач, відповідно до п.3.2 Договору, списував відповідні суми (провізну плату, додаткові збори) з особового рахунку Позивача на підставі перевізних та інших документів.

За період з 25 грудня 2007 року по 21 липня 2010 року включно Відповідачем стягнуто з особового рахунку Позивача за надані послуги 6'572'770,50 грн. Крім того, додатково було стягнуто 1'314'554,10 грн. податку на додану вартість (ПДВ).  

За даними розділу “одержувач” відповідних залізничних накладних відповідач був повідомлений про те, що зазначений вантаж є експортним. Однак, незважаючи на це він при розрахунку вартості перевезення застосував ставку ПДВ 20%, нарахувавши таким чином на позивача 1'314'554,10 грн., які й були списані з його особистого рахунку.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла до  висновку про обґрунтованість апеляційної скарги, та  не відповідність оскарженого судового акта зі справи вимогам чинного законодавства з таких підстав.

Згідно пункту 6.2 статті 6 Закону “Про ПДВ”, в редакції, яка діяла під час нарахування та списання спірної суми, при експорті товарів і супутніх такому експорту послуг ставка податку складає 0% до бази оподатковування.

За приписами  пункту 1.14. статті 1 Закону “Про ПДВ” під супутніми послугами розуміються послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються, імпортуються.

Відповідно до  ст. 274 Митного Кодексу України митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, що була фактично оплачена чи котра підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України. До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), включаються, зокрема фактичні витрати (якщо вони не були раніш у неї включені) на транспортування до пункту перетинання митного кордону України.

За приписами абзацу 28 статті 1 Митного Кодексу України переміщенням товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях є переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, зв'язаних з ввозом товарів на митну територію України, вивозом товарів за межі митної території чи України переміщенням їх митною територією України транзитом. При переміщенні товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях оформляється вантажна митна декларація.

Згідно п. 8 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574 (в редакція, яка діяла на час нарахування та списання спірної суми) вантажна митна декларація вважається оформленою при наявності на всіх її аркушах особистої номерної печатки посадової особи митниці, що здійснювало митне оформлення товарів. Підтвердженням оформлення вантажної митної декларації є наявність на залізничних накладних особистої номерної печатки інспектора митниці з указівкою номера вантажної митної декларації.

Відповідно до пункту 1.8. “Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації”, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 року № 307 для визначення митної вартості товару встановлюється момент перетинання митного кордону, а саме: при перевезеннях іншими видами транспорту (у тому числі залізничним та автомобільним): при експорті - здійснення або завершення митного оформлення в пункті пропуску через митний кордон України на шляху переміщення товару; при імпорті - початок або здійснення митного оформлення в пункті пропуску через митний кордон України на шляху переміщення товару (п. “ґ)”).

Таким чином , судова колегія вважає , що судом першої інстанції вірно встановлено , що нарахування ПДВ за згадані перевезення мало бути здійснено за ставкою 0% та нарахування відповідачем ПДВ за цим перевезенням за ставкою 20% не відповідає чинному законодавству.

При цьому , судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції про неможливість застосування в даному випадку приписів та положень ст. 1212 Цивільного кодексу України , з оглядом на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2  ст. 1212 Цивільного кодексу України  особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Посилання відповідача та третьої особи відносно тих обставин, що спірна сума коштів, була отримана на законних підставах та не підпадає під  регулювання  приписами вказаної ст. 1212 ЦК України та аналогічні висновки  місцевого господарського суду не можуть вважатись обґрунтованими оскільки:

По-перше, виходячи зі змісту ст. 62 Статуту залізниць України та положень договору № 11/Е від 25.12.07р. , Позивач мав перед відповідачем зобов'язання з попередньої оплати послуг, що надавалися Відповідачем в майбутньому ( не менш як 3 дні), а відповідач мав право без будь-якого погодження з Позивачем встановлювати вартість послуги. До того ж,  даним договором  ( з додатками до нього) були врегульовані відносини між сторонами щодо перевезення вантажів як експортних, так і в межах митної території України.

Тобто, відносини між сторонами носили господарсько-правовий характер, а обов'язок сплати податків до бюджету та, відповідно, відносини, врегульовані податковим законодавством, виникли у сторін в загальному порідку за результатами проведених господарських операцій, внаслідок чого сума ПДВ, безпідставно включена залізницею до складу вартості послуг з перевезення на момент її отримання залізницею не була  податком, а являла собою безпідставно отриману суму коштів.

По-друге, податкові накладені, що їх мав згідно з положеннями п. 7.21 Закону України «Про податок на додану вартість»надати продавець не дають можливості Позивачу отримати відшкодування надмірно сплаченого ПДВ, оскільки ці накладні складені в результаті обрахування зведених даних по всій оплаті за здійснене перевезення вантажів  за певний період часу без відокремлення платежів за транзитні вантажі.

По-третє, Відповідач, в сою чергу, має всі можливості для відшкодування на свою користь надмірно сплаченого ПДВ як платних цих податків до держбюджету.

Разом з тим, необхідно зазначити, що відповідачем не надано доказів сплати до держбюджету спірної суми.

Крім того , як вірно зазначає апелянт, до моменту встановлення того факту , що  ПДВ мало нараховуватися Відповідачем по ставці 0%, а не 20%, Позивач не мав підстав стверджувати про зменшення у нього майна внаслідок надмірної сплати податку.

Таким чином , судова колегія вважає, що Позивачем наведені всі необхідні докази в обґрунтування заявлених вимог про повернення суми безпідставно утриманого Відповідачем ПДВ.

За правилами частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Позивач  в обґрунтування заявлених до стягнення 3% річних посилається на приписи ст.ст. 536 та 625 Цивільного кодексу України .

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст.  625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги в частині стягнення 52678,15грн., які є відсотками за користування чужими коштами, з оглядом на задоволення вимог про стягнення основного боргу, вірне арифметичне обчислення розміру відсотків та з урахуванням тих обставин, що відповідачем не доведений факт сплати вказаної вище суми ПДВ до держбюджету України,  підлягають задоволенню.

Стосовно заяви відповідача  в суді першої інстанції про застосування спеціального строку позовної давності  в один рік, судова колегія зазначає, що позовна давність в один рік встановлена ст. 258 Цивільного кодексу до вимог, у зв'язку з перевезенням вантажу з посиланням на ст. 925 того ж Кодексу.

Водночас з цим, даний позов заявлено не через неналежне виконання умов договору перевезення, а заявлені до стягнення суми коштів не є санкціями, відшкодуванням або заборгованістю в межах такого договору, тому до вимог за даним позовом повинна застосовуватись загальна позовна давність у три роки, закріплена ст. 257 Цивільного кодексу України.

Таким чином, строк позовної давності на даний час не сплив, внаслідок чого заява відповідача з цього приводу є безпідставною.

Таким чином  , висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам встановленим під час розгляду справи  судом першої інстанції .

На підставі викладеного, судова  колегія дійшла висновку, що  рішення господарського суду не відповідає  фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а мотиви з яких надана апеляційна скарга є підставою для його  скасування.

Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101,103, 104 , 105 Господарського процесуального кодексу України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю  Виробничо-комерційна фірма «АЛДЕ»м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької  області від 13.12.2010р. у справі № 17/193 задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької  області від 13.12.2010р. у справі № 17/193 - скасувати.

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю  Виробничо-комерційна фірма «АЛДЕ»м.Донецьк до Державного підприємства «Донецька залізниця»м.Донецьк   про стягнення 1314554,10грн. суми безпідставно утриманого ПДВ та 52678,15грн. – 3% за період користування коштами.

Стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця»м.Донецьк  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  Виробничо-комерційна фірма «АЛДЕ»м.Донецьк 1314554,10грн. суми безпідставно утриманого ПДВ,  52678,15грн. –3% за період користування коштами , витрати по сплаті державного мита в сумі 13672,32грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн., а також витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в сумі  6764,50грн.

Доручити господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Повний текст постанови підписаний 02.02.11р.

Головуючий          М.Д.  Запорощенко

Судді:          Н.М. Дучал

          М.В.  Калантай